Українська мова за професійним спрямуванням

Лекція 8 термінологія як основа документації

1.     Термін та його ознаки. Термінологія як система.

2.      Способи творення термінів.

3.      Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія.

4.      Професіоналізми та номенклатурні назви.

5.     Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту.

6.     Проблеми сучасного термінознавства.

1. Термін та його ознаки. Термінологія як система

Вивчення проблем термінології надзвичайно актуальне з кількох причин.

По-перше, термінологія є головним джерелом поповнення лексичного складу високорозвинених сучасних мов. Саме термінологія як частина природної людської мови є найуніверсальнішим засобом зберігання, передавання, оброблення інформації. Обсяги ж інформації зростають шаленими темпами: за даними науковців, зараз її обсяги подвоюються через кожні п'ять-сім років, що спричиняє так званий "термінологічний вибух" - появу великої кількості нових термінів.

По-друге, наукове знання інтернаціональне за своєю природою. У сучасному світі відбуваються потужні інтеграційні процеси, які не оминають наукової сфери і висувають проблему міжнародної стандартизації термінів як основи для порозуміння між фахівцями різних країн.

По-третє, українська термінологія, яка повинна розвиватися разом із термінологіями інших національних мов, має низку специфічних проблем, зумовлених історично, гостру потребу у створенні національних термінологічних стандартів, термінологічних словників тощо.

Термін (від латин. Terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке чітко й однозначно позначає поняття певної галузі знання чи діяльності людини. Так, термінами є такі назви, як пінобетон, видатки, мінералізація гумусу, брутто-прибуток, вододжерело, господарський механізм.

Слово „термін" в україні фіксується вже у xviii ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою наукового товариства ім. Т. Шевченка. Цими проблемами цікавилися такі відомі вчені, як: о. Огоновський, і. Верхратський, і. Пулюй та ін.

Становлення української термінології відбувалося в несприятливих умовах. У xix— xx ст. Певною мірою сформувалася суспільно-політична термінологія (літературознавча, історична, філософська, юридична, політична, мовознавча). Порівняно багато було зроблено, незважаючи на всі обмеження у використанні української мови, і в галузі термінології математичної, фізичної, хімічної, економічної, географічної, астрономічної, медичної. Виробилася офіційно-ділова термінологія. 1973 р. Було видано українською мовою першу у світі „енциклопедію кібернетики". Однак партійно-урядові вимоги радянського часу, щоб робота на здобуття вчених ступенів подавалися тільки російською мовою, щоб технічна документація виготовлялася лише російською, а також переведення викладання у вищих навчальних закладах на російську мову суттєво загальмували розвиток української термінології, особливо технічної. Сьогодні вчені повертають до життя давно забуті українські терміни (народні), які заборонено було вживати в науковій літературі з 30-х років. Це стосується хімії, математики, економіки, техніки, ветеринарної медицини тощо.

Терміни - надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів української мови - терміни.

Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета.

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни різних галузей знань (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність усіх слів і словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва або сукупність усіх термінів певної мови. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. Термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами. На чому ґрунтується системність термінології?

Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1)                Логічними зв'язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);

2)                Мовними зв'язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т.д.). Академік реформатський про ці особливості терміна сказав образно: "термін служить двом панам - науці і мові".

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

При всій відмінності й багатогранності сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять існує ряд спільних ознак, які визначають суть терміна як особливої мовної одиниці. Отже, основні ознаки терміна:

1.                 Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін "розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів" і значення загальновживаного слова ножиці.

2.                 Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: поверхневий іригаційний стік, короткотерміновий кредит, чекодавець. Неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями, тому іноді говорять, що науковці спершу домовляються про терміни, а вже потім приступають до дискусії. Оскільки нові поняття сучасної науки досить складні, то для точного називання їх часто використовують багатослівні терміни, наприклад: міжнародна фінансово-господарська операція, інфільтраційне живлення приканального купола підґрунтових вод поливними водами, міжнародне товариство міжбанківських фінансових телекомунікацій.

3.                   Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням. Проте повністю усунути багатозначність (найчастіше двозначність) з терміносистем не вдається.

4.                   Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення. Так, дефініцією терміна аудиторський висновок є вислів "документ, що містить результати аудиторської перевірки".

Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:

•         Нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;

•         Відсутність синонімів (справді, розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: кольматаж - кольматування - кольматація, жирант - індосант, профіцит-прибуток -зиск - вигода);

•         Інтернаціональний характер (знаючи терміни-інтернаціоналізми, легко спілкуватися з іноземними фахівцями, читати іншомовну літературу, проте їхні значення непрозорі і це ускладнює, зокрема, навчальний процес: рамбурсація, ампліація, сапропель, польдер, драйвер, лаж);

•         Стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним, наприклад: акредитив з платежем на виплат);

•         Здатність утворювати похідні, наприклад: зношення -зношування -зношеність -зношуваний; зрошення - зрошування - зрошувальний - зрошувач.

Проте усе це - вимоги до ідеального терміна, на практиці ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищеназваним вимогам.

До термінів ставляться такі вимоги:

1.        Термін повинен вживатися лише в одній, зафіксованій у словнику формі (діловодство, але не діловедення, справоведення, діловиробництво та ін.). Проникнення нестандартних термінів у діловодство пояснюється насамперед обставинами складання документа: воші укладають швидко, часто навіть без чернетки, поява їх диктується обставинами, звичайно малосприятливими для тривалого обдумування, не завжди ці папери читаються іншими особами.

Виникнувши таким чином, нестандартний термін поступово поширюється й може навіть перейти в загальнонародний вжиток, засмічуючи мову.

2.        Термін повинен вживатися з одним значенням. Наприклад, циркуляр - це розпорядження, які повинні виконуватися всіма підвідомчими даній організації установами й підприємствами, а це означає, що циркуляр - це лише директивний лист, а не лист будь-якого типу, і таким словом можна називати лише документ цього типу.

Економічний термін повинен вживатися в тому значенні, в якому його застосовують економісти, технічний — у тому, в якому його вживають інженери та ін. Визначення термінів зафіксовані в державних стандартах, а також у спеціальних довідника і словниках. Проте деякі терміни мають на практиці неоднозначний зміст (особливо такі, як затоварювання, зрив плану, штурмівщина та ін.). Серед термінів, уживаних у діловодстві, зустрічаються й такі, що мають кілька значень, наприклад: справа. 1) класифікаційне поняття, вживане для позначення сукупності документів, які стосуються певного напряму або питання діяльності установи, вміщених в окрему обкладинку (папку); 2) одиниця зберігання текстових документів у архівах; 3) різновид справи (1), який становить цілісне за змістом і послідовне ведення одного питання (судова справа).

У таких випадках автор мусить так будувати текст, щоб одразу було видно, яке значення багатозначного терміна він має на увазі.

3.            При користуванні терміном слід суворо дотримуватись правил утворення від нього похідних форм: якщо словник або довідник дає лише певні форми, то "утворювати" ще якісь слова для власного вжитку забороняється, наприклад: акт, - род. Відм. Акта (а не акту); множина - акти; словосполучення: акт приймання — здавання, акт ревізії, акт ревізії каси; акт звірки розрахунків; акт звірки взаємних розрахунків, акт про надходження неякісних або некомплектних товарів, комерційний акт, оперативно-технічний акт та ін. Від терміна акт можна утворити дієслово (актувати), пасивну форму дієслова (актуватися),                                                                   дієприкметник (актований), віддієслівний іменник (актування). Проте вже термін активування належить до іншої галузі і в діловодстві вжитий бути не може.

4.       При укладанні документа службова особа повинна звіритися за словником, якщо певний термін викликає у неї сумніви, і не пускати в обіг слів, утворених кимось на заміщення наявних у словнику загальнолітературних термінів. Наприклад: є терміни позаштатний фонд і несписочний фонд, проте дехто, порушуючи норми літературної мови, вживає неправильний вислів безлюдний фонд.

Якщо пам'ять не підказує складачеві документа потрібного терміна, то не слід одразу ж хапатися за створення свого. Це викликає плутанину, неясність, призводить до зайвого листування - роз'яснення "темних місць" одержаного документа.

5.     Причиною таких ускладнень часто буває неоднозначне розуміння якогось терміна тим, хто писав листа, і тим, хто його одержав. Наприклад: слово вага вживається в багатьох галузях науки, тому без уточнюючого означення його не слід вживати в документі.

Сьогодні в термінології багатьох галузей наук з'явилося чимало термінів-дублетів (нові й старі терміни для називання того самого поняття), термінів-неологізмів, термінів, які вживає лише певна наукова школа та ін. При необхідності вжити ці терміни в діловому документі слід вибрати той, який для цієї термінології вже кодифікований (закріплений у словнику).

Терміни не відокремлені від решти словникового складу мови, тому їх інколи важко відокремити. З розвитком цивілізації багато спеціальних понять стали відомі непрофесіоналам, створюючи частину щоденного мовлення. У таких випадках вони можуть втрачати специфічний термінологічний характер і ставати подібними до всіх звичайних слів у їх семантичній структурі.

2. Способи творення термінів

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1.                 Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: водяний знак, споживчий кошик, гальмівний барабан, відплив капіталу, ринок праці, миша комп 'ютера, вексельний портфель, власний заголовок, чиста конкуренція. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2.                 Словотвірний - утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, літературознавство, держава-монополія), скороченням слів (сеп (система електронних платежів), сез (спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення - один із найпродуктивніших на всіх етапах становлення термінології, включаючи сучасний.

3.                    Синтаксичний - використання словосполучень для називання наукових понять: планування виробництва, вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множний, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни, умовний спосіб, підрядне речення. Терміни-словосполучення становлять понад 70% сучасних термінів.

4.                    Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, седиментація, картридж, бюргшафт, дисиміляція.

Причини запозичання термінів різноманітні:

•         Запозичання терміна разом з новим поняттям: бонус "додаткова винагорода", "додаткова цінова знижка", "комісійна винагорода";

•         Паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): іригація - зрошення; рамбурсувати - повертати борг; процент - відсоток; суфозія - вимивання; імпорт - ввіз;

•         Пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно існують запозичені і власні терміни: пролонгація - продовження терміну чинності угоди;

•         Відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав вимогам до терміна: ліквідат - юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв 'язку з її ліквідацією.

Неоднозначним є і ставлення до запозичених термінів. Деякі термінознавці - так звані пуристи - заперечують потребу запозичати терміни з інших мов, натомість пропонуючи творити терміни з ресурсів власної мови (такі спроби були в німецькій, чеській, російській мовах, у 20-х роках 20 століття - і в українській). Проте насправді це не завжди вдається. Інші науковці розглядають запозичення як об'єктивну реальність мовного життя, але вважають, що іншомовних слів у термінології не повинно бути більше 15%, оскільки наявність більшої кількості запозичень призводить до втрати термінологією національного обличчя.

Проте слід негативно оцінювати вживання запозичених слів за наявності власних термінів (винагорода - диспач; водозбір - аквілегія; звуження - інфлювання (національної валюти)) та паралельне вживання запозичень із тим самим значенням з кількох мов (акцептант (лат.) - тросант (нім.); жиро (італ.) - індосамет (нім.); ревалоризація (фр.) -ревальвація (лат.)).

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на:

•      Однокомпонентні терміни: паритет, резолюція, субстрат, пара лінгвістика.

•      Двокомпонентні терміни - найчастіше це словосполучення іменник + іменник: ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури; або прикметник + іменник: унітарна держава, цивільна відповідальність.

•      Трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

А)        прикметник + прикметник + іменник: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

Б)        прикметник + іменник + іменник: структурний тип речення, маскультур ний код мови, пасивний словник мовця;

В)         іменник + прикметник + іменник: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, теорія лінгвістичної відносності;

Г)         іменник + іменник + іменник: категорія числа іменника, позолота обрізів видання.

•      Багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів: визначення авторських і суміжних прав.

3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькогалузева термінологія.

Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина - і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні

Групи:

1.                  Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях і належать науковому сталю мови в цілому, стосується таких наук, як математика, фізика, кібернетика, хімія, біологія, фізіологія, ботаніка, зоологія, геологія, астрономія, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. Д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).

2.                  Міжгалузеві терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.

3.                  Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі. Тут можна виділити такі групи термінів:

•         Історичні (палеоліт, кам'яна доба, середньовіччя, епоха капіталізму і под.);

•         Мовознавчі (крапка, займенник, наказовий спосіб, множина);

•         Літературознавчі (дактиль, драма, гіпербола, епіграма, сонет);

•         Філософські (діалектика, матеріалізм);

•         Математичні (знаменник, частка, прямокутник, гіпотенуза);

•         Економічні (бесса, вексель, дебет, депозит, емісія, кредит, дилер);

•         Медичні (астма, діабет, ін 'єкція, ефералган, бронхосан).

•         Технічні — обслуговує такі галузі техніки й виробництв, як металургія, машинобудування, електротехніка, радіотехніка, електроніка, гірнича справа, текстильне виробництво (самоскид, трактор, конвейєр, відвантажувач);

•         Мистецькі — охоплює музику, театр, кіномистецтво, образотворче мисте­цтво, архітектуру, літературознавство;

•         Виділяється також термінологія сільськогосподарська, спортивна, військова.

Якщо той самий термін вживається в різних термінологічних системах, то

Відповідно до цього видозмінюється і його значення. Наприклад, термін реакція в хімії має значення «взаємодія між двома і більше речовинами», у фізіології— «відповідь на подразнення», у політиці — «повернення до старих суспільних порядків».

4.  Професіоналізми і номенклатурні назви

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці - професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни - це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка - платіжне доручення; вишка - вища математика, пара - дві академічні години). Професіоналізми не становлять чіткої системи, тоді як терміни є систематизованими (кодифікованими) назвами понять. У термінів образність, як правило, стерта; у професіоналізмів вона зберігається довше, бо підтримується контекстом. Професіоналізми дуже різноманітні щодо семантичних характеристик. Вони виникають у тих галузях, де складна, або навпаки — не зовсім сформована термінологія, там, де особливої термінології не може бути (наприклад, рибальство, гончарство і т. Д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку і досить детально характеризувати рід занять, дії чи предмети, безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії. Наприклад, слова і звороти з галузі шахтарської справи (штрек, терикон, видавати на-гора ), зі сфери комп'ютерної технології (дискета, глосарій, вікно редактора, вінчестер, файл), з мовлення мисливців, рибалок (поплавок, підсака, гачок, манок).. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, оскільки точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах, проте професіоналізми є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Професіоналізми складають такі основні групи:

•         Слова загальнонародної мови, вжиті у специфічному значенні (ішак, ішачок - літак 1-16; вікно у мовленні вчителів та викладачів — незаповнений між уроками (лекціями) час; висіти — так редактори кажуть про рядки, що не вміщаються в сторінку; у водіїв загоряти означає - сидіти без діла, бублик - кермо, гума - автопокришка);

•         Слова загальнонародної мови, значення яких переосмислено внаслідок метафоризації (шапка - верхня частина шпальти, підвал - нижня частина шпальти, баранка - кермо автомобіля);

•         Давні професіоналізми ( на-гора, штурмівщина, буксувати);

•        Усічення основ (читальний зал - читалка, академічна бібліотека - академка, академічна відпустка - академіка, термояд - термоядерна реакція, кібер - кібернетик);

•         Скорочення слів, словосполучень білоколоска (білоколоса пшениця), мовник (викладач мови, студент мовно-літературного факультету), мехмат (механіко- математичний факультет);

•         Часом професіоналізми відрізняються від термінологічних та загальномовних варіантів наголосом: атомний, компас, рапорт, суфікс - професійні наголоси і атомний, компас, рапорт, суфікс - нормативні наголоси;

•         Нові професіоналізми можуть утворюватися і за рахунок словоскладання, префіксів та суфіксів. Серед найпопулярніших префіксів є: до- (доукомплектувати, дообладнати); недо- (недопромисел, недовнєсок); за- (задебетувати, заорганізувати); над-, серед- (надбудова, середвідомчий). Серед суфіксів найбільш продуктивні -їсть, -ат, -ація, -аж (дискваліфікація, пливучість, листаж). Такі професіоналізми вживаються здебільшого в усному

Мовленні. У писемному спілкуванні, зокрема в діловому, вживання таких слів небажане.

З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно- виробничі, просторічно-жарґонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.

Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків:

Кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; чалитися — приставати до берега; ходити в море — плавати; компас, мурманськ, рапорт тощо.

2.    Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

3.    Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке та ін.

4.    Професіоналізми користувачів пк:

Мама — материнська плата; клава — клавіатура; скинути інформацію — переписати; вінт — вінчестер (жорсткий диск накопичення інформації),

5.  Професіоналізми музикантів:

Фанера - фонограма;ремікс - стара мелодія з новою обробкою;розкрутити (пісню, ім'я) - розрекламувати.

Професіоналами деталізують мовний словник, розширюють його там, де є на це потреба. Скажімо, в житті мешканців середніх широт сніг не відіграє такої ролі, яку народів крайньої півночі. Тому в українській мові, наприклад, є лише одне слово на позначення цього поняття, а в чукотській мові розрізняються сорок видів снігу, на кожен з яких є назва. Так само й професіоналізми, приміром, з галузі гончарства. Гончарі називають такі частини глечика: дно - нижня частина виробу, утір — лінія, що окреслює дно, пук — середня опукла частина виробу, вінця — краї виробу, пелюстка — частина виробу від пука до вінець, плечі — верхня частина опуклості, карнизик — виступ під вінцями у вигляді кола. Тобто фахівці розрізняють у глечикові деталі, яких людина, не пов'язана з гончарним виробництвом, не виділяє.

Номенклатура (від лат. Потвлсшига - перелік, список імен) — сукупність назв конкретних об'єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об'єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об'єктів (наприклад, у географічній номенклатурі — чорне море, шацькі озера, річка десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. Термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. Д.), технічна (пор. Термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви дщн-1, дщн-2, дщн-3). До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів тощо

5. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту

Термінологія може виконувати свої основні функції — позначати наукові поняття і задовільняти потреби спілкування фахівців — у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

Основи стандартизації термінів було закладено в німеччині в кінці xix - на початку xx ст., коли в багатьох терміносистемах виникла потреба впорядкувати нагромаджену термінологію, виявити межі галузевих термінологій, уточнити значення кожного терміна. Теоретичні основи стандартизації термінів розробив німецький учений в. Вюстер.

У радянському союзі було створено потужну наукову термінологічну школу під керівництвом д. Лотте, яка займалася, зокрема, проблемами нормування термінології. Цей процес перебував під пильним контролем держави: над виробленням стандартів працювали комітет науково-технічної термінології (кнтт), комітет стандартизації мір і вимірних приладів та всесоюзний науково-дослідний інститут інформації, класифікації та кодування. Прийняті державні стандарти (гости) мали силу закону.

Радянська система нормативної документації вилучила українську мову зі сфери науково-технічної діяльності. Понад 20 тис. Державних стандартів (гост), 47 тисяч галузевих стандартів (ост), 80 тис. Технічних умов (ту) були російськомовні. Навіть 600 республіканських стандартів урср, що їх затвердив і видав держплан урср, також були російськомовні.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати наукове товариство імені т. Шевченка (кінець хіх - початок хх століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття.

Сьогодні в україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

Звичайно, такої суворої централізації, як у колишньому срср, не спостерігаємо, але необхідність державного підходу до творення єдиної термінології для усієї країни очевидна.

З огляду на ці умови в держстандарті україни розроблено концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом міносвіти та держстандарту україни створено технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології.

Для стандартизації термінів у багатьох країнах світу створено відповідні інституції: у сша - американська асоціація стандартів, у німеччині - німецький нормалізаційний комітет, у франції - французька асоціація нормалізації тощо. Поряд із загальнонаціональними асоціаціями діють також фірмові стандартизаційні групи та спеціалізовані науково-технічні товариства окремих галузей науки і виробництва.

Національні термінологічні комітети в європі та америці - переважно позадержавні структури. Терміни стають нормативними після ухвал термінологічних нарад і конференцій.

На цей час в україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п'ять років їх переглядають і уточнюють.

Як же створюють термінологічний стандарт?

Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:

1)      Систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;

2)    Відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. Джерел);

3)          Поділ термінів на групи: а) вузькогалузеві терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькогалузеві терміни);

4)           Вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою "нерекомендований");

5)       Підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;

6)  Формулювання українською мовою означення (дефініції) поняття;

7)  Рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.

У готовому вигляді стаття стандарту має таку будову:

1) Назва поняття українською мовою;

2)  Скорочена форма терміна;

3)  Недозволений (нерекомендований) синонім;

4)  Родове поняття;

5)  Видове поняття;

6)  Еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;

7)  Дефініція (означення);

8)  Формула або схема.

6. Проблеми сучасного термінознавства.

Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини xx століття темпи 'її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською.

Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція терміновжитку. Найчастіше перевагу надають терміну, що має найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мовил

Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, забуваючи про те, що пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.

Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к (а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменни

Змiст

Лекція 1. Сучасна українська літературна мова - основа державної мовної політики і мови

Лекція № 2 Норми української літературної мови в професійному спілкуванні. Мовний і мовленнєвий етикет.

Лекція № 3 Стилі української літературної мови

Лекція № 4 тема: "писемне мовлення.

Лекція 5 Документація з кадрово-контрактних питань та довідково-інформаційні

Лекція № 7. Тема: лексика у професійному спілкуванні.

Лекція 8 термінологія як основа документації

Лекція 9 тема: українська лексикографія

Лекція № 10 Тема: фразеологізми, їх місце в діловій мові. Словотвір ділової мови.

Лекція 11 тема: суть і види перекладу

Лекція 12 Тема: орфоепічні та акцентологічні норми української мови

Лекція 13 Морфологічні особливості професійного мовлення

Лекція 14: синтаксичні особливості українського ділового мовлення

Лекція 15: службове листування

Лекція 16: усне професійне спілкування

Лекція 17: риторика і мистецтво презентації

Лекція 18: форми колективного обговорення професійних проблем


Нові надходження

Всього підручників:

292