Українська мова за професійним спрямуванням

Лекція № 2 Норми української літературної мови в професійному спілкуванні. Мовний і мовленнєвий етикет.

1.

Поняття мовної норми.

2.

Класифікація мовних норм.

3.

Легітимність ненормативності: мовні ігри в рекламі.

4.

Культура мови і мовлення.

5.

Стандартні етикетні ситуації. Парадигма мовних формул

6.

Комунікативні якості мови.

7.

Комунікативна професіограма фахівця.

8.

Невербальні засоби спілкування.

9.

Гендерні аспекти спілкування.

 

1. Поняття мовної норми.

Кожна національна літературна мова характеризується наявністю сталих норм, тобто сукупністю мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування на певному історичному етапі. Це історично сформований, вироблений літературною традицією і суспільно усвідомлений стандарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових функціонально-комунікативних різновидах. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, граматиках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.

Мовні норми — сукупність найбільш традиційних реалізацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації.

Норми надають мові характеру впорядкованості і загальної обов'язковості. Основними ознаками мовної норми є традиційність, гнучка стабільність, сформована змінами культурно- історичних умов розвитку літературної мови, та варіативність. Суспільні смаки й оцінки не завжди збігаються з уже витвореними й усталеними нормами, але це не означає, що їх можна ігнорувати.

У підручниках і навчальних посібниках, правописах, довідниках, словниках здійснюють кодифікацію мови, тобто визначають і описують правила вимови, письма (графіка, орфографія, пунктуація), словотворення і слововживання, побудови речень і тексту.

Поняття норми у лінгвістиці багатопланове і диференціюється у кількох різновидах: загальномовна, літературна, стильова і стилістична.

Загальномовна норма — сукупність одиниць мови і способи їх організації, які наявні у мові в певний час і мають комунікативне значення для її носіїв незалежно від функціонально-стильових різновидів.

Порушення загальномовних норм спостерігаються у тих мовців, які говорять «не своєю» мовою. Поза загальномовною нормою знаходяться ті елементи мови, які цілком вийшли з ужитку або не доступні для більшості мовців (закриті коди, секретні мови, жаргон злодіїв тощо).

Загальномовна норма має історичний характер, змінюється зі зміною епохи й етапів суспільного життя. Деякі свого часу нормативні одиниці можуть виходити через певний відрізок часу за межі загальномовної норми, ставати незрозумілими для мовців, наприклад історизми (осаул, опришок, комнезам, десятник). Інші, зокрема індивідуальні неологізми, можуть зазнати узуалізації (узвичаєння, усталення) і увійти в загальномовну норму. Наприклад, до індивідуальних неологізмів свого часу належали: йод (гей-люссак); детектив (жюль верн); мрія (олена пчілка або м. Старицький); звіт (і. Верхратський); чинник (і. Франко); енциклопедія (ф. Рабле).

Літературна норма мови — ознаки, правила літературно опрацьованого мовлення, яке є зразком писемної та усної форм спілкування.

У різний час її визначали по-різному: як правильність, а правильним є те, що нині потрібне, актуальне; як правильну мовну звичку; як інваріантний елемент мовної системи; як ідеальні форми реалізації певної мови; як історично сформовані моделі; як дотримання канонів класичних граматик; як елітарний еталон уживання мовних одиниць; як доречність використання мови; як сукупність найефективніших способів вираження думок і почуттів тощо.

Кожне з визначень актуалізує якусь ознаку чи властивість норми. Адже літературні норми — це не тільки сукупність мовних «правильностей», а й відношення між ними як елементами системи і текстова форма їх реалізації.

Літературна норма має історичний, змінний характер. Зі зміною епохи частково видозмінюється обсяг мовних засобів, охоплений нею. Поняття «літературна норма» охоплює всі типи відшліфованого, нормативного спілкування (мову преси, ділових паперів, виробничого спілкування тощо).

Літературна норма слугує основою регламентації, упорядкування та уніфікації загальнонародної мови, яка охоплює, крім літературної мови, територіальні і соціальні діалекти, просторіччя тощо. Літературна норма впроваджується суспільством у масове користування через систему освіти, культури, засоби масової комунікації.

У зіставленні із загальномовною нормою, літературна має більше обмежень. Поза літературною нормою перебуває просторічне спілкування, насичене вульгаризмами, ін­вективами (лайливі слова), арготизмами (слова і вислови, типові для мовлення людей, які свідомо прагнуть засекретити інформацію), жаргонізмами (слова і вислови, характерні для певних соціальних груп людей), стилістично невиправданими діалектизмами, граматично неправильними конструкціями. Літературна норма, реалізуючи систему мови, оберігає її і накладає обмеження на практичне мовлення, впорядковуючи і окультурюючи його.

Регулювальна функція літературної норми виявляється у всіх функціональних стилях. Головною і необхідною умовою існування функціонального стилю, його суттю є мовленнєва системність, тобто спосіб добору й організації мовних засобів у певному типі мовлення. Стильова норма — правила відбору та організації мовних одиниць в тексті певного функціонального стилю; правила вибору стилю, що відповідає умовам мовного спілкування.

У зіставленні із загальномовною і літературною нормами, стильова норма є значно вужчою, вона обмежена рамками стилю, рамками усної або писемної форми спілкування, специфікою жанрового різновиду в межах стилю тощо.

Усі функціональні стилі літературної мови і їх жанрові різновиди у писемній формі не виходять за межі літературної норми. Проте кожний з них має свою специфічну внутрішню (стильову) норму. Структури на зразок: у зв'язку з тим, що; порушити клопотання; це дає підстави вважати; доповідна записка;річна звітність; порядок денний та інші є літературно нормативними. Водночас вони є внутрішньою нормою офіційно-ділового стилю, навіть за­кріпилися як його маркери (у текстах заяв, довідок, звітів тощо). Проте, будучи літературно- нормативними, вони залишаються поза внутрішньою нормою художнього стилю.

Використання слів привіт! Бувай! Як одиниць мовного етикету для сучасної української літературної мови є нормативним. Однак внутрішні норми офіційно-ділового і наукового стилів не допускають вживання у своїх текстах цих слів, оскільки вони мають виразне забарвлення усно-розмовного стилю і суперечать своєю експресивністю канонізованому мовленню офіційних і наукових паперів.

Стильова норма характеризується двома протидіючими тенденціями:

1) тенденція до стабільності, завдяки якій формується стиль як щось відносно стале, нагромаджуються нормативні явища стилю (лексичні шари, арсенал стилістично потужних форм і конструкцій);

2) тенденція до зміни, яка свідчить, що стиль є категорією історично змінною, перебуває в невпинному розвитку.

Вершиною мовної культури є стилістична норма — регламентоване використання у певних типах мовлення (стилях, підстилях, жанрах) закладених у мові стилістичних можливостей. Вона не протиставляється загальномовній, літературній та стильовій нормам. Стилістична норма діє в межах літературної, але передбачає не лише правильність мовлення, а й доцільність і довершеність його відповідно до комунікативних завдань, умов, ситуації спілкування, відображає авторські уподобання.

Стилістичні норми диференціюють на два підвиди:

1.                           Стилістичні норми мови — це стилістичний арсенал словника; кодифіковані сукупності (ряди) мовних засобів, які характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне значення, відповідне функціональному стилю.

2.                         Стилістичні норми мовлення — це мовленнєві засоби зі стилістичним значенням і прийоми їх організації, які формують мовленнєву системність стилю і встановлюють її межі.

2. Класифікація мовних норм.

Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цей час зазнало істотних змін. М.пилинський визначає мовну норму як реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного випадку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (національної) мови в процесі спілкування.

Норма літературної мови - це сукупність загальновизнаних правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації і є правильними та зразковими на певному історичному етапі.

Норми - історично усталені і соціально закріплені правила, обов'язкові для всіх носіїв літературної мови незалежно від соціальної, професійної, територіальної належності.

Критерії, на основі яких формується і встановлюється літературна норма:

1)                                                     Системний (ґрунтується на відповідності мовних явищ законам і системі мови);

2)                                                     Національний (бере до уваги відповідність мовного явища національному характеру);

3)                                                     Естетичний (базується на закономірностях функціонально-стилістчиної доцільності певної форми, її відповідності вимогам певного стилю);

4)                                                     Критерій мови авторитетних письменників і визнаних зразків (передбачає нормативність мовних фактів тоді, коли їх можна підтвердити посиланнями на твори авторитетних письменників минулого і сучасності, а також на визнанні зразків, позбавлених виразного авторства - наукова і науково-навчальна література, державно-урядові документи, правописні кодекси і словники, вимова акторів, дикторів);

5)                                                      Статистичний (грунтується на врахуванні регулярності вживання мовного явища);

6)                                                      Культурно-історичний (територіальний) (береться до уваги належність мовних фактів до мови населення чітко окресленої території, на якій побутують певні мовно- літературні традиції).

Нормативність мови проявляється на усіх рівнях мовної системи, за якими і здійснюється класифікація мовних норм. 1. Орфоепічні (норми правильної вимови), наприклад:

-         Тверда вимова шиплячих: чай, чому, польща (а не чьай, чьому, польщьа);

-          Дзвінкі приголосні в кінці слова або складу не оглушуються: гриб, репортаж, любов, раз, лід (а не грип, репорташ, любоф, рас, літ);

-            Голосний о ніколи не наближається до а : молоко, потреби, дорога (а не малако,

Патреби, дарога);

-            Літера щ передає звуки шч: вищий, що (а не висший, шо);

-            Буквосполучення дж, дз передають злиті звуки: сиджу, кукурудза (а не сижу, кукуруза);

-            Літера ґ передає звук ґ: обґрунтування, ґатунок (а не обгрунтування, гатунок).

2.      Акцентуаційні (норми правильного наголошування), ця норма цілком сформована, але найменш усталена, оскільки є кілька чинників її розхитування: необґрунтоване перенесення діалектних наголосів у літературну мову; вплив сусідніх мов, зокрема російської; надуживання лексемами з ненормативним наголосом, зумовленим ритмомелодійними міркуваннями, в творах сучасних авторів. Наприклад: ненависть, середина, новий, близький, чотирнадцять, текстовий, мабуть, завжди, літопис, байдуже, випадок, ідемо, підуть, разом, приятель, показ.

3.       Словотвірні (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі нового слова). Наприклад: правильно - спостерігач; неправильно - спостерігальник. Порушення сн найчастіше трапляється у дієсловах з суфіксом -ирува- (компостирувати, репетирувати), при творенні іменників на означення назв жителів певного населеного пункту, при творенні присвійних прикметників (олин, надин), при творенні прикметникових форм відрізних географічних назв за допомогою суфікса -ськ- (празький, сиваський), при творенні назв осіб за моделлю "людина, яка займається чимось" (людина, яка працює на екскаваторі - екскаваторник; людина, яка переживає за невдачу або успіх гравця чи спортивної команди - уболівальник).

4.       Морфологічні (норми, що регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів поєднання з іншими словами). До категорії слабких морфологічних норм ввійшли:

1.                              Слова, у вживанні яких допускаються помилки при визначенні граматичного роду: а) деякі іменники, які різняться за категорією роду в укр. Та рос. Мовах : біль, путь, степ, сибір, тюль, ступінь; б) невідмінювані слова іншомовного походження: кабальєро, какаду, поні, цеце, меню, журі, рагу, сочі, івасі; в) слова з формальними ознаками чол. Роду (назви професій, посад, виду роботи), які тепер називають і осіб жін. Статі: суддя, прокурор, директор (слова лікарка, викладачка, завідувачка і под. Використовуються лише в розмовно-побутовому стилі, але аспірантка, артистка, журналістка, авторка - і в професійному мовленні); г) ім. Спільного роду: протеже, підлиза, ледащо, хмарище;

2.                              Іменники, при утворенні відмінкових форм яких виникають труднощі: а) форми р.в. Однини ім. Чол. Роду іі відміни: предмета, процента, сюжету, колективу, терміна - терміну, фактора - фактору; б) форми р. Й о.в. Однини ім. З основою на -р: аптекаря, ігоря, кобзаря, ветеринара, столяром, слюсарем; в) форми р.в. Множини: болгар, татар, грамів, кілограмів; г) клична форма: сергію, олеже, мотре, соломіє василівно, любове дмитрівно, миколо семеновичу; д) прізвища у різних відмінках: макогін, гринів, швець, перець; ж) вживання паралельних закінчень іменників у давальному відмінку: декану і деканові, директору і директорові, сину і синові; при цьому, називаючи осіб, слід віддавати перевагу закінченням -ові, -еві, наприклад: панові ткаченку, ректорові, але заводу, підприємству, відділу тощо. У випадку, коли кілька іменників-назв осіб підряд стоять у давальному відмінку, закінчення потрібно чергувати: генеральному директорові науково-дослідного інституту нафти і газу панові титаренку сергію олександровичу;

3.                              Чоловічі прізвища на -ко, - ук відмінюються: олегові ткачуку (але олені ткачук), василя марченка (але мар 'яни марченко), максимові брикайлу (але тетяні брикайло);

4.                              Форми непрямих відмінків числівників (п 'ятидесяти, семистами, трьохстами замість п 'ятдесяти (п 'ятдесятьох), сьомастами (сімомастами), трьомастами);

5.                              Форми ступенів порівняння прикметників та прислівників: дорожчий, найдорожчий (а не більш дорожчий, самий дорогий); швидше, найшвидше, якнайшвидше, щонайшвидше (а не саме швидше, більш швидше, більш швидкіше і т.д.).

6.                              Використання іменників, прикметників тощо замість активних дієприкметників: завідувач кафедри (а не завідуючий), виконувач обов 'язків (а не виконуючий), чинний правопис (а не діючий), відпочивальники (замість відпочиваючі) і т.д.

7.                              Певні форми дієслів, зокрема такі: а) особові форми дієслів архаїчної групи: дати, відповісти; б) форми наказового способу: наполягти - наполяж, чистити - чистьте. Помилкою буде неправильне утворення особових дієслівних форм полять, мелять, колять, боряться, ходімте замість полють, мелють, колють, борються, ходім.

5. Лексичні {розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності). Мовне багатство людини залежить передусім від уміння користуватися лексичним складом мови (синонімами, антонімами, паронімами, фразеологізмами, запозиченими словами та іншими лексико-семантичними категоріями). Псують мову плеоназми, тавтологія, кальки з російської мови, просторічні елементи, мовні штампи, жаргонізми.

До типових помилок відносяться такі порушення лексичних норм: розкрийте, розгорніть зошити, книжки (нормативно - відкрийте), положіть, поставте ручки (нормативно - покладіть), переверніть сторінку (нормативно - перегорніть), листати сторінки (нормативно - перегортати, гортати), не мішай (нормативно - не заважай), другим разом (нормативно - іншим), приведіть приклад (нормативно - наведіть); а також:

•          Уживання слів у невластивому їм значенні: вірна відповідь, музикальна освіта, воєнна форма, тактична поведінка замість правильна відповідь, музична освіта, військова форма, тактовна поведінка;

•          Змішування компонентів у близьких за значенням фразеологізмах: відіграє велике значення замість має велике значення, але відіграє роль;

•          Вживання ненормативних слів і фразеологічних сполучень на зразок столова, обіжатися, остановка, приймати участь, кидатися в очі замість їдальня, ображатися, зупинка, брати участь, впадати у вічі.

Правильно:                                          неправильно:

Зіставляти                                                  співставляти

Численний                                                 багаточисельний

Нечисленний                                             малочисельний

Збігатися                                                  співпадати

Наступний, такий                                     слідуючий

Навчальний                                              учбовий

Триденний                                                 трьохденний

Протягом, упродовж тижня                        на протязі тижня

Добре ставлення                                        добре відношення

Вживати заходи                                        приймати міри

Брати участь                                           приймати участь

Брати до уваги                                          приймати до уваги

Передплачувати                                       підписуватися на газети

Захід                                                       міроприємство

Витяг із протоколу                                      виписка з протоколу

Вважати помилкою                                     рахувати помилкою

Принаймні                                                 по крайній мірі

Висновок                                                     заключення

Укладати угоду, підписувати договір заключати договір складати іспит       здавати іспит

Накреслити, запланувати                             намітити

Скеровувати, спрямовувати                          направляти

Навичка                                                     навик

Оголошення                                                 об 'ява

Для унаочнення                                            для наглядності

З 'ясувати                                                   вияснити

Колишній                                                    бувший

Відгук                                                         відзив

Завдати шкоди                                             нанести шкоду

6. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання

Прийменників). До слабких синтаксичних норм належать:

•          Складні випадки керування іменників (пам 'ятник франкові, завідувач відділу), прикметників (властивий кому, чому, характерний для кого, чого), дієслів (запобігати чому, оволодіти чим, опанувати що);

•          Побудова прийменникових сполучень, особливо з прийменником по: по бажанню (нормативно - за бажанням), по вимозі (на вимогу), по ініціативі (з ініціативи, за ініціативою), по відомостях (за відомостями), по вині (з вини), по мірі (в міру).

Розрізняють помилки:

•          Порушення синтаксичних зв'язків між словами (норм керування і узгодження): екзамен по математиці, згідно наказу, властивий для нього замість екзамен з математики, згідно з наказом, властивий йому;

•          Неправильне вживання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів: проїжджаючи повз висоту 805, увагу шури привернула могила, що виднілася здалеку замість коли шура проїжджала повз висоту 805, її увагу привернула могила, що виднілася здалеку;

•          Неправильна побудова речень з однорідними членами: горджуся і люблю свою школу замість я люблю свою школу і горджуся нею;

•            Порушення порядку слів у реченні;

•            Порушення порядку розташування частин складного речення;

•          Змішування прямої і непрямої мови тощо.

 

Правильно:

Згідно з наказом відповідно до інструкції проректор з наукової роботи лекція з математики повідомити факсом робота за сумісництвом після розгляду заяви незважаючи на це досвід (щодо) розроблення комісія з питань на замовлення за формою

Неправильно:

Згідно наказу

У відповідності з інструкцією проректор по науковій роботі лекція по математиці повідомити по факсу робота по сумісництву по розгляді заяви не дивлячись на це досвід по розробці комісія по питанням по замовленню по формі

За допомогою                                                    при допомозі

За наявності, у разі                                            при наявності

Тому що, оскільки                                              так як

Деякою мірою                                                   в деякій мірі

Завод, що виробляє                                             завод по виробництву

Залежно від                                                       в залежності від

7. Стилістичні (регулюють доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування). Сн обмежують використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем літературної мови. Наприклад, стилістичною нормою для слів заява, протокол, резолюція є їх використання в офіційно-діловому стилі. Використовуючись в іншому стилі літературної мови, вони також несуть у собі забарвлення офіційності. Нестягнені (золотая, веселая, золотії, веселії) і короткі (зелен, ясен) форми прикметників вживаються у художньому стилі (фольклорі, поезії), і це є їх стилістичною нормою. В інших стилях літературної мови вони можуть використовуватися тільки за умови, якщо їхнє народнопісенне забарвлення буде стилістично виправдане (не порушить сн). Стилістичними помилками будуть:

•                     Невмотивовані використання в одному функціональному стилі мовних засобів, що характерні для іншого стилю;

•                     Зловживання лексикою і фразеологією ділового стилю (так звані "канцеляризми") або спеціальними термінами в текстах ненаукового характеру;

•                     Невмотивоване вживання нелітературної лексики (діалектизмів, просторічних слів);

•                     Стилістично невиправдане вживання експресивних засобів, що створює зайву, інколи фальшиву емоційність.

Неправильно:                                                       правильно:

Залишилося лише                                     залишилося тільки

Пам 'ятний сувенір                                            сувенір, пам 'ятний подарунок

Моя автобіографія                           автобіографія, моя біографія, життєпис

Захисний імунітет                                        імунітет

Глухий тупик                                               глухий кут, тупик

8.              Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

9.              Орфографічні - загальноприйняті правила передачі звукової мови (слів і їх форм) на письмі (приміром, правил написання слів окремо, разом чи через дефіс, правил вживання великої літери і т.д.). Найчастіше порушуються такі орфографічні норми, що стосуються:

•                                   Вживання апострофа (зв'язок, бур'ян, свято, торф'яний, під'їхати);

•                                   Правопису власних назв (міністерство освіти україни, народний рух україни, нобелівська премія, академія наук україни, ахіллесова п'ята);

•                                   Правопису префіксів з-, с- (зшиток, зцідити, сфотографувати);

•                                   Правопису префіксів роз-, без- (розхитати, безшумний);

•                                   Правопису префікса пре- (пред'явити, премудрий);

•                                   Правопису слів іншомовного походження (шасі, ватикан, сицилія);

Правопису прислівників (віч-на-віч, з дня на день, з давніх-давен, рік у рік). (норми написання слів);

10. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків). За допомогою пн здійснюється структурне і смислове членування писемної мови на значущі частини, що дає змогу читачеві усвідомити зміст тексту відповідно до задуму автора. Українські пунктуаційні норми базуються на граматичній та змістовій основі і враховують інтонацію.

Останні три типи мовних норм (графічні, орфографічні, пунктуаційні) називаються правописними.

Мовні норми можуть відрізнятися сферою застосування. Наприклад, орфографічні та пунктуаційні норми стосуються лише писемної мови, а орфоепічні - реалізуються тільки в усній. Частина норм є актуальною як для писемної, так і для усної мови. Такими є норми, які стосуються лексичного складу та граматичної будови: за будь-яких умов спілкування необхідно вживати слово відповідно до його значення або утворювати форму чи будувати речення згідно з граматичними правилами.

Усе, що не відповідає мові, належить до ненормативної мови. Саме унормованістю літературна мова протистоїть іншим формам національної мови (діалектам, жаргонам, просторіччю), які становлять усну сферу загальнонаціональної комунікації - народнорозмовну мову.

Мовні норми характеризуються:

-                        Системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

-                        Історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

-                        Соціальною зумовленістю (виникають у зв'язку з потребами суспільства);

-                        Стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Існує поняття варіантності літературної норми, пов'язане з наявністю у мові кількох однозначних або синонімічних паралельних елементів. В українській мові виділяють: хронологічні (діахронічні) варіанти: перст-палець; регіональні: міліціонер-поліцейський; акцентуаційні: беззахисний-беззахисний; орфоепічні: бе [зп]печний-бе [сп] ечний; фонематичні: онук-внук; морфологічні: мотузок-мотузка, ходитиму-буду ходити; синтаксичні: заява прокурора-прокурорська заява; стилістичні: поліцейський-коп варіанти. Нормативні варіанти вимови, написання потрібно відрізняти від порушень норм, що кваліфікуються як мовні помилки. Отже, літературна норма, з одного боку, є незмінною і стабільною, з іншого - розвивається і поступово змінюється.

Ознаки літературної норми - 1)відповідність лн системі мови; 2)стабільність; 3) варіантність; 4) стилістична диференціація; 5) кодифікованість.

Закріплені норми літературної мови (фонетичні, лексичні, граматичні, стильові, стилістичні) формують у мовців відповідний мовний смак і спонукають до дотримання норм. Порушення мовних норм сприймається грамотними мовцями вже як несмак, поганий смак, відсутність смаку. Проте повної відповідності між мовною нормою і мовним смаком немає. Норма є традиційнішою і стабільнішою, а смак — сучаснішим і рухливішим. Окрім норми, на смак впливають мінливі умови суспільного й особистого життя мовців, соціальні запити на мову, ідеали і цінності, особливо естетичні. У сукупності це становить систему ідейно- естетичних і психолінгвістичних орієнтацій суспільної групи мовців (чи окремого мовця) щодо мови, її використання. Таку систему орієнтацій і називають мовним смаком.

Основою мовного смаку є чуття мови. Воно формується в процесі оволодіння мовою, засвоєння мовних знань, під впливом мовного і соціального досвіду та свідомого оцінювання і переживання мовних явищ. Отже, мовне чуття — це індивідуальна система підсвідомих оцінок, що ґрунтується і на літературних нормах, і на мовних ідеалах.

3. Легітимність ненормативності: мовні ігри в рекламі

Мовна гра - це свідоме порушення мовних норм, правил мовної поведінки, перекручення (викривлення, спотворення) мовних кліше з метою надання повідомленню більшої експресивної сили. Мовною грою намагаються зробити рекламу оригінальною. На думку фахівців, саме мовна гра допомагає встановити теплий, неформальний контакт з реципієнтом.

До прийомів мовної гри відносять:

1) графічні виділення назви товару чи фірми (створюють можливість подвійного прочитання), наприклад: «чоловікам потрібно бути «імпульсивними» (реклама дезодоранту «імпульс»); «сенсація, на яку ви чекали!» (реклама комп'ютерів марки «сенз»); «смакуйте життя!» (реклама фірми «смак»).

2)                                Графічні виділення ключових слів у тексті. За їх допомогою можна створити «подвійний» текст (з двома рекламними повідомленнями). Спершу читається виділене графічно коротке повідомлення, сконструйоване з фрагментів, які входять до другого - довшого повідомлення, наприклад: «ми пропонуємо те, що будуємо» (реклама будівельної фірми).

3)                       Спеціально зроблені орфографічні помилки (на думку спеціалістів вони допомагають ввести додаткові конотації (відтінки у значенні): «бережи жуби ж дитинства»,

4)                      Творення неологізмів: «не гальмуй! Снікерсуй», «пепсизм-коланізм».

5)                          Неправильне сполучення слів: «породисті меблі», «віскас знає і розуміє кішок», «кожен віник мріє стати пилососом «ровента», «син за батька не автовідповідач», «людина - не кактус, їй треба пити» тощо.

6)                    Гра слів (каламбур):

А)        використовують слово, у якому одночасно реалізовано в контексті два його значення, унаслідок чого виникає семантичне мерехтіння (у свідомості реципієнта актуалізується і пряме, і переносне значення), наприклад: «людина на 70% складається з води. Фільтруєш ?» - речення фільтруєш ?Вжито у двох значеннях: 1) використовуєш фільтр?; 2) міркуєш?;

Б)            використовують прийом, коли є перехід від одного значення слова до іншого в межах невеликого відрізка мовлення, наприклад: «піднімаємо все! Навіть настрій» (реклама автонавантажувачів); «плодіть і розмножуйте» (реклама копіювальних апаратів).

7)                             Стильовий контраст - використання мовних засобів, що не характерні для певної комунікативної ситуації, наприклад: «так, це мій банк!» (реклама банку).

8)                        Переробка відомих виразів, прислів'їв, приказок тощо: «перпетум меблів», «карл для клари купує в «коралі», «прийшов, побачив, повечеряв».

4. Культура мови і мовлення

Зростаюча увага до питань соціолінгвістики, зокрема до питань мовної комунікації, принципів моделювання комунікативного акту, функціонування мови у всіх сферах суспільної діяльності є однією з важливих особливостей сучасного і зарубіжного мовознавства. У колі цієї загальної проблематики досить важливим є також вивчення мовленнєвого етикету - правил мовленнєвої поведінки. Ці правила закріплені у системі стійких висловів, прийнятих даним колективом носіїв цієї мови на певному етапі розвитку суспільства в особливих ситуаціях спілкування.

Головна особливість спілкування як процесу - взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства - їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію. Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, індивіди повинні рахуватися з соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві. Така необхідність нормативного регулювання спілкування, на думку л.м. Архангельського, продиктована потребою «забезпечення цілісності суспі

Змiст

Лекція 1. Сучасна українська літературна мова - основа державної мовної політики і мови

Лекція № 2 Норми української літературної мови в професійному спілкуванні. Мовний і мовленнєвий етикет.

Лекція № 3 Стилі української літературної мови

Лекція № 4 тема: "писемне мовлення.

Лекція 5 Документація з кадрово-контрактних питань та довідково-інформаційні

Лекція № 7. Тема: лексика у професійному спілкуванні.

Лекція 8 термінологія як основа документації

Лекція 9 тема: українська лексикографія

Лекція № 10 Тема: фразеологізми, їх місце в діловій мові. Словотвір ділової мови.

Лекція 11 тема: суть і види перекладу

Лекція 12 Тема: орфоепічні та акцентологічні норми української мови

Лекція 13 Морфологічні особливості професійного мовлення

Лекція 14: синтаксичні особливості українського ділового мовлення

Лекція 15: службове листування

Лекція 16: усне професійне спілкування

Лекція 17: риторика і мистецтво презентації

Лекція 18: форми колективного обговорення професійних проблем


Нові надходження

Всього підручників:

292