Українська мова за професійним спрямуванням

Лекція 14: синтаксичні особливості українського ділового мовлення

1.     Порядок слів у реченні.

2.      Типові форми вираження присудків у текстах офіційно-ділового стилю.

3.      Координація присудка з підметом.

4.      Особливості вживання речень з однорідними членами в текстах ділових документів.

5.      Особливості вживання речень з дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами.

6.      Вставні та вставлені слова й речення у різностильових текстах. Речення зі звертаннями. Пряма і непряма мова.

7.      Складні випадки керування.

8.      Типові помилки у вживанні складних речень.

1. Порядок слів у реченні

Порядком слів називається властиве певній мові розташування членів речення у певній послідовності. Для української мови характерний так званий вільний порядок слів, тобто усі члени речення можуть змінювати своє місце.

Наприклад:

Закон про мови потребує уточнення.

Потребує уточнення закон про мови.

Уточнення потребує закон про мови.

Кожна зміна у побудові речень призводить до змін на змістовому та емоційно- експресивному рівнях. У наведеному висловлюванні залежно від смислової ваги одного із членів речення може суттєво змінюватися зміст. Так, у першому реченні викладена звичайна констатація факту. У другому реченні зміст не змінюється, однак емоційно-експресивні відтінки висловлювання інші. Вони не позбавлені категоричності. У третьому варіанті логічний наголос падає на перше слово. З'являються нові відтінки: безапеляційність, однозначність.

Порядок слів виконує три тісно пов'язані між собою функції: синтаксичну, семантичну і стилістичну.

В українській мові з метою надання смислової ваги окремим словам можна змінювати порядок членів речення. Є прямий порядок слів і зворотний (інверсія).

Наприклад: цей навчальний заклад завжди забезпечував високий рівень підготовки фахівців з вищою освітою. При прямому порядку слів: 1) підмет передує присудкові: заклад забезпечував. 2) узгоджене означення стоїть перед означуваним словом: цей навчальний заклад, високий рівень 3) неузгоджене означення стоїть після означуваного слова: фахівців з освітою. 4) додаток стоїть після слова, якого стосується: забезпечував рівень 5) обставини залежно від значення і способів вираження можуть стояти перед словом, з яким вони пов'язані, і після нього. У даному випадку обставина часу передує присудку: завжди забезпечував.

Прямий порядок слів домінує у мові. Він вважається нейтральним і є характерним для офіційно-ділового та наукового стилів.

Непрямий порядок слів або інверсія — зміна звичайного розташування слів у реченні з метою виділення тих чи інших його членів. Цей прийом найчастіше використовується в усному мовленні з метою надання певного смислового значення потрібному слову. Наприклад, у реченні в українському домі вітали з п 'ятиріччям академію муніципального управління комунікативним завданням є повідомлення про те, що відбулося. При іншому порядку слів академію муніципального управління вітали з ювілеєм в українському домі підкреслюється місце, де святкувався ювілей. У реченні академію муніципального управління вітали в українському домі з ювілеєм повідомляється про характер ювілею - п'ятиріччя. Із цих прикладів бачимо, що кінець речення - це сильна позиція для будь-якого члена речення і найпростішим способом виділення якогось слова чи словосполучення є винесення його на останнє місце у реченні.

Інверсія часто спричинює зміну експресивного забарвлення речення, отже, непрямий порядок слів частіше зустрічається в розмовному та художньому стилях.

Непрямий порядок слів забороняється:

1.  Якщо форма підмета і прямого додатка збігається: мотоцикл перекинув автонавантажувач. Вживання наркотиків змінює свідомість.

2.  У так званих реченнях тотожності, коли і підмет, і присудок виражені називним відмінком іменника: мій вітчим — водій. Водій — мій вітчим.

У реченнях, що складаються з іменника і прикметникової форми; переміщення членів у таких реченнях змінює їх структуру і тип речення: некерований характер. Характер некерований. Перше речення — односкладне називне, в якому є підмет з означенням; друге — двоскладне, з підметом і присудком.

2. Типові форми вираження присудків у текстах офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль виявляє специфіку у вираженні присудка. Як відомо, у розмовному, художньому й деяких інших стилях вживається здебільшого простий дієслівний присудок, тобто присудок, виражений особовою або родовою формою дієслова. В офіційно- діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладненої форми (їх називають іще «розщепленими присудками»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими засобами висловлення. Частина з них має в сучасній українській мові паралельні прості дієслівні присудки, пор.: припускатися помилок — помилятися, надати допомогу — допомогти, давати вказівки — розпоряджатися, надавати кредит — кредитувати, вести облік — обліковувати та ін.

Проте дуже багато стійких дієслівно-іменникових сполук, що вживаються в ролі присудка, не мають дієслівного відповідника, пор.: провести захід, навести порядок, виявити (приділити) увагу, надати слово та ін. Щодо використання в ділових документах «розщеплених присудків» фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширилися в українській мові під впливом російської і відображають іменний характер російського синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови. Інші, визнаючи те, що офіційно-діловий стиль української мови формувався під впливом цього стилю російської мови, вважають, що «розщеплені присудки» мають ряд переваг над дієслівними. Одна з основних полягає в тому, що вони створюють офіційний колорит висловлювання, нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним. Крім того, воно є традиційним для ділового стилю.

Основними вимогами до вживання «розщеплених присудків» є потреби контексту і їх нормативність.

Запам'ятайте, як можна уникнути таких громіздких і семантично надлишкових конструкцій:

Ненормативна конструкція

Правильна конструкція

Забезпечити покращення

Поліпшити умови праці

Умов праці

 

Організувати використання

Використати резерв

Резерву

 

 

Відбувається зростання прибутку

Зростає прибуток

Проводити маркування товару

Маркувати товар

Здійснювати впровадження технології

Впроваджувати технологію

Проблеми знаходяться на обговоренні

Проблеми обговорюються

Вести боротьбу із злочинністю

Боротися зі злочинністю

Тримати під контролем

Контролювати

 

Деякі «розщеплені присудки» є ненормативними через неправильне семантичне узгодження їхніх компонентів, невдале калькування їх з російської мови:_____________

Ненормативна конструкція

Правильна конструкція

Піднімати питання

Порушувати питання

Виразити подяку

Висловити подяку / подякувати

Відіграє значення

Відіграє роль

Має роль

Має значення

Дає можливість

Дає змогу

Носить характер

Має характер

Приймати участь

Брати участь

Прийняти заходи

Вжити заходів

Залишається під питанням

Залишається нез'ясованим / невирішеним

Прийти в непридатність

Стати непридатним

Підвести підсумки

Підбити підсумки /

 

Узагальнити

 

Як відомо, у синтаксисі сучасної української літературної мови для вираження присудка вживається ціла низка допоміжних дієслів, серед яких бути, ставати / стати, робитися / зробитися, лишатися / лишитися, залишатися / залишитися, зоставатися / зостатися, здаватися / здатися та ін. У мові ділових документів, зокрема у формулюваннях і визначеннях, вживається переважно дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу (часто в нульовій формі), напр.: україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 конституції україни); україна є унітарною державою (ст. 2); єдиним органом законодавчої влади в україні є парламент — верховна рада україни (ст. 75); грошовою одиницею україни є гривня (ст. 99); президент україни є главою держави (виступає від її імені) (ст. 102).

Інші дієслівні зв'язки іменного складеного присудка обмежені у своєму вжитку, бо вони більшою або меншою мірою зберігають свої лексичні значення, пор.: він — кваліфікований спеціаліст і він став (зробився, лишився, зостався, здавався тощо,) кваліфікованим

Спеціалістом.

Деякі ділові документи, зокрема положення, інструкції, приписи, правила, закони і под., донедавна передбачали вираження присудка формою дієслова теперішнього часу на -ся зі значенням постійності, позачасовості. Такі присудки входять до складу пасивних конструкцій, щодо використання яких в українській мові в цілому й українському діловому мовленні зокрема думки фахівців не збігаються. Одні з них вважають такі конструкції доцільними, нормативними, бо вони мають тривалу традицію свого використання, пор.: проекти законів обговорюються в комісіях; договір ратифікується верховною радою; президент україни обирається громадянами україни на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 103 конституції україни); державний бюджет україни затверджується щорічно верховною радою україни на період з 1 січня до 31 грудня... (ст. 96). Інші вважають, що пасивні конструкції не властиві українській мові, вони поширилися і деяких її стилях, зокрема науковому й офіційно-діловому під впливом аналогічних стилів російської мови. У зв'язку з цим пасивні конструкції пропонують замінити активними, в яких присудок виражений дієсловами теперішнього часу у формі третьої особи однини або множини, пор.: верховна рада ратифікує договір; громадяни україни обирають президента...; верховна рада щорічно затверджує державний бюджет україни... Саме цим формам вираження присудка в активних конструкціях слід віддавати перевагу в діловому мовленні, бо вони відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови.

Донедавна в мові ділових документів широко вживався іменний складений присудок, виражений пасивним дієприкметником, пор.: довідка видана скрипці андрієм михайловичу...; комісія затверджена в складі...; резолюція підготовлена...; скарга передана...; лист адресований статті схвалені...; зауваження враховані... Речення з таким присудком є одним із різновидів пасивних конструкцій, що співвідносяться з активними конструкціями, присудок яких виражений дієсловом доконаного виду, пор. Зауваження враховані кимсь — хтось врахував зауваження. Такі пасивні конструкції не властиві українській мові, тому їх слід замінити конструкціями з присудковими (предикативними) формами на -но, -то, які здавна вживаються в нашій мові і є органічними для неї, пор.: довідку видано скрипці андрієві михайловичу...;комісію затверджено в складі...; резолюцію підготовлено...; скаргу передано....

3. Координація присудка з підметом.

Узгодження присудка з простим підметом.

1.   Простий підмет найчастіше виражений іменником у називному відмінку однини і множини. Простий присудок узгоджується з ним у числі, а в минулому часі та умовному способі — і в роді. Наприклад: він дивиться на неї і нічого не розуміє.

Відхилення щодо такого узгодження є тоді, коли поряд з підметом є два чи більше означень, що вказують на різні предмети, а підмет стоїть в однині. Присудок у таких випадках має форму множини (тобто координується за змістом): внутрішня і зовнішня політика за останній час кардинально змінилися. Українська й білоруська мова були найбільш занедбаними серед слов 'янських мов. Коли ж підмет виражений збірним іменником або мислиться як щось єдине, тоді присудок стоїть в однині: українське й польське студентство зустрілося на форумі.

Множина використовується і тоді, коли при підметі стоїть означення у формі множини: стояли всі троє примовклі і довго дивилися у той бік.

2. Якщо присудок складений, то іменна частина присудка також узгоджується з підметом у роді та числі: кажуть, ніби він дуже покалічений (м.стельмах).

3. Якщо підмет виражений іменником спільного роду, то форма присудка обумовлюється ще й статтю особи: сирота скиталася по людях (п.мирний). Але може бути: сирота скитався по людях. Зануда втретє розповідав той самий анекдот. Зануда не могла піти додому, не зрозумівши, що їй сказали дві години тому.

4.  З іменниками спільного роду не слід плутати іменників, що позначають професію чи сферу діяльності. Ці іменники є іменниками чоловічого роду, хоч позначають осіб як чоловічої, так і жіночої статі: адвокат, прокурор, секретар, декан, професор, інженер тощо. З такими підметами обов'язкове граматичне, а не смислове узгодження: суддя повернув справу на доопрацювання. Адвокат детально ознайомився зі справою м. Климчука. Форма жіночого роду з такими іменниками є розмовною: касир перерахувала гроші..

Щоб уникнути двозначності, слід уживати ім'я та прізвище, тоді присудок узгоджуватиметься за змістом: інспектор у справах неповнолітніх марія горошко провела з ним не одну бесіду. Касир галина гринишина перерахувала гроші.

5.  Якщо поряд із загальним іменником є географічна чи умовна назва, то присудок узгоджується з підметом — загальною назвою: ніби потонуло в вербах село вербівка (і.нечуй-левицький). Газета «поступ» надрукувала виступ депутата. Місто львів ніби помолодшало.

6.  Якщо поєднуються два загальних іменники прикладкового типу, на зразок: плащ- палатка, кафе -ресторан, ліжко -диван, то підметом слід вважати те слово, яке виражає ширше поняття: плащ-палатка стала нам у пригоді.

7.  Підмети, виражені займенниками хто, що, координують із собою присудок у формі 3 ос. Одн. Теперішнього часу, а в минулому часі та в умовному способі хто вимагає форми чоловічого роду, а що - середнього: усі зраділи, а хто й не зрадів, то не показав цього. Що це там таке показалося з -за рогу?

Так само координується присудок із займенниками інших розрядів (неозначених, заперечних), до складу яких уходить хто, що: дехто вирішив не приходити на збори. Ніщо мене не привабило.

8.  При підметі - кількісному числівнику - присудок має форму 3 ос. Одн., а в минулому часі - форму середнього роду: семеро дійшло до фінішу. Сім дійшло до фінішу. Кілька дійшло до фінішу. Проте тут можлива й форма множини присудка. Однина наголошує на кількості, множина - на матеріальному складі.

9.   Субстантивовані прикметники та дієприкметники у функції підмета координують присудок так само, як і іменники. Якщо субстантивується незмінне слово, то присудок має форму 3 ос. Одн., а в минулому часі - форму середнього роду: це «ура!» линуло звідусіль.

10.  Поряд з підметами, що виражені невідмінюваними іншомовними іменниками чи абревіатурами, присудок має таку форму, якої вимагає рід і число іменника:

А)               поряд з підметами — назвами предметів присудок стоїть у середньому роді: журі присудило, таксі під 'їхало, фойє велике;

Б)                поряд з підметами — назвами тварин присудок здебільшого має форму чоловічого роду: поні нагодований; колібрі писаний в каталозі;

В)               якщо підмети — назви осіб, форма присудка залежить від статі, позначеної підметом: денді прийшов, леді запізнилася;

Г)                якщо підмети — географічні назви, то форма присудка зумовлена родовим поняттям цієї назви: міссісіпі (ріка) вийшла з берегів. Баку (місто) здивувало світ;

Д)          якщо підмети — ініціальні абревіатури, то форма присудка залежить від основного слова скороченої назви: урп (українська республіканська партія) ухвалила нову програму. Оун (об'єднання українських націоналістів) перестало функціонувати.

Узгодження присудка зі складеним підметом

1. Якщо підмет має у своєму складі складений числівник, що закінчується на одиницю, то присудок ставиться у формі однини: двадцять один курсант додатково навчається на

Курсах іноземних мов.

2. Якщо підмет має у своєму складі кількісний числівник, що закінчується на два, три, чотири, то присудок ставиться у формі множини: на перетині кордону були затримані 32 водії, які перевозили кольорові метали.

Однак препозиція присудка дає підстави для уживання форми однини: поблизу хати, в якій сталася кривава драма,росте два маленькі деревця.

3.                 Біля складеного підмета з числівниками від п'яти і далі присудок може набувати форми як однини, так і множини: під час катастрофи "титаніка" загинуло 1513 чоловік. В авіакатастрофі "боїнга —747"загинули 79 осіб.

Однина ставиться, якщо присудок стоїть у препозиції: всього у справі проходило 9 потерпілих.

4. Якщо до складу підмета входять збірні числівники, то можливі паралельні форми присудків: семеро одного не ждуть. Множина переважає тоді, коли поряд з числівником є означальні слова: прийшли всі четверо.

5.  Числова частина підмета може бути виражена іменником із числовим значенням (багато, небагато, мало, більшість, меншість, кілька, низка, декілька, ряд, частина, юрба). Як правило, переважає однина: більшість студентів нашого курсу вчиться на "добре" та "відмінно ". Більшість студентів склала іспит на «відмінно».

Множину тут маємо тоді, коли:

•         Друга частина підмета є багатоелементною (більшість студентів, аспірантів, викладачів прийшли на мітинг).

•         Присудок віддалений від підмета (більшість студентів, які прийшли на мітинг, проголосували за текст ухвали).

•         Присудки однорідні (більшість шахтарів не підтримали профспілкових лідерів і не розпочали страйку).

6.  Підмет на кшталт «брат із сестрою» координує присудок у формі однини і множини. Однина присудка вказує на одного активного суб'єкта дії (власне, тільки він і є граматичним підметом, а іншим іменником чи займенником виражено додаток). Множина присудка вказує на рівноправність двох суб'єктів дії: брат із сестрою пішов у театр. Брат із сестрою пішли у театр.

Коли до складу таких підметів як перший компонент входить особовий займенник я, ти, він, тоді присудок має стояти в однині: я зі степаном пішла в театр. Ти з оксаною пішов у театр.

7.  З однорідними підметами присудок також може уживатися як у формі однини, так і у формі множини. За наявності узагальнювального слова присудок координується з ним. При однорідних підметах (без сполучників), виражених у формі однини, присудок стоїть у множині або в однині (за прямого порядку слів - у множині).

Множина присудка обов'язкова за прямого порядку слів при підметах - назвах осіб: іван і петро пішли додому.

З підметами - назвами неосіб - присудок координується за змістом або з найближчим підметом: сатира, гумор виявляються (-ється) в тексті.

Якщо перед однорідними підметами є означення, виражене займенником кожний, то присудок має форму однини: кожний студент, аспірант має пам 'ятати про це.

Якщо використано розділові сполучники, то присудок має форму однини: іван чи петро пішов додому раніше. Якщо підмети при цьому виражені іменниками різних родів або чисел, то присудок має форму множини: іван чи галя пішли додому раніше.

За використання протиставних сполучників присудок координується в числі й роді з найближчим підметом: долинув спів, а згодом звуки фортепіано. Якщо при підметі є заперечна частка не, то присудок координують з реальним суб'єктом, дія якого стверджується: вірш, а не поема став предметом аналізу.

Якщо однорідні підмети з'єднуються протиставними сполучниками не...а, не тільки...а й, не стільки ...скільки, присудок ставиться в однині: мене не кохання гризе, а непевність, розрада.

При однорідних підметах, вжитих із єднальним сполучником ні.ні присудок може мати форму однини і множини: ні старий гетьманський мід, ні угорське вино не смакувало так, як та чиста вода. Ні стелла, ні тим паче геннадій борисович, навіть прислухавшись, нічого не почули.

4. Особливості вживання речень з однорідними членами в текстах ділових

Документів

Основні вимоги до мови документів - зрозумілість, чіткість, точність формулювань - спричинили використання в них простих, але досить поширених речень (простих ускладнених речень). Основним засобом їх поширення є однорідні члени речення (підмети, присудки, додатки, обставини).

Типові помилки, пов'язані з використанням однорідних членів речення

1. Логічна неоднорідність у побудові ряду однорідних членів речення, наприклад: під час чергування затримали двох чоловіків і двоє дверей.

Норма: під час чергування затримали двох чоловіків, які несли двоє дверей.

2.    Побудова ряду однорідних членів, що містять родові і видові поняття, наприклад: у масових безчинствах брали участь студенти і молодь, підлітки і школярі.

Норма: у масових безчинствах брала участь молодь: школярі, студенти.

3.    В однорідний ряд не поєднуються члени речення з окремими реченнями, наприклад: близько 19 год. 30 хв. До райвідділу прибули слідчі-експерти обговорити ситуацію і щоб вирішити, що робити далі.

Норма: близько 19 год. 30 хв. До райвідділу прибули слідчі-експерти, щоб обговорити ситуацію і вирішити, що робити далі.

4.                 Однакове узгодження однорідних членів речення з узагальнювальним словом, наприклад: офіцери повинні виконати нормативи з таких видів спорту: бігу на 100 м, стрільба з пістолета, боротьба.

Норма: офіцери повинні виконати нормативи з таких видів спорту: біг на 100 м, стрільба з пістолета, боротьба.

5.                 Різні способи вираження однорідних членів речення у переліку пунктів, розділів тощо, наприклад: відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як: необґрунтованої відмови від надання відповідної інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації.

Норма: відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як: необгрунтована відмова від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації; навмисне приховування інформації.

6.                  Пропуск прийменників із пари повторюваних чи двочленних, наприклад: 3 метою зменшення дорожньо-транспортних пригод комунальні служби слідкують за станом доріг на головних магістралях, містах і селах.

Норма: 3 метою зменшення дорожньо-транспортних пригод комунальні служби слідкують за станом доріг на головних магістралях у містах і в селах.

7.                  Граматична непоєднаність однорідних членів речення, наприклад: пасажир зобов'язаний пред'явити посвідчення на вимогу контролера або водію.

Норма: пасажир зобов'язаний пред'явити посвідчення на вимогу контролера або водія.

8.                 Порушення норм керування серед однорідних членів речення, наприклад: як переконувала нас мати, син любить і гордиться своїм батьком.

Норма: як переконувала нас мати, син любить свого батька і гордиться ним. 9. Неправильне розташування парних сполучників, що мали б з'єднувати однорідні члени речення, наприклад: книгою користуватимуться не лише студенти університету, але й інших навчальних закладів.

5. Особливості вживання речень з дієприслівниковими та дієприкметниковими

Зворотами

Дієприслівниковий та дієприкметниковий звороти. Для ділових текстів є типовими відокремлені обставини, виражені дієприслівниковими зворотами. Вони дають змогу виділити головну і другорядну дію, чітко виявити логічне підпорядкування частин висловлюваної думки, висловлювати 'її економніше.

Краще використовувати звороти на початку речення: вважаючи на.., беручи до уваги... Проте небажано розпочинати кожне речення чи абзац зворотом - це аж занадто засушує текст. Якщо у тексті є багато зворотів, частину з них треба замінити підрядними реченнями. При вживанні дієприслівників допускаються помилки.

1.                      Дієприслівник означає додаткову дію того самого предмета, що і дієслово - присудок (працював, щось наспівуючи; обідав, слухаючи радіо; зрозумівши все, посміхнувся). Дія, що виражається дієприслівником, має обов'язково стосуватися підмета. Цих дві дії повинні здійснюватися однією особою: хмари пливли, низько зачіпаючи верхівки дерев. Вислухавши розпорядження, він вийшов. Порушення цього правила веде до неправильної побудови речень із дієприслівниковим зворотом, а отже до синтаксичних помилок: ще будучи маленькою, мені мама розповідала про цю дівчину. Прокинувшись, на вулиці ішов сніг. Виступаючи, директором була порушена злободенна тема. Виходячи з приміщення, вимикається світло. Приїхавши в школу, письменника тепло вітали учні і вчителі.

Такі речення неправильно побудовані. Дієприслівники та дієслова-присудки у них вказують на дію різних предметів. Думку у цих реченнях необхідно висловити у формі підрядних речень.

2.                      У безособовому реченні дієприслівник може вживатися тільки у тому випадку, якщо у складі присудка є інфінітив: іноді доводилося попід віттям пролазити, мов у темну нору, зігнувшись. В інших випадках уживання дієприслівника в безособових реченнях не відповідає нормі: вивчаючи географію, у нас не було ніяких проблем. Граючи в спортлото, мені часто щастить. Правильно: вивчаючи географію, я не мав ніяких проблем. Коли я граю в спортлото, мені часто щастить.

У професійному мовленні слід широко використовувати дієприкметники, але уникати ненормативних форм або заміняти їх іменниками, іменниками із прийменниками (описовими конструкціями), дієсловами, та прикметниками: оточуюче середовище - довкілля; навколишнє середовище знаючий працівник - обізнаний (тямущий) працівник; керуючий відділу - керівник відділу запитуючий - який запитує

Подорожуючий - подорожній; той, хто подорожує

Оскільки для сучасної української літературної мови дієприкметникові форми на - учий (-ючий), -ачий (-ячий) є нехарактерними, тому російські активні дієприкметники на - щий можна передавати віддієслівними прикметниками на -альний (-яльний), -ильний, -увальний (-ювальний), або на -ний, залежно від конкретного значення та змісту тексту. Решающий - вирішальний жизнеутверждающий - життєствердний присоединяющий - приєднувальний заведующий - завідувач

Присоединяющий - приєднувальний нападающий - нападник отдыхающий - відпочивальник поступающий - вступник

При перекладі термінозворотів із дієприкметниковим компонентом у діловому мовленні перевага надається українським зворотам дієприкметникового типу або їхнім іменниковим замінникам:

Выдерживаемьый процесс - витримувальний процес окружающая середа - довкілля бегущая волна - рухома хвиля

Страна восходящего солнца - країна вранішнього сонця відокремлена прикладка

Це особливого виду означення, яке виражається іменником і узгоджується з пояснювальним словом у відмінку і числі. Відокремлена прикладка — іменник і пояснюваний нею іменник - збігаються в одному і тому ж предметі.

В офіційно-діловому стилі ряд відокремлених прикладок знаходить дуже широке застосування у зв'язку з потребами стислого й компактного висловлення, яке харак­теризується чітким розмежуванням головних і другорядних думок, а також формулюванням усіх додаткових відомостей економно і небагатослівно.

Відокремлена прикладка виконує насамперед довідкову, уточнювальну роль, вказуючи на видову ознаку пояснювального іменника, і не вносить жодних додаткових відтінків у нейтральне стилістичне забарвлення тексту: періодичні видання - газети, журнали - становлять ядро бібліотечного фонду.

Ті прикладки, які належать до іменника - власної назви, означають найчастіше професію людини, її посаду, національність, звання; на наукову конференцію прибув в.петренко, голова облдержадміністрації.

Прикладки - власні імена і прізвища - відокремлюються тоді, коли особа названа вперше і на її прізвищі треба зупинити увагу читача: гордіїв вузол розтяв радник республіканської партії у справах зовнішньої політики джон фосгер сміт, який запропонував прий­нятний для всіх варіант.

Відсутність відокремлення вказує, що прізвище вже знайоме читачам і не потребує виділення, підкреслення.

В офіційно-діловому стилі широко представлено найменування, утворені за зразком конструкції «іменник-означення»: слюсар-складальник, учений-кібернетик, інженер- електрик.

6. Вставні та вставлені слова й речення у різностильових текстах

Вставні та вставлені слова, словосполучення і речення є важливим компонентом тексту, але в різних стилях виконують неоднакову функцію.

Вставні слова (словосполучення) мають досить широку сферу застосування. Одні з них використовуються переважно в книжних стилях, зокрема в науковому, офіційно-діловому. Для цих стилів найхарактернішими є:

1.                      Слова, що вказують на стосунки між частинами тексту (по-перше, по-друге, отже, таким чином, насамперед, нарешті, насамкінець).

2.                      Слова, що виражають припущення, достовірність, оцінку висловлювання: безперечно, без сумніву, очевидно, справді, зрозуміло, як правило, безумовно, мабуть, як відомо.

3.                      Деякі з них служать засобом логічного зв'язку в тексті: отже, таким чином, скажімо, наприклад, і навпаки.

4.                       Характеризують ставлення до способів висловлення думки: інакше кажучи, точніше.

5.                      Вказують на джерело повідомлення: на думку такого-то, на нашу думку.

6.                      Вставні слова, що виражають емоційну оцінку того, що повідомляється: на жаль, на щастя, звичайно, безперечно, очевидно, мабуть, повірте.

Остання категорія в ділових, наукових текстах вживається дуже рідко і є доречною лише в ділових листах, які з-поміж усіх ділових паперів вирізняються найнижчим рівнем стандартизації мовного оформлення. Зазначені вставні слова використовують також у приватних ділових розмовах. Вони запобігають надмірній категоричності та офіційності ділового спілкування, роблять його ввічливішим, доброзичливішим, пор.: на жаль, ми не можемо постачити вам принтери цієї моделі, оскільки їх тимчасово знято з виробництва; як ділові люди ви, звичайно, розумієте всю складність ситуації; ви, мабуть, чули про діяльність нашої організації; повірте, ми усвідомлюємо важливість виконуваного завдання.

Вставні слова у ділових паперах ставляться на початку речення, кінець речення - нетипове місце для вставних конструкцій. Вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін. (як зазначалося раніше.., відомо що.., очевидно, такий перебіг подій.., виходячи з цього...).

У розмовному, художньому, публіцистичному стилях вживаються вставні слова, (словосполучення), що мають розмовне забарвлення. Вони служать для характеристики різних засобів висловлювання, встановлення контакту із співбесідником з метою привернути його увагу, дати оцінку сказаному тощо. Це такі слова і словосполучення: може, можливо, напевне, видно, одним словом, можете уявити, послухайте, будь ласка тощо.

Вставні конструкції мають і специфічну інтонацію: вони виділяються паузами, промовляються швидше, ніж усе речення, тон при цьому знижується.

Вставлені конструкції, на відміну від вставних, мають синтаксичний зв'язок з реченням або з одним із його компонентів. На відміну від вставних, вони різноманітніші за своїм складом, синтаксичною будовою, за змістом. Вставлені конструкції можуть виступати у функції уточнення, роз'яснення, доповнення змісту основного речення, містити побіжні зауваження до основного тексту та коментарі, що з'являються в ході висловлення думки. Вони не виражають модальних значень, не вказують на джерело повідомлення, тому не можуть бути на початку речення. Їх місце таке ж, як і вставних конструкцій - середина основного речення.

Вставлені речення виконують функції переміщення повідомлюваного з однієї площини в іншу: з площини об'єктивного повідомлення у площину суб'єктивної оцінки. Вставлені речення можуть містити навіть повідомлення першої ваги - все те, що автор хоче підкреслити, виділити.

Призначення вставлених конструкцій:

О прияти розкриттю вживаної в тексті термінології: у 1399 р. Вперше в перекладі „біблії" було використано слово бібліотека (з грецької ыыю - книга, teka - сховище).

О можуть розкривати зміст одного з членів основного речення: формування документних фондів охоплює цілий ряд процесів (комплектування, організація, списання), кожен з яких має самостійне значення.

О можуть розширювати відомості, подані в основному реченні, шляхом додавання нових, невідомих ще фактів: у філософській літературі підкреслюється, що зовнішня форма істотно не впливає на зміст (як і формат книги на її зміст);

О можуть виконувати допоміжні технічні функції: у літературі широко обговорюється проблема неправомірності поширення цього закону на технологічні процеси (висвітлення цього питання виходить за межі нашої роботи); у протоколі після теми доповіді: (доповідь додається).

Таким чином, вставлені конструкції мають завдання розмежувати основні відомості і відомості супровідні, другорядні, а часом і відомості інших площин.

Речення із звертаннями в діловому мовленні

Прості речення в текстах офіційно-ділових документів можуть бути ускладнені звертанням (у листах, запрошеннях, оголошеннях тощо). Єдиною формою вираження звертання є кличний відмінок. Вживання називного відмінка замість кличного є порушенням граматичної норми української літературної мови. Якщо звертання складається з двох окремих слів, то їх треба обидва вживати в кличному відмінку, пор.: шановний іване олексійовичу; пане президенте корпорації; пане голово; товаришу генерале. Від цих звертань потрібно відрізняти ті, що виражені складними іменниками, які становлять єдине поняття й пишуться через дефіс. У кличн

Змiст

Лекція 1. Сучасна українська літературна мова - основа державної мовної політики і мови

Лекція № 2 Норми української літературної мови в професійному спілкуванні. Мовний і мовленнєвий етикет.

Лекція № 3 Стилі української літературної мови

Лекція № 4 тема: "писемне мовлення.

Лекція 5 Документація з кадрово-контрактних питань та довідково-інформаційні

Лекція № 7. Тема: лексика у професійному спілкуванні.

Лекція 8 термінологія як основа документації

Лекція 9 тема: українська лексикографія

Лекція № 10 Тема: фразеологізми, їх місце в діловій мові. Словотвір ділової мови.

Лекція 11 тема: суть і види перекладу

Лекція 12 Тема: орфоепічні та акцентологічні норми української мови

Лекція 13 Морфологічні особливості професійного мовлення

Лекція 14: синтаксичні особливості українського ділового мовлення

Лекція 15: службове листування

Лекція 16: усне професійне спілкування

Лекція 17: риторика і мистецтво презентації

Лекція 18: форми колективного обговорення професійних проблем


Нові надходження

Всього підручників:

292