Соціологія і психологія Я-концепції

Короткий термінологічний словник

Актуалізація — процес збереження і розвитку себе, максимальне виявлення кращих властивостей своєї особистості, перехід із потенційного стану в актуальну дію. Афект неадекватності (лат. Affectus - душевне хвилювання, пристрасть і лат. Adaeguatus - прирівнюваний) — це стійкий негативний емоційний стан, який виникає у зв'язку з неуспіхом у діяльності і проявляється в тому, що індивід або не усвідомлює, або не хоче визнати його і перекладає відповідальність за невдачу на інших.

Бажання до самоактуалізації — це процес реалізації особою упродовж життя свого кращого потенціалу задля головної мети - стати повноцінно функціональною особистістю, котра спроможна буденно втілювати всі свої найкращі нахили, здібності, обдарування. Духовність - це самостійно обрана людиною свобода помножена на її совість й піднесена до квадрату вічності.

Его-інтеграція — об'єднання усіх своїх Я у системно-функціональну цілісність. Его-ідентичність — це: а) наповнення кожного психічною енергією, котра відображає суб'єктивне відчуття безперервної самототожності, б) уявлення особи про себе, котрі в сукупності дають змогу відчути свою унікальність та автентичність і які опосередковують психологічну структуру її особистісної адаптованості (неадаптованості). Захисні механізми — а) неусвідомлені реакції, які захищають індивіда від таких неприємних емоцій, як тривога і почуття провини; б) Еґо-захисні тенденції, які спотворюють або приховують загрозливі імпульси для людини, а тому нейтралізують психологічне напруження; в) система внутрішніх регуляторів, які спрямовані на усунення негативних переживань, стану тривоги, дискомфорту, котрі травмують людину. Ідентифікація (лат. Identificare) — а) уподібнення себе (здебільшого неусвідомлене) комусь значимому іншому (наприклад, батьку, літературному герою, відомому спортсмену або співакові) як знаку чи еталону (поведінки, спілкування, учинків) на основі реального, або уявного емоційного зв'язку з ним та проникнення в його особистісно-смислове поле життєдіяльності; з дитинства забезпечує формування численних рис характеру і поведінкові стереотипи, статеворольову ідентичність і ціннісні орієнтації; б) ототожнення себе з певною (великою або малою) соціальною групою чи спільністю, прийняття її цілей і цінностей, усвідомлення себе повноправним членом (так звана групова ідентифікація).

Когнітивний дисонанс (англ. Oognition - знання, dissonancc -невідповідність, розбіжність) — це суперечливість уявлень, почуттів чи ідей, які спричинюють дисгармонію і психо­логічний дискомфорт людини.

Консонанс — ілюзійна внутрішня гармонія або стан свідомості, який протилежний когнітивному дисонансу.

Криза ідентичності — момент у житті людини, що харакетризується недосягненням самоототожнення.

Незалежний конструкт Я — це процес зосередження індивіда на власних, головно внутрішніх властивостях, тобто на індивідуальних здібностях, особистісних рисах, інтелекті, які презентуються привселюдно та порівнюються з іншими.

Повноцінно функціональні особистості — це ті особи, які використовують власні здібності, таланти, потенціал, прагнення, щоб пізнати себе та власні переживання. Позитивно-гармонійна Я-концепція — це складна динамічна система уявлень людини про себе як суб'єкта, особистість, індивідуальність та універсума діяльності у взаємозв'язку і взаємодоповненні її когнітивного, емоційно-оцінкового, вчинково-креативного і спонтанно- духовного компонентів у структурі інноваційного соціально-психологічного клімату. Потреба в самоактуалізації — це специфічне цілісне устремління особи до повного розвитку свого кращого людського потенціалу.

Самоактуалізація — а) процес особистісного зростання людини, котрий забезпечує максимально можливий, повноцінно здоровий розвиток її потенцій і здібностей, за якого вона стає такою, якою може стати, й жити осмислено та досконало; б) вершинний рівень психологічного розвитку, який може бути досягнутий, коли задоволені всі базові і метапотреби, має місце актуалізація повного потенціалу особистості і сформованість її таких властивостей як: незалежність, автономія, безпосередність, відданість, поміркованість, муж­ність та ін.; в) процес і результат такої психологічної роботи особистості над удосконаленням свого внутрішнього світу, яка приводить до відносного або повного здоров'я, її самореалізації кожного моменту життя за принципом "тут і тепер". Самооцінка — а) цінність і значущість, котрі індивід приписує собі в цілому та окремим сторонам своєї особистості, поведінки, діяльності, комунікації; відіграє роль важливого особистісного утворення і центрального компонента Я-концепції, сутнісно вміщує у своїй формопобудові особистісні значення і смисли, систему ставлень і вартостей; б) складна психоформа внутрішнього світу людини або елемент самосвідомості, котрий визначає характер її самоставлення, ступінь самоповаги, рівень домагань, ціннісне прийняття чи неприйняття себе; виконує регулятивну, захисну і навіть терапевтичну функції; може бути різного рівня усвідомлення, адекватності, розвитковості, формовиявлення. Самоповага - а) всезагальна, інтегральна оцінка людиною самої себе як змістовне підґрунтя і структурне ядро її Я-концепції; звідси надання переваги своєму образу Я та прийнятий нею ступінь власної самоцінності; б) почуття власної гідності і самодостатності як передумова особистісної адаптованості людини у проблемному світі. Самосвідомість — визначальний конструкт-утворення внутрішнього світу людини, котре полягає у сприйнятті нею численних образів самої себе у потоці найрізноманітніших ситуацій соціальної взаємодії та поєднанні цих образів у цілісне узагальнене уявлення; усвідомлене ставлення особи до своїх потреб і здібностей, потягів і мотивів поведінки, переживань і думок.

Соціальна ідентичність — це частина Я-концепції людини, котра визначає її приналежність до соціальної групи (груп) у поєднанні із цінністю та емоційною значущістю, що супроводжують дану приналежність.

Соціальна установка - а) ставлення особи до людей, соціальних подій, фактів і всього того, що для неї є вагомим, значущим, цінним; б) психічний образ соціальної реальності, який містить три складові: когнітивну (знання про об'єкт), емоційну (почуття, котрі він викликає) і поведінкову (дії, котрі він спричинює), або будь-яка установка, котра є соціальною за походженням чи способом вияву; в) певна модель переконань, загальних для групи чи суспільства, а також особиста впевненість, котра набута внаслідок перебігу процесів соціалізації людини.

Спонтанність - характеристика процесів, котрі викликані не зовнішніми впливами, а внутрішніми причинами.

Утвердження Я-духовного — це переважання суб'єктивного над об'єктивним, тобто внут­рішнього, майбутнього, метасистемного над зовнішнім, минулим, субсистемним; це такий стан, коли виникає усвідомлене прийняття-єднання Людини із Всесвітом і якісно нова культурна діяльність творення, світобачення, самореалізації та самовдосконалення, а також саморозгортається розкриття себе через одну із психодуховних форм пізнання (віру, красу, справедливість, честь тощо).

Я (нім. Ich і англ. Ego) - це динамічний центр свідомості, емоцій, суджень, дій, який організований у певну цілісність, котра керує поведінкою, діяльністю, спілкуванням і вчинками людини.

Я-концепція (лат. Сопсер^ - поняття) — це: а) сукупність установок особистості, яка спрямована на саму себе і конкретизується в образі Я (пізнавальне самоуявлення), самооцінці та поведінкових реакціях (конкретних діях, котрі викликані образом Я й само­оцінкою); б) розгорнутий всередині індивіда соціальний процес, у межах якого виникають самооцінка й образ Я, котрі спричинюють цикл поведінкових актів і вчинкових дій. Я-концепція — це система уявлень людини про себе, яка містить усвідомлення своїх: а) когнітивних (інтелектуальних) властивостей, котрі організуються в образі Я; б) емоційно- ціннісних самоставлень, що виявляються у самооцінці; в) вчинково-креативних (творчих) дій, які характеризуються проявами перших двох компонентів, і г) суб'єктивно сприйнятих соціальних чинників, що впливають на неї.

Я-образ — це системне самоуявлення, котре виникає й розвивається як цілісність на основі установок стосовно себе, через когнітивні (інтелектуальні) та емоційні компоненти соціальної взаємодії, а тому є передумовою становлення і водночас змістовим підґрунтям для самооцінки людини; з іншого боку це бачення себе відмінним від інших у контексті самопритаманного набору статусних, рольових та переважно інтелектуальних характеристик. Я-схеми — це: а) когнітивні узагальнення про самість, які отримані із минулого досвіду та організують і контролюють перероблення інформації, що належить Я; б) генералізація минулого досвіду, який належить до Я індивіда і допомагає йому інтегрувати і пояснювати свою поведінку; в) своєрідний місток між актуальним і потенційним, набутим і можливим, теперішнім і майбутнім, що допомагає "запустити" внутрішню самоорганізацію цілісного Я в дію; г) фундамент для становлення у людини когнітивної, емоційно-оцінкової, вчинково-креативної та спонтанно-духовної складових її Я-концепції.

9 Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения в социуме. - спб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. - С. 148.

18 Юнг К. Проблемы души нашего времени. - М.: Прогресс, 1993. - С. 131.

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292