Значення цивілізаційної парадигми

44.Загальні закономірності та особливості формування  ринкової господарської системи в провідних країнах Європейської цивілізації (друга половина ХVІІ - 60-ті роки ХІХ ст.).

Основними суб'єктами господарювання в умовах.ринку стають позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські гос подарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні товариства) капіталістичні утворення. До основних форм колективних підприємств належали: просте товариство, партнери якого несли відповідальність за борги підприємства лише часткою внесеного капіталу; командитне товариство, в якому повні члени партнерства несли необмежену відповідальність за результати його діяльності, а інші ризикували тільки сумами, які вони внесли B капітал товариства; акціонерні компанії з обмеженою відповідальністю всіх акціонерів. Командитна форма підприємств була особливо популярна в Європі, акціонерна — в Англії таСША.

Утворюється національний ринок, який характеризується новими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім ,особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (попит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асортимент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот обумовив зміни B структурі наррдно-го господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних 3 промисловим виробництвом; автоматизації визначальних галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного виробництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення про­дуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості,. _ Усе це призвело дй здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

Відбулися інституційні перетворення, B ході яких була створена система економічних інститутів ринкової економіки: банки, біржі, приватна власність тощо.

Потреби ринкової економіки зумовили необхідність у кваліфікованих працівниках, у розвитку науки й техніки, у поєднанні науки 3 виробництвом. Це могла здійснити освітня революція. її суть полягала в переході від майже суцільної безграмотності до масової початкової освіти населення й розвитку спеціальної про­фесійної освіти. Така політика в галузі освіти змінила культуру взаємовідносин держави (державних органів) і суспільства, дала поштовх до стрімкого розвитку науки, запровадження нової техніки і технологій, підвищення рівня культури управління позасї-мейними господарствами, формування більш досконалого інсти-туційного середовища та стала однієї з причин виникнення середнього класу. Рівень поширення освіти в державі залежав від ступеня i'i активності в цій сфері.

45.Економічна думка про ринкове господарство провідних країн Європейської цивілізації (класична політична економія,   історична школа, марксизм).

Розвиток капітал відносин призвів до занепаду меркантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політ і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був неможливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

Уперше термін «класична політична економія» ужив К. Маркс стосовно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. До класиків належали економісти від В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до С. Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політ економії Маркс називає праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе, її, за Марксом, заступила «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Цей перехід він пов'язував із загостренням класової боротьби.

У західній літературі визначення хронологічних меж класичної політекономії є іншим, її зародження часто пов'язують із фізіократами. До класичної політекономії західні економісти фактично відносять усю післярікардіанську політичну економію XIX ст.

Історичні умови формування марксизму слід розглядати з двох сторін: перша — загострення соціальних суперечностей, що знайшли втілення у боротьбі робітничого класу за свої права (цей клас був згуртований і численний); і друга — нові тенденції в розвитку економічної науки.

Ідея соціаліст та комуністичної організації суспільства, сформульована з класичних позицій соціалістами-утопістами, зі зростанням соціальної нестабільності в першій половині XIX ст., набуває все більшої популярності.

Саме в цей час у розвитку економ науки настає період певної невизначеності: класичні теорії пережили себе, почалася боротьба різних наукових поглядів, унаслідок чого поряд з класичними догмами виникають різноманітні вчення, що принаймні частково заперечують їх. Так, крім соціал-утопізму, можна назвати інтервенціонізм, який обґрунтовує необхідність втручання держави в економіку для розв'язання соціальних суперечностей; національну систему політичної економії (альтернативну школу). Усі вони ревізували метод класичної політекономії: соціалісти-утопісти піддавали критиці принцип індивідуалізму, інтервенціо­ністи — принцип невтручання держави, альтернативна школа — обидва ці принципи, а також принцип космополітизму. Це було зрозумілим, адже капіталіст. система саморегулювання поступово втрачала ефективність, що негативно позначалося не лише на економ, а й на соціальній стабільності.

Але ці вчення не давали вичерпних відповідей на низку актуальних питань, були недостатньо доказовими, особливо щодо пояснення природи недоліків капіталізму та моделювання основ нового ладу.

Більше того, спроба реалізувати їх на практиці під час французької революції 1848 р. провалилась, остаточно їх дискредитувавши,  А між тим нова соціальна сила — робітничий клас — нагально потребувала теорії, що відбивала б її інтереси. Саме тому і виникає особлива течія в політичній економії — марксизм, заснов­никами якого були К. Маркс (1818—1883) і Ф. Енгельс (1820— 1895). За оцінками французьких науковців, Ш. Жида та Ш. Ріста, ця течія була «...не простим виразом великодушних устремлінь, а справжньою науковою системою...». Початок їй було покладено виходом першого тому «Капіталу» К. Маркса.

Цю теорію умовно поділяють на 2 частини:

— марксизм як економічне вчення; — марксизм як соціальне вчення.

Ясна річ, що обидві ці частини марксизму не можна вважати цілком самостійними, оскільки перша створювалась для обґрунтування другої, тобто для доведення необхідності докорінних соціальних перетворень суспільства.

Марксистське бачення таких перетворень було, на відміну від соціальних утопій їхніх попередників, радикальним: пропагувало революційні (насильницькі), а не еволюційні зміни форм власності. Водночас економічне обгрунтування необхідності таких змін було значно переконливішим від утопічних учень.

У середині ХІХ ст. надзвичайно загострилася класова боротьба у Німеччині. Результатом цього загострення були європейські революції 1848-1849 рр. У 40-х роках у Нім. на політичну арену виходять Маркс і Енгельс. Так, у ХІХ ст. в Нім. як реакція на марксизм і класичну школу виникає так звана історична школа.

 Засновниками були В.Рошер, Б.Гільдебранд, К.Кніс. Вони намагалися визначити і проаналізувати тенденції сусп. розвитку. Представники ІШ заперечували загальні закони суспільно-економічного розвитку. Основоположником І.Ш. був професор В.Рошер (1817-1894). В праці “Короткі основи курсу ПЕ з точки зору історичного методу(1843)-  стверджує, що немає загальних з-нів соціальної економії, а є тільки закони розвитку екон факторів. Р. ставить перед собою завдання доповнити і розвинути загальновизнану теорію класичної школи.

 Ідеї І.Ш. найпослідовніше проводив К.Кніс (1821-1898). Його робота “ПЕ з точки зору історичного методу” була прикладом наполегливого і послідовного вирішення цієї проблеми, чого не спостерігалось у Рошера. К. вважає, що рівень екон мудрості суспільства і теоретичні концепцїї, які відображають стан цього суспільства, є результатом певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягло воно на даний момент, є перехідною фазою його подальшого прогресу.

Б.Гільдебранд (1812-1878) Основна праця “Політична економія суч.і майбутнього”. Г. рішуче здійснює нападки на класичну політекономіюмію: не визнає об’єктивності дії економічнихх законів, принципу індивідуалізму

 

46. Зробіть порівняльний аналіз меркантилізму і класичної школи політичної економії (суть, представники, історичні умови виникнення, методологія та трактування основних економічних категорій)

Епоха меркантилізму охопила тривалий історичний період (XV – XVII ст.), пов’язаний з великими географічними відкриттями, процесами первісного нагромадження капіталу у країнах Зх. Європи, переходом до «високого» Відродження та Просвітництва. У цей період в економіці провідних європейських країн натурально-феодальна господарська система почала поступатися місцем ринково-підприємницьким економічним відносинам. Зростання товарообігу, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі потребували великої кількості готівки, що спричинило загострення проблеми «нестачі грошей».

Керівним принципом Меркантилізму був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої . У центрі уваги  опинясться саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв’язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як едину, цілісну, наукову теорію. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, сукупністю особистих поглядів різних людей, а також сукупністю практичних господарських заходів.

 Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення.

1.    багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.

2.    виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.

3.    безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.

4.    сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі:

Г — Г'

5.     Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.

6.     треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм (монетарний) і розвинутий меркантилізм (мануфактурний) . Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. (політика зменшення імпорту).

У другій половині ХУІ ст. система монетарного меркантилізму змінюеться системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти вважали, що будь-яка купівля зменшуе їхню кількість, а будь-який продаж — збільшуе. Пізні ж меркантилісти розуміли, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

Класична політична економія — один із наукових напрямів світової економічної думки другої половини XVII — першої половини XIX ст.

Класична політична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність вслід за сферою торгівлі, грошовим обігом набуває поширення у сфері виробництва в цілому. В промисловості інтенсивно розвиваються мануфактури, розширюються торгівля і кредит, з'являються нові джерела доходу, формується промисловий капітал, який все більше підпорядковує собі торговельний.

Економічні положення меркантилістів (про золото і срібло як основну форму багатства, а зовнішню торгівлю як їх джерело), інші протекціоністські настрої, які гальмували розвиток виробництва, зумовили необхідність виникнення нової економічної концепції — концепції економічного лібералізму, яка базується на принципах вільного підприємництва і конкуренції, невтручання держави в економічні процеси. За цих умов і виникла класична політична економія.

На відміну від меркантилістів класики політичної економії предметом дослідження обрали сферу виробництва.

Найбільший внесок у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські й французькі вчені-економісти XVII—XIX ст. — В. Петті, П. Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрбо, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальтус, Дж. Мілль та ін.

Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної школи політичної економії в Англії. Вважав, що утворення багатства відбувається у сфері матеріального виробництва саме завдяки праці. Широко відома фраза Петті: "Праця — батько й активний принцип багатства, а земля — його мати". Стверджував, що торгівля не є джерелом створення національного багатства.

П'єр Буагільбер (1646—1714) — фундатор класичної школи економічної думки у Франції. Джерелом багатства він вважав сферу виробництва, а сфері обміну відводив роль умови для розвитку економіки. Виступав проти однобокого заохочення промисловості, захищаючи розвиток сільськогосподарського виробництва, в якому бачив основу економічного зростання Франції. До поняття "багатство" включав не тільки гроші, а й усю різноманітність благ і речей.

 

47.Проаналізуйте процес становлення теорія вартості в економічному спадку В. Петті, А.Сміта, Д.Рікардо та К.Маркса.

Трудова теорія вартості посідає одне з чільних місць у дослідженнях Д.Рікардо. Суть цієї теорії полягає в тому, що вартість завжди визначається тільки працєю, витраченою на виробництво товару, незалежно від того, у якому стані розвитку знаходиться суспільство – у примітивному чи розвиненому. Критикуючи „догму Сміта”, Д. Рікардо писав, що вартість первинна і не може визначатися доходами. Визначення вартості робочим часом розглядається як абсолютний, загальний закон, а співвідношення між кількістю необхідної праці при придбанні різних товарів видається єдиним засобом, який може озброїти людей правилом обміну цих товарів.

Аналізуючи проблему вартості, Д. Рікардо:

– виокремив поняття „вартість” і „багатство”. Вартість – це праця, яка залежить від важкості чи легкості виробництва. Багатство – це різноманітні споживчі вартості, що знаходяться у розпорядженні людей. На думку Д.Рікардо, багатство збільшується з зростанням кількості споживних вартостей, з розвитком виробництва та підвищенням продуктивності праці;

– критично поставився до висновку А. Сміта на теорію вартості. Д.Рікардо розмежував споживну і мінову вартість товару. Вчений підкреслив, що корисність, хоча і є необхідним підґрунтям мінової вартості, але не може бути її мірилом;

– сформулював положення про те, що вартість товару прямо пропорційна кількості праці, витраченої на його виготовлення й обернено пропорційна продуктивності цієї праці. При цьому Д. Рікардо підкреслював, що вартість товару регулюється не фактично затраченою працею окремого виробника, а працею, суспільно необхідною для виробництва товару за найгірших умов. Тобто він розмежував працю на індивідуальну і суспільно необхідну;

– розмежував працю на живу і уречевлену у засобах виробництва. На відміну від А. Сміта, затрати капіталу Д. Рікардо розглядав як раніше витрачену працю, включаючи її у вартість товару;

– обгрунтував зв’язок між природною і ринковою ціною. Д. Рікардо стверджував, що за умов конкуренції ринкова ціна, коливаючись навколо природної ціни під впливом попиту і пропозиції, забезпечує перелив капіталу.

В результаті цього відбувається повернення ринкових цін до природних. На основі цього Д. Рікардо пояснив роль ринку у розподілі капіталу між галузями народного господарства в точно визначеній пропорції.

Розвиваючи теорію трудової вартості класичної

політичної економії К. Маркс:

По-перше, вважав, що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соціально визначена людська діяльність. Величина ж вартості товару вимірюється суспільно необхідним часом, затраченим на його виробництво.

По-друге, розкрив відмінності між категоріями “вартість” і “ціна” (ціна як грошовий вираз вартості товару відхиляється від останньої під впливом коливань попиту і пропозиції).

По-третє, вказав, що в процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживну вартість і мінову вартість, в основі якого лежить двоїстий характер праці.

По-четверте, зазначив, що вартість товару визначається не кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво, а часом на його відтворення.

При обґрунтуванні теорії додаткової вартості К. Маркс вводить поняття товар “робоча сила”, (сукупність фізичних і духовних здібностей людини), який , як і будь-який інший товар, має дві властивості:

- вартість, яка визначається робочим часом, необхідним для його відтворення;

- споживна вартість – визначається вартістю, яку вона створює.

Споживна вартість товару робоча сила має бути завжди більшою, ніж вартість, і, в цій специфічній його особливості К. Маркс вбачав таємницю капіталістичної експлуатації. Різниця між вартістю робочої сили і новою вартістю, створеною робітником (споживною вартістю) і є додатковою вартістю. Час, протягом якого виробляється вартість, що рівна вартості робочої сили – це необхідний робочий час (необхідна праця), а решта часу, протягом якого створюється додаткова вартість – це додатковий робочий час (додаткова праця). Для визначення рівня експлуатації робочої сили капіталом К. Маркс вводить поняття норма додаткової вартості, а її величина визначається через співвідношення додаткової праці до праці необхідної.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

 Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий вислів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає фактором вартості.

 Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою» і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

 

48. Історична школа: причини виникнення, сутність, етапи розвитку та вплив на розвиток господарства Німеччини

Істор школа була особливим феноменом, бо жоден з її прихильників не зробив навіть спроби, користуючись своїм методом, побудувати якусь завершену політекон доктрину, що могла б замінити класичну.

Засновниками історичної школи були В. Рошер, Б. Гільдебрант, К. Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями.

Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д..

Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер (1817—1894). Він вивчав юриспруденцію і філологію в університетах Геттінгена і Берліна, майже п'ятдесят років був професором Лейпцизького університету.

Рошер ставить собі завдання доповнити й розвинути загальновизнану теорію класичної школи і водночас вплинути на формування національної політики. У його працях наявний глибокий порівняльний аналіз історії становлення й розвитку економічних явищ у Німеччині, Англії, Франції.

Рошер високо оцінює переваги індустрії, розвитку транспорту і вказує на породжені ними зміни в економічних відносинах, а також на можливості, що вони відкривають.

Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника еволюційного шляху розвитку суспільства. Він уважав будь-яке революційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів заважає розвиткові започаткованих прогресивних явищ.

Теорію поступального розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення.

Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-економіст Бруно Гільдебранд (1812—1878).

Бруно Гільдебранд — автор багатьох книжок із політики, соціології, бізнесу, статистики. Він значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну політекономію: не визнає об'єктивності економічних законів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму і критикує Рошера за те що той намагається примирити свою теорію з класичною.

Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економічних теорій, а зброя повного оновлення науки.

Схема, яка, на думку Гільдебранта, мала охопити всю історію розвитку людства, обмежилась визначенням фаз еволюції, далі він лише порівнює основні ознаки, що за ними визначається конкретна фаза суспільного розвитку. Як вершину прогресу економіки будь-якої нації він бачить кредитне господарство, що формується під впливом попередньої еволюції і є її результатом.

Третій представник історичної школи Карл Кніс (1821—1898). Кніс виходить з того, що рівень економічної могутності суспільства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільства, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягало воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу.

Кніс критикує Рошера за визнання об'єктивності законів та використання класичних методів у дослідженнях, а Гільдебранда — за перебільшення ролі чистої теорії. Але він солідаризується з ними щодо питань аналізу еволюції явища у його взаємозалежності і взаємозумовленості з іншими аспектами суспільного розвитку.

 Кніс, як і його попередники, поділяв думку про можливість свідомо впливати на суспільні процеси, за умови, що генезис цих процесів добре відомий, а мета, заради якої здійснюватиметься цей вплив, є суспільно значущою.

Політична економія Німеччини тієї доби була пронизана ідеями національної єдності, характерними для всіх аспектів суспільного життя. Досягненням історичної школи було  те, що вчені цієї школи широко користувалися історичним та статистичним матеріалом, а також висновками конкретних економічних досліджень.

 

49. Марксистська економічна теорія та сучасність

 Марксизм виник у 40-х рр. ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

   Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

   Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу.

   1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у суспільстві народжується нова могутня сила.

   Розвиток капіталізму в Німеччині, на батьківщині Маркса й Енгельса, відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин, що болісно позначалося на основній масі населення. Повстанням сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрямок у робітничому русі: виступи робітників почали набирати комуністичного забарвлення. Саме тоді уперше постало питання про теоретичне обгрунтування революційної боротьби.

   У Франції 1831 та 1834 рр. суперечності розвитку капіталізму відбилися в повстаннях ліонських ткачів. Революція 1848 р., коли паризькі робітники вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, та післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робітничого класу за свої права.

   Капіталізм усім своїм розвитком готував собі ворогів, не виправдовуючи ні ліберальних сподівань, ні теоретико-економічних обгрунтувань його прогресивності. Тому одночасно з еволюцією класичної економічної теорії відбувається формування нового напряму — марксизму, що спочатку обмежувався обгрунтуванням революційно-демократичної теорії перебудови суспільства.

   Карл Маркс та Фрідріх Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки і не залишила поза увагою ні політику, ні економіку, ні закономірності соціального та духовного розвитку суспільства.

   Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

   Усе це позначилось на методології дослідження. Маркс і Енгельс використали хронологічний підхід до аналізу явищ, що традиційно зв’язується з історичним методом і уможливлює розгляд головних складових розвитку суспільства з позиції генези кожної з них. Метою вивчення суспільних явищ в історичному аспекті було перетворення економічної науки на науку емпіричну (в Німеччині цей напрямок набрав націоналістичного забарвлення).

   Історичний метод аналізу, що базувався на вивченні історичних фактів та визнанні їхньої взаємозалежності, передбачав розуміння прогресу, як безперервного еволюційного процесу. Людині тут надавалася пасивна роль “частки” великого суспільного організму, інтереси якої не є визначальними і повністю залежать від реалізації основного, державного інтересу.

   Поряд з цим вони скористались підходом, характерним для класичної школи, що відзначався глибиною проникнення в суть явища, виокремлюванням найголовнішого, визначального в суспільному економічному розвитку. Цей метод отримав назву наукової абстракції. Класичну школу не раз піддавали нищівній критиці саме за цей метод, який, на думку багатьох, заважав економічній теорії стати практично застосовною. Відповідно до класичної теорії основою поступального розвитку суспільства є задоволення індивідуальних інтересів, і сила їхнього протистояння визначає напрямки розвитку суспільної економіки.

   Марксистська політична економія у тому вигляді, як її було започатковано Карлом Марксом та Фрідріхом Енгельсом, увібрала в себе всі методи дослідження, доповнивши їх новим підходом — визначенням економічних процесів як фази соціально-економічного розвитку, економічні сили котрого визначаються мотиваціями та боротьбою протилежних, конфліктуючих інтересів. Суспільство розглядається з погляду боротьби класів.

   Класики, особливо Давид Рікардо, дотримувалися думки, що власники праці й капіталу — землевласник, капіталіст та найманий робітник — змагаються один з одним за більшу частку кінцевого продукту. Відповідно теорія розподілу кінцевого продукту часто була центральною в їхньому економічному вченні.

   Саме цей підхід було покладено Марксом і Енгельсом в основу економічної теорії. Боротьба між двома класами — власниками і найманими робітниками, позбавленими власності, розглядалася ними як одна із засадних характеристик суспільного розвитку. Отже, вони розглядали людину не як вільну економічну індивідуальність, а як соціально-класову істоту, основну продуктивну силу суспільства, що є центром суспільних процесів і сама може впливати на них.

 

50.Виникнення і становлення нових форм господарювання в умовах генезису ринкової економіки в Англії (друга пол. ХУІІ – 60-ті р.ХІХ ст.).

Внаслідок буржуазно-демократичної революції (1640—1659) та «Славного перевороту)) (1688) в Англії була встановлена конституційна монархія під парламентським контролем. Таким чином, система політ влади забезпечила доступ (через парламент , пізніше — і через кабінет міністрів) представникам великого капіталу до державного управління. Це дозволило зорієнтувати економіку країни на створення умов, необхідних для подальшого розвитку складових ринкового господарства.

  Діяльність уряду насамперед сприяла розвитку сільськогосподарської галузі. Суть його заходів полягала в захисті та заохоченні розвитку фермерських господарств, особливо тих, які вирощували зернові. Та лише в другій половині XVIII ст. в Англії був здійснений аграрний переворот, в результаті якого майже повністю було знищено дрібне селянське господарство. Влада робила ставку на великі фермерські господарства, що використовували найману працю селян що лишились без землі. На заробітну платню ці робітники купували собі все необхідне, таким чином уряд гарантував платоспроможного споживача та збільшував товарно – грошовий обіг. На ринок капіталів надходили вільні грошові ресурси фермерів, які були їхнім прибутком від сільськогосподарського виробництва, і частина земельної ренти землевласників. Механізм утворення прибутку фермерів і ренти землевласників дослідиви Д. Рікардо в роботі «Основи політичної економії та оподаткування» (1817). 

У своєму дослідженні вчений виходив з того, що вартість сільськогосподарських товарів визначається витратами праці на їх виробництво за най не сприятливіших умов. Тоді фермери, які використовують гіршу землю, отримують лише середній прибуток на вкладений ними капітал. Рента на такій землі для ЇЇ власників не виникає. Ті ж фермери, які використовують середню й кращу землю, отримують дохід, що перевищує середній прибуток відповідно до якості і місцерозташувания земельних ділянок. Цей прибуток визначається як різниця між витратами виробництва на ділянках, які вони обробляють, і на гірших землях. Середній прибуток привласнюється фермером. А надлишок доходу над середнім прибутком і є земельною рентою, яку отримує землевласник. Таким чином, рента у Д. Рікардо розцінюється як суто соціальний феномен, що пов'язаний із виникненням приватної власності на землю. А джерелом ренти є праця найманих робітників у сільському господарстві, а не власне земля.  Та К. Маркс у «Капіталі» показав, що це не зовсім правильно: в умовах приватної власності на землю землевласник не віддає даром в оренду навіть найгіршу ділянку. Рікардівську ренту К. Маркс назвав диференційною (тобто зв'язаною з природною різницею земельних ресурсів).

Протекціоністська політика англійського уряду сприяла розвитку мануфактурного виробництва. Перші теоретичні узагальнення відносно мануфактури та її прогресивної ролі в розвитку країн зробив А. Сміт у роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). В основі всієї системи його економічних поглядів лежить ідея, що багатство суспільства створюється працею в процесі виробництва. Воно залежить, по-перше, від частки населення, яке зайняте продуктивною працею, і, по-друге, від рівня продуктивності праці. А. Сміт вважав поділ праці найважливішим фактором економічного прогресу і зробив його вихідним пунктом свого дослідження. На прикладі мануфактури, яка виробляла голки, він показав що величезний зріст продуктивності праці внаслідок ЇЇ поділу зумовлений: 1) зростанням майстерності та збільшенням вправності робітника; 2) збереженням часу, який витрачається в процесі переходу від одного виду праці до іншого; 3) технічним удосконаленням виробництва. Саме мануфактури створили передумови для перемоги машинної техніки, адже чим простіша виробнича операція, тим легше замінити людину машиною.

Політика уряду з перетворення Англії на колоніальну державу розширювала сировинну та фінансову базу англійської промисловості, забезпечувала її ринками збуту. У XVIII ст. Англія стала могутньою колоніальною державою з колоніями в Індії, Північній Америці та в інших частинах світу.

У середині ХУШ ст. А. Сміт рішуче виступив проти спроб королівського двору, земельної аристократії і купців закріпити свою владу в колоніях. Він довів, що меркантилістична політика в колоніях, які вона намагається утримати в становищі аграрно-сировиних придатків метрополії, суперечить інтересам самої Англії.

Про вільну торгівлю в Англії заговорили тільки тоді, коли вони стала світовою промисловою державою, і їй потрібна була дешева імпортна сировина, продовольчі товари та ринки збуту. Ідея цільної торгівлі була висунута та обґрунтована в Останній чверті XVIII ст., і Д.Рікардо і А.Сміт  надавали світовій торгівлі. Це спонукало їх до створення праць присвячених саме світовій торгівлі та місцю Англії в ній. Ці праці послужили орієнтиром в зовнішній політиці.

 

51.Особливості розвитку ринк. госпу у Франції та виникнення нових форм госпу. (друга пол. ХУІІ – 60-ті роки ХІХ ст.). Висвітлення цих процесів у теоріях Ж.Б.Сея та Ф.Бастіа.

В епоху Реформації, католицької реакції, релігійних війн, жорстоких національних, соціальних та політичних зіткнень змінюється характер гуманістичної думки в євро

Зацікавило?

Змiст

1.Суть, зміст та значення цивілізаційної парадигми для пізнання суспільних процесів.

2. Господарство,господарська система та її еволюція

3. Порівняльний аналіз типів господарських систем та їх змісту

4. Об’єкт та предмет історії економіки та економічної думки

5.Сутність, фундаментальні принципи побудови  та значення системно -синергетичного підходу до аналізу суспільних та господарських процесів як складової цивілізаційної парадигми.

6. Методи історії економіки та економічної думки та завдання дисципліни

7. Підходи та критерії щодо періодизації господарського розвитку суспільства.

8.Власність на засоби виробництва як одна із центральних суспільних інституцій та її вплив на історичний розвиток господарської системи.

9. Розкрийте особливості історико - економічного аналізу суспільств в межах формаційної і цивілізаційної парадигм.

10.Порівняйте сутність та зміст формаційної та цивілізаційної парадигм пізнання суспільних процесів.

11.Привласнююче та виробничо-відтворююче гос-во: визначення, стук-ра, досягнення та обмежиність.

12. Неолітична революція та її вплив на господарський роз-к первісного сус-ва.

13. Община як центр соціальної і господарської організації первісного суспільства.

14. Господарська діяльність в первісній історії Укр. Трипільська куль-ра та її знач.

15. Передумови і умови становлення господарства ранніх цивілізацій.

16.  Розвиток господарської сфери суспільства Месопотамської цивілізації. Закони Хамурапі про явища і процеси господарського життя.

17. Розвиток господарства в Давньому Єгипті та його відображення в пам’ятках економічної думки.

 18. Визначте спільні риси і відмінності господарств Месопотамії, Давнього Єгипту, Кріто-Мікенської цивілізації.

19.Порівняйте особливості формування Східної та Західної цивілізації в осьовий час та дайте їм ( «осьовому часу», Східній та Західній цивілізації) загальну характеристику.

20.Господарська система Давньої Індії в осьовий час та її відображення в “Артхашастрі”.

21.“Гуань-дзи” як пам'ятка економічної думки Давнього Китаю та її зв'язок з реформами Цинь Шихуана (259-210 рр. до н.е.).

22.  Господарська система Давньої Греції та її відображення у працях Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

23.  Еволюція поглядів римських мислителів (Катона, Варрона, Колумелли) на організацію сільськогосподарського виробництва Давнього Риму.

24.  Порівняльна характеристика суспільств Східної та Західної цивілізацій та їх підсистем в осьовий час.

25.  Загальна характеристика підсистем суспільств Західної цивілізації доби середньовіччя та їх зв'язок з господарською системою (ето гавно если чесн. Норм будет)

26. Характеристика господарських одиниць (форм) в Західній Європі доби середньовіччя. Вілла та її характеристика на основі “Капітулярію про вілли”.

27.Виникнення середньовічних міст в Західній Європі та їх господарський розвиток. Корпоративні форми організації господарства та їх висвітлення в цехових статутах.

28.Господарські форми в українських землях доби середньовіччя. Їх характеристика.

29.Українські міста та еволюція організації їх господарства доби середньовіччя.

30. Розклад натурального господарства та зародження товарного господарства в країнах Західної Європи в пізньофеодальний період (кінець ХУ – початок ХУІ ст.). Еволюція господарських форм на етапі переходу від натурального до товарного господарства.

31. Вплив політичних, соціальних, духовно-культурних та економічних факторів на господарське життя європейських держав пізньофеодальної доби.

32.Значення великих географічних відкриттів для становлення товарного господарства в Європі.

33.Процес первісного нагромадження капіталу: сутність, джерела та значення для становлення ринкового господарства.

34. Формування товарно-грошового (капіталістичного) господарства: передумови переходу від простого товарного до товарно-грошового (капіталістичного) ринкового господарства.

35. Середньовічне місто та його роль у зародженні ринкової економіки. Корпоративні форми організації господарської діяльності у західноєвропейських середньовічних містах. Еволюція цехового господарства.

36.Історичні умови виникнення  та суть фізіократизму.

37. Формування передумов товарного господарства та його проникнення в аграрну сферу. Економічна таблиця Кене.

38.Економічна думка періоду первісного нагромадження.

39. Розкрийте сутність явища «революція цін» та його зв’язок з Великими географічними відкриттями. Поясніть, як «революція цін» вплинула на економічний розвиток Зх. Європи

40. Розкрийте зміни, які відбуваються у розвитку продуктивний сил Зх. Європи в XIV – XV ст. Обгрунтуйте положення про те, що зародження індустріального суспільства в країнах Зх. Європи почалося в XVI ст.

41. Відродження, Реформація та Просвітництво, їх сутність та роль у становленні суспільства з ринковою економікою в країнах Європейської цивілізації

42.Суть і значення демократичної, промислової та освітньої революцій для ринкових перетворень в країнах  Європейської цивілізації.

43. Дайте визначення та зробіть порівняльну характеристику промислового перевороту в Англії, Франції, Німеччині та США (передумови,періоди,особливості та наслідки)

44.Загальні закономірності та особливості формування  ринкової господарської системи в провідних країнах Європейської цивілізації (друга половина ХVІІ - 60-ті роки ХІХ ст.).


Нові надходження

Всього підручників:

292