Внутрішній економічний механізм підприємства

ТЕМА 9. ОЦІНКА І КОНТРОЛЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА, ЯК ВАЖЛИВИЙ ЙОГО ВНУТРІШНІЙ МЕХАНІЗМ

9.1.  Загальне поняття про контроль діяльності

Підрозділів

9.2.  Оцінка діяльності внутрішньогосподарського

Підрозділу і її критерії

9.3.    Чекова форма внутрішньогосподарського

Контролю

9.4.    Внутрішньогосподарський облік як важлива

Форма контролю діяльності підрозділів

9.1. Загальне поняття про контроль діяльності підрозділів

Вибудовуючи оптимальну систему внутрішніх механіз­мів ефективного господарювання, особливу увагу слід приді­лити контролю. Недарма ж існує істина, що добір людей і перевірка виконання є основою менеджменту. Справді, підіб­равши належний склад кадрів і організувавши систематичний контроль за їх діяльністю можна забезпечити успіх справи.

У широкому розумінні внутрішньогосподарський кон­троль - це перевірка відповідності фактичних характеристик внутрігосподарських підрозділів і підприємства (діяльності, процесів, об'єктів, зв'язків т.д.) Установленим вимогам (пла­нам, обмеженням, завданням, цілям, стратегіям тощо).

Контроль є обов'язковою функцією управління будь- якою складною системою. На підприємстві контролю підляга­ють усі матеріальні та грошові потоки, виробничі процеси, діяльність людей, витрати ресурсів і результати господарю­вання. Такий глобальний контроль дає змогу з'ясувати, наскі­льки діяльність підрозділів усіх ієрархічних рівнів відповідає чинному регламенту, установленим завданням і наскільки вони ефективні. У процесі контролю збирається й аналізу­ється необхідна інформація, виявляються відхилення фактич­них показників від установлених (планових, стандартних, нор­мативів) та їх причини.

Поряд із терміном «контроль» досить поширене поняття «контролінг», яке, будучи близьким за змістом, охоплює шир­ше коло функцій. Однак ці функції (контроль, аналіз, забезпе­чення інформацією всіх заінтересованих менеджерів, корди- нація, а часто й планування) в рамках конкретних підприємств можуть суттєво різнитися.

Успішне вирішення завдань, які поставлені перед внутрі­шньогосподарським контролем, значною мірою обумовлене правильним розумінням і застосуванням у практичній діяль­ності категорій „об'єкт" і „суб'єкт" контролю.

Об 'єкт внутрішньогосподарського контролю - це те, що підлягає перевірці, це підрозділ, процес, явище та інше на що спрямований контроль. Суб'єкт внутрішньогосподарського контролю - це окрема посадова особа, служба (відділ) або внутрішньогосподарський підрозділ підприємства, що здій­снюють контроль, перевіряють той або інший об'єкт.

Об'єкти внутрішньогосподарського контролю можуть бути деталізовані по галузях і структурних підрозділах. Але слід уяснити, що в ході здійснення внутрішньогосподарського контролю об'єктами спостереження є не самі по собі матері­али, фінанси, процеси, а дії людей - працівників господарства чи підрозділу, відповідальних за забезпечення збереження й ефективного використання ресурсів, технологій і законності в процесі виробництва. Чи їх бездіяльність.

З цього випливає винятково важливий практичний висновок: за будь-яке порушення фінансової дисципліни або господарських договорів, недотримання встановленої техно­логії виробництва, що призвело до недоодержання заплано­ваної (очікуваної) кількості продукції, до розтрат чи неефек­тивного використання переданих їм ресурсів, невиконання планових завдань, перевитрат коштів і т.п. Повинні нести відповідальність конкретні особи, що заподіяли своїми неправильними (неправомірними) діями або ж бездіяльністю збиток господарству (підрозділу), причому відповідальність а) дисциплінарну; б) матеріальну; в) у визначених випадках і карну.

**

Внутрішньогосподарський контроль класифікується за різними ознаками, залежно від того хто, коли, в якій формі і в

Який спосіб здійснює контроль.

*

♦♦♦ Залежно від суб'єктів (хто здійснює контроль?) Роз­різняють наступні види контролю:

•  Що здійснюється аудиторськими фірмами;

•      Здійснюється ревізійними комісіями кооперативів та господарських товариств;

•Здійснюється керівниками, фахівцями й іншими посадо­вими особами підприємства і його структурних підрозділів у межах їх повноважень;

• Здійснюється внутрігосподарськими колективами конт­ролю, профспілковими, та іншими громадськими організа­ціями й окремими працівниками підприємств.

*

♦♦♦ За часом проведення (коли проводиться контроль?) Розрізняють три види внутрішньогосподарського контролю:

■ Попередній контроль здійснюється повсякденно до настання господарських операцій у процесі складання планів, бюджетів, договорів; оформлення розпорядницьких докумен­тів (касових ордерів, наказів, накладних і ін.). Ціль такого контролю - попередження порушень і зловживань при витра­чанні ресурсів і продукції.

Важливу роль у попередньому контролі грають посадові особи. Так, наприклад, головний бухгалтер до підписання документів на нарахування заробітної плати перевіряє вірогід­ність зафіксованих у них даних про обсяг отриманої продук­ції, за який нараховується оплата, і правильність застосованих розцінок. Візуючи той або інший документ (договір, трудову угоду, проект наказу), він тим самим підтверджує його зако­нність і доцільність.

■       Поточний (оперативний) контроль також здійснюєть­ся повсякденно паралельно з ходом виробництва на основі даних оперативного і бухгалтерського обліку. Ціль його - здійснювати систематичне спостереження за виконанням пла­нів, виробничих завдань і дотриманням ліміту витрат. Пото­чний контроль дає можливість вчасно виявляти негативні відхилення у виконанні планів, аналізувати їх причини і вжи­вати заходи до усунення недоліків, недопущенню їх надалі.

■       Наступний контроль у поєднанні з аналізом господар­ської діяльності представляє найбільш повний вид контролю. Він здійснюється після здійснення господарських операцій на підставі даних, зафіксованих у первинних документах і регі­страх бухгалтерського обліку.

Метою такого контролю є встановлення правильності і законності господарських операцій, виконаних за контрольо­ваний період, виявлення недоліків у роботі, порушень і злов­живань, якщо вони мали місце. Наступний контроль сприяє вишукуванню і мобілізації невикористаних резервів для пода­льшого поліпшення усіх виробничих і економічних показни­ків.

Наступний контроль здійснюється шляхом проведення внутрішньогосподарських ревізій і перевірок. Його особли­вість полягає в тому, що він спрямований насамперед на виявлення резервів підвищення ефективності виробництва, а також встановлення фактів нестач, розтрат і розкрадань, недоліків, порушень і зловживань у господарюванні.

З метою встановлення персональної відповідальності за проведення наступного контролю доцільно розробляти відпо­відні рекомендації (посадові інструкції, плани документообо­роту т.д.) Для конкретизації кола посадових осіб, на яких пок­ладений наступний контроль.

*

♦♦♦ За формою здійснення внутрішньогосподарський контроль поділяють на такі види: ревізії, перевірки, самокон­троль, рейди, огляди тощо.

>      Ревізія виробничої і фінансово-господарської діяльно­сті це документальна і фактична перевірка законності й еко­номічної доцільності виконаних господарських операцій, виявлення розкрадань і зловживань, встановлення правильно­сті організації обліку і вірогідності звітності. Проведення реві­зій сприяє дотриманню законності, режиму економії і ефекти­вності виробництва.

У ході ревізії виробничо-фінансова діяльність підприєм­ства, його підрозділів і служб вивчається на основі докумен­тів і документальних записів і зіставлення їх даних з фактич­ним станом. Ревізії, як правило, проводять ревізійні комісії (в кооперативах і господарських товариствах), а також представ­ники аудиторських фірм і контролюючих державних органів.

Проведення ревізій передбачене законодавством, яким визначені загальний характер, періодичність і терміни прове­дення, границі поширення, перелік спеціальних контролю­ючих органів (ревізійних комісій у кооперативах і господар­ських товариствах) і посадових осіб (ревізорів в окремих великих підприємствах), ревізорів державних служб, їхні права й обов'язки, сукупність обов'язкових прийомів, орга­нізація початку і завершення та інші регламенти.

>      Перевірка - форма контролю, спрямована на вивчення однієї або декількох сторін виробничо-фінансової діяльності підприємств або їх підрозділів. Перевірки можуть бути пла­новими і позаплановими. За обсягом вивчення матеріалу перевірка на відміну від ревізії не обмежена конкретними вимогами. Залежно від обстановки. Основна перевага тема­тичних перевірок - їх оперативність.

>       Самоконтроль полягає в тому, що кожен працівник, яку б посаду він не займав і на якій би ділянці не працював, систематично зіставляючи результати своєї праці (по кіль­кості, якості і термінам виконання) з передбаченими поса­довими обов'язками або конкретним завданням, дисциплінує і сприяє зростанню ефективності виробничого процесу. До того ж має велике виховне значення.

Самоконтроль одержує широкий розвиток в умовах внутрішньогосподарських орендних і кооперованих відносин. Орендарі і кооператори, одержуючи повну господарську і фінансову самостійність, здійснюючи самоврядування, відтак беруть на себе багато функцій внутрішньогосподарського контролю, здійснювані раніше керівництвом, головним бухгалтером, головним економістом, фахівцями й іншими суб'єктами контролю. Це насамперед функції контролю використання ресурсів, дотримання технології виробництва тощо.

*

♦♦♦ Теорія і практика внутрішньогосподарського контро­лю виробили два способи його здійснення, документальний і фактичний.

•   Документальний контроль означає перевірку, з метою встановлення законності і доцільності господарських операцій та управлінських рішень шляхом залучення планових, обліко­вих, звітних та інших документів. До прийомів документаль­ного контролю відносять: системна (всебічна) перевірка доку­ментів, отримання письмових запитів, пояснень, проведення економічного аналізу тощо.

•    Фактичний контроль проводиться для встановлення реального стану об'єкта. До основних прийомів фактичного контролю відносяться: інвентаризація, лабораторний аналіз, експертна оцінка, різні контрольні перевірки, заміри, здій­снювані в ході технологічного процесу.

**

Можливі і інші підходи до класифікації контролю. Приміром, в умовах кризової економіки така класифікація може виглядати наступним чином (рис.9.1).

Усі види контролю взаємозалежні, а їх здійснення є обо­в'язковою умовою ефективного управління підприємством.

Таким чином, контроль - невід'ємна складова ВЕМП і ним слід серйозно і системно займатися. При цьому потрібно

Враховувати, що контроль - першии крок до оцінки діяльності підрозділів і підприємства в цілому.

9.2. Оцінка діяльності внутрігосподарського підрозділу і її критерії

Планування і контроль є не тільки важливими регулю­ючими чинниками. Вони створюють необхідну інформаційну базу для оцінки діяльності організаційних підрозділів підпри­ємства й окремих працівників, на якій будується механізм їх мотивації.

Оцінка діяльності - логічне продовження контролю з метою:

А) встановлення реального стану об'єкта оцінки (контролю);

Б) встановлення відповідальних і міри персональної відпо­відальності;

В) відшкодування і попередження збитків;

Г)   посилення механізмів мотивації, стимулювання реакції працівників на результати своєї діяльності та можливі відхилення фактичних показників і їх динаміки від установлених (планових, нормативних, граничних);

Д)  в цілому - з метою впливу на покращання ситуації.

**

Оцінка діяльності здійснюється за допомогою певної системи показників. Ці показники не можуть бути однако­вими для різних підрозділів, зважаючи на їх специфіку, але існують деякі загальні вимоги до змісту і формування таких показників:

^ Показники підрозділів для оцінки мають бути узгод­жені по вертикалі з показниками роботи підприємства, утво­рювати з ними єдину систему показників і водночас врахову­вати специфіку діяльності підрозділу. Необхідність взаємо­зв'язку показників по вертикалі (підприємство - цех - дільни­ця - бригада - робоче місце) випливає з єдності цілей діяльно­сті підрозділів усіх рівнів - випуск продукції згідно з установ­леними потребами з мінімальними витратами, що на рівні під­приємства забезпечує максимальний прибуток.

Змістовна ув'язка показників по вертикалі не означає прямого їх перенесення на нижчі рівні в незмінному вигляді. Такий формалізм у побудові системи планово-оціночних показників підрозділів, що іноді трапляється на практиці, не має сенсу і часто приносить шкоду.

Якщо, наприклад, показник прибутку є визначальним на рівні підприємства, то це ще не означає, що він обов'язково має застосовуватись на рівні цеху, а тим більше дільниці. На низових рівнях його замінює в більшості випадків показник витрат, який зрештою в значній мірі формує прибуток підпри­ємства. Продуктивність праці та інших ресурсів на рівні підприємства обчислюється на основі обсягу товарної продук­ції у грошовому виразі, на рівні підрозділів це може бути обсяг продукції у трансфертних цінах, нормо-годинах, натура­льних вимірниках тощо. Різні модифікації може мати показ­ник витрат.

Отже, основні показники діяльності підприємства транс­формуються на рівні підрозділів із урахуванням конкретних умов (закінченості циклу виготовлення продукції, стану нор­мативної бази, обліку т.д.).

> Кількість контрольованих і оціночних показників має бути оптимальною, достатньою для того, щоб підпоряд­кувати діяльність структурних підрозділів завданням, що стоять перед підприємством у цілому, але при цьому надмірно не обмежувати їх оперативну самостійність. Жорстка регла­ментація діяльності підрозділів підприємства численними показниками, що встановлюються і контролюються зверху, не створює належних умов для ефективної роботи, а в умовах ринку навіть шкідлива, оскільки впливає на гнучкість, себто на невідкладність реакції підрозділу стосовно змін зовнінього ринкового середовища.

Адже функціонування підрозділу будь-якого рівня в сучасних умовах має певною мірою імовірнісний, динамічний характер, тому він повинен бути здатним в певних межах до оперативного саморегулювання на місці. І ще: зайва регламен­тація роботи зверху обмежує сферу прояву трудової активно­сті та творчої ініціативи колективу працівників і керівництва підрозділу.

^ Показники, за якими здійснюється контроль і оціню­вання діяльності, повинні мати кількісний вимір на основі оперативного і бухгалтерського обліку, попросту - облікову­ватися. Без налагодженого належним чином кількісного облі­ку економічні показники втрачають свою об'єктивну основу та економічне значення, перестають бути важелями управ­ління. Це стане темою окремого розгляду нижче.

У принциповій схемі, що лежить в основі економічного управління будь-яким підрозділом (планування - контроль і оцінювання на основі обліку - мотивація), облік відіграє надзвичайно важливу роль. На багатьох вітчизняних середніх і великих підприємствах деякі важливі показники не застосо­вують у низових підрозділах через низький рівень організації їх обліку або його відсутність взагалі. Це стосується передусім показника витрат у дільницях і бригадах. Зрозуміло, що ефек­тивність ВЕМП тут невисока.

> Оціночні показники мають бути порівнянними. Це означає, що на різних етапах розрахункового (планового, звітного) періоду і по вертикалі (підприємство - підрозділ) зміст і методика обчислення планових і фактичних показників мають бути однаковими. Актуальною ця вимога є передусім стосовно визначення обсягу виробництва і показників, що обчислюються на його основі (продуктивності праці та інших факторів виробництва, скоригованих планових витрат на фактичний обсяг продукції та ін.).

Так, для вимірювання обсягу продукції в цехах, дільни­цях, бригадах на практиці широко застосовується такий вимірник, як нормо-години, в основу якого покладено норми часу на виготовлення продукції. Але, як відомо, такі норми змінюються в часі при зміні трудомісткості робіт. Тому для порівняння обсягів продукції, виготовленої у різні календарні періоди, їх планових і фактичних величин цей показник слід обчислювати у стабільних (незмінних) нормо-годинах. Якщо з цією метою використовуються діючі поточні норми, то їх треба скоригувати відповідно до змін, що відбулися.

При оцінці роботи підрозділів особливе значення має порівнянність такого важливого показника, як витрати (собі­вартість продукції). Це стосується складу витрат, методик їх обчислення, розподілу непрямих витрат, розмежування чин­ників впливу на відхилення фактичних витрат від планових на залежні (регульовані) та незалежні (нерегульовані), місця їх

Виникнення, індексів інфляції т.д.

**

Відповідно до розглянутих вимог встановлюється сис­тема показників, за якими планується, контролюється й оцінюється робота підрозділів. Серед них виділяються осно­вні і допоміжні показники.

■ Основні показники відображають кінцевий результат (мету) діяльності та її ефективність. Як уже зазначалося, для внутрішньогосподарських підрозділів кінцевий результат діяльності виражається:

А)       у виготовленні продукції певної номенклатури;

Б)        у ефективності - сумі витрат на її виробництво (собі­вартості продукції).

Ці два показники є основними для підрозділів-центрів витрат. Для підрозділів - центрів прибутку основним показ­ником діяльності є прибуток, який безпосередньо виражає загальну мету діяльності підприємства.

■ Допоміжні показники (усі інші, що можуть застосову­ватись у системі внутрішнього управління), використовують­ся для деталізації контролю, його посилення в певних аспек­тах, стимулювання окремих напрямків роботи, збору інфор­мації для аналізу тощо.

До таких допоміжних показників належать: ритмічність роботи, продуктивність праці, фондовіддача, рівень заванта­ження устаткування, трудомісткість продукції та ін.

**

Планування й оцінка роботи основних і допоміжних підрозділів у загальних рисах однакові. Приблизно такі ж самі застосовуються і показники. Однак при виборі оцінювальних показників для допоміжних підрозділів слід ураховувати їх специфіку й особливості виготовлюваної продукції. З цієї точ­ки зору допоміжні підрозділи часто поділяють на дві групи.

О Перша група - це підрозділи, котрі виготовляють про­дукцію, як правило, внутрішнього призначення для основного виробництва, що значною мірою обумовлює технічний рівень основного виробництва. Потреба у такій продукції досить висока, частина її може реалізовуватися на сторону. До таких підрозділів належать цехи нестандартного (спеціального) устаткування, інструментальний, ремонтний та ін. Діяльність таких підрозділів оцінюється за показниками, аналогічними показникам основних підрозділів.

О До другої групи відносять підрозділи з суто обслугову­ючими функціями, їх основне завдання - безперебійне обслуго­вування основного виробництва за мінімальних витрат. При раціоналізації такого обслуговування й економному викорис­танні продукції та послуг допоміжних цехів їх загальний обсяг може знижуватися, що свідчить про ефективнішу роботу. До таких цехів насамперед належать енергетичні (наприклад котельні, компресорні), транспортні.

Звідси випливає, що обсяг продукції (послуг) цих підроз­ділів, а також відносні показники, що обчислюються на його основі, не завжди характеризують ефективність їх роботи. Маються на увазі такі показники, як собівартість одиниці продукції (послуг), продуктивність праці, фондовіддача та ін.

По мірі зниження обсягу виробництва за інших рівних умов зазначені відносні показники погіршуються. Тому для допоміжних підрозділів другої групи основними показниками, що характеризують результати їх діяльності, є безперебійне обслуговування підрозділів, а не прибутки - споживачів про­дукції та послуг установленої номенклатури (відсутність претензій на обслуговування) та додержання витрат у межах кошторису. За ними й слід оцінювати роботу зазначених під­розділів.

*

Діяльність дрібніших виробничих підрозділів - дільниць і бригад - оцінюється за тими показниками, які залежать від їхньої роботи та обліковуються по цих підрозділах. Здебіль­шого до таких показників належать випуск продукції (вико­нання робіт) у натуральному виразі згідно з установленим планом-графіком і елементи витрат, що залежать від роботи

Дільниці (бригади) та обліковуються на її рівні.

**

Основними методами оцінки роботи підрозділів за роз­глянутими показниками є:

♦♦♦ Метод порівняння. Він є найважливішим і полягає у порівнянні фактичної величини показника за певний (звітний) період з його величиною, що є базовою для оцінки.

Базою для порівняння при оцінці беруть: а) плани; б) зав­дання, ліміти; в) нормативи; г) показники, досягнуті в минуло­му періоді.

Критерії оцінки за різних баз наступні.

> Якщо базою порівняння є планова (нормативна) вели­чина показника, то оцінка здійснюється за критерієм рівня виконання плану.

Рпл = Аф \ Апл • 100                                       (9 1)

Де Рпл - виконання плану за даним показником, %;

Аф, Апл - відповідно фактична і планова величини показника у

Встановленому вимірі.

Про ефективну роботу згідно з планом за такими показ­никами результативності, як обсяг продукції, прибуток, про­дуктивність, свідчить співвідношення Аф > = Апл і відпові­дно, Рпл >=100.

Щодо показника витрат, то тут умова дотримання їх планового рівня зворотна - Аф <= Апл і, відповідно, Рпл < = 100. Тобто перевиконання плану (завдання, ліміту) по витратах є негативним явищем і навпаки.

У процесі поглибленої аналітичної оцінки виявляються абсолютні та відносні відхилення фактичних показників від запланованих, аналізуються їх причини.

ДА = Аф - Апл, ДА = п • ааі (9.2)

Де ДА - загальне абсолютне відхилення фактичного рівня показника від запланованої;

П - кількість факторів (причин), що спричинили зазначене відхилення;

Даі - відхилення внаслідок впливу і-го фактора.

Критерій виконання плану найбільш поширений для оцінки роботи внутрішньогосподарських підрозділів, що не є центрами прибутку і мають обмежену свободу діяльності.

Вважається, що чим вищий рівень виконання плану, тим краще працює певний підрозділ. Проте слід мати на увазі, що таке твердження справедливе тоді, коли планові показники

Належним чином обґрунтовані.

*

♦♦♦ Для оцінки економічних процесів, діяльності підпри­ємств та їхніх підрозділів досить широко застосовується метод обчислення показників динаміки, який можна вража­ти видозміною все того ж методу порівняння. У цьому разі фактична величина певного показника за звітний період порів­нюється з фактичною його величиною за попередній період, тобто:

Рд = (Аф /Аф.б) 100                                    (9 3)

Де Рд - відношення фактичного рівня показника у звітному та попередньому періодах, %;

Аф.б - рівень певного показника в попередньому (базовому чи ланцюговому) періоді у встановленому вимірі

Такі порівняння можуть здійснюватися за ряд періодів, що дає змогу вивчати динаміку окремих показників і оціню­вати тенденції в діяльності певних структур. Цей критерій більше підходить для оцінки роботи відносно самостійних підрозділів, діяльність яких оцінюється досить масштабно - з

Позиції динаміки обсягу продажу і прибутку.

*

♦♦♦ На практиці можуть застосовуватися й інші бази порівняння показників і критерії оцінки. Так, для ранжування підрозділів підприємства чи окремих працівників за певними показниками як базу порівняння можна взяти середню величи­ну цього показника по всій сукупності. Тоді матимемо: Рсі = (Афі \ Аф.с) 100   (9 4)

Де Рсі - відношення фактичної величини показника і-го підрозділу до

Середнього його рівня групи підрозділів, %;

Афі - певний показник за звітний період і-го підрозділу;

Аф.с - середня величина показника по групі підрозділів.

Таке порівняння є відносним і показує місце кожної структур­ної одиниці у загальній системі.

*

♦♦♦ Оскільки оцінка роботи виробничих і невиробничих (відділів, служб) підрозділів здійснюється за кількома показ­никами, на деяких підприємствах практикують узагальнюючу оцінку у формі коефіцієнта трудового внеску (КТВ), у якому інтегруються певним чином зазначені показники. Отже, КТВ є узагальнюючою кількісною оцінкою кінцевих результатів діяльності підрозділів.

Він може застосовуватись і для оцінки роботи окремих працівників. Тоді цей інтегральний показник називають коефі­цієнтом якості праці (КЯП).

Для визначення КТВ установлюється його нормативна величина, що дорівнює 1. Такий рівень КТВ відповідає випа­дку, коли планові завдання за всіма оціночними показниками виконано на 100%. Фактичний КТВ обчислюється коригуван­ням нормативної його величини на підвищувальні та понижу­вальні коефіцієнти, що враховують виконання плану за окре­мими показниками чи дотримання певних нормативів. Отож фактичний КТВ вираховують так:

КТВ = 1+ п(кпі -кзі)                                     (9 5)

Де КТВ - величина коефіцієнта трудового внеску; п - кількість показників, за якими оцінюється робота; кпі - коефіцієнт підвищення за і-й показник; кзі - коефіцієнт зниження за і-й показник;

Підвищувальний (понижувальний) коефіцієнт визначається за формулою:

Кпі(кзі) = (Рплі-ЮО)Ьі                                 (9.6)

Де Рплі - виконання плану за і-м показником, %;

Ііі - норматив підвищення (зниження) КТВ за кожний відсоток перевиконання (недовиконання) плану за і-м показником у частках одиниці.

Отже, чим вищий КТВ, тим вищою є оцінка діяльності підрозділу чи окремого виконавця. Нормативи Ьі, установ­люються суб'єктивно з урахуванням ролі окремих показників у діяльності певних підрозділів. Значення КТВ враховуються

В системі матеріального стимулювання.

*

Проілюструємо це на прикладі роботи механічного цеху. Припустимо, що комплексна оцінка його діяльності здійснюється за чотирма показниками, план за якими виконано так: номенклатура продукції - 96,71 %, за кошторисом витрат є надпланова економія - 2%, ритмічність виробництва — 98% (кр = 0,98), продуктивність праці — 105%. Нормативи коригування КТВ наведено в табл. 7.1. Згідно із зазначеними умовами КТВ цеху за звітний період становитиме:

Ктв = 1 + (2 х 0,05 + 5 х 0,01) - (0,05 + 0,03) = 1,07. Отже, відповідно до встановлених критеріїв робота цього підрозділу є досить ефективною, оскільки КТВ дещо вищий від нормативного рівня (ктв > 1).

208 *

Таким чином, контроль і оцінка діяльності внутрігоспо­дарських підрозділів є надзвичайно важливою складовою

Таблиі4я 7.Ї

НОРМАТИВИ КОРИГУВАННЯ КТВ (УМОВНІ)

Показник

Виконання плану (нормативу), %

Зміна КТВ

Збільшення (+)

Зменшення )

1. Номенклатура пр □- дукції

100

0, 1 5

 

95------ 99

 

0.05

89—94

 

0. 1 0

85------ 90

 

0.2

79------ 84

 

0.3

2. Кошторис витрат

За кожний пр оцент надпланової еко­номії За кожний пр оцент перевитрат

0,0 5

0.05

Ритмічність вироб­ництва

100

0. 1

 

95------ 99

 

0.0 3

89------ 94

 

0.0 6

85------ 90

 

0, 1 0

79------ 84

 

0,2 0

4. Продуктивність праці

За кожний пр оцент надпланового під­вищення За кожний пр оцент зниження порівня­но 3 планом

0,0 1

0,0 2

 

Внутрішнього економічного механізму підприємства, що через мотиваційні механізми працює в кінцевому підсумку на його прибутковість.

9.3. Чекова форма внутрішньогосподарського контролю

Одним із ефективних варіантів системи внутрішнього­сподарського контролю за виконанням планових завдань є чекова система обліку та контролю. Вона підвищує оператив­ність, вищу порівняно результативність і достовірність управ­лінського обліку, забезпечує постійну й дієву мотивацію праці госпрозрахункових підрозділів.

Суть чекової форми контролю полягає в тому, що на суму доведеного до кожного підрозділу ліміту витрат видаю­ться чеки (чекові книжки), якими вони розраховується з іншими підрозділами і підприємством за всі необхідні їм для виробничої діяльності ресурси, а також всі матеріально відповідальні суб'єкти господарювання отримують чеки за відпущену продукцію. Така форма контролю за витратами є неймовірно ефективною.

Основними суб'єктами чекової форми контролю стають: а) безпосередньо керівники внутрішньогосподарських підроз­ділів; б) спеціалісти підрозділів; в) матеріально-відповідальні особи підрозділів і підприємства; г) працівники бухгалтерії. Вони безпосередньо включаються в документообіг по взаєм­них розрахунках, здійснюють взаємний контроль витрат, сприяють розвитку внутрігосподарського розрахунку, гнуч­кості, оперативності і встановленню результатів діяльності та його аналізу.

**

Отож при чековій формі обліку та контролю витрат і виходу продукції, застосовується поряд з типовими такий документ, як внутрішньогосподарський розрахунковий чек. Типові бланки цих документів покищо відсутні. Господарство може розробити свою форму. Хоча окремих вимог потрібно дотримуватися в будь-якому випадку.

Йдеться про те, що кожен чек складається з двох частин: праву сторону розрахункового чека керівник госпрозрахунко­вого підрозділу видає за одержані матеріальні цінності, вико­нані для його підрозділу роботи, послуги; ліва - корінець розрахункового чека, залишається у керівника госпрозрахун­кового підрозділу з підписом матеріально-відповідальної особи, яка прийняла від нього розрахунковий чек.

Обидві частини розрахункового чека мають однакові реквізити. Чек і корінець повинні містити принаймні: а) но­мер, зареєстрований в бухгалтерії підприємства; б) назви і коди підрозділу, що відпускає продукцію, ресурси, надає пос­луги, а також підрозділу, що їх отримує; в) кількість і обов'яз­ково сума отриманих цінностей; г) призначення ресурсу (статті витрат) тощо.

Для включення в документообіг підприємства та його системний бухгалтерський облік усі реквізити такого чека мають бути обов'язково заповнені одночасно чорнилом. Вип­равлення в розрахункових чеках забороняється. Зіпсований чек перекреслюється і залишається в чековій книжці, а замість нього виписується наступний.

Бланки чеків зшиваються в чекову книжку. Останні бажано замовляти в друкарнях по 25-50 чеків. Книжки чеків зберігаються в бухгалтерії підприємства як документи суворої звітності. Бухгалтер, який відповідає за збереження чекових книжок, визначає коди внутрішньогосподарських підрозділів (за двома-трьома літерами) і нумерує чеки підрозділу в зростаючому порядку (при цьому один і той же порядковий номер проставляється як на чеку, так і на його корінці).

Чекові книжки передаються керівникам госпрозрахунко­вих підрозділів під розписку в журналі реєстрації видачі чеко­вих книжок. В цьому журналі на кожний підрозділ відводять­ся окремі сторінки, які відмічаються встановленим для цього підрозділу кодами.

Таким чином, розрахунковий чек має як порядковий номер, так і код підрозділу, що посилює аналітичність обліку та його контрольну функцію. Титульна сторінка книжки ро­зрахункових чеків може мати такі реквізити як встановлення ліміту витрат підрозділу на рік, підписи керівника голов­ного бухгалтера підприємства, назву підприємства та внут­рішньогосподарського підрозділу.

Якщо на підприємстві внутрішньогосподарський розра­хунок передбачає застосування внутрішньогосподарських (трансфертних цін) цін на продукцію, роботи, послуги, то перші сторінки книжки розрахункових чеків мають річні ліміти витрат постатейно, що доводяться до кожного під­розділу.

**

Залежно від вибраного підприємством порядку докумен­тообігу можливе застосування двох варіантів первинного обліку із застосуванням чеків.

211 *

> Перший варіант. Коли облік зосереджується переважно в підрозділах, тобто розрахункові чеки, як і інші первинні документи заповнюються і видаються в момент проведення господарських операцій:

А)      керівникам внутрішньогосподарських підрозділів від матеріально-відповідальних осіб (комірників, керівників під­розділів, працівників бухгалтерії за реалізовану (передану) ними продукцію, послуги, роботи;

Б)      чеки видаються керівниками внутрішньогосподарських підрозділів за використані ними матеріали, роботи, послуги, аванси заробітної плати, а саме:

•   Завідуючим складами за одержане насіння, корми, добрива, нафтопродукти, запасні частини та інші матеріали;

•     Керівникам допоміжних виробництв за одержані послуги автотранспорту, ремонтної майстерні електро-, водопоста­чання тощо;

•    Бухгалтерії підприємства - на суму нарахованої заробітної плати відрахувань в централізовані фонди соціального та медичного страхування, орендної плати та земельні паї, суму нарахованої амортизації на основні засоби підприємства, на суму послуг, виконані для підрозділу сторонніми організа­ціями та ін.

У визначений в графіку документообігу термін (щоміся­чно щодекадно) керівники підрозділів, матеріально-відпові­дальні особи подають до бухгалтерії звіт про одержані чеки. Звіт може мати форму реєстру чеків (коли чеки не замінюють собою первинні документи, а лише підтверджують прове­дення розрахунків).

За умови, коли підприємство вибрало варіант чекової форми обліку і контролю, де розрахункові чеки є одночасно і первинними бухгалтерськими документами, їх здають в бух­галтерію зі звітами про рух матеріальних цінностей, в тому числі як первинні документи.

Керівники внутрішньогосподарських підрозділів по корінцях із чекової книжки складають реєстр про проведені підрозділом витрати. Звіти про видані-прийняті чеки є осно­вою: а) для заповнення особових рахунків внутрішньогоспо­дарських підрозділів у бухгалтерії підприємств (або такими можуть бути і Відомості роботи внутрішньогосподарських підрозділу) та б) організації системного виробничого обліку.

Такий варіант обліку та контролю найоперативніший і найдієвіший, проте вимагає чіткого й добросовісного додер­жання всіма відповідальними особами встановленого графіку

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292