Історія виникнення Європейських Співтовариств

Тема 7. Інституційна система Європейського Союзу. Основні органи Європейського Союзу.

Поняття інституційної системи та її особливості.

Наднаціональний характер інституційної системи ЄС.

Принципи побудови системи органів ЄС.

Європейська Рада.

Структура, функції та повноваження.

Види актів, які приймає Європейська Рада, та процедура їх прийняття.

Структура, функції та повноваження Ради Міністрів.

Постанови Ради ЄС та їх юридична сила.

Прийняття постанов Ради ЄС.

Комісія        ЄС - основний виконавчий орган.

Структура   та порядок роботи Комісії.

Акти Комісії ЄС.

Європейський парламент.

Функції та повноваження Європейського парламенту.

Структура та порядок формування Європейського парламенту.

Лічильна палата.

Поняття інституційної системи та її особливості.

Як і будь-яка організація, кожне з Європейських співтовариств та Союз в цілому здійснюють свою компетенцію через власні органи. По аналогії з системою органів та установ держави, таку систему можна визначити терміном "механізм". Кожен орган цього механізму виступає в якості окремого елементу, пов'язаного з іншими. Отже, організаційний механізм ЄС - це система інститутів та інших органів, через які дана організація здійснює свою компетенцію. Організаційний механізм ЄС складається з двох частин: керівних органів та інших органів. Керівні органи наділені владними повноваженнями й називаються інститутами: Європарламент, Рада, Комісія, Суд та Рахункова палата. Кожен з них виступає одночасно органом і Співтовариств і Союзу. Інші органи, зазвичай, створені самими інститутами, діють при них чи навіть є їхніми структурними підрозділами. Проте це не означає, що вони є неважливими. До інших органів відноситься, наприклад, Європейська рада та Омбудсман. Окрім того, до категорії інших органів належать різноманітні установи та утворення, які інколи навіть наділені власною правосуб'єктністю, тобто мають статус юридичної особи - Європол, Європейський інвестиційний банк, ЄЦБ.

Наднаціональний характер інституційної системи ЄС.

Принципи побудови системи органів ЄС.

Інституційна система ЄС будується на концепції розподілу повноважень. Так як в рамках Союзу вирішується питання не попередження узурпації влади, а забезпечення збалансованого поєднання владних повноважень держав-членів і створених ними інтеграційних об'єднань, мова йде по аналогії з принципом розподілу влад про розподіл повноважень. Ця концепція має два головних аспекти: по-перше, інститути повинні володіти повноваженнями, необхідними для досягнення цілей інтеграції, а це передбачає передачу в ведення Співтовариств та Союзу, а отже, і їхніх інститутів, необхідних суверенних прав та прерогатив від держав-членів; по­друге, так як інститути володіють наднаціональним характером, необхідним є чітке розмежування компетенції між самими інститутами. Такий розподіл компетенції й виступає чимось схожим на механізм стримувань та противаг.

Серед інститутів ЄС одні виступають виразниками та носіями міжнаціонального начала - Європейська Рада та Рада Європейського Союзу, - а інші - Єврокомісія, Європарламент та Суд ЄС - наднаціонального.

Серед інститутів ЄС прийнято розрізняти інститути політичного та неполітичного характеру. До політичних належить Єврорада, Рада, Комісія та Парламент. Вони приймають рішення не одноособово, а спільно з іншими інститутами, й оформляють їх у вигляді нормативно-правових актів. Контроль за цим принципом покладений на Суд ЄС, котрий наділений повноваженнями анулювати будь-який нормативно-правовий акт, прийнятий з порушенням компетенції.

Разом з принципом розподілу повноважень, узгодження міжнаціонального та наднаціонального, пропорційності та субсидіарності установчі акти закріплюють і низку інших принципів діяльності інститутів ЄС:

Колегіальність при прийнятті рішень;

Відкритості та прозорості;

Вмотивованості актів;

Процедурна визначеність.

Європейська Рада.

Структура, функції та повноваження.

Види актів, які приймає Європейська Рада, та процедура їх

Прийняття.

У 1973 році Комітет боротьби за Сполучені Штати Європи, очолюваний Ж.Монне, з метою прискорення інтеграційного процесу запропонував створити в Співтовариствах ще один керівний орган в складі перших осіб держав-членів. Назвати його пропонувалося "Тимчасовий європейський уряд". Так у 1974 році з'явилася Європейська рада - один із найважливіших органів ЄС. Завдяки своєму складу - перші особи держав- членів й голова Комісії - Європейська рада здійснює великий вплив на політичний курс ЄС в цілому на кожну державу окремо.

Європейська рада служить вищим політичним органом політичної координації на рівні ЄС.

Довший час це був це єдиний орган ЄС, що не мав постійного місцезнаходження. Його сесії проводилися на території держави-члена, що займала пост Голови Ради ЄС, не обов'язково в столиці цієї держави. Після підписання Ніццького договору постійним місцем роботи Європейської ради став Брюссель.

Згідно статті 4 Договору про Європейський Союз "Європейська рада об'єднує глав держав чи урядів держав-членів, а також Голову Комісії". Хто представляє державу в Європейській раді залежить від форми правління в даній державі-членові. Разом із повноправними членами в сесіях Європейської ради беруть участь також міністри закордонних справ та один із членів Європейської комісії в якості осіб, що супроводжують, та помічників членів Європейської ради.

Європейська рада - найнеформальніший орган ЄС. В ній немає структурних підрозділів та власного апарату, чітких правил процедури, зафіксованих в установчих актах, внутрішньому регламенту і т.д. Діяльність Європейської ради базується на звичаях та узвичаєннях, а також власних рішеннях, оформлених як політичні декларації.

Європейська рада працює в сесійному порядку, тобто щорічно проводиться мінімум дві сесії. Скликання Європейської ради на сесії, їх підготовка та загальне керівництво покладено на державу - голову Ради ЄС.

Сесія Європейської ради включає кілька засідань, що тривають протягом двох днів.

Всі рішення члени цього органу приймають на основі консенсусу, тобто на основі спільної згоди, але без голосування.

Європейська рада здійснює дві основі функції: визначення загальних політичних орієнтирів та служить вищою політичною інстанцією для врегулювання протиріч та суперечок всередині Союзу.

Європейська рада встановлює загальні принципи та орієнтири зовнішньої політики, а також видає загальні стратегії як особливі правові акти в рамках другої опори.

В рамках Співтовариства Європейська рада обговорює проект "загальних орієнтирів економічної політики", наданий Комісією. Приймає цей документ вже Рада ЄС. Така ж схема прийняття рішень притаманна і в сфері зайнятості.

Європейська рада вповноважена приймати рішення про створення "спільної оборони" Союзу, для вступу в силу якого необхідна ратифікація держав-членів.

В рамках другої опори Рада ЄС до цього часу зберегла право вето за державами-членами при прийнятті рішень кваліфікованою більшістю, посилаючись на "важливі та чітко визначені причини" національної політики. У таких випадках питання можна передати на розгляд Європейської ради, котра повинна прийняти рішення одноголосно.

Так як Європейська рада не відносить до числа інститутів Союзу, вона не видає нормативних актів чи інших юридично обов'язкових рішень.

За результатами кожної сесії видаються "заключення", що не містить юридичних норм, а лише положення програмного характеру, адресовані державам-членам та інститутам. Даний орган також видає резолюції та декларації зі спеціальних питань. Відповідно до розробки проектів регламентів залучається Єврокомісія, а Рада та Європарламент - до їх прийняття.

На практиці Європейська рада приймає юридично обов'язкові рішення, перетворюючись на Раду або на конференцію урядів держав-членів, але це трапляється рідко.

Не будучи суб'єктом владних повноважень, Європейська рада не може бути притягнена до будь-якої відповідальності за прийняті рішення. Відповідальність члени цього органу несуть індивідуально. Європейська рада підзвітна Європарламенту, але це не передбачає жодних санкцій. Вона повинна надавати після кожної сесії звіт Європарламенту, а також щорічну письмову доповідь про результати діяльності ЄС.

Структура, функції та повноваження Ради Міністрів.

Постанови Ради ЄС та їх юридична сила.

Прийняття постанов Ради ЄС.

Коротка назва цього інституту - Рада. Саме під нею згадується цей орган в установчих актах.

Рада є головним законодавчим органом ЄС. Місцезнаходження Ради - Брюссель. Три місяці на рік (квітень, червень та жовтень) Рада проводить свої засідання в Люксембурзі, де спочатку знаходилась його резиденція.

Згідно статті 146 Договору про Європейське співтовариство до складу Ради входять "по одному представнику від кожної держави-члена на міністерському рівні". Які саме міністри повинні входити до складу Ради, статут не зазначає.

На практиці, в залежності від питань, що виносяться на обговорення, міністри тієї галузі входять до Ради. Таким чином на сьогоднішній день є п'ятнадцять можливих "формацій" Ради:

Рада з питань сільського господарства;

З економічних та фінансових питань;

З питань оточуючого середовища;

Транспорту та комунікацій;

Зайнятості та соціальної політики;

Риболовлі;

Промисловості та енергетики;

Правосуддя, внутрішніх справ та захисту громадянських прав;

Внутрішнього ринку, справ споживачів та туризму;

Науки;

Бюджетна рада;

Культури;

Розвитку;

Освіти та молоді;

Охорони здоров'я.

Окрім вищевказаних є іще один спосіб формування Ради, коли в його засіданнях беруть участь вищі посадові особи виконавчої влади держав- членів, який називається "Радою в складі глав держав чи урядів". Рада на вищому рівні збирається вкрай рідко.

Як і будь-який інший орган, Рада має внутрішню структуру, елементами якої виступають Голова, як керівний орган, та підрозділи, що відіграють роль його допоміжних органів.

Голова - це не конкретна особа, а держава-член ЄС. Від її імені відповідні обов'язки виконують міністри та інші високо посадовці, котрі ведуть засідання Ради, підписують прийняті нею рішення та ін.

Пост Голови Ради заміщується в прядку ротації: кожна держава-член почергово займає цю посаду на протязі шести місяців. Почерговість встановлює сама Рада. Голова Ради (держава-член) несе відповідальність за Раду й ЄС в цілому, особливо в рамках другої та третьої опор. Він повинен піклуватися про інтереси всіх держав та народів, що входять до цієї організації, жертвуючи при необхідності вузько національними та внутрішньополітичними завданнями та пріоритетами.

Функції та повноваження Голови поділяються на дві групи:

Внутрішньоорганізаційні;

Загальнополітичні.

Внутрішньоорганізаційні полягають в керівництві роботою Ради ЄС та її структурних підрозділів. До них належить скликання засідань Ради, формування порядку денного. Не пізніше, ніж за тиждень до початку свого головування держава-член оголошує т.зв. Семестрову програму діяльності Ради, що визначає перелік законопроектів та інших рішень, прийняття яких призначене на перше півріччя.

Голова в особі конкретного міністра здійснює головування на засіданнях Ради та її допоміжних органів, в тому числі ставить питання на голосування, а потім підписує рішення. В ході засідань Голова Ради активно виступає за проект, що обговорюється й намагається добитися його затвердження.

При виникненні серйозних суперечок, Голова встає зі свого місця й здійснює т.зв. Tour de table (франц.) - обхід столу. Він обходить стіл, за яким засідають члени Ради, і шляхом індивідуальної розмови намагається змінити позицію противників прийняття акту. В рамках другої та третьої опор Голова виступає в якості виконавчого органу всього ЄС (в Співтовариствах таким органом є Комісія).

Голова представляє ЄС на міжнародній арені з питань загальної зовнішньої політики, а при необхідності і третьої опори. В цьому йому допомагають Генеральний секретар Ради й наступна держава-голова, як de facto здійснює функції заступника.

Відповідальність Голови носить суто політичний характер, тобто він відповідає за роботу Ради та представництво Союзу на міжнародній арені.

Голова не може бути усунутий достроково, але малоефективна робота на цій посаді може нанести шкоду репутації прем'єра та уряду держави- голови в цілому.

В структурі Ради дуже велику роль відіграють допоміжні органи: Комітет постійних представників (Coreper), спеціальні комітети та робочі групи, Генеральний секретаріат. Основним завдання Комітету є розгляд в попередньому порядку проектів рішень Ради. Також він вирішує деякі процедурні питання роботи Ради, наприклад, про проведення засідань Ради не в Брюсселі чи Люксембурзі, а в іншому місці, про затвердження чи внесення змін в протоколи засідань Ради, про публікацію деяких актів Ради в Офіційному журналі. Більшість законопроектів Комітет розглядає на рівні заступників постійних представників. В даному складі Комітет називають Согерег-І, і він є підзвітний галузевій Раді.

Для обговорення загальнополітичних питань збирається Согерег-ІІ, членами якого є вже глави представництв, підзвітний Раді з загальних питань.

В рамках другої та третьої опор частину функцій Комітету виконують інші комітети, що формально є незалежними від нього: Політичний комітет в складі політичних директорів від кожної держави-члена та Координаційний комітет, що бере участь в підготовці рішень з питань третьої опори.

Таким чином заповнюється проміжок часу між сесіями Ради.

Часто Согерег виконує функції Ради, тобто приймає за неї рішення, хоча останнє слово все ж залишається за нею. Якщо всі члени Комітету досягли згоди щодо проекту рішення, Рада вже обговорює не сам документ, а автоматично приймає його. Відповідно порядок денний Ради поділяється на дві частини: документи, затвердженні Комітетом постійних представників, які приймають Радою без обговорень; питання, з яких не вдалося досягти згоди - їх обговорення переносить на рівень національних міністрів.

Спеціальні комітети та робочі групи створюються на постійній чи тимчасовій основі. Членами даних допоміжних органів є експерти в певній сфері суспільних відносин, що представляють кожен національний уряд та Єврокомісію. Вони обговорюють в попередньому порядку законопроекти та намагаються досягнути згоди на своєму рівні. Потім обговорений законопроект, з якого вже досягнуто згоди, вносить в аналогічний блок І порядку денного Согерег, а після автоматичного його ним схвалення - до блоку А порядку денного Ради, яка в свою чергу теж автоматично його приймає.

Таким чином дані допоміжна органи відіграють для Согерег ту ж роль, що він для Ради - роль "фільтра".

Також спеціальні комітети здійснюють контроль за реалізацією Єврокомісією повноважень, делегованих їй Радою, тобто за актам делегованого законодавства.

Генеральний секретаріат забезпечує організаційну та технічну підтримку роботи Ради, а також може представляти Раду перед іншими органами Союзу, в тому числі в Суді. Працівниками Секретаріату є не представники держав-членів, а посадові особи, що працюють на Європейське співтовариство. Генеральний секретаріат працює на постійній основі, а його співробітники отримують за свою роботу заробітну платню безпосередньо з бюджету ЄС.

Очолює Секретаріат Генеральний секретар. Поточне керівництво секретаріатом здійснює його заступник. Генеральний секретар чи його заступник має право другого підпису актів Ради (перший підпис ставить Голова Ради), а також забезпечує розсилку та публікацію рішень Ради.

Генеральний секретар також може призначатися депозитарієм договорів Європейського співтовариства та Союзу, укладених з іншими суб'єктами міжнародного права.

Повноваження Ради можна розділити на чотири основні категорії:

Законодавчі;

Виконавчі;

З формування та призначення посадових осіб;

Зовнішньополітичні.

Як основний законодавчий орган Союзу Рада наділена всією повнотою влади в рамках законодавчої, фінансової та контрольної функцій. Так, основним завданням Радив сфері законодавчої влади є здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом прийняття нормативних актів.

Хоча законодавчі повноваження має ще Європарламент, Рада відіграє вирішальну роль в законодавчому процесі: вето Парламенту на законопроекти з низки питань може лише відкласти вирішення даного питання, вето Ради завжди є абсолютним та неподоланним.

Бюджетні повноваження Ради полягають в затвердженні прибутків та видатків у формі "загального бюджету Європейського Союзу". На сьогоднішній день прийняття бюджету здійснюється спільно з Європарламентом: кожен із них контролює певні статті видатків й може відхилити проект бюджету в цілому.

Також Рада здійснює контроль за виконанням прийнятих нею нормативних актів та інших рішень Комісією. Парламент також має такі повноваження, і лише він може притягнути до відповідальності у формі вотуму недовіри Комісію. Рада контролює прийняття Комісією актів делегованого законодавства.

Щодо виконавчих повноважень, то Рада наділяється ним лише в певних сферах: в окремих випадках прийняття законодавчих актів, які делеговані нею Комісії; координація загальної економічної політики держав-членів та інколи певних питань в сфері зайнятості.

Також Рада має деякі розпорядчі повноваження, наприклад, застосування санкцій до держав-членів за систематичне порушення загальних принципів конституційного ладу ЄС, а також до держав-членів за "надмірний дефіцит" в їхньому бюджеті. В останньому випадку Рада може вимагати від даної держави вжити певних практичних заходів, а якщо така вимога не виконується - накладають санкції, в тому числі й у вигляді "штрафів відповідного розміру".

Рада наділена правом надавати фінансову допомогу державам-членам, які зазнають серйозних економічних труднощів.

До повноважень Ради в сфері виконавчої влади належить і застосування інших заходів, пов'язаних з розробкою та здійсненням політики Співтовариства в різних областях: заохочувальні засоби та рекомендації державам-членам в сфері освіти та культури, рамкової програми в сфері науки та технологічного розвитку та ін. Більшість вищевказаних заходів затверджується спільно з Європарламентом.

В рамках другої та третьої опор Рада виступає не лише в ролі законодавчої влади, але й виконавчої. Вона реалізує свої повноваження в повному складі або через свого Голову.

Таким чином можна говорити про роздвоєння виконавчої влади Союзу: в рамках першої опори вона належить Комісії, а другої та третьої - Раді та її Голові.

Окрему групу повноважень складає право формувати склад інших інститутів та органів Європейського Союзу, а саме, Європейську рахункову палату, Економічний та соціальний комітет, Комітет регіонів та деякі інші.

Ніццький договір наділив Раду ще правом створювати судові органи спеціальної юрисдикції - "судові палати" - та призначати їхніх членів.

Деякі формування та призначення здійснюються спільно з Європарламентом, наприклад, затвердження кандидатури Європейського контролера із захисту даних (своєрідний європейський "омбудсман", що контролює збір, обробку та використання даних, що стосуються приватного життя громадян).

Разом з Європарламентом формується і склад Єврокомісії.

Також Рада здійснює зовнішньополітичні повноваження, найважливішим з яких є укладення міжнародних договорів від імені Співтовариств та Союзу. До них також можна віднести прийняття спеціальних актів в рамках зовнішньої політики та політики безпеки - загальних позицій, загальних акцій, а також рішень. Винятком є лише документи програмного характеру, що видаються Європарламентом за пропозицією Ради. Рада має право вводити санкції проти закордонних держав політичного та економічного характеру, вирішувати питання про застосування військової сили.

Щодо відповідальності Ради, чітких вказівок установчі акти не містять. Нормативні акти Ради, що тягнуть юридичні наслідки, бездіяльність Ради можуть оскаржуватися в судах Союзу.

Суб'єктом ж політичної відповідальності є не Рада в цілому, а її члени, що несуть відповідальність згідно з конституційними нормами своїх держав перед урядом та парламентом.

Комісія ЄС основний виконавчий орган.

Структура та порядок роботи Комісії.

Акти Комісії ЄС.

Комісія ЄС - головний виконавчий орган Союзу, фактично, його "уряд". Але певні застереження до такого формулювання:

В такій якості Комісія виступає в рамках ЄС, а в рамках другої та третьої опор її повноваження дуже обмежені;

Виконавчо-розпорядчими повноваженнями в Союзі володіють також Рада та ЄЦБ, особливо в сферах другої та третьої опорі кредитно-грошового регулювання;

Комісія наділена досить широкими законодавчими повноваженнями.

Офіційною резиденцією Комісії є Брюссель, але окремі департаменти Комісії розташовані в Люксембурзі, де знаходилася штаб-квартира Вищого органу ЄОВС - попередника Комісії.

Згідно Ніццького договору, який ввів реформу кількісного складу Комісії, вона має два етапи:

До складу Комісії входять по одному представнику від кожної держави-члена;

Кількісний членів Комісії ростиме до 26 чоловік, тобто поки до Союзу не вступить 27 держава. З цього моменту місця в Комісії будуть розподілятися між державами-членами на основі ротації. Правила ротації встановлює Рада.

Члени Комісії не є представниками кожної окремо взятої держави, а представниками "спільних інтересів Співтовариства". Всі особи призначаються до Комісії "з урахуванням їх загальної компетенції", а їх "незалежність не повинна викликати сумнівів".

Член Комісії не має права не лише приймати, але й запитувати інструкції від будь-кого, в тому числі і від держав, громадянином якої він є. Державам-членам заборонені "будь-які спроби вплинути на членів Комісії при виконанні ними своїх обов'язків". Держави не мають права "відкликати" своїх громадян з Комісії.

Членам Комісії заборонено займатися будь-якою додатковою діяльністю, навіть безкорисно. Певні обмеження щодо цього пункту зберігають свою силу й після відставки. Мова йде про використання інформації та зв'язків, отриманих під час перебування на посаді.

Будь-який член чи колишній член Комісії за порушення такого роду може бути притягнений до відповідальності перед Судом ЄС, а потім і перед національними судами.

За кожним членом Комісії закріплена певна сфера діяльності.

Строк повноважень комісара становить п'ять років. Дострокове припинення повноважень можливе лише за рішенням Європарламенту, а саме, при винесенні Комісії вотуму недовіри.

Формування Комісії включає п'ять етапів:

Висунення кандидата на посаду Голови Комісії, що здійснюється Радою ЄС.

Затвердження Голови Європейським Парламентом. Перед прийняттям рішення Парламент заслуховує програму кандидата, депутати проводять по ній дебати. Парламент може і не затвердити особу кандидата, після чого процес вертається на першу стадію.

Підбір кандидатів на посади членів Комісії. Список кандидатів формується Радою Європейського Союзу згідно з пропозиціями кожної держави-члена. При виборі кандидатур враховуються майбутні повноваження кожного комісара, тобто наперед проводиться розподіл "портфелів".

Вотум довіри Комісії в цілому зі сторони Європарламенту. Перед винесенням вотуму довіри Комісії Парламент заслуховує кожного комісара окремо. Потім вже затверджений Голова представляє на пленарному засіданні членів свого майбутнього "кабінету" й оголошує перед Європарламентом програму роботи Комісії. Якщо вотуму довіри висловлено не буде, процес повертається на попередній етап.

Призначення Голови та інших членів Комісії. Всі члени Комісії призначаються Радою Союзу. Це формальний етап, адже згода вже була дана на попередніх етапах.

Керує роботою Комісії Голова, котрому допомагають заступники. Наступною ланкою є комісари, що відповідають за окремі сфери. Комісари, а в деяких випадках безпосередньо Голова та його заступники, керують роботою генеральних директоратів Комісії, котрі за своїм статусом схожі на урядові міністерства та відомства.

Посада Голови Комісії є найвищою посадою, котру може займати фізична особа в організаційному механізмі ЄС. Голова призначається на п'ять років і має вирішальне право голосу в підборі кандидатур на посади решти членів Комісії.

Згідно Ніццького договору повноваженнями Голови є:

Визначення "політичних орієнтирів" всієї роботи Комісії;

Встановлення "внутрішньої організації" Комісії, тобто одноособове вирішення питань побудови системи генеральних директоратів та інших департаментів Комісії, їх функції та повноваження;

Розподіл обов'язків між членами Комісії.

Здійснення нагляду за індивідуальною роботою кожного члена Комісії.

Призначення своїх заступників;

6) право вимагати від будь-якого члена Комісії дострокової відставки. Дана вимога також потребує схвалення Комісії в цілому й є обов'язковою для комісара, якого вона стосується.

Голова також має інші повноваження з поточного управління Комісією: скликання Комісії, встановлення порядку денного. Також він підписує нормативні акти та інші документи, прийняті Комісією.

Серед загально політичних повноважень Голови найважливішим є офіційне представництво ЄС на міжнародній арені.

З питань "комунітарної" зовнішньої політики Голова від імені Комісії проводить зустрічі на вищому рівні з керівниками іноземних держав, бере участь в міжнародних конференціях, нарадах "Великої вісімки" та ін.

Він також є одним із членів "трійки", що представляє Союз за кордоном у випадках, що стосуються всіх сфер його політики.

Голова Комісії разом з Головою Ради приймає вірчі грамоти від глав дипломатичних представництв, акредитованих при ЄС.

Разом з главами держав чи урядів держав-учасниць Голова Комісії входить до складу вищого органу політичної координації на рівні Союзу - Європейської ради.

Договір про Європейське співтовариство передбачає посаду заступника Голови - одного чи двох. Він призначається Головою. Коло повноважень заступника визначається самою Комісією, а також її Головою.

Наступною ланкою ієрархічної драбини Комісії є комісари. Їм підзвітні відповідні генеральні директорати чи інші служби Комісії. Комісар, в свою чергу, підзвітний Комісії в цілому й особисто Голові, котрий може давати йому вказівки. При необхідності Голова створює робочі групи з двох і більше комісарів.

Комісари мають свій особистий апарат, що формуються ними одноосібно. Він включає помічників, радників та інших співробітників комісара. Керівник цього апарату - начальник кабінету розглядається як найближча довірена особа комісара, вповноважена заміщати його на засіданні Комісії у випадку можливої відсутності.

Підготовку й контроль за виконанням рішень Комісії здійснюють її генеральні директорати. Вони створюються в складі Комісії як органи спеціальної компетенції.

Генеральні директорати поділяються на директорати, а ці, в свою чергу, - на відділи.

Генеральні директори до складу Комісії не входять. Вони та їхні директорати підпорядковуються комісарам. В підпорядкуванні комісара може бути один чи кілька директоратів.

Окрім генеральних директоратів, в структурі Комісії створюються спеціальні служби, статус яких прирівнюється до статусу генеральних директоратів. Наприклад, юридична служба Комісії, що здійснює правову експертизу правових актів Комісії.

Серед інших служб можна виділити службу перекладів, службу прес- секретаря Комісії, статистичне відомство.

Комісія також має право створювати "особливі структури, відповідальні за виконання спеціальних завдань". Прикладом може бути Європейське відомство по боротьбі з фінансовими махінаціями, створене Комісією, але є незалежним органом ЄС під керівництвом директора, котрого Комісія призначає за згодою Європарламентом та Радою Європейського Союзу.

Особливе місце серед підрозділів Комісії займає її Генеральний секретаріат, що є допоміжним органом Комісії в цілому. Генеральний секретар підзвітний безпосередньо Голові й допомагає йому в керівництві всією роботою Єврокомісією. Генеральний секретар зобов'язаний підтримувати "офіційні відносини" Комісії з іншими інститутами Євросоюзу.

Посадові особи всіх відомств Комісії є службовцями Європейських співтовариств, робота яких регламентується Кодексом хорошої адміністративної поведінки персоналу Європейської комісії в його відносинах з суспільством.

Основними формами роботи Комісії є:

Засідання в повному складі;

Індивідуальна робота членів Комісії в рамках підвідомчої їм сфери управління;

Діяльність робочих груп, що створюються Головою з кількох комісарів для вирішення міжгалузевих проблем;

Діяльність генеральних директоратів, служб та інших підрозділів.

Засідання Комісії збираються щотижня, як мінімум, але можуть бути

Скликані Головою в будь-який час у випадку необхідності.

Кворум для роботи та прийняття рішень складає більшість від загального складу, але згідно внутрішнього регламенту, присутність на засіданнях - обов'язок члена Комісії, а тому проблем з кворумом не виникає. Якщо зі згоди Голови комісар відсутній, від його імені може виступати шеф кабінету.

Процес підготовки та прийняття рішень здійснюється в закритому порядку.

Комісія широко використовує практику розробки та публікації консультативних документів: "зелених книг", "білих книг", "повідомлень".

Всередині Комісії проект рішення розробляється компетентним генеральним директоратом чи службою. Після узгодження з юридичною службою та іншими відомствами, проект направляється відповідному комісару чи комісарам, а останні вже вносять його на розгляд всієї Комісії.

Для прийняття рішень Комісією необхідна більшість голосів її членів.

При прийнятті рішень письмовою процедурою проект розсилається після схвалення юридичною службою всім членам Комісії з вказівкою строку для надання зауважень. Рішення вважається прийнятим, якщо жоден з її членів до закінчення строку не надав своїх заперечень.

Комісія при збереженні за собою повноважень по контролю може наділяти правом приймати окремі рішення комісарів чи навіть генеральних директорів чи начальників служб.

Повноваження Комісії мають різне походження:

Повноваження, делеговані Комісії законодавчими актами Ради та Європарламенту;

Повноваження, закріплені безпосередньо в установчих договорах.

Найважливішим серед повноважень Комісії є ті, що направлені на

Реалізацію нею своїх функцій в системі наддержавної публічної влади Союзу, а саме:

Забезпечити виконання як державами, так і приватними особами норм права Союзу;

Самій виконувати правові норми;

Визначати політичний курс ЄС, перш за все шляхом розробки законопроектів.

Повноваження в рамках перших двох функцій належать до виконавчої влади, а в рамках третьої - до законодавчої. Самостійне значення в системі повноважень Комісії мають її права по формуванню органів й призначенню посадових осіб Союзу, а також повноваження в сфері міжнародних відносин.

Повноваження в сфері виконавчої влади можна поділити на п'ять груп.

Повноваження по збору інформації. Вказане повноваження включає в себе право Комісії самій збирати інформацію, а також шляхом інспекцій та перевірок в державах-членах, на підприємствах та в організаціях. В ряді випадків на держави-члени може бути покладений обов'язок повідомляти Комісію про деякі свої дії та рішення. Кожна директива ЄС включає норму, що вимагає від держав-членів направляти Комісії тексти правових актів, спрямованих на приведення національного законодавства у відповідність з директивою Співтовариства.

Повноваження з розслідування правопорушень та накладення штрафів. Якщо на основі отриманої інформації Комісія робить висновок про порушення об'єктивного права ЄС державами-членами, вона вповноважена порушити проти відповідної держави офіційного розслідування.

Приводом для порушення такого розслідування може бути будь-яке "порушення державою-членом своїх зобов'язань" згідно установчого договору, що може заключатися і у невиконанні національною владою законодавчих актів наднаціональних інститутів і прецедентного права ЄС.

Повноваження з санкціонування певних дій. Також Комісія здійснює попередній контроль, що дає можливість попередити можливі правопорушення ще до того, як вони будуть вчинені. Він здійснюється в формі санкціонування певних дій та рішень, в тому числі правових актів і угод держав-членів та підприємств.

Позитивної "візи" Комісії потребують не лише нормативні, але й деякі індивідуальні акти держав-членів, наприклад, екстрені заходи в сфері зовнішньої торгівлі.

Обов'язок запитувати дозвіл може покладатися і на підприємства, наприклад, при злитті великих компаній, що може призвести до порушення конкуренції всередині спільного ринку.

Проведення колективних переговорів з профспілками та роботодавцями. Комісія зобов'язана сприяти проведенню консультацій між працівниками та підприємцями. Договір про ЄС передбачає можливість укладення колективних угод "на рівні Співтовариства". Заходи по виконанню цих угод в рамках ЄС, в тому числі нормативні акти, затверджує Рада на основі пропозицій Єврокомісії.

Виконання бюджету. Комісія виконує загальний бюджет Європейського Союзу "під свою власну відповідальність і в рамках виділених коштів, керуючись принципами добросовісного управління фінансами". При необхідності вона має право "переносити кошти з одного розділу в інший чи з одного підрозділу в інший".

Про виконання бюджету Комісія щорічно звітує перед Радою та Європарламентом. Затвердження звіту знаходиться в компетенції Парламенту.

В сфері законодавчої влади більшість повноважень Комісії є делегованими Радою та Європарламентом. Нормативні акти, що приймаються Комісією, мають форму регламенту чи директиви. Вони не повинні суперечити аналогічним актам, що видаються Європарламентом і Радою.

Найважливішим повноваженням Комісії в сфері законодавчої влади є право законодавчої ініціативи в рамках всіх трьох опор. Рада та Європарламент за власною ініціативою не мають права приймати нормативні акти. Рада і Європарламент можуть запросити Комісію підготувати необхідний документ, але навіть у такому випадку його зміст визначається виключно Комісією. Комісія може внести зміни чи поправки до проекту в будь-який момент до закінчення процедури прийняття рішення.

Договір про ЄС закріплює за Комісією право вето на поправки в її законопроект. Щоб подолати це вето, тобто внести зміни наперекір волі Комісії, Рада повинна прийняти рішення одноголосно. Лише в рамках процедури спільного прийняття рішення Рада та Парламент можуть обійти вето Комісії, для чого достатньо кваліфікованої більшості голосів.

Щодо повноважень по формуванню органів та призначенню посадових осіб, Комісія наділена правом брати участь в призначенні чи делегувати своїх представників в керівництво конкретної установи.

Єврокомісія традиційно ро

Зацікавило?

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292