Історія виникнення Європейських Співтовариств

Тема 6. Компетенція Європейського Союзу.

Компетенція ЄС: загальна характеристика.

Компетенція Європейського співтовариства.

Компетенція ЄС в сфері загальної зовнішньої політики.

Компетенція ЄС в питаннях боротьби зі злочинністю.

Додаткова компетенція ЄС.

Компетенція ЄС: загальна характеристика.

Компетенція Європейського Союзу поділяється на предмети ведення та повноваження.

Предмети ведення - це ті сфери суспільного життя, щодо яких ЄС може приймати нормативні акти та інші рішення.

Повноваження представляють собою права та обов'язки Союзу в підвідомчих йому сферах суспільного життя.

За своєю природою компетенція ЄС є делегованою: вона створена за рахунок передачі державами-членами частини суверенних прав на користь наднаціональних інститутів ЄС. Об'єм компетенції Союзу постійно зростав протягом його історичного розвитку. ЄОВС - перше з Співтовариств - було організацією спеціальної компетенції, що охоплювала лише дві сфери. ЄЕС та Євратом розширили її на всю економічну сферу. І лише після укладення Договору про ЄС компетенція цієї організації набула загального характеру, тобто охопила всі сфери суспільного життя.

Компетенція ЄС, як і сама організація, складається з трьох опор: компетенції Європейського співтовариства (а також ЄОВС та Євратому), зовнішньої політики та політики безпеки, співпраці поліцій та судових органів в кримінально-правовій сфері.

Компетенція Європейського співтовариства.

Будучи складовою частиною ЄС, Співтовариство зберігає власну правосуб'єктність, в тому числі й міжнародну. За співвідношенням з компетенцією держав-членів компетенція ЄС поділяється на виключну та невиключну (спільну). До першої відносять питання встановлення єдиного митного тарифу, правове регулювання "свобод" спільного ринку, єдину грошову одиницю ЄС. Рішення з питань виключної компетенції приймаються лише органами ЄС. Всі решта питання складають сферу спільної компетенції ЄС і держав-членів. Правові акти в цій сфері можуть видаватися як на рівні ЄС, так і на рівні держав.

Правовим джерелом компетенції Європейського співтовариства є його установчий акт, в якому закріплена його компетенція. Незважаючи на встановлені обмеження компетенції, її об'єм в загальному є ширшим завдяки наявності т.зв. Повноважень, що маються на увазі.

На сьогоднішній день в системі предметів ведення Співтовариства можна виділити основні чотири компоненти:

Спільний ринок;

Сфери політики;

Економічний та валютний союз;

Міжнародні відносини.

Спільний ринок. Історично перша сфера ведення Співтовариства. Згідно з Договором про Європейське співтовариство "внутрішній ринок, що характеризується скасуванням перешкод вільному руху товарів, осіб, послуг та капіталів між державами-членами" якраз і є особливою сферою діяльності Співтовариства. "Внутрішній ринок представляє собою простір без внутрішніх кордонів, в якому згідно з положеннями даного Договору забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталів". Повноваження Європейського співтовариства в цій сфері закріплені в перших розділах частини третьої його установчого акту, перш за все, в розділі І "Вільний рух товарів" та розділі ІІІ "Вільний рух осіб, послуг та капіталів".

Основні напрямки діяльності Співтовариства в цій сфері полягають в утвердженні принципу єдності економічного простору всередині Співтовариства та захисті від порушень його складових "свобод". Діяльність Співтовариства спрямована на сьогоднішній день на охорону принципів єдиного економічного простору від порушень, перш за все, зі сторони держав-членів. Основний тягар падає на судові та виконавчі органи Співтовариства та Союзу, які зобов'язані розслідувати будь-які відхилення від "свобод" спільного ринку.

Сфери політики - це сфери суспільного життя, по відношенню до яких Співтовариство вповноважене здійснювати цілеспрямований комплекс заходів регулятивного та управлінського характеру.

Діяльність Співтовариства в різних сферах його політики охоплює широкий комплекс заходів соціального управління: правотворчість, контроль, фінансування різноманітних програм та проектів і ін.

Масштаби цієї діяльності повністю залежать від об'єму повноважень, закріплених за Співтовариством в конкретній сфері установчим актом. Наприклад, в аграрній сфері повноваження значно ширші, ніж в сфері освіти та культури. Загальний перелік сфер і напрямків політики Співтовариства разом з іншими предметами ведення закріплено в ст.3 установчого акту, а правовий режим конкретної політики встановлено в розділах чи главах частини третьої "Політика Співтовариства". На сьогоднішній день до них належать:

Аграрна політика;

Транспортна політика;

Антимонопольна політика;

Податкова;

Соціальна;

Регіональна (укріплення економічного та соціального злиття);

Екологічна;

Промислова (укріплення конкурентоспроможності товарів Союзу);

9) науково-технічна;

10)

Розвиток "транс'європейських" засобів зв'язку;

11)

В сфері охорони здоров'я;

12)

Молодіжна;

13)

В сфері загальної та професійної освіти;

14)

В сфері культури;

15)

Захист прав споживачів;

16)

Енергетична політика;

17)

В сфері туризму;

18)

Захист громадянських прав;

19)

Зайнятості;

20)

В сфері надання віз;

21)

В сфері надання притулку;

22)

Імміграційна ;

23)

Координація діяльності митних служб держав-членів

 

Економічний та валютний союз. Після закінчення створення спільного ринку Співтовариство почало перехід до нової вищої форми інтеграції, котра формує окремий комплекс його предметів впливу: економічний та валютний союз. В рамках ЕВС здійснюється координація всієї економічної політики держав-членів зі сторони Співтовариства, в тому числі й за станом національного бюджету - це економічний союз.

Введено в обіг грошову одиницю - євро, що замінила собою національні грошові одиниці держав-членів - валютний союз.

Міжнародні відносини - це відносини Співтовариства з іншими державами та міжнародними організаціями. Договір передбачає три основні напрямки зовнішньої політики Співтовариств, що випливають із особливостей кола суб'єктів - партнерів Співтовариства на міжнародній арені:

Зовнішньоторгова політика. Діяльність Співтовариств в цій сфері включає встановлення "єдиних принципів" щодо питань зміни тарифних ставок, експортна політика, антидемпінгове регулювання;

Сприяння економічному розвитку держав, що розвиваються. Діяльність Співтовариства покликана сприяти підвищенню благоустрою держав "третього світу", в тому числі й через надання фінансової допомоги;

"асоціація з заморськими державами й територіями з метою збільшення торгівлі й спільного сприяння економічному та соціальному розвитку". Мова йде про встановлення особливих відносин аж до створення зони вільної торгівлі Співтовариства з колоніями та іншими територіальними одиницями держав-членів, що розташовані за межами Європи й не ввійшли разом зі своїми метрополіями до складу Співтовариства.

Також Договір про Європейське співтовариство передбачає необхідність створення безпосередніх взаємовідносин з низкою європейських та універсальних міжнародних організацій: ООН і її спеціалізованими установами, ГАТТ-ВТО, Радою Європою.

Для участі в міжнародних відносинах організація повинна володіти міжнародною правосуб'єктністю. Наявність правосуб'єктності у Співтовариства закріплено в ст.281 його установчого акту. Проте правосуб'єктність Співтовариства не обмежується лише положенням установчого акту. Суд ЄС значно розширив її об'єм. Співтовариство має право укладати міжнародні договори з будь-яких питань, що врегульовані його внутрішнім законодавством. Отже, прийняття нормативного акту з певного питання створює право укладати з цього питання міжнародний договір.

Основні заходи Європейського співтовариства на міжнародній арені можна поділити на дві категорії - односторонні та спільні.

До односторонніх відносять:

Прийняття нормативних актів. Наприклад, митне законодавство, антидемпінгове, візовий режим хоча і мають обов'язкову силу лише на території Союзу, але безпосередньо зачіпають інтереси інших держав.

Заходи заохочувального характеру. Європейське співтовариство надає фінансову та іншу допомогу іноземним державам.

Економічні санкції. Згідно статті 301 Договору Співтовариство має право робити кроки "з метою переривання або повного чи часткового обмеження економічних відносин з однією чи кількома іноземними державами". У 1981 році об'єктом санкцій став СРСР. Підставою було введення обмеженого контингенту військ до Афганістану.

До числа спільних заходів на міжнародні арені, тобто таких що здійснюються на двосторонній чи багатосторонній основі, відносять:

Укладення міжнародних договорів.

Участь в міжнародних конференціях.

Членство в міжнародних організаціях.

Дипломатичні відносини з іноземними державами.

Тепер розглянемо повноваження Європейського співтовариства. Система прав та обов'язків по управлінню підвідомчими Співтовариствами сферами суспільного життя складається з:

Законодавчі повноваження. Реалізуються Європарламентом та Радою, Комісією як делеговані, в сфері економічного та валютного союзу також ЄЦБ. Формами реалізації є нормативні акти, перш за все регламент та директива.

Фінансові повноваження. Реалізуються в формі бюджету, що єдиний для всіх Співтовариств та приймається щорічно. Затверджується він Європарламентом та Радою.

Виконавчо-розпорядчі. Покладені на Комісію, хоча прийняття певних адміністративних заходів здійснюється також Радою, ЄЦБ, різними агентствами.

Юрисдикційні. Здійснюються Судами ЄС та судовими палатами. Реалізуються в формі судових рішень, котрі одночасно витупають джерелами прецедентного права ЄС.

Контрольні. Здійснюють всі інститути. В той же час створено спеціальні органи контролю, до яких належать Рахункова палата та Омбудсмен.

Зовнішньополітичні.      Офіційне    представництво    Є С на міжнародній арені здійснює Єврокомісія, що веде переговори про укладення міжнародних договорів. Договори укладає Рада, а найважливіші з них вимагають погодження з Європарламентом.

Повноваження по прийняттю рекомендаційних та заохочувальних заходів. Фінансування різноманітних програм в різних сферах, а також програм допомоги іншим державам. Щодо рекомендаційних повноважень, вони реалізуються в формі актів, що не мають обов'язкової юридичної сили: резолюції, декларації, заяви і т.д.

Компетенція ЄС в сфері загальної зовнішньої політики.

На відміну від Європейського співтовариства друга опора не окремою організацією з власною правосуб'єктністю. Джерелом компетенції Європейського співтовариства в рамках другої опори є розділ V Договору про ЄС "Положення про загальну зовнішню політику та політику безпеки". Союз здійснює свою діяльність на міжнародній арені в двох напрямках: коммунітарна зовнішня політика та ЗЗПБ. Предметом першої є питання міжнародної співпраці в економічній та соціальній сферах, включаючи питання науки, культури та охорони навколишнього середовища. В предмет ЗЗПБ входять будь-які питання міжнародних відносин, що не попали до зовнішньополітичної компетенції Європейських співтовариств.

Коло основних повноважень Союзу в сфері ЗЗПБ визначене в статті 12 його установчого договору й включає прийняття таких рішень.

Визначення принципів та загальних орієнтирів зовнішньої політики.

Принципи та загальні орієнтири ЗЗПБ закріплюються в заключення Європейської ради, котрі вона приймає по результатах кожної своєї сесії. Часто вони носять досить абстрактний характер.

Вироблення загальної стратегії Союзу по відношенню до окремих держав та регіонів планети. Союз вповноважений видавати такі акти після вступу в дію Амстердамського договору. Вони являють собою документ, в якому визначається план діяльності Союзу щодо окремих держав та регіонів. Їх затвердження здійснюється Євро радою за поданням Ради ЄС.

Прийняття загальних позицій в міжнародних відносинах. Акт носить вузько спеціальний характер, спрямований на рішення окремих завдань зовнішньої політики. Це офіційний документ, в якому визначається відношення ЄС до зовнішньополітичних проблем. Від імені Союзу видається Радою.

Здійснення практичних заходів (спільні акції). Це документ, на основі якого Союз здійснює оперативні дії на міжнародній арені. В формі спільних акцій приймаються, наприклад, рішення про спостерігачів на виборах в інших державах, призначення спеціальних представників ЄС закордоном. Приймається Радою і є "обов'язковими для держав-членів при виробленні своєї позиції й здійсненні своїх дій". Держави-члени зобов'язані повідомляти Раду про заходи, вжиті ними з метою здійснення спільної акцій Союзу. Рада в рамках другої опори також приймає рішення, через які забезпечується реалізація в життя спільних стратегій, спільних позицій та спільних акцій. В такому випадку рішення Ради можуть бути і нормативними актами.

Укладення міжнародних договорів. Предметом таких договорів є будь-які питання, що стосується другої опори, а також питання боротьби з злочинністю. До того ж в якості сторони договору виступає Рада чи Союз в цілому.

Це що стосується зовнішньої політики. А тепер про формування спільної оборонної політики Європейського Союзу.

Система колективної безпеки передбачає, що агресія проти однієї держави воєнного блоку de jure визнається агресією проти всіх держав- учасниць. Але вона передбачає й створення єдиної армії й навіть спільних органів воєнного управління, чого не включає "спільна оборона".

Першим конкретним кроком є створення не оборонних структур, а воєнного контингенту, котрий буде брати участь в миротворчих операціях на території інших держав та регіонів планети - Сил швидкого реагування Союзу.

Політичне рішення про їхнє створення було прийняте на засіданні Європейської ради в Гельсінкі 1999 р. Й підтверджене на сесії в Ніцці 11 грудня 2000 р.

Згідно з цими рішеннями в рамках ЄС створюється спільний військовий контингент - Сили швидкого реагування - на початку чисельністю 50-60 тис.чол., котра пізніше може бути збільшена до 100 тис. Призначення контингенту - участь в воєнних операціях по вирішенню міжнародних криз.

Формування Сил швидкого реагування здійснюється державами- членами шляхом надання як персоналу, так і військової техніки (терміном мінімум на рік) - 400 військових літаків та 100 кораблів.

Загалом організаційно-правовий механізм воєнного управління в рамках Союзу формується наступним чином:

Європейська рада, що вповноважена вирішувати питання про створення спільної оборони.

Рада ЄС, що приймає юридично обов'язкові рішення. В формі спільної акцій вповноважена вирішувати питання про практичне використання Сил швидкого реагування.

Комітет з питань політики та безпеки, що складається з політичних директорів від кожної держави-члена. Здійснює спостереження за політичною ситуацією на міжнародній арені й виробляє відповідні пропозиції Раді.

Військовий комітет, що складається з глав військових штабів держав-членів чи їх представників. Здійснює підготовку та координацію заходів Союзу.

Військовий штаб, що створений як постійний орган, що входить до складу Генерального секретаріату Ради. Він здійснює свою діяльність згідно з відповідними вказівками, котрі йому дає Військовий комітет Союзу.

Безпосереднє керівництво діями Сил швидкого реагування буде здійснювати командуючий операцією, призначений Радою.

Представництво Європейських співтовариств закордоном здійснює Єврокомісія. Відповідні зустрічі з іноземними делегаціями проводяться Головою Комісії чи одним із членів цього інституту. Але це в рамках першої опори, а в рамках другої та третьої - представництво здійснює Голова Ради. Посаду Голови Ради займають держави-члени, чергуючись кожні шість місяців. В зв'язку із постійною зміною Голови Ради у 1997 році було створено спеціальну посаду - Високий представник з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, що суміщається з посадою Генерального секретаря Ради. Він здійснює свою діяльність під керівництвом Голови Ради.

Існує ще одна форма представництва Союзу - "трійка" в складі Голови, наступного Голови та Високого представника. Також Союз може представляти спеціальний представник, котрого має право призначати Рада.

Компетенція ЄС в питаннях боротьби зі злочинністю.

Джерелом компетенції ЄС в рамках третьої опори є розділ VI його установчого договору "Положення про співпрацю поліцій та судових органів у кримінально-правовій сфері". Предметом третьої опори Союзу є питання боротьби зі злочинністю, включаючи діяльність по запобіганню, розслідуванню, притягненню до відповідальності й виконанню покарань за кримінальні злочини. Пріоритетним завданням є боротьба з важкими та особливо важкими злочинами (ст. 29 Договору про Європейський Союз):

Тероризм;

Торгівля людьми;

Злочини проти дітей;

Торгівля наркотиками;

Торгівля зброєю;

Корупція;

Шахрайство.

Основні напрямки діяльності Союзу та його держав-членів в рамках третьої опори випливають із самої назви:

Поліцейська співпраця;

Співпраця органів кримінальної юстиції.

Згідно статті 30 Договору про ЄС "спільна діяльність в сфері поліцейської співпраці" поділяється на чотири складові, але може охоплювати й інші сфери:

Оперативно-розшукова діяльність;

Інформаційна діяльність;

Підготовка кадрів та криміналістичне забезпечення;

Вдосконалення криміналістичних методів розслідування злочинів.

"Спільна діяльність в рамках судової співпраці з кримінальних справ"

Охоплює п'ять сфер:

Розслідування кримінальних справ та виконання покарань;

Видача (екстрадиція) злочинців;

Гармонізація норм процесуального права, в тому числі кримінального процесу;

Розмежування підвідомчих кримінальних справ між державами- членами;

5) гармонізація кримінального права держав-членів в сфері організованої злочинності, тероризму та торгівлі наркотиками.

ЄС має право видавати нормативні-акти (рамкові рішення) з питань кримінального права та процесу, а третя опора входить до сфери юрисдикції Суду ЄС. Стаття 34 установчого акту Союзу закріпила основні повноваження та акти ЄС в цій сфері.

Прийняття спільних позицій. Їх приймає Рада.

Розробка конвенцій між державами-членами. Текст конвенцій виробляється Радою, проте для вступу їх в дію необхідна додаткова згода держав-членів "згідно зі своїми конституційними правилами". На сьогоднішній день вимагається ратифікація половиною держав-членів для вступу документу в дію. Відповідно текст конвенції набуває юридично обов'язкового характеру лише на території держав, що її ратифікували.

Законодавчі та розпорядчі повноваження. Реалізують в формі рішення та рамкового рішення. Рамкове рішення виступає, як і директива Європейського співтовариства, "основами законодавства" з певного питання, що відноситься до предмету третьої опори. Рішення є юридично обов'язковим актом. Вони видаються для досягнення "будь-якої іншої цілі, що відповідає цілям даного розділу (Положення про СПСО), окрім мети зближення законодавчих та регламентних положень держав-членів". Вищевказаним документам не притаманна пряма дія.

Юрисдикційні повноваження. Правові конфлікти в рамках третьої опори входять до юрисдикції Суду ЄС.

Координація й сприяння діяльності правоохоронних служб держав- членів. Для координації створено дві спеціальні установи: Європейське поліцейське відомство (Європол) та Євроюст. Європол координує та сприяє роботі поліцейських служб держав-членів, перш за все інформаційного обміну. Євроюст - сприяє належній координації діяльності національних органів, вповноважених здійснювати кримінальне переслідування, та надавати допомогу в розслідуванні справ, пов'язаних з організованою злочинністю.

Додаткова компетенція ЄС.

За загальним правилом, надання Союзу додаткової компетенції здійснюється через внесення змін та доповнень до установчих актів. Але ця процедура є дуже складною та довгою, через те існують інші механізми розширення компетенції Союзу.

1. Повноваження, що маються на увазі - право приймати рішення, в тому числі й нормативні акти, з тих питань суспільного життя, котрі прямо не належать до ведення ЄС установчим договором, але мають значення для реалізації його цілей та завдань. Повноваження, що маються на увазі закріплені в особливих статтях установчого акту, яких на сьогоднішній день є три.

Стаття 18 говорить про те, що "якщо даний договір не передбачив необхідних повноважень", Співтовариство тим не менше може "видавати положення, покликані полегшити реалізацію прав" громадян Союзу на свободу пересування та проживання в межах всієї території ЄС.

Проте дія цієї норми не поширюється на правила щодо паспортів, посвідчень особи, дозволу на проживання та аналогічних документів, а також на сферу соціального забезпечення та захисту. Прийняття регламентів, директив та інших рішень на основі даного положення буде здійснюватися спільно Європарламентом та Радою ЄС.

Стаття 94 вповноважує Раду ЄС " видавати директиви про наближення таких законів, регламентних актів та адміністративних положень держав- членів, котрі безпосередньо зачіпають встановлення та функціонування Спільного ринку".

Наступна за нею стаття 95 дозволяє Співтовариству "відходячи від статті 94" вживати заходів "по наближенню законодавчих, регламентних та адміністративних положень в державах-членах, метою яких є створення та функціонування внутрішнього ринку". Ці заходи вживаються разом Європарламентом та Радою, але не поширюються на сферу оподаткування й не можуть містити правил щодо вільного руху осіб та правового статусу найманих працівників.

Згідно статті 308 "якщо в ході функціонування спільного ринку виникає необхідність в діях Співтовариства для досягнення однієї з його цілей, і якщо даний Договір не передбачає необхідних повноважень, Рада ... Вживає необхідні заходи на основі одноголосності".

В тих випадках, коли Рада повинна приймати рішення одноголосно, кожна держава-член в особі свого міністра може перешкодити прийняттю нормативного чи іншого акту (ст.94 і 308), тобто накласти вето на розширення компетенції ЄС, з яким вона не згідна. Право вето, потре, не діє в двох інших випадках (ст.18 і 95)

2. Механізм продвинутої співпраці - це сукупність правил та процедур, в рамках яких здійснюється делегування Союзу додаткової компетенції зі сторони окремих держав-членів. В основі механізму продвинутої співпраці стоїть диференційована інтеграція: держави-члени, що можуть та хочуть швидше рухатися вперед, можуть це робити, не чекаючи інших. Інші ж, що залишилися осторонь, не повинні їм в цьому перешкоджати. Прикладом може бути небажання Великобританії та Данії відмовлятися від власної грошової одиниці. Відповідно нова компетенція та рішення інститутів Співтовариства щодо "євро" не поширюються на ці держави.

Механізм продвинутої співпраці регулюється положеннями установчих актів (Розділ VII "положення про продвинуту співпрацю" Договору про Європейський Союз та нова редакція цього розділу в Ніццькому договорі 2001 року).

Делегування органам ЄС нової компетенції зі сторони частини його держав-членів повинно здійснюватися лише при дотриманні керівних принципів, передбачених Договором про Європейський Союз. Таких принципів всього є десять:

Продвинута співпраця "покликана сприяти реалізації цілей Союзу та Співтовариства, забезпечувати їх інтереси та укріпляти процес інтеграції", а отже, повинна використовуватися лише в крайньому випадку, як вимушений захід, якщо неможливо розвивати інтеграційний процес за участю всіх держав-членів Союзу;

Продвинута співпраця "поважає названі договори, а також єдиний інституційний механізм Союзу". Відшкодування видатків на реалізації продвинутої співпраці покладається безпосередньо на держави, що беруть в ній участь.

Продвинута співпраця поважає досягнення Співтовариства й заходи, прийняті згідно з іншими положеннями установчих договорів.

Продвинута співпраця "залишається в рамках кордонів повноважень Союзу чи Співтовариства й не зачіпає сфер, що відносяться до виключної компетенції Співтовариства". Отже, сфери виключної компетенції ЄС, що не підпадають під ведення держав-членів й здійснюються Співтовариством на всій його території, не можуть бути об'єктом делегування чи обмеження зі сторони окремих держав.

Продвинута співпраця "не приносить шкоди внутрішньому ринку... І економічному та соціальному зближенню". Даним принципом гарантується єдність та цілісність економічного простору ЄС, всередині якого не можуть встановлюватися митні чи інші бар'єри.

Продвинута співпраця "не створює перешкод чи дискримінації в торгівлі між державами-членами й не породжує викривлення конкуренції між ними". Цей принцип спрямований на захист єдності економічної території ЄС.

Продвинута співпраця "об'єднує як мінімум вісім держав-членів". Жодна держава не може перешкодити делегуванню Союзу додаткової компетенції зі сторони інших, навіть якщо останні разом складають меншість держав-членів. До того ж на держав-членів та на Єврокомісію покладається обов'язок "вживати заходи, покликані сприяти участі по можливості найбільшої кількості держав-членів.

Продвинута співпраця "поважає повноваження, права і обов'язки держав-членів, котрі в ній участі не беруть".

Продвинута співпраця "не зачіпає положень протоколу, що включає Шенгенські досягнення в рамки ЄС". Таким чином зберігається особливий правовий режим співпраці держав-учасниць шенгенського процесу. На відміну від норм, створених в інших сферах продвинутої співпраці, шенгенське право визнане складовою права ЄС.

Продвинута          співпраця "відкрита для всіх держав-членів". Це ключовий принцип, що забезпечує повноцінний характер інтеграції всередині Союзу.

Європейський Союз - організація досить неоднорідна не лише за складом, але за структурою. Продвинута співпраця в рамках Європейського співтовариства регулюють ст.11 і 11а, що включені в першу частину його установчого акту. Продвинутої співпраці в рамках ЄОВС та Євратому не передбачено. Предметом продвинутої співпраці в рамках Співтовариства може бути "одна із областей, котра передбачена" установчим договором співтовариства. Для цього можуть бути задіяні повноваження, що маються на увазі. Процедура введення в дію механізму продвинутої співпраці включає три етапи.

Ініціатива зацікавлених держав-членів, яких має бути не менше восьми. Вона оформляється в вигляді "запиту", який направляється основному виконавчому органу ЄС - Єврокомісії.

Комісія вивчає запит і направляє пропозиції в основний законодавчий орган - Раду ЄС. Комісія може накласти вето на ініціативу продвинутої співпраці, але вказати з яких причин.

3. Рада дає дозвіл на продвинуту співпрацю після консультації чи зі згоди Європарламенту, в якому вказується питання, що складають предмет продвинутої співпраці в даному випадку.

Держави-члени, що спочатку не бажали брати участь в продвинутій співпраці, але потім змінили своє рішення, можуть приєднатися до даного механізму на основі рішення Єврокомісії, прийнятого на їхнє прохання.

В сфері спільної зовнішньої політики та політики безпеки механізм продвинутої співпраці вперше передбачений Ніццьким договором. Він може здійснюватися з метою "реалізації спільної акції чи спільної позиції" ЄС, наприклад, для виконання певних дипломатичних демаршів. При цьому не повинна ставитись під загрозу єдність зовнішньої політики Союзу в цілому. Предметом співпраці може бути будь-яке питання, що відноситься до сфери другої опори, окрім питань військового та оборонного характеру. Порядок введення в дію механізму є схожим на введення в рамках першої опори, але ініціатива направляється не в Комісію, а відразу в Раду, а Європарламент не має права вето. Рішення про приєднання до механізму в рамках другої опори також приймається Радою.

Механізм продвинутої співпраці в рамках третьої опори ЄС в цілому схожий з тим, що діє в сфері другої опори ЄС. Його предметом може бути будь-яке з питань, віднесених до компетенції третьої опори, а мета - "сприяти прискореному перетворенню Союзу в простір свободи, безпеки та правосуддя".

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292