Історія виникнення Європейських Співтовариств

Тема 2. Становлення права Європейського Союзу.

Маастрихтський договір 1992 року та створення Європейського Союзу.

Цілі та принципи ЄС.

Склад та структура ЄС. Офіційні мови ЄС. Офіційні символи ЄС

Прийняття нових членів ЄС.

Амстердамський договір 1997 року.

Реформування інституційного механізму ЄС.

Європейський Союз та Рада Європи.

Маастрихтський договір 1992 року та створення Європейського Союзу.

У 1972 році в підсумковій декларації зустрічі в верхах глав держав та урядів було прийнято рішення перетворити "всю сукупність відносин між державами-членами в Європейський Союз" до "кінця поточного десятиріччя", тобто до 1980 року. Проте цей задум так і зупинився на стадії обговорення. На початку 1980-х років держави знову повертаються до цієї ідеї, а після підписання ЄЄА плани створення Європейського Союзу перейшли в практичну площину.

У 1990 році до роботи приступили відразу дві конференції: по розробці економічного та політичного союзу. Результатом їх діяльності стало підписання 7 лютого 1992 року в нідерландському місті Маастрихті Договору про Європейський Союз. Ратифікація Договору дуже затягнулася в зв'язку з новими обмеженнями суверенітету держав-членів, що вимагало проведення конституційної реформи чи референдуму в багатьох з них. Договір вступив в силу лише більше, ніж через півроку - 1 листопада 1993 року.

Згідно Договору було створено нову інтеграційну організацію - Європейський Союз - діяльність якої охоплювала всі основні сфери життя. Так, сюди віднесли не лише співпрацю в сфері економіки й зовнішньої політики, яка вже проводилася до того, але здійснення правоохоронних функцій шляхом координації відповідних дій держав-членів - співпраця в сфері правосуддя та внутрішніх справ. Проте Європейські співтовариства продовжували свою діяльність в якості одного з підрозділів (першої "опори") нової організації.

Маастрихтський договір визначив основні цілі ЄС: забезпечення тіснішого взаємозв'язку між народами та державами, котрі є його членами. Цілі Союзу деталізуються завданнями, що постають перед Європейським Співтовариством.

Одночасно керівні органи Європейських співтовариств були перетворені в інститути Союзу. Тепер їх стало 5, додалася ще Рахункова палата.

Громадяни держав-членів отримали окрім національного громадянства ще громадянство ЄС. Одночасно з введенням громадянства Союзу було закріплено перелік основних прав громадянина: свобода пересування, виборчі права, право петицій та ін.

Згідно Маастрихтського договору ЄЕС перейменовано на Європейське співтовариство (ЄС) й надано йому повноваження не лише в сфері економіки, але й культури, освіти, молодіжної політики, охорони здоров'я, захисту прав споживачів та ін.

Було передбачено створення єдиного економічного та валютного союзу із введенням єдиної валюти, що мала замінити національні грошові одиниці. З цією метою створювалася ціла мережа наднаціональних органів та установ, основним з яких є Європейський центральний банк. Основним завданням, зазначеним у Маастрихтському договорі, є побудова Економічного та валютного союзу. Кінцевою датою реалізації цього завдання мало стати 1 січня 1999 року. І якщо заглянути в майбутнє, побачимо, що незважаючи на всі труднощі цієї мети таки було досягнуто в строк. 1 січня 1999 року 11 держав-членів ЄС ввели нову валютну систему та нову валютну одиницю.

Договір продовжив реформу інституційної структури. Введення нової законодавчої процедури - процедури сумісного прийняття рішень - перетворило Європарламент в другий орган законодавчої влади ЄС. Також Парламент отримав право затверджувати шляхом висловлення вотуму довіри (право висловлювати вотум недовіри він мав із самого початку) новий склад Європейської Комісії - основного виконавчого органу ЄС.

Було розширено сферу застосування голосування кваліфікаційною більшістю, таким чином обмежуючи накладання вето на нормативні акти державами-членами.

Договір вперше на рівні установчого акту визнав зобов'язання Союзу дотримуватися основних прав і свобод людини і громадянина, перш за все, тих, що закріплені в Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року.

Цілі та принципи ЄС.

Основні принципи та цілі діяльності Європейського Союзу закріплені в перших розділах цих документів, перш за все в розділі І Договору про Європейський Союз "загальні умови" та частини першої Договору про Європейське співтовариство - "Принципи".

Цілі Європейського Союзу - дві групи правових положень: цілі створення та цілі діяльності.

Загальні цілі діяльності Європейського Союзу закріплені в ст.2 його установчого акту. Дані цілі є єдиними для всього Союзу, тобто охоплюють всі три його опори. На сьогоднішній день їх є п'ять груп:

1) соціально-економічні - "сприяти економічному та соціальному прогресу, високому рівню зайнятості й досягненню збалансованого й стійкого розвитку" В розвиток цих положень Договір (ст.2)додатково вказує наступні цілі: високий рівень соціального захисту, високий рівень конкурентоспроможності господарства та наближення економічних показників, рівноправність жінок та чоловіків, високий рівень захисту й покращення якості життя, економічна та соціальна солідарність держав. Спільний ринок та єдина валюта є лише засобом для підвищення загального блага, а не ціллю.

Зовнішньополітичні цілі - "сприяти утвердженню Союзу на міжнародній арені" (ст.11 Договору про Європейський Союз):

Захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності й цілісності Союзу згідно з принципами Статуту ООН;

Всіма заходами укріпляти безпеку Союзу;

Збереження миру та укріплення міжнародної безпеки;

Сприяння міжнародній співпраці;

Розвиток та консолідація демократії та законності, повага до прав людини й основних свобод.

Гуманітарні цілі - "підсилити захист прав та інтересів громадян держав-членів через введення громадянства Союзу". Ця ціль досягається зусиллями Європейського співтовариства, в установчому документі якого закріплені основні права громадян Союзу. Положення даного розділу можуть бути доповнені новими правами за рішенням Ради зі згоди всіх держав- членів (ст.22 Договору про Європейське співтовариство).

Правоохоронні цілі - "зберігати та розвивати Союз як простір свободи, безпеки та правосуддя". До цієї мети в рамках першої опори повинні вести заходи в сфері візової, імміграційної політики, політики притулку, а також прийняття законодавства з питань правосуддя в цивільних справах (розділ IV частини третьої "Візи, надання притулку, імміграційна політика та інші напрямки політики, пов'язані з вільним пересуванням осіб").

В рамках третьої опори Союзу "ця мета досягається шляхом попередження й покарання організованої та іншої злочинності, особливо тероризму, торгівлі людьми та злочинів проти дітей, незаконних операцій з наркотиками та зброєю, корупцією та шахрайством" (ст.29 Договору про Європейський Союз).

5) Організаційні цілі - "повністю зберігати досягнення Співтовариства і опиратися на них, щоб визначити в якій мірі політика та форми співробітництва, сформульовані даним Договором, потребують перегляду для забезпечення ефективності механізмів та інститутів Співтовариства".

Це щодо загальних цілей, а до спеціальних відносяться цілі, що визначають зміст окремих напрямків діяльності Союзу. Вони закріплені в положеннях Договору про Європейське співтовариство, присвячених конкретним сферам його політики.

Так як норми-цілі закріплені в установчих актах, вони володіють вищою юридичною силою в правовій системі ЄС. Згідно з ними повинні прийматися всі акти поточного законодавства, а також інші рішення органів Союзу. Згідно з ст.10 Договору про ЄС "держави-члени повинні утримуватися від будь-яких заходів, здатних поставити під загрозу досягнення цілей Співтовариства.

Принципи Діяльності Європейського Союзу та Європейського співтовариства - це керівні начала, виходячи з яких Союз та його органи повинні здійснювати свої повноваження з різних предметів ведення даної організації. Вони можуть мати як загальний, так і спеціальний характер. В першому випадку вони поширюють свою дію на всі сфери компетенції ЄС, а в другому - на окремі сфери політики.

Принцип законності (ст.5 Договору про Європейське співтовариство). Людина може робити все, що їй не заборонено законом, влада може робити лише те, що їй прямо дозволено законом.

Принцип субсидіарності (ст.1 Договору про Європейський Союз). Прийняття політичних рішень повинно бути максимально наближене до громадян Всі питання. Що можуть вирішуватися на місцях, повинні відноситися до компетенції муніципальних органів. Вертикаль влади, таким чином, будується знизу вверх. Він стосується лише спільної компетенції ЄС та держав-членів. Сам по собі він не розмежовує повноваження органів ЄС та держав-членів, а виступає саме в якості принципу діяльності Співтовариства, тобто адресований інститутам ЄС. Реалізація принципу в життя здійснюється інститутами ЄС, перш за все в рамках правотворчої діяльності. Часто принцип субсидіарності називають принципом додатковості, тобто верхні поверхи влади є додатковими по відношенню до нижніх. Офіційне тлумачення та вирішення суперечок, що виникають при застосуванні принципу, залишається за Співтовариством та Союзом в цілому в особі Суду.

Принцип пропорційності (ст.5 Договору про Європейське співтовариство). Засоби для досягнення цілей не повинні бути надмірними, а також при виборі методів досягнення цілей потрібно спочатку використовувати м'якші засоби, а лише потім переходити до жорсткіших. Виконання цього принципу, як і принципу субсидіарності, покладається на Комісію.

Принцип гласності (ст.1 Договору про Європейський Союз) полягає в широкому інформуванні про діяльність організації. Особливо актуальним він стає в зв'язку з розширенням кількості держав-членів Союзу. Гласність прийняття рішень дозволяє розширити авторитет ЄС в суспільстві та забезпечити підтримку інтеграції з його сторони. З принципу випливає право на доступ до документів політичних інститутів Союзу - Європарламенту, Ради та Комісії, - яке надається не лише громадянам ЄС, але й особам, що постійно проживають на його території та юридичним особам.

Принцип поваги національної індивідуальності держав-членів (ст.6 Договору про Європейський Союз). Конкретним виразом цього принципу є принцип різноманіття культур, закріплений в Договорі про Європейське співтовариство й в новій Хартії Європейського Союзу про основні права.

Принцип поваги прав людини та основних свобод (ст.6 Договору про Європейський Союз).

Принцип рівності (закріплений одразу в декількох статтях Договору про Європейський Союз та в Хартії про основні права).

Принцип екологічної орієнтованості (ст.6 Договору про Європейське співтовариство) означає вимогу враховувати в рішеннях Союзу необхідність охорони природи та необхідність підвищення її якості.

Принцип співпраці (розсіяний по багатьох статтях установчих договорів, наприклад, ст.3 Договору про Європейський Союз, ст.181 Договору про Європейське співтовариство).

Амстердамський договір 1997 року. Еволюція Європейського Союзу та

Європейського права.

Маастрихтським договором 1992 року було передбачено, що в 1996 році буде скликано нову "конференцію урядів держав-членів" для внесення поправок до установчих актів Союзу. Результатом цієї конференції стало підписання 2 жовтня 1997 року в Амстердамі "Амстердамського договору про внесення змін до Договору про Європейський Союз, договори про створення Європейських співтовариств та деякі пов'язані з ними акти", котрий вступив вдію 1 травні 1999 року. Основні зміни та доповнення в редакції Амстердамського договору були такими:

Продовжено процес розширення компетенції Європейського співтовариства та Союзу в цілому. Сюди додалася візова, імміграційна політика, питання притулку, політика зайнятості та ін. ЄС наділено повноваженнями видавати нормативні акти з питань кримінального права та процесу.

Окремі держави наділені повноваженнями делегувати інститутам Союзу додаткову компетенцію без внесення змін до установчих актів ("механізм продвинутої співпраці").

Продовжено інституційну реформу: розширення повноважень Європарламенту та поступова ліквідація права вето держав-членів при голосуванні в Раді ЄС.

Закріплено загальні принципи конституційного ладу та встановлено санкції для держав-порушниць.

В спеціальному протоколі, доданому до Договору про ЄС та Договору про ЕС, в право ЄС включено Шенгенські угоди, прийняті на їх основі нормативні акти та інші джерела.

Вилучено із текстів установчих актів положення, що застаріли та втратили свою актуальність - "спрощення" установчих документів. Окрім того було змінено нумерацію статей Договору про ЄС та Договору про ЕС. В Договорі про ЄС букви були замінені на цифри: т..А стала т..1 і т.д. В Договорі про ЕС після внесення поправок статті мали змішане позначення (188а), то нумерацію було проставлено заново. Хоча після вступу в дію Ніццького договору в Договорах знову з'явилися статті з числами та буквами.

Реформування інституційного механізму ЄС.

В якості основних інститутів ЄС виступають інститути Європейських співтовариств, об'єднані ще у 1967 році згідно Договору про злиття: Європейський парламент (колишня Асамблея), Рада, Комісія, Суд, а також Рахункова палата.

В лютому 2000 року було скликано нову конференцію урядів держав- членів для підготовки нової реформи установчих актів ЄС, покликаної завершити розпочатий Амстердамським договором процес підготовки інститутів ЄС до функціонування в розширеному Союзі. Результатом конференції стало підписання 11 лютого 2000 року у французькому місті Ніцца договору про перегляд Договору про ЄС та установчих договорів всіх трьох Співтовариств.

Основною метою Ніццького договору була "перебудова" механізму керівних органів Союзу, а саме: підсилення наднаціональних начал в його побудові та діяльності. Таким чином розширення Союзу стало стимулом для підсилення політичної централізації та федералізації в Європі.

Згідно положень Договору значно зменшується кількість припустимих випадків застосування права вето державами-членами на законопроекти та інші рішення. Збереження в кожного члена права вето, при постійній тенденції до збільшення їх числа, може просто паралізувати роботу всієї організації.

Вимагає певних змін і правовий статус наднаціональних інститутів. Так, два "європейські" суди зі збільшенням кількості держав-членів просто не зможуть справитися із величезною кількістю справ.

Отже, Ніццький договір по великому рахунку - це інституційна реформа ЄС, результатом якої мали б стати нові правила організації та функціонування механізму політичної влади на "європейському" рівні. Детальніше ми розглянемо зміни, передбачені цим Договором в лекції про органи ЄС.

Паралельно з інституційною реформою в ЄС було розпочато процес прийняття єдиного, обов'язкового на всій території "білля про права". Проект майбутньої Хартії Європейського Союзу про основні права підготував Конвент, що був скликаний в грудні 1999 року в складі представників законодавчої та виконавчої влади різних рівнів. До складу Конвенту увійшли: 45 парламентаріїв (15 депутатів Європарламенту та 30 депутатів національних парламентів - по 2 від кожної держави-члена) і 15 представників глав держав чи урядів плюс один представник керівника Євро комісії.

В роботі Конвенту також брали участь два спостерігачі від Суду Європейських співтовариств і стільки ж від Ради Європи.

Головою Конвенту було обрано Романа Герцога - конституціоналіста, колишнього голову конституційного суду, а потім - Президента Німеччини.

В жовтні 2000 року Хартію було затверджено, підписано й урочисто проголошено трьома політичними інститутами: Європарламентом, Радою та Комісією.

Прийняття, підписання та урочисте проголошення Хартії ЄС про основні права також відбулося в Ніцці 7 грудня 2000 року.

Склад та структура ЄС.

Першими державами-членами Європейських співтовариств були лише шість держав Західної Європи: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Федеративна Республіка Німеччина (Землі Східної Німеччини, колишньої Німецької Демократичної Республіки стали частиною Співтовариств після ліквідації НДР у 1990 році).

Перше розширення Європейських співтовариств відбулося 1973 році. До організації приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія. В 1985 році автономна територія Данії Гренландія перестала входити до Співтовариств.

У 1981 році членом Європейських співтовариств стає Греція, а в 1986 - Іспанія та Португалія.

Саме ці 12 держав у 1992 році підписали Договір про ЄС та стали його членами.

У 1995 році членами Союзу та Співтовариств стали Австрія, Фінляндія та Швеція.

Разом з тим деякі території не підпадають під дію Договору про Європейське співтовариство. Право Союзу поширюється на них лише частково (Норманські острови і острів Мен - Великобританія) або не поширюються взагалі (Фарерські острови - Данія).

Окрім того, деякі держави-членами не беруть участь у певних інтеграційних проектах.

Наприклад, Великобританія, Данія та Швеція не входять до т.зв. "зони євро". Такі "держави з винятком" мають право приєднатися до інших в будь- який момент. Другий суттєвий виняток пов'язаний із Шенгенськими угодами, котрі передбачають свободу пересування як громадян держав- членів , так і іноземців, по території учасників цих угод. "Шенгенські зона" охоплює всіх держав-членів, окрім Великобританії та Ірландії.

Ще в 1958 році офіційними мовами Співтовариств визнано державні мови всіх держав-членів. Це англійська, грецька, датська, іспанська, італійська, німецька, нідерландська, португальська, фінська, французька, шведська.

З 1986 року Європейські співтовариства, а сьогодні і Союз, використовують гімн та прапор як офіційні символи ЄС. Прапором ЄС є сине полотнище, в центрі якого знаходиться коло, що складається з золотих зірок. Кількість зірок - 12 - вибране як знак досконалості. В якості гімну Союзу прийнята "Ода "До радощів"" - фінал дев'ятої симфонії Л.Бетховена. Гімн та прапор називають "європейськими символами", бо їх часто використовує Рада Європи, котра стала ними користуватися раніше. Це відображає єдність кінцевої мети двох організацій Європи.

ЄС - цілісна система, що поділяється на три основні компоненти (опори), поєднані між собою принципами єдиного членства та єдиного інституційного механізму.

Базовою основою служать Європейські співтовариства. Серед них найвагомішу роль відведено Європейському співтовариству. В якості додаткових опор виступають дві сфери: спільна зовнішня політика і політика безпеки (ОЗПБ) і співпраця поліцій та судових органів в кримінально- правовій сфері (СПСО).

Таким чином досить складна, на перший погляд, структура ЄС дає можливість розвиватися у основних трьох напрямках з різною швидкістю та різним обмеженням суверенітету держав-членів.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ

ІІ опора

І опора

ІІІ опора

Спільна зовнішня

Європейські

Співпраця поліцій і

Політика і політика

Співтовариства

Судових органів в

Безпеки

ЄС

Кримінально-правовій

 

Євратом

Сфері

 

ЄОВС

 

 

Структура Європейського Союзу

Прийняття нових членів ЄС.

Безпосередньо в установчому акті закріплено дві групи умов прийняття в Союз нових держав-членів ( т..49 Договору про Європейський Союз).

2.       Держава повинна бути "європейською", хоча сам цей термін

Не пояснюється. З практики бачимо, що "європейськість" держави характеризується, перш за все, не географічним положенням, а швидше культурою, політичними її правовими традиціями. Території двох членів ЄС Кіпру та Туреччини (більша частина території) розташовані в Азії.

2. Держава повинна поважати демократичні принципи конституційного ладу, закріплені в Договорі про ЄС: принципи "свободи, демократії, поваги прав людини і основних свобод, а також принцип правової держави" ( т..6).

Поряд із формально закріпленими вимогами до держав-кандидатів висуваються і інші вимоги. Серед них найважливіші два.

Досить високий рівень розвитку економіки, котрий можна співвіднести з середнім рівнем ЄС.

Відповідність норм національного законодавства нормам права ЄС.

Порядок вступу нових держав також передбачений т. 49 Договору

Про ЄС.

Спочатку відбувається подача заявки з проханням про прийняття в члени ЄС. Вона подається до Ради ЄС - основного органу цієї організації. Рада повинна прийняти рішення одноголосно. Оскільки до складу Ради входять міністри закордонних справ, вони діють чітко згідно вказівок свої урядів. До прийняття рішення Рада повинна провести консультації з Євро комісією - головним виконавчим органом ЄС - і отримати згоду Європарламенту. На практиці прийняттю рішення про прийняття нового члена передує іще один етап - переговори держави-кандидата з Комісією, під час яких узгоджуються конкретні умови та строки приєднання нової держави, а також перевіряється виконання державою-кандидатом вимог, що висуваються до прийому в ЄС.

Потім держава-кандидат та держави-члени ЄС, як одна сторона, укладають договір про приєднання. Договір вступає в дію після його ратифікації всіма державами-членами Союзу, що займає досить великий проміжок часу, адже вимагається згода всіх національних парламентів та Європарламенту як представницького органу Союзу.

Європейський Союз та Рада Європи.

Другим політичним центром Європи є Організація Рада Європи (РЄ). ЄС та РЄ поєднує не лише спільна символіка, але спільні цілі. Дуже часто ці два об'єднання плутають, але вони є самостійним політико-правовими утвореннями з різним правовим статусом та природою.

1. ЄС та РЄ створені та функціонують на базі двох різних установчих документів. Для Союзу це договори, що створюють три Європейські

Співтовариства, і Договір про ЄС. РЄ ж діє на основі Статуту, що за своєю формою також є міжнародним договором.

ЄС почав формуватися на початку 1950-х років, а Договір про ЄС вступив в дію лише в 1993 році. РЄ почала діяти в 1949 році, тобто ще за два роки до підписання статуту першого із Європейських співтовариств - ЄОВС.

Вони мають різну кількість членів. Всі держави-члени ЄС є членами РЄ, але не всі члени РЄ (46) є членами ЄС.

Основним фактором діяльності ЄС є економіка, а РЄ концентрує свою діяльність на питанні забезпечення прав людини і громадянина. Питання ж національної оборони взагалі не входять до компетенції РЄ.

Протягом останніх років взагалі йде мова про вступ ЄС до РЄ в якості окремого члена.

На відміну від ЄС РЄ не володіє нормотворчими повноваженнями. Органи РЄ лише готують проекти міжнародних конвенцій, котрі пропонуються державам-членам для підписання та ратифікації, а також приймають резолюції та рекомендації, що не мають юридично обов'язкової сили.

ЄС на сьогоднішній, фактично, сформував свою правову систему, що складається з нормативних актів, судових рішень прецедентного характеру, установчих актів. Серед документів РЄ універсальну дію мають лише норми Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, та прецедентного права Європейського суду з прав людини, що ґрунтується на ній.

РЄ - міжнародна міжурядова організація, що здійснює розвиток інтеграції шляхом узгодження воль суверенних держав.

В ЄС суверенітет держав-членів суттєво обмежений, створені наднаціональні органи.

Ці дві організації, фактично, є доповненням одна одної. Вступ до РЄ є першим кроком до вступу в ЄС в майбутньому.

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292