Історія виникнення Європейських Співтовариств

Тема 1. Історія виникнення Європейських Співтовариств.

Історичні передумови виникнення європейського права.

Основні етапи становлення права Європейських Співтовариств та права Європейського Союзу.

Паризький договір 1951 року.

Створення Європейського об'єднання вугілля та сталі як початок формування ЄС.

Основні риси ЄОВС.

Інститути ЄОВС.

Римські договори 1957 року.

Створення Європейського економічного співтовариства та Євроатому.

Основні принципи ЄЕС.

Основні інститути ЄЕС.

Діяльність Євроатому.

Розвиток     Європейських Співтовариств від установчих договорів до Єдиного європейського акту 1984 року.

Єдиний європейський акт та подальший розвиток права Європейських Співтовариств.

Історичні передумови виникнення європейського права.

Перш за все, перед тим як перейти до вивчення права Європейського Союзу необхідно мати певне загальне уявлення про Європейський Союз як такий, його держав-членів та передумови його виникнення.

Європейський Союз - відносно нове явище на політичній карті Європи. Формально така організація функціонує з 1 листопада 1993 року, тобто з моменту вступу в дію її установчого акту - Договору про Європейський Союз 1992р.

Треба відзначити, що закладалися основи такого об'єднання ще з Середньовіччя, коли зародилася "європейська ідея" ("панєвропейська"). Вже тоді окремі вчені та політики марили ідеєю об'єднання всіх народів Європи. Вперше ідею об'єднання Європи висловив Іммануїл Кант. Він писав не лише про європейську, але й про всесвітню федерацію як спосіб встановлення "всезагального миру". Серед цих ідей варто також відзначити проект короля Богемії Іржі Подебрада (1458-1471 рр.), котрий не лише пропонував об'єднати Європу, але й доклав до цього певних зусиль, агітуючи європейських монархів. Також до прихильників об'єднаної Європи можна віднести відомих людей Нового часу Лейбніца Г., Руссо Ж.Ж., Вольтера, Гюго В. Тоді як в середні віки необхідність об'єднання ґрунтувалася основним чином на зовнішній загрозі, то в новітні часи головним аргументом стало припинення війн на континенті.

1693 року англієць Пенн У. Пропонує створити європейський парламент, а через деякий час таку ж ідею висуває філософ і правник Бентам І., але вже разом із європейською армією.

На початку ХІХ ст. (1814 р.) Анрі Сен-Сімон - видатний французький соціаліст-утопіст - висуває іще один план політичного об'єднання Європи, в котрому вже передбачено посаду євромонарха, європарламент та євроармію.

Наприкінці ХІХ ст. (1878 р.) Блюнчлі К. (Швейцарія) опублікував статтю "Організація європейського союзу держав", запропонувавши створити такий союз під управлінням Федеральної ради і Сенату, що обирається шляхом прямих виборів.

Наймасштабнішим проектом початку ХХ ст. Є проект Сполучених Штатів Європи по аналогії з США. Найбільшої популярності він набув під час Першої світової війни: пропонувалося замість перемоги однієї з сторін об'єднати обидві (Антанта та Тройсвенный союз) в утворення аналогічне Штатам.

В 1923 році створюється Панєвропейський союз - громадський рух, що включав політичних діячів різних країн Європи під керівництвом австрійського політика Куденхова-Калегрі й користувався значною підтримкою французького уряду. Метою союзу було створення на території Західної Європи "політичного, економічного та воєнного альянсу". Одним із лідерів союзу був французький політик Аристид Бріан (1862-1932), котрий в різний час займав посади прем'єра та міністра закордонних справ. Саме з іменем цієї особи пов'язаний план Бріана, який вважається передвісником Європейських Співтовариств.

А.Бріан вперше сформулював основу об'єднання Європи: об'єднання на основі "спільного ринку" як економічної бази, а не лише з метою боротьби з "спільним ворогом" чи попередження внутрішніх конфліктів. 5 вересня 1929 року Бріан виступив перед Асамблеєю Ліги Націй з концепцією об'єднання народів Європи, яка і увійшла в історію як план Бріана. 1930 року французький уряд виклав в офіційному меморандумі до інших держав-членів Ліги ідеї Бріана. Меморандум пропонував створити організацію Європейський Союз з вищим політичним органом "Європейська конференція" в складі представників держав-членів і виконавчим органом під назвою "Європейський комітет". Проте створена Лігою комісія з обговорення проекту працювала з 1930 по 1932 рік безрезультатно, а зі смертю Бріана взагалі перестала функціонувати.

Під час Другої світової війни європейські народи об'єднала інша мета - попередження війн на континенті. Саме вона стала рушійною силою Для підписання Декларації європейських рухів Опору від 7 липня 1944 року, текст якої було підтримано на зустрічі представників антифашистських організацій дев'яти європейських держав, в тому числі й антигітлерівської Німеччини. Рухи Опору пропонували створити єдиний уряд, відповідальний перед народом, єдину армію, підпорядковану уряду, і верховний суд.

В 1946 році на перший план знову виходить ідея СШЄ, котру реанімував У.Черчилль у своєму виступі 19 вересня в університеті Цюріха.

Кульмінацією цієї спроби стало скликання 1948 року в Гаазі великого форуму - Конгресу Європи. Пропонувалося скликати установчі збори, котрі мали б розробити хартію прав людини та створити наднаціональний суд для її захисту від порушень зі сторони окремих держав.

З таким самим закликом виступили і 190 британських парламентаріїв, котрих підтримали депутати Франції та Бельгії. Але об'єднання Європи треба було почати з вирішення трьох основних проблем:

Економічна проблема - необхідність подолати наслідки війни та відновити європейську економіку. Тут свою матеріальну допомогу запропонували США в особі генерала Дж.Маршалла, на той час держсекретаря (план Маршалла 1947 р.). Для здійснення проекту було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), до котрої увійшли 16 держав Західної Європи та Туреччина.

Воєнна проблема - попередження нової війни. Засобом вирішення стало введення принципу колективної безпеки, суть якого полягає у взаємодопомозі державі-жертві агресії. Наслідком розвитку цього принципу стало створення НАТО. 4 квітня 1949 року у Вашингтоні було підписано Північноатлантичний договір.

Проблема захисту прав людини - засобом вирішення стала Рада Європи, поява якої стала результатом Конгресу Європи 1948 року.

Згадуючи про передумови створення ЄС треба згадати і про економічні фактори. Саме економічні передумови створення ЄС ґрунтуються на інтернаціоналізації господарських зв'язків, в результаті якої проходить формування міжнародного ринку та основних його складових: ТНК і банків, міжнародної кооперації та розподілу праці, іноземних інвестицій капіталу та валютних операцій, міграції робочої сили та ін.

Іще одним важливим фактором об'єднання Європи є культурні традиції. Вони містять багато складових, в тому числі і релігійну. До того ж важливу роль відіграла єдність правової системи - вагомий вплив континентального права. Адже ідея конституціоналізму, прав людини і розподілу влад мають саме європейське коріння і створюють той фундамент, на якому функціонують політичні установи як в рамках окремих держав Європи, так і ЄС.

Основні етапи становлення права Європейських Співтовариств та права Європейського Союзу.

Отже, формування Європейського Союзу - довгий процес, котрий розпочався в 1950-ті роки зі створення Європейських Співтовариств. Його можна розділити на чотири основні етапи.

Розробка і введення в дію Договору про створення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС).На цьому етапі формується перше європейське інтеграційне об'єднання та закладаються основи європейського права.

Створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) (1957 р.). Особливе значення має Договір про створення ЄЕС, в якому сформульовані найважливіші принципові основи інтеграційного об'єднання, умови та порядок його функціонування. На цьому етапі розгортається створення "спільного ринку", складаються та закріплюються основні принципи європейського права.

Починається з підписанням Єдиного європейського акту (ЄЄА), котрий вступив в силу 1987 року. Значно розширюється компетенція Європейських Співтовариств, вносяться зміни в їх інституційний механізм та з'являються основні контури розвитку співпраці держав-членів в сфері зовнішньої політики та безпеки. Саме ЄЄА дав правову основу для переходу до вищого рівня співпраці - Європейського Союзу: було розпочато перехід від загального до єдиного внутрішнього ринку, що в перспективі мало підготувати створення Економічного та валютного союзу.

4. В лютому 1993 року підписано Договір про Європейський Союз, а в листопаді цього ж року він набуває чинності. За місцем укладення договір називають Маастрихтським. Союз створюється на базі Співтовариств, доповнених сферами політики та формами співробітництва, передбаченими даним Договором: зовнішня політика й безпека, сфера юстиції та внутрішніх справ. Система європейського права розвивається й поширюється все на нові сфери співпраці. Маастрихтський договір передбачив подальше уточнення параметрів ЄС, порядку його функціонування та взаємодію держав-членів з інститутами ЄС в нових сферах. Для уточнення даних положень 2 жовтня 1997 року в Амстердамі підписано новий установчий акт, що вніс зміни в Договір про ЄС. Згідно нового Договору значно розширилися положення, пов'язані із захистом прав людини, уточнюються деякі аспекти діяльності інститутів ЄС, розширюється сфера впливу ЄС. Проте Договір не вирішив основної проблеми - реформування інституційної структури ЄС.

Треба підкреслити, що всі три Співтовариства продовжують діяти як самостійні утворення одночасно беручи участь у ЄС. Тепер розглянемо детальніше кожен із чотирьох етапів.

Паризький договір 1951 року. Створення Європейського об'єднання вугілля та сталі як початок формування ЄС. Основні риси

ЄОВС. Інститути ЄОВС.

18 квітня 1951 року в Парижі було підписано Договір про створення ЄОВС. Документ набув чинності після його ратифікації всіма учасниками 23 липня 1952 року: Франція, Італія, держави Бенілюксу та ФРН. До участі в Договорі запрошувалася і Великобританія, але уряд держави не побажав брати в ньому участь. Договір охопив три сфери: економічну, політичну та судову.

Згідно з Договором передбачалося створення спільного ринку, котрий мав би охопити на вугілля та сталь. Правовий режим спільного ринку включав також інвестиції та фінансову допомогу підприємствам (гл.ІІІ), виробництво (гл.ІУ), цінову політику (гл. V), конкуренцію (гл. VI, VII). Про сам характер Об'єднання в Договорі говорить мало. Так, згідно ст.5 ЄОВС повинно здійснювати свої завдання "з обмеженим втручанням". Порядок такого втручання взагалі не розглядався.

В політичній сфері Договором передбачалося створення спільних органів влади, які визначалися терміном "інститути". Основним інститутом став Вищий орган, який володів правотворчими та адміністративними повноваженнями, а також був наділений правом встановлювати збори, що накладаються безпосередньо на підприємства (ст.49), а в окремих випадках і штрафи (ст.66). Вищий орган складався із 9 незалежних членів, що призначалися урядами держав-членів. Згідно ст.14 Вищий орган приймає рішення, дає рекомендації чи заключення. Його рішення є нормативно- правовими актами загального характеру, обов'язковими для застосування всіма державами-членами. Рекомендації - обов'язкові нормативно-правові акти, що окреслюють цілі, але дають можливість вибору методів та засобів їх реалізації. Заключення носять рекомендаційний характер і не мають обов'язкової сили.

Другим інститутом була Рада (Спеціальна рада міністрів), що включала міністрів держав (по одному від кожної) і володіла досить обмеженими повноваженнями. На частину її рішень вимагалася згода Верховного органу.

Також передбачався і представницький орган - Асамблея, але вона володіла здебільшого консультативними повноваженнями. Згідно Договору вона мала формуватися прямими виборами на розсуд держав-членів, але така можливість до 1979 року не використовувалася, а склад Асамблеї формувався з делегатів національних парламентів.

Органом судової влади ЄОВС став наднаціональний Суд, до якого могли звернутися не лише держави-члени, а й юридичні особи (підприємства та їх об'єднання). Він формувався шляхом одноголосного призначення суддів державами-членами, але при цьому судді при виконанні обов'язків були повністю незалежними й керувалися лише установчими договорами та діючими нормативними актами.

Наднаціональний інституційний механізм ЄОВС став прототипом механізму політичної влади ЄС:

Верховний орган - це Європейська Комісія;

Рада - Рада ЄС;

Асамблея - Європарламент;

Суд - Суд ЄС.

Саме Договір про ЄОВС є першим джерелом європейського права. І саме з ЄОВС взяло початок формування прецедентного права ЄС, адже деякі прецеденти сформульовані Судом Об'єднання в той час діють до сьогоднішнього дня. Окрім того, наділення ЄОВС міжнародною правосуб'єктністю (ст.6) дало поштовх до появи та розвитку іще однієї групи джерел - міжнародних договорів Об'єднання, котрі укладаються від його імені з іншими суб'єктами міжнародного права.

Римські договори 1957 року. Створення Європейського економічного співтовариства та Євроатому.

Основні принципи ЄЕС.

Основні інститути ЄЕС.

Діяльність Євроатому.

25 березня 1957 року в Римі було підписано Договір про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом), які вступили в дію з 1 січня 1958 року.

Договір про ЄС переніс принципи встановлені ЄОВС на всю сферу економічних відносин. Було створено спільний ринок, котрий тепер охоплював всі сфери, окрім вугілля та сталі. Разом з тим, розпочалося здійснення політики спільного ринку в різних сферах економіки та соціальної політики та чотирьох свобод: руху капіталів, товарів, послуг та робочої сили. Із урахування масштабів перетворень було встановлено перехідний період в 12 років (кожен по 4 роки), протягом якого поступово мали вводитися принципи спільного ринку (ст.8). Так, протягом цього періоду мали створити Митний союз, ввівши спільний зовнішній митний кордон та ліквідувавши внутрішні митні бар'єри.

В основу інституційної структури ЄЕС було покладено принципи ЄОВС, хоча і з певними змінами.

Основним законодавчим органом стала Рада, що складалася із представників урядів держав-членів. Складається своєрідна система стримувань та противаг - Рада приймає рішення, але оформити його у вигляді нормативного акту в більшості випадків вона може лише за ініціативи Комісії. Таким чином було врівноважено елемент над національності та міжнаціональності.

Аналогом Вищого органу ЄОВС - Комісія ЄЕС - стала здійснювати здебільшого виконавчі функції, що і сприяло зміні назви, але зберегло для членів Комісії незалежність від держав-членів. Вона майже монополізувала право законодавчої ініціативи.

Статус двох інших інститутів - Асамблеї та Суду - майже не змінився, хоча шляхом укладення спеціальних угод та Конвенції про спільні інститути, підписаної разом із Римськими договорами 1957 року, вони стали єдиними для всіх трьох Співтовариств

Договір про ЄЕС відкрив шлях для наднаціональної правотворчості інститутів через нормативні акти, судові прецеденти та міжнародні договори Співтовариств. До того ж норми права ЄЕС охоплювали значно ширше коло суспільних відносин. Саме цей Договір визначає сутність та напрямки європейської інтеграції. В ньому викладені основні принципи та цілі, котрі характерні для всіх трьох Співтовариств.

Положення іншого договору - Договору про Євратом - носять майже аналогічний характер, особливо що стосується інституційної структури та порядку прийняття правових актів. Євратом - організація спеціальної компетенції ("секторне" Співтовариство як і ЄОВС). Основним тут є не спільний ринок, який також передбачений (гл.ІХ), а питання наукових досліджень та промислового використання атомної енергії (гл.І "Розвиток досліджень", гл.ІІ "Розповсюдження інформації", гл.ІІІ "Охорона здоров'я й праці" і т.д.).

Договір містить також положення про право власності на спеціальні матеріали, що розщеплюються, котре переходило до Євратому (гл.УІІІ), а також право здійснювати повноваження власника та інші дії в сфері постачання, що було передано спеціальній установі - Агентству (гл.УІ "Постачання").

Діяльність Євратом охоплює використання енергії атому лише в мирних цілях, а воєнні програми в цій сфері держави-члени здійснюють самостійно.

Розвиток Європейських Співтовариств від установчих договорів до Єдиного європейського акту 1984 року.

Отже, створені в 1950-ті роки три Європейські співтовариства представляли собою організації, членами яких були одні й ті ж держави, ставили перед собою однакові цілі та діяли в одній і ті ж сфері соціально- економічних відносин. 1958 року, коли ЄЕС та Євратом розпочали свою діяльність, їх представницький та судовий органи почали діяти для всіх трьох Співтовариств одночасно.

1965 року було підписано, а 1967 року вступив в дію Договір про створення єдиної Комісії та єдиної Ради Європейських Співтовариств -

Договір про злиття. Замість двох Комісій (ЄЕС та Євратому) та Вищого органу ЄОВС згідно цього документу було створено Комісію Європейських Співтовариств, таким самим чином було створено і єдину Раду та спільний бюджет, хоча в останньому випадку злиття було неповним, бо ЄОВС зберегло свій операційний бюджет.

Після Договору про злиття всі три Співтовариства, фактично, стали однією організацією.

У 1968 році достроково було створено єдиний митний простір з єдиними митними тарифами, що стало іще одним поштовхом для розвитку "європейської" зовнішньої політики.

1969 року на зустрічі глав держав і урядів країн-членів Європейських Співтовариств в Гаазі було прийнято рішення про створення спеціального комітету з дипломатів всіх держав ЄЕС. Цим комітетом було підготовано Доповідь про проблеми політичної уніфікації (Доповідь Давіньйона - бельгійський дипломат, глава комітету). 27 жовтня 1970 року Доповідь була затверджена міністрами закордонних справ, що поклало початок Європейському політичному співробітництву (ЄПС). Термін "політичний" стосувався лише питань "європейської" зовнішньої політики.

В рамках цієї співпраці не менше двох разів, а пізніше і чотирьох, на рік відбувалися зустрічі міністрів закордонних справ. Були створені допоміжні органи: Політичний комітет (в складі політичних директорів від кожної держави), робочі групи з різних питань. Всі рішення в рамках Європейського політичного співробітництва приймались безпосередньо державами за взаємною згодою через міністрів чи інших дипломатичних агентів. Інститути Європейських Співтовариств могли брати участь у обговоренні питань, але лише з правом нарад чого голосу (Комісія) чи проводити дебати з питань зовнішньої політики (Асамблея).

В основі діяльності ЄПС лежали суто політичні документи: "Доповідь Давіньйона" 1970 р., доповідь "Про співпрацю в сфері зовнішньої політики" 1973 р. Та доповідь "Про Європейське політичне співробітництво" 1981 р.

Таким чином, європейська інтеграція розділилася на дві віхи: Європейські Співтовариства, що de facto були єдиною організацією й здійснювали свою діяльність в соціально-економічній сфері, та ЄПС, що займалося питаннями зовнішньої політики. При цьому і Співтовариства, і ЄПС мали в своєму складі тих самих держав-членів. ЄПС стало прообразом спільної зовнішньої політики та безпеки, що на сьогоднішній день є другою "опорою" структури ЄС.

За рахунок колективних зусиль боротися з економічними труднощами стало легше, з меншими витратами та ефективніше. Це стало одним із стимулів для розширення Європейських Співтовариств. В 1972 році до ЄС вступила Англія, Ірландія та Данія, в 1979 році - Греція, а в 1986 р. - Іспанія та Португалія.

Разом з тим, із вступом до ЄС держав із різним розвитком економіки виникли труднощі, пов'язані з вирівнюванням її рівня та необхідністю надання допомоги та підтримки відсталим регіонам.

Наступним етапом на шляху до об'єднання можна вважати "білу книгу", підготовану Європейською Комісією та опубліковану 14 квітня 1985 року. В ній було сформульовано ідею переходу від створення спільного до єдиного ринку. "Книга" містила триста конкретних засобів та пропозицій, котрі треба було втілити в цій сфері. Все більше відчувалась потреба тісної співпраці в політичній сфері.

Визрівала необхідність внесення змін до Римських договорів 1957 р. Спеціальна конференція підготувала проект нового установчого документу - Єдиного європейського акту (ЄЄА). Він був підписаний представниками всіх держав-членів в лютому 1986 р. І вступив в дію з 1 липня 1987 р.

Єдиний європейський акт та подальший розвиток права Європейських Співтовариств.

ЄЄА за своїм характером є не нормативним актом, а міжнародним договором. На відміну від інших установчих актів, у нього два місця підписання і дві дати: спочатку, 17 лютого 1986 р., в Люксембурзі його підписали представники 9 з 12 учасників Співтовариств, а потім, 28 лютого 1986 р., в Гаазі свої підписи поставили решта представників - Данія, Греція та Італія.

Текст ЄЄА містить велику кількість поправок до установчих договорів ЄС (Розділ ІІ "Положення, що змінюють договори про створення Європейських Співтовариств"):

Зазначено кінцеву дату (31 грудня 1992 р.) Створення єдиного внутрішнього ринку, тобто "простору без внутрішніх кордонів, в якому згідно з положеннями даного Договору забезпечується вільний рух товарів, осіб, послуг та капіталів" (ст.8а Договору про ЄЕС в редакції ЄЄА);

Розширено компетенцію ЄЕС. До його відання віднесено нові сфери спільної політики - регіональна, науково-технічна та екологічна;

Реформовано систему інститутів Співтовариств: більше демократії при прийнятті рішень та підсилення наднаціональних рис.

Асамблея, перейменована на Європейський парламент, отримала нові повноваження в законодавчому процесі - процедура співпраці, в якій Рада може подолати вето Європарламенту лише одноголосно. Також Парламент набув права вирішального голосу при вирішенні питань щодо прийому нових держав-членів.

Рада отримала можливість приймати нормативні акти не одноголосно, а кваліфікованою більшістю, навіть наперекір запереченням окремих держав.

ЄЄА розширив повноваження Комісії й заклав основу для створення нового судового органу - Суду першої інстанції. Він мав розгрузити Суд Європейських Співтовариств й значно прискорити розгляд справ. Також було закріплено статус Європейської ради як регулярної зустрічі в верхах керівників держав-членів та Комісії, котрі й так проводилися ще з 1974 р., хоча de jure цей орган не є інститутом ЄС.

ЄЄА юридично закріпив в нормах третього розділу "Положення про європейську співпрацю в сфері зовнішньої політики", інституціоналізувавши Європейське політичне співробітництво.

Норми ЄЄА об'єднали діяльність двох сфер - соціально-економічної та політичної - звідки й назва "єдиний". Продовжуючи бути самостійними, Європейські Співтовариства та ЄПС, згідно ст.1, віднині повинні були прагнути спільної мети - "разом внести практичний внесок в поступове створення Європейського Союзу".

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292