Соціокультурна зумовленість філософії

81. Поняття політики.

Термін політика грец. [поліс] — місто, від якого, у свою чергу, утворилося [політея]- державний устрій, держава

поширився завдяки роботі Арістотеля про державу, управління та уряд, яку він назвав Політика. Тривалий час політику розглядали як вчення про державу. Сучасні знання про політику поглиблюють різні науки: політична філософія вивчає сутність політики, загальні закони і тенденції її розвитку; політологія — процеси формування, функціонування й поділ політичної влади, боротьбу за владу та участь у ній, її використання у внутрішній і міжнародній політиці та інші. Політологія — це цілісна, логічно обґрунтована система знання про сутність, форми, закономірності розвитку політики і політичної влади, політичних інтересів, цілей, засобів, результатів політичної діяльності. Політика в сучасному суспільному житті відіграє різні ролі, виконує функції, серед яких особливе місце займають: Загальна організація суспільного життя

Управління діяльністю, відносинами між людьми, суспільними групами, класами, націями, народами та країнами

Контроль за діяльністю політичних субєктів та названими відносинами

Взаємозвязок з економічним життям суспільства та вплив на нього;

Ціле покладання, визначення перспектив розвитку суспільства. Політика взаємодіє з різними сферами суспільного життя, утворюючи окремі області управління, відносин, знання, впливу на суспільство. Це, зокрема: Політична економія Економічна політика Політична ідеологія Політична культура Політична мораль Політичні знання, істина тощо. Структура політики Структуру політики визначають такі її елементи: Політична діяльність Політична система Політичні відносини Політична свідомість Тому політику ще можна визначити як мистецтво управління відносинами між великими групами людей класами, націями, державами, військовими угрупуваннями тощо в конкретно-історичній політичній системі за умови формування відповідної політичної свідомості. Серед розмаїття субєктів політики чільне місце займає, безумовно, держава — ядро політичної системи суспільства. Схематично структуру держави можна зобразити через звязок її головних ознак: Суверенітет Влада: законодавча, виконавча, судова, інформаційна Податки Територія через апарат та військо Умовно розрізняють внутрішню і зовнішню політику, що взаємоповязані. Серед усіх ознак держави найважливішою є влада. Влада — це здатність і можливість впливати на поведінку людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства тощо. Водночас політична влада — це здатність і можливість великих чи малих груп людей, окремої особистості проводити свою волю в політиці та правових нормах. Особливість державної влади в тому, що вона поширюється на все населення та застосовує всі можливі засоби впливу. Незважаючи на те, що в історії людства виникали й зникали назавжди сотні

держав, їх сутність залишається незмінною — організація й використання політичної влади в інтересах економічно панівних сил суспільства. Державний апарат, що складається з обраних всенародно чи призначених на відповідні посади людей, безпосередньо реалізує державну владу, проводячи ту чи іншу внутрішню й зовнішню політику. Адміністративно-територіальний поділ держави на республіки, області, міста, райони повязаний із системою державних представництв на місцях. Через представників державного апарату на місцях здійснюється єдина державна політика. Державний апарат забезпечується фінансами за рахунок податків з населення. Держава як головний інститут політичного життя суспільства виконує багато функцій. Проте головними її функціями є такі, як: Організаційна Управлінська, яка передбачає досягнення загальних цілей суспільства Збереження життєдіяльності Досягнення загального блага Забезпечення єдності, правопорядку Регулювання взаємовідносин держави й народу, нації, етносу Приборкання антидержавних виступів Створення правової системи та управління нею Керівництво роботою державного апарату Міжнародне співробітництво в розвязанні економічних, політичних, глобальних проблем і питань культури. Держава не існує сама по собі. Суспільство неоднорідне, його складають різні соціальні групи, верстви, етноси і т. ін., що мають власні інтереси в боротьбі за владу. Тому влада дозволяє приймати закони та забовязує населення відповідної території їх виконувати. З допомогою держави встановлюється й закріплюється політичне панування окремої групи людей, яким протистоять інші соціальні групи.

Змiст

1.Соціокультурна зумовленість філософії 

2. Філософське мислення та його специфіка

3. Своєрідність предмету філософії.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

5. Структура філософського знання.

7. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів. Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку обєктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

8. Діалектика та метафізика як філософські методи.

9. Основні функції філософії

11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.

12, 13. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.

15. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.

16. Особливості філософії епохи Відродження.

17. Філософія Нового часу.

18. Класична німецька філософія. Класична німецька філософія — значний і вагомий етап у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини, такими оригінальними мислителями як: Іммануїл Кант 1724 — 1804, Йоган Готліб Фіхте 1762 — 1814, Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель 1770 — 1831, Людвіг Файербах 1804 — 1872

20. Своєрідність філософії українського духу

21. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень

23. Екзистенціоналізм

19. Філософія життя: загальна характеристика.

26. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.

25.Структура світогляду.

28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.

30. Філософський зміст категорії матерія.

31. Рух,як спосіб простір та час як форми існування матерії.

34. Поняття природи.

35. Поняття біосфери і ноосфери.

36. Поняття глобалізаціїї та форми її існування.

38. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.

39 Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність. Підвищений інтерес до людини як індивідуального явища, як особи — характерна прикмета соціальної філософії.

41. Проблема сенсу життя людини.

43. Свідомість як найвища форма відображення.

44. Феноменологічна концепція свідомості

45.Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.

47. Несвідоме, свідоме і над свідоме.

48. Основні складові пізнавальної діяльності:субєкт і обєкт, мета і ціль, засоби та результат.

50. Гносеологія та епістемологія.

51. Можливості та межі пізнавального процесу.

52. Проблема істини в теорії пізнання.

54 Проблема критеріїв істини.

58. Мова як засіб комунікації та пізнаня.

60.Поліструктурність мови.

65. Периодизація історії та її критерії.

66. Пролеми спрямованності, сенсу історії та її цінностей.

68. Основні характеристики суспільства.

69. Сімя як соціальна ланка суспільства.

70. Нація як соціокультурний феномен.

72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.

75. Цінності як ядро духовного світу людини.

76. Гуманізм філософії.

80. НТР: сутність, закономірності та соціальні наслідки.

81. Поняття політики.

82. Поняття політичної системи та її структури.

83.Держава — складова політичної організації суспільства.

86. Поняття культури.

87. Масова культура,контркультура і антикультура.

88. Поняття цивілізації.

90. Традиції і новаторство в культурі.


Нові надходження

Всього підручників:

292