Соціокультурна зумовленість філософії

38. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.

 Почуттями називають індивідуально-суспільно створену форму безпосереднього переживання людиною дійсності.

Почуття людини цілеспрямовано формуються в процесі виховання та історично змінюються навіть на принципово протилежні.

Деякі дослідники виділяють у людини десять основних почуттів фундаментальних емоцій: цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина.

Згідно з І.П.Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових нервових звязків

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до

інших людей, до самої себе.

Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в предметному світі. Естетичні почуття тісно повязані з моральними почуттями, вони є істотними чинниками у формуванні моральною обличчя людини.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Праксичні почуття виникають у діяльності. Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес і результат, громадську цінність — головна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів.

Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні свого розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Пізнавальні почуття своїм механізмом мають природжений орієнтувальний рефлекс.

Однак людина починає самозмінюватися не тільки завдяки почуттям. Самозміна відбувається і завдяки інтелектуальній діяльності. Для розкриття сутності інтелектуальної діяльності потрібно визначитися з поняттям інтелект.

Інтелектом називають рівень здатності людини до мислення. При цьому мислення розуміється як процес цілеспрямованої зміни уявлень, який відбувається згідно з правилами і законами логіки.

Інтелект повязаний з іншими внутрішніми властивостями людини, такими як сприйняття, память, мова, уява, самосвідомість, характер, володіння тілом, творчість, інтуіція.

Отже, поняття інтелект вживають для означення активного процесу мислення, який здатний перебудовувати, змінювати людину на якісно нову силу дійсності. Так, людина, володіючи знаннями законів хімічних перетворень, може виготовити матеріали, які не існують у природі.

Вживаючи поняття інтелект, передусім розрізняють здатність душі відчувати і мислити. Інтелект розглядають як здатність душі створювати абстрактні поняття, яким у повному обсязі не відповідають ніякі предмети дійсності.

При цьому абстрактні поняття можуть порівнюватися, співвідноситися та поєднуватися між собою незалежно від чуттєво даної обєктивної дійсності на підставі законів логіки. Тому людський інтелект здатен будувати образ

не­існуючого, але можливого та бажаного світу.

Однак побудова людиною за допомогою почуттів та інтелекту образу майбутнього і шляхів його досягнення є насамперед духовним процесом. Це означає, що почуття й інтелект керовані. Те, що виявляє себе як здатність керувати почуттями й інтелектом, отримало назву воля.

Воля волевиявлення — це властивість людської душі цілеспрямовувати діяльність тіла незалежно від безпосередніх фізіологічних потреб власного організму.

Здатність мати волю принципово змінює дані природою можливості організму, дає змогу людині виявляти саме людські якості, що, як зазначено вище, можуть заперечувати природні потреби, бажання тіла.

Людина з розвиненою волею, здатна до самоконтролю і свідомого спрямування своїх вчинків, володіє собою. Мобілізацію, прояв, напруження волі розглядають як визначальну властивість людини цілеспрямовувати свою діяльність. Воля при цьому стає надприродним чинником внутрішнього спонукання людини до активної дії згідно з ідеалом, що може не мати відповідника в існуючому світі. Це дає змогу людині змінювати цей світ на такий, що стає відповідним до бажаного ідеалу.

Память — психологічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.

Виділяють такі види памяті за методом запамятовування:

мимовільна — інформація запамятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.

довільна — цілеспрямоване заучування, за допомогою спеціальних прийомів, і ефективність запамятовування тут залежить від прийомів, цілей запамятовування

За характером переважаючої психічної активності:

рухова — память на рухи та їх системи.

емоційна — память на почуття, які виступають стимулом до діяльності.

образна — память на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова.

словесно-логічна — специфічна людська, запамятовується думка у формі понять.

За тривалістю збереження інформації:

сенсорна память триває 0,2 — 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.

короткочасна память забезпечує запамятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу — від кількох секунд до хвилини

довготривала память — збереження інформації протягом тривалого часу

оперативна память — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

 

Змiст

1.Соціокультурна зумовленість філософії 

2. Філософське мислення та його специфіка

3. Своєрідність предмету філософії.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

5. Структура філософського знання.

7. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів. Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку обєктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

8. Діалектика та метафізика як філософські методи.

9. Основні функції філософії

11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.

12, 13. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.

15. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.

16. Особливості філософії епохи Відродження.

17. Філософія Нового часу.

18. Класична німецька філософія. Класична німецька філософія — значний і вагомий етап у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини, такими оригінальними мислителями як: Іммануїл Кант 1724 — 1804, Йоган Готліб Фіхте 1762 — 1814, Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель 1770 — 1831, Людвіг Файербах 1804 — 1872

20. Своєрідність філософії українського духу

21. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень

23. Екзистенціоналізм

19. Філософія життя: загальна характеристика.

26. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.

25.Структура світогляду.

28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.

30. Філософський зміст категорії матерія.

31. Рух,як спосіб простір та час як форми існування матерії.

34. Поняття природи.

35. Поняття біосфери і ноосфери.

36. Поняття глобалізаціїї та форми її існування.

38. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.

39 Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність. Підвищений інтерес до людини як індивідуального явища, як особи — характерна прикмета соціальної філософії.

41. Проблема сенсу життя людини.

43. Свідомість як найвища форма відображення.

44. Феноменологічна концепція свідомості

45.Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.

47. Несвідоме, свідоме і над свідоме.

48. Основні складові пізнавальної діяльності:субєкт і обєкт, мета і ціль, засоби та результат.

50. Гносеологія та епістемологія.

51. Можливості та межі пізнавального процесу.

52. Проблема істини в теорії пізнання.

54 Проблема критеріїв істини.

58. Мова як засіб комунікації та пізнаня.

60.Поліструктурність мови.

65. Периодизація історії та її критерії.

66. Пролеми спрямованності, сенсу історії та її цінностей.

68. Основні характеристики суспільства.

69. Сімя як соціальна ланка суспільства.

70. Нація як соціокультурний феномен.

72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.

75. Цінності як ядро духовного світу людини.

76. Гуманізм філософії.

80. НТР: сутність, закономірності та соціальні наслідки.

81. Поняття політики.

82. Поняття політичної системи та її структури.

83.Держава — складова політичної організації суспільства.

86. Поняття культури.

87. Масова культура,контркультура і антикультура.

88. Поняття цивілізації.

90. Традиції і новаторство в культурі.


Нові надходження

Всього підручників:

292