Соціокультурна зумовленість філософії

28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.

Питання щодо існування всього, характеризування його буття розглядають в онтології. Онтологія — це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких осягають дійсність. Під онтологією розуміють окрему галузь філософського знання, в якій досліджують сутність буття світу, основи всього сущого: матерію,простір,час,рух,розвиток,становлення,кількість,якість,міру,можливість,необхідність,причинність, порядок, хаос та ін.Термін Онтологія запровадили до

наукового вжитку Ґокленій Клауберґ. Як філософську категорію його закріпив Вольф, який вперше так позначив фундаментальний

розділ метафізики поряд з космологією та раціональною психологією. Починаючи з Платона бутя ототожнюють з сущим, єдиним благом, наявним буттям предметами, субстанціями, трансценденціями. З XVII ст., розглядали: відношення буття і сутності, сутності й існування тощо. Тоді вважали, що буття має три основні визначення — єдине, істинне та добре.Філософське життя Європи першої половини XX ст. характеризують теоретичні пошуки та низку спроб створення загальної онтології. Про це свідчать не тільки неотомізм з його давніми теологічними трактуваннями буття, а й феноменологія Гуссерля з його відмовою від гносеологізму, і філософія М. Шелера, який прагнув слідом за Е. Гуссерлем здійснити прорив моральності. Найповніше ці спрямування втілилися у неореалістичній новій онтології Н. Гартманна, де пізнання постає вторинним началом. Представники екзистенціалізму, що набув значного поширення в 20-60-х роках XX ст., розвивали субєктивну онтологію. Так, у центрі філософії М. Гайдеґґера — проблема сенсу буття, виявленого через аналіз субєктивного людського існування. Він розрізняє буття і суще. Для нього буття є горизонтом, всередині якого постає суще, розділене на роди і види, що виявляються у міркуванні людини. А тому способом самовиявлення буття є людська присутність у світі. Своєрідність присутності людини у світі М. Гайдеґґер визначає як екзистенцію, як виконання буття, як спосіб відношення сущого до буття, як історичне, спільне буття людей. Серед родів і видів сущого лише людина здатна піднестися над сущим до онтологічного виміру, через екзистенцію як спосіб буття у світі. Свою феноменологічну онтологію прагнув створити і екзистенціаліст Ж.-П. Сартр. Усі ці філософи намагалися протистояти значному впливу неопозитивізму, що нехтував будь-якою онтологією. У 60-ті роки Т. Адорно — філософський лідер старшого покоління Франкфуртської школи — розпочав діалог з неопозитивістами і за-пропонував негативну діалектику, яка тлумачила онтологію як тотальну критику буття. Система звязків між категоріями онтології відображає найсуттєвіші, найзагальніші властивості буття. Вона дає змогу охопити мисленнєвим зором, сконцентрувати увагу на єдності багатоманітного і універсального у звязках та взаємодіях, що реально і обєктивно, ідеально і субєктивно існують у світі, відображаються у свідомості і перетворюються нею у метод осягання сутності світу, щоб після оволодівання фундаментальними знаннями змінювати світ власного буття. Запамятаймо, що світ, який є, був і буде, набагато ширший, глибший, ніж знання про його сутність. Важливе значення в розкриті діалектичного взаємозвязку людини і світу, визначенні їхньої сутності та конкретних форм прояву в дійсності має категорія буття. Щоб зрозуміти її значення, необхідно

враховувати звязок буття з повсякденною мовною практикою. Розглядаючи проблему буття, філософія починає з того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а складніший звязок всезагального характеру: взаємозалежність між предметами та явищами світу. Вони разом з усіма їх властивостями, особливостями існують і, таким чином, обєднуються з усім тим, що є, існує у світі. За допомогою категорії буття здійснюється інтеграція основних ідей, що виділяються під час осягання світу як цілого: світ є, існує як безмежна та неминуща цілісність. Природне й духовне, індивіди й суспільство — існують у різних формах, що є передумовою єдності світу; обєктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед задана свідомості, і дії конкретних індивідів та поколінь людей. Всезагапьні звязки буття проявляються через звязки між одиничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу. Цілісний світ — це всезагальна єдність, що включає в себе різноманітну конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, структур, систем, людських індивідів тощо. За існуючою традицією їх можна назвати сущими, а світ загалом — сущим. Кожне суще — унікальне, неповторне в своїх внутрішніх і зовнішніх умовах існування. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуального буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і завжди є плинними. Визнання унікальності кожного сущого особливо важливе для вчення про людину, оскільки воно спрямоване на визнання в кожній людині неповторної істоти. Разом із цим пізнання та практика ставлять своєрідну умову: для будь-якого одиничного явища віднаходять місце в системі звязків, подібні обєднують у групи, узагальнюють у всеосяжну цілісність. Групування одиничних сущих за чинником подібності умов, способів існування. Згаданим групам характерна загальність форм буття. Останні є фундаментальною структурою світу. 29. Основні рівні буття.

Серед основних форм буття розрізняють: 1. Матеріальне буття речі, тіла, процеси Буття речей, процесів, стани неорганічної природи, буття Всесвіту загалом Буття органічної, живої дикої природи Буття неживих речей і процесів, вироблених людиною штучних Буття живого, виробленого людиною 2. Буття людини Буття людини в світі речей Специфічне людське буття 3. Буття духовного ідеального Субєктивне, індивідуальне духовне Обєктивоване позаіндивідуалізоване духовне 4. Буття соціального Індивідуальне буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі Суспільне буття Вони не існують окремо, а взаємоповязані між собою, що спричинює утворення єдиної, загальної структури буття світу.

 

Зацікавило?

Змiст

1.Соціокультурна зумовленість філософії 

2. Філософське мислення та його специфіка

3. Своєрідність предмету філософії.

4. Історичні форми постановки основного питання філософії.

5. Структура філософського знання.

7. Співвідношення філософських, загальнонаукових і спец-наук. методів. Загальнонаукові методи-це спосіб пошуку обєктивної реальності залежно від галузі науки. Методологія розуміє правничі принципи з точки зору, що таке закон взагалі. А з філософської точки зору правничі принципи є основою на якій базується юридична наука.

8. Діалектика та метафізика як філософські методи.

9. Основні функції філософії

11. Особливості розвитку та функціонування системи філософських категорії.

12, 13. Особливості філософської думки у Стародавній Індії і Стародавньому Китаї.

15. Специфіка філософської думки в період Середньовіччя.

16. Особливості філософії епохи Відродження.

17. Філософія Нового часу.

18. Класична німецька філософія. Класична німецька філософія — значний і вагомий етап у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини, такими оригінальними мислителями як: Іммануїл Кант 1724 — 1804, Йоган Готліб Фіхте 1762 — 1814, Георг-Вільгельм-Фрідріх Гегель 1770 — 1831, Людвіг Файербах 1804 — 1872

20. Своєрідність філософії українського духу

21. Марксистська філософія: сучасне осмислення основних положень

23. Екзистенціоналізм

19. Філософія життя: загальна характеристика.

26. Світогляд як духовно-практичний спосіб освоєння світу.

25.Структура світогляду.

28. Класична онтологія та її фундаментальні проблеми.

30. Філософський зміст категорії матерія.

31. Рух,як спосіб простір та час як форми існування матерії.

34. Поняття природи.

35. Поняття біосфери і ноосфери.

36. Поняття глобалізаціїї та форми її існування.

38. Інтелект,почуття, память і воля як здатності людини.

39 Співвідношення понять людина, індивід, особа, особистість, індивідуальність. Підвищений інтерес до людини як індивідуального явища, як особи — характерна прикмета соціальної філософії.

41. Проблема сенсу життя людини.

43. Свідомість як найвища форма відображення.

44. Феноменологічна концепція свідомості

45.Чуттєве,раціональне-когнітивне та емоційно-вольове у структурі свідомості.

47. Несвідоме, свідоме і над свідоме.

48. Основні складові пізнавальної діяльності:субєкт і обєкт, мета і ціль, засоби та результат.

50. Гносеологія та епістемологія.

51. Можливості та межі пізнавального процесу.

52. Проблема істини в теорії пізнання.

54 Проблема критеріїв істини.

58. Мова як засіб комунікації та пізнаня.

60.Поліструктурність мови.

65. Периодизація історії та її критерії.

66. Пролеми спрямованності, сенсу історії та її цінностей.

68. Основні характеристики суспільства.

69. Сімя як соціальна ланка суспільства.

70. Нація як соціокультурний феномен.

72. Ідеологія та утопія як форми організації суспільства.

75. Цінності як ядро духовного світу людини.

76. Гуманізм філософії.

80. НТР: сутність, закономірності та соціальні наслідки.

81. Поняття політики.

82. Поняття політичної системи та її структури.

83.Держава — складова політичної організації суспільства.

86. Поняття культури.

87. Масова культура,контркультура і антикультура.

88. Поняття цивілізації.

90. Традиції і новаторство в культурі.


Нові надходження

Всього підручників:

292