Розвиток соціально–економічних відносин в умовах трансформації України

Розвиток кредитного ринку україни в умовах глобалізації фінансового простору

Поченчук г.м.

Чну ім. Ю.федьковича

Леоненко п.м.

Український державний університет економіки та фінансів

В статті розглядається сучасна ситуація в банківській системі україни, яка є інституційною основою кредитного ринку. Обґрунтовується необхідність запровадження заходів щодо підвищення конкурентноздатності вітчизняних банків в умовах глобалізації фінансових ринків та інтеграції економіки україни у світовий економічний простір.

Посилення інтеграційних процесів в умовах глобалізації економічного простору зумовлює необхідність розгляду багатьох питань розвитку національної економіки з врахуванням цієї тенденції.

Проблемами фінансової глобалізації та визначення місця й ролі інститутів кредитного ринку у цьому процесі присвячені праці таких вітчизняних учених, як в.геєць, о.дзюблюк, б.луців, і.лютий, м.савлук та інших. Але, зважаючи на стратегічну спрямованість україни щодо інтеграції у світовий фінансовий простір, є потреба в активізації таких досліджень.

Кредитний ринок забезпечує економіку механізмами та інструментами саморегулювання, надає державі можливість ефективно впливати на соціально-економічний розвиток, а суб'єктам господарювання раціонально організовувати свою діяльність та ефективно функціонувати в умовах обмеженості ресурсів як реальних, так і фінансових. Вітчизняний кредитний ринок характеризується випереджаючим розвитком банківських інститутів, в діяльності яких спостерігається позитивна динаміка в розвитку банківської системи україни (див. Таблицю 1).

Таблиця 1

Динаміка показників діяльності банківської системи

Показники

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

Номінальний ввп, млн грн.

170070

204190

225810

267344

345113

424700

 

Реальний ввп, %

105,9

109,2

105,2

109,6

112,1

102,6

107,0

Активи банків, % від ввп

23,44

24,87

30,01

39,48

41,0

52,5

 

Кредити в економіку,

% до попереднього року

162

145

148

161

131

162

172,5

Кредитний портфель, млн грн.

25637

32097

46736

73442

97197

156385

269688

% від ввп

15,7

15,7

20,7

27,5

28,2

36,8

 

Довгострокові кредити,

3309

5683

10690

28136

45531

86227

157224

% від ввп

1,9

2,8

4,7

10,5

13,2

20,3

 

Зростання балансового капіталу, % за рік

110,7

121,6

126,1

129,0

143,0

138

167,2

Зростання активів, % за рік

154,5

127,4

133,5

155,7

134,1

159,2

159,0

Питома вага капіталу в пасивах, %

17,5

16,6

15,6

12,9

13,7

11,9

12,5

Частка кредитного портфелю в активах, %

59,3

63,2

69,0

69,6

68,7

70,1

76,4

Проблемні кредити

2679

1863

2113

2500

3145

3379

4456

Частка проблемних кредитів в кредитному портфелі, %

11,3

5,8

4,5

3,4

3,2

2,2

1,7

Частка у зобов' язаннях банків

 

 

 

 

 

 

 

Коштів

 

 

 

 

 

 

 

Суб'єктів господарювання, %

42,7

39,5

36,5

32,0

34,6

32,5

25,8

Фізичних осіб, %

21,7

28,1

35,4

36,8

35,5

38,5

35,6

Частка іноземного капіталу в статутному капіталі банків, %

13,3

12,5

13,7

11,3

9,6

19,5

27,6

 

Джерело: розраховано за даними нбу [4].

Як бачимо з наведених даних, збільшується питома вага банківського капіталу та активів у ввп, зростають обсяги кредитування економіки, в тому числі довгострокові кредити.

У ринкових умовах господарювання загальноекономічна роль банків як основних суб'єктів кредитних відносин суспільства визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектора економіки з метою забезпечення безперервності індивідуальних кругооборотів капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб' єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подолання наслідків спаду вітчизняної економіки та її подальшого розвитку. Банківські кредити, що використовуються на розширення виробництва і розвиток споживчого ринку, у свою чергу, впливають не лише на поточну виробничу, а й на структурну та інвестиційну політику підприємств, визначаючи можливості економічного зростання.

Попри позитивні тенденції розвитку вітчизняної банківської системи досягнуті значення показників є порівняно досить невисокими. Так, відношення активів банківської системи до ввп в україні складає близька 50 %, в той час як у великобританії, франції та країнах євро зони цей показник коливається в межах 240 - 340 % [1, с.19]. Балансовий капітал українських банків також зростає значними темпами (за 2006 рік - на 67,2 %) і на 1.01.2007 року становив - 42 566 млн грн, для порівняння - капітал найбільшого американського банку citigroup inc. На кінець 2006 року становив 249,8 млрд дол., британського icbc - 228,2 млрд дол [3,с.59]. Крім того для україни характерним є невисока концентрація банківського капіталу - на кінець 2006 року середній розмір активів одного банку складав близька 0,29 млрд євро. Це засвідчує, що потенціал українських банків стосовно фінансування великих інвестиційних проектів, від яких залежить структурна перебудова господарства країни, є недостатнім і не відповідає потребам розвитку економіки. Отже, недостатній розвиток українських кредитних установ є аргументом на користь ширшої присутності іноземних банків на вітчизняному ринку. Так, наприклад, істотних успіхів у розвитку банківської системи польщі було досягнуто саме завдяки залученню іноземного капіталу. Залучення іноземних інвесторів дало можливість збільшити капіталізацію банківської системи, проводити реструктуризацію збиткових банків, розширити обсяги надання послуг, підвищити їх якість. Якщо наприкінці 1994 року, іноземні кредитні інститути управляли тільки 2.1 % банківських активів у польщі, то в 2002 році вже 67,3 % активів комерційних банків польщі зосереджено у банках з іноземними власниками. (схожі тенденції спостерігались і інших перехідних економіках: частка банків під іноземним контролем в 2001 році в чехії становила 95 %, в угорщині - 76,0 %, у словаків - 79,6 %) [6,с.20].

Перестороги щодо іноземного капіталу пояснюються неготовністю українських банків до конкуренції, наслідком чого може стати посилення залежності від зовнішніх ринків. Тому основними завданням розвитку української банківської системи має стати підвищення конкурентоспроможності банків. Для успішного вирішення цього завдання та найбільш повного використання потенціалу кредиту комерційні банки повинні забезпечити зростання своєї ресурсної бази, підвищення рівня концентрації капіталу (шляхом поглинання, злиття, більш повного залучення заощаджень населення) та розширення можливостей маневрування своїми ресурсами (залучення довгострокових вкладів); проводити роз'яснювальну роботу серед населення з метою заохочення вкладників; надавати пільги постійним клієнтам; залучати висококваліфікованих спеціалістів; постійно шукати ефективні проекти; проводити детальну підготовку угод з метою зменшення ризикованості банківських операцій та обсягів сумнівних боргів (необхідно розвивати ринок кредитних історій); розвивати нові форми кредитування.

Література

1.             Ершов м, зубаев в. Возможности и риски финансовой интеграции // вопросы экономики - 2005. - № 12. - с. 17 - 21.

2.             Лютий і., юрчук о. Конкурентоспроможність банків в умовах глобалізації та лібералізації руху капіталів // вісник нбу. - 2006. - № 11. - с.19-25.

3.            Мироненко в. Сценарии для европы // инвестгазета. - 2007. - № 14 (589). - с. 56-59.

4.             Офіційний веб-сайт нбу, www. Bank. Gov.ua

5.             Уманців ю. Розвиток національної банківської системи в умовах глобалізації світової економіки // вісник нбу. - 2006. - № 10. - с.60-66.

6.             Financial stability report of poland 2002 // www.nbp.pl

До питання ефективності формування та використання ресурсів комерційного банку

Толопіло м.п., головко о.в.

Дніпродзержинський державний технічний університет

На підставі критичного узагальнення існуючих підходів до оцінки ефективності використання ресурсного потенціалу банків, запропоновано можливі зміни щодо методичних засобів визначення ефективності формування та використання ресурсів банку. Наведено чинники, що негативно впливають на діяльність банку, спрямовану на формування ресурсного потенціалу та детермінують зниження ефективності його використання. Обґрунтовано найбільш прийнятні напрями акумуляції ресурсів банків та зниження витрат, пов'язаних з цією діяльністю. Визначені фактори підвищення ефективності активних операцій.

Вступ.банківська система в цілому, та кожен окремий банк зокрема, повинні вдосконалювати систему фінансового менеджменту, зокрема управління активами та пасивами банку з метою підтримки достатнього рівня прибутковості та ліквідності. Запорукою вирішення цієї проблеми є побудова та впровадження системи об' єктивних кількісних оцінок фінансових результатів діяльності банку і, зокрема, діяльності, спрямованої на формуванні та розміщення ресурсів.

Постановка задачі. Система банківського менеджменту на сьогодні володіє значним розмаїттям інструментарію оцінки ефективності формування та використання ресурсів комерційного банку, втім завжди при розгляді окресленої проблематики здебільшого аналізуються лише окремі питання діяльності банків. Узагальнюючи існуючі підходи до визначення ефективності формування та використання банківських ресурсів, можна стверджувати, що показники, які здебільшого використовуються у процесі фінансового аналізу, можуть бути доповнені цілою низкою інших, не менш важливих, індикаторів ефективності.

Результати. У практиці вітчизняного банківського менеджменту найважливішими показниками, що використовуються при аналізі ефективності використання ресурсів банку є прибутковість банківських активів (roa), прибутковість акціонерного чи балансового капіталу банку (roe), чистий спред (spred), чиста процентна маржа, дохідність кредитних вкладень, дохідність активів за рахунок кредитних операцій, рентабельність та прибутковість кредитних операцій. Не заперечуючи на доцільності їх використання при управлінні банком, зауважимо, що в сучасних умовах завдання банківського менеджменту істотно ускладнені необхідністю вирішення ключової дилеми банківської діяльності "прибутковість-ліквідність". Тому, питання оцінки ефективності формування та використання ресурсів комерційного банку мають розглядатися саме у цій площині.

Методика оцінки ефективності розміщення ресурсів банку може бути доповнена розрахунками коефіцієнтів кредитної діяльності банку, міжбанківського кредитування, показником обсягів ресурсів, спрямованих у кредитні вкладення, коефіцієнтом «stop» залежності кредитних ресурсів, коефіцієнтами автономії, покриття, резервування, резервної ліквідності.

Коефіцієнт кредитної діяльності банку відбиває взаємозв'язок між сумою наданих банком кредитів та сумою залучених ресурсів. Цей коефіцієнт може бути уточненим іншими двома показниками: коефіцієнтом міжбанківського кредитування та коефіцієнтом кредитування.

Перший показує, яка частина ресурсів формується за рахунок міжбанківського кредитування, а другий визначає частину банківських депозитів, що трансформуються у кредити.

Результати дослідження впливу структури зобов'язань комерційних банків на ефективність їх кредитних операцій свідчать про необхідність обмеження відсотка міжбанківських кредитів і депозитів до запитання у загальній сумі зобов'язань як превентивного заходу для уникнення впливу окремих факторів ризику.

Для цього в управлінні банком пропонується використовувати норматив, спрямований на обмеження частки міжбанківських кредитів та депозитів у загальній сумі зобов'язань установи. Він є відношенням загальної суми отриманих комерційним банком міжбанківських позик та суми залучених централізованих коштів до сукупних зобов'язань банку. Використання запропонованого нормативу щодо обмеження частки отриманих міжбанківських кредитів у загальній сумі залучених та запозичених коштів, поряд з іншими показниками діяльності банків, має забезпечити підтримку стабільного рівня ефективності кредитних операцій, створивши сприятливі передумови для захисту неочікуваних змін вартості міжбанківських ресурсів.

Коефіцієнт «stop» залежності кредитних ресурсів свідчить про питому вагу коштів до запитання, залучених банком, у сукупному портфелі банку. Цей показник є дуже важливою характеристикою ресурсного забезпечення кредитної діяльності банків. Існують діаметрально протилежні підходи до використання цього джерела ресурсів для проведення кредитних операцій банку. Кошти до запитання є найдешевшим джерелом банківських ресурсів, оскільки банки або не сплачують на залишок коштів по цим рахункам відсотків, або їх розміри незначні. Водночас, це найнестабільніший ресурс банків, а тому його використання у кредитній діяльності загострює проблему ліквідності.

Коефіцієнт автономії характеризується відношенням власного капіталу банку до валюти балансу. Аналіз цього коефіцієнту у динаміці дає можливість вивчити рівень забезпечення кредитної діяльності власними коштами банку.

Співвідношення між сумою кредитних вкладень та сумою зобов'язань банку перед іншими банками та клієнтами може визначатися через коефіцієнт покриття. Цей показник відображає здатність банку виконувати зобов'язання, які випливають з кредитної діяльності.

Коефіцієнт резервування з одного боку може визначати співвідношення між створеними резервами під заборгованість за кредитами та сукупними кредитними вкладеннями банку. Такий показник може застосовуватися для визначення співвідношення між резервами за окремими активними операціями банку та загальною сумою коштів, яка спрямована на здійснення такої активної операції.

Коефіцієнт резервної ліквідності характеризує резервну ліквідність банку, яка представлена співвідношенням загальної суми створених резервів за кредитними операціями до обсягу залучених кредитних ресурсів.

Показники чистого середа та чистої процентної маржі як традиційні індикатори ефективності використання ресурсів банку можуть бути доповнені. Так, доцільно розраховувати чистий спред за операціями з клієнтами та чистий спред за міжбанківськими операціями, чистий посередницький спред, в якому враховуються витрати на проведення депозитних і кредитних операцій.

Крім застосування загального показника чистої процентної маржі, в аналізі можна використовувати чисту процентну маржу за доходними активами, маржу за кредитними вкладеннями, а також показник валової маржі скоригованої на кредитний ризик.

З метою оперативного контролю над поточною прибутковістю банку може застосуватися ряд таких показників: показник питомої ваги мінімально потрібного прибутку банку в сукупному доході, який забезпечує його беззбиткову діяльність; норматив покриття видатків, здійснюваних у грошовій формі, прибутками, одержаними в грошовій формі; норматив покриття умовно-постійних витрат прибутками, одержаними в

Грошовій формі.

Для аналізу ефективності пасивних операцій банку через призму його активних операцій в західній літературі з банківського менеджменту запропоновано використовувати показники щодо додаткової вартості і мультиплікаційного ефекту капіталу банку. Економічний зміст показника додаткової вартості - це різниця між рівнем прибутку, що отримує банк на капітал, і рівнем прибутків, які виплачуються по запозиченим і залученим ресурсам, забезпечуючи компенсацію ризику вкладень для інвесторів (клієнтів банку).

Мультиплікатор капіталу банку дає уявлення про спроможність банку залучати грошові ресурси, не порушуючи прибуткової роботи банку. Мультиплікаційний ефект капіталу банку полягає в притягненні і ефективному використанні платних грошових ресурсів. Банку необхідно приймати всі прибуткові проекти, доки вони приносять більший прибуток, аніж процентні витрати на притягнення грошових ресурсів.

Результати оцінки ефективності дозволяють виявляти фактори, які зумовлюють її підвищення або зниження, а відтак, є можливість розробити заходи щодо її зростання.

Як свідчить реальна дійсність, в україні прибуткові активи формуються за рахунок коштів клієнтів банків, які і є головним джерелом зростання банківського прибутку. Незначна питома вага коштів клієнтів у ресурсному потенціалі банків не дозволяє більшості з них швидко нарощувати обсяг прибуткових активів [1]. В умовах обмеженості фінансових ресурсів банки змушені розширяти спектр банківських послуг з метою підвищення обсягу комісійних доходів. Крім того, комерційні банки повинні значно розширювати спектр банківських послуг, і в першу чергу таких, які сприятимуть перетворенню банків у "фінансові супермаркети" [2] .

Недепозитні джерела фінансових ресурсів за рахунок своєї низької собівартості дозволяють банкам формувати кредитно-інвестиційний портфель з більшою прибутковістю. В той же час портфель, що формується за рахунок таких джерел, має, в основному, короткостроковий характер, оскільки саме вони практично повністю представлені залишками на поточних рахунках і на рахунках до запитання. Разом з тим, прибутковість портфелю прямо пропорційна терміну його дії. Таким чином, висока частка недепозитних ресурсів дозволяє банкам підтримувати поточну ліквідність, але не завжди може сприяти істотному підвищенню прибутковості.

Комерційним банкам україни доцільно активізувати діяльність на ринку позичкових ресурсів, які в умовах дефіциту вільних грошових коштів мають відігравати визначальну роль у процесі формування банківських ресурсів. Практика доводить, що найбільш активну позицію українські банки займають на фінансовому ринку позичкових ресурсів (ринок міжбанківського кредитування). Невисокий кредитний рейтинг україни на світових фінансових ринках жорстко обмежує діяльність українських банків на ринку євродоларових позик. В той же час, фондовий ринок позичкових ресурсів (ринок банківських боргових зобов'язань) тільки починає зацікавлювати банки. Активізація діяльності українських банків на даному ринку може достатньо ефективно відбитися на якості та структурі банківських ресурсів. В даному контексті йдеться про емісію ощадних сертифікатів, банківських облігацій і векселів. Однак, якщо банківська система україни вже має певний досвід розміщення ощадних сертифікатів, то ринок облігаційних позик і боргових зобов' язань (векселів) уже протягом тривалого часу залишається поза увагою зору українських банків. Причиною тому є недосконалість законодавства, недостатньо високий рівень розвитку фондового ринку та його інфраструктури.

Негативний вплив на показники ефективності використання ресурсів банку чинять високі кредитні ризики за позичками банків, ризик зміни процентних ставок, ризик незбалансованої ліквідності, який потребує створення достатніх резервів для покриття потреби у ліквідних засобах, нераціональна структура активів, короткостроковий характер залучених ресурсів.

Висновки. Підвищення ефективності формування та використання ресурсної бази комерційних банків потребує вдосконалення напрямів діяльності останніх на ринку залучених ресурсів та використання фондових інструментів в процесі активізації позиції комерційних банків на ринку позичкових ресурсів. Серед доцільних методів роботи банків на ринку банківських послуг для фізичних осіб є продаж фізичним особам опціонів на купівлю-продаж іноземної валюти. Вигода банку при реалізації даної послуги подвійна: з одного боку, банк залучає грошові ресурси (у вигляді завдатку), а, з іншого боку, практично планує роботу по купівлі-продажу іноземної валюти. При цьому опціон повинен бути привабливий по курсу, а можливі курсові ризики мають покриватися вигодами від використання у вигляді ресурсу сум завдатку. Інший напрям роботи по залученню коштів фізичних осіб - впровадження на ринок банківських послуг різноманітних режимів функціонування рахунків фізичних осіб. Зокрема, ширше мають використовуватися рахунки, що є поєднанням депозитного рахунку і рахунку до запитання. Такі операції базуються на таких угодах між клієнтом і банком, які дозволять останньому автоматично здійснювати трансферт коштів із розрахункового рахунку клієнта на депозитний за наявності залишку по рахунку, що перевищує певний мінімум, а також здійснювати зворотний трансферт у випадку, якщо залишок коштів по рахунку клієнта виявився нижчим обумовленого мінімуму.

На сьогодні доступними для комерційних банків україни напрямами підвищення ефективності кредитної діяльності є оптимізація структури активів, що передбачає збільшення частки працюючих активів, покращення якості кредитного портфелю на основі мінімізація кредитних ризиків та диверсифікації кредитних вкладень.

Література

1. Мещеряков а. А. Формування та використання ресурсної бази банку // фінанси україни. - 2006. - № 3. - с. 89-93

2.            Лобанова а.л. ресурсна політика комерційних банків україни // фінанси україни. - 2005. - № 1. -

С. 88-95

3.             Авансова і.а. оцінка кредитної діяльності банку // фінанси україни. - 2005. - № 6. - с. 103-112

Лізинг, як запорука розвитку підприємництва на сучасному етапі розвитку економіки україни

Чубата о.с., ларіонова к.л.

Хмельницький національний університет

У даній статті визначено методологічні засади та форми державної підтримки процесу розвитку лізингу в україні. Визначено пріоритети та напрямки такого розвитку, та проблеми, які потребують негайного розв 'язання.

Актуальність теми. Умови господарювання підприємств в україні під час становлення ринкової економіки пред'являють жорсткі вимоги до зниження витрат на виробництво, освоєння нової техніки і технологій, підвищення якості і конкурентоспроможності продукції. Однак багато суб'єктів господарської діяльності неспроможні виконати вказані вимоги, оскільки змушені експлуатувати фізично зношені та морально застарілі основні фонди, застосовувати віджилі енерго- і матеріаломісткі технології. Оновлення матеріально-технічної бази, прискорення науково-технічного прогресу та інноваційних процесів стало б можливим при залученні значного обсягу інвестицій. У той же час рівень роботи підприємств обмежує їх можливості фінансування за рахунок власних коштів. Перед підприємствами стоїть необхідність пошуку інших джерел фінансування, форм і методів їх використання. Великі потенційні можливості в цьому плані надає лізинг.

Успіх лізингової діяльності значною мірою залежить від правильного поняття його змісту і специфічних особливостей практичного застосування. Тому насамперед необхідно з' ясувати, в чому полягає суть лізингу, яка його природа і потенціал, принципи й організаційні форми. Тільки повне засвоєння економічного механізму лізингових відносин дозволяє широке використовувати його в практичній підприємницькій діяльності.

Аналіз останніх публікацій. Проблеми лізингової діяльності, що висвітлюються у вітчизняній літературі, представлені в основному роботами відомих учених-економістів: н. Внукової, в. Газмана, п. Гайдуцького, в. Горемикіна, о. Гриценко, в. Кузьміна, д. Лелецького, м. Лобаса, і. Луціва, в. Лященко, в. Кочеткова, в. Міщенка, о. Ольховікова, в. Овчинникова, г. Підлесецького, л. Прилуцького, п. Саблука, ю. Сосюрко та інших науковців. Аналізуючи вивчену літературу, можна помітити, що питання правового забезпечення лізингових відносин в україні залишаються мало дослідженими, а деякі питання взагалі не висвітлюються. З цією метою варто було б також зупинитися на основних проблемних питаннях лізингового законодавства.

Метою дослідження є аналіз лізингової діяльності в україні та розробка пропозицій щодо підвищення ефективності використання цього джерела фінансування розвитку підприємств.

Виклад основного матеріалу. Аналізуючи лізинг з різних точок зору, слід зазначити, що в даній формі економічних відносин спостерігається суперечлива, подвійна природа лізингу. Ця двоїстість проявляється в тому, що, з одного боку, лізинг являє собою вкладення коштів в основний капітал на зворотній основі. З другого боку, за формою лізинг також схожий з інвестиціями капіталу, оскільки лізингодавець і лізингоодержувач оперують капіталом не тільки в грошовій формі, а й в формі основних виробничих фондів, що зближує лізинг з інвестуванням і суттєво підвищує його народногосподарське значення.

У дискусії з багатьох проблемних питань лізингу центральне місце посідає також роль і місце оренди в лізингових відносинах. Більшість науковців схиляється до того, що не можна ототожнювати ці дві економічні категорії, хоча б тому, що лізинг органічно поєднує орендні відносини з використанням механізму кредиту. Лізинг - споріднена з орендою форма господарських зв'язків, але більш складна і синтетична. Якщо орендодавець здає в оренду своє майно, то лізингодавець перед передачею майна в лізинг спеціально придбає його у виробника чи іншого власника, часто - за безпосередньою вказівкою майбутнього лізингоодержувача.

Головними перешкодами розвитку лізингу в україні є недосконале законодавство та система оподаткування в країні. Слід зазначити, що аж до грудня 1997 р. В україні практично не існувало законодавчих актів, які б регулювали лізингові відносини. Тому багато правових і податкових питань були не відрегульовані. Так у законі "про оподаткування прибутку підприємств" значилось лише загальне поняття "фінансова оренда". Особливість лізингових операцій цього періоду полягала в тому, що ними займалися, як правило, організації (підприємства), що не спеціалізуються на лізингу - банки, бази постачання й ін.

Ситуація почала змінюватись з грудня 1997, коли в україні стали прийматися законодавчі акти, що стосувалися лізингу. Прийнятий в грудні 1997 року закон україни "про лізинг" навіть після внесення в нього в 1999 році змін недостатньо чітко визначає основний термінологічний апарат, а також можливості і перспективи розвитку лізингу. По суті, він носить декларативний характер, залишаючи значну частину питань лізингової діяльності за межами правового поля [3, с.67].

У законі україни "про лізинг" зазначено, що лізинг є не господарською операцією (як це зазначено у законі україни "про оподаткування прибутку підприємств" [2, с.4]), а видом підприємницької діяльності. У цьому надто широкому трактуванні криється багато неприємностей, яких уже зазнають підприємці україни внаслідок непосильних податків та інших численних перешкод. Якщо вони автоматично будуть застосовані до лізингової діяльності, вона може загинути в зародковому стані.

В законі україни "про лізинг" визначено, що він може бути двох видів: фінансовий і оперативний. У результаті укладання договору фінансового лізингу, лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об' єкта лізингу, а при укладанні угоди оперативного лізингу передбачає фізичну передачу лізингодавцем у платне користування лізингоодержувачу інвентарного об' єкта основних засобів на строк, який має бути меншим строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу [3, с.70]. Якщо розглянути визначення фінансового і оперативного лізингу в законі "про лізинг" порівняно із законом "про оподаткування прибутку підприємств", то встановлення строку користування основними фондами, переданими в лізинг, як такого, що не перевищує строку повної амортизації даних фондів, що зазначено в другому законі, є більш прийнятним з точки зору суб'єктів лізингу.

Несприятливим для розвитку лізингових відносин в україні був той факт, що лізингоодержувач не мав можливості самостійно визначити найвигідніший для себе строк дії договору і порядок сплати лізингових платежів. Однак з 1 липня 2000 р. Введено в дію положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "основні засоби", який дозволяє підприємцям самостійно обирати методи нарахування амортизації, що дозволяє суб'єктам лізингових відносин вибирати більш вигідний строк дії та умови лізингової угоди.

Залишається недостатньо чітко зрегульованим питання стягнення пдв з об' єктів лізингу, які ввозить з- за кордону лізингова компанія на замовлення лізингоодержувача і які є для останнього товарами критичного імпорту (не обкладається пдв). Крім того, недолік чинного законодавства полягає в тому, що в україні практично неможливо реалізувати пайовий лізинг, яким визнається лізинг, що здійснюється за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти (не більше 80 % вартості об'єктів лізингу). Отже, лізингодавець (учасник пайового лізингу) повинен мати в своєму розпорядженні вільні кошти з сумі не менше 20 % вартості об'єкта лізингу. Однак при високій вартості об'єкта і великій кількості здійснюваних операцій протягом року лізингова компанія для участі в пайовому лізингу повинна мати величезні фінансові ресурси, які можна нагромадити при успішному існуванні на ринку за певну кількість років.

Для стимулювання розвитку лізингу в україні необхідно вирішити питання єдиного, стабільного та поміркованого оподаткування на всій території країни, яке зможе зацікавити великі іноземні лізингові компанії, що мають сучасні високотехнічні об'єкти лізингу для переоснащення підприємств для випуску якісної продукції.

Але існують й інші проблеми, що заважають становленню стабільної лізингової індустрії в україні. Протягом останніх майже десяти років в україні панувала макроекономічна нестабільність, викликана високими темпами інфляції та знеціненням національної грошової одиниці. Наслідком цього стала висока вартість капіталу та неможливість довгострокового фінансового планування. Незважаючи на досягнення в удосконалені законодавчої бази, існуюча юридична, регулююча і податкова системи не сприяють розвитку ефективних ринкових відносин, ринків, зокрема ринку лізингу в україні. Такі умови створили значні проблеми для українських банків та фінансового сектору в цілому, який характеризується відсутністю альтернативних банківським кредитам джерел довгострокового фінансування. Саме за рахунок довгострокових, недорогих коштів лізингові компанії могли б придбати об'єкти лізингу. Ще однією проблемою в умовах, що склалися є неможливість знайти надійних лізингоодержувачів, що виправдали б сподівання лізингодавців стосовно достатньо високих прибутків, і яким можна було б довірити кошти на основі аналізу їхніх грошових потоків.

Усвідомлення і успішне вирішення всіх вищенаведених проблем дозволить активізувати лізингову діяльність в україні та підвищити ефективність використання цього джерела фінансування розвитку підприємств.

Висновки. Слід зазначити, що лізинговий бізнес дуже позитивно впливає на розвиток економіки країни в цілому та окремо взятого підприємства. Тому лізинг, виходячи із зарубіжного досвіду розвинених країн та країн «третього світу», може активно допомогти у вирішенні багатьох проблем українських підприємств, які потребують переоснащення своїх виробництв, придбання «ноу-хау» та високотехнологічного й дорогого устаткування. Адже налагодження випуску конкурентоспроможної продукції на окремих підприємствах врешті-решт приведе до підняття української економіки в цілому, а отже і підвищення життєвого рівня населення. Проте на даний час низький рівень опрацювання теоретичних основ лізингу як специфічної форми економічних відносин істотно гальмує практичні процеси і знижує ефективність використання цієї економічної категорії.

Отже, зважаючи на існуючий економічний та законодавчий стан в україні можна виділити, наступні напрямки розв' язання проблем лізингової діяльності:

-                     Створення лізингових компаній при комерційних банках, які можуть надати їм дешеві джерела ресурсів та при вітчизняних заводах - виробниках устаткування;

-                     Створення державних лізингових компаній шляхом надання лізингових послуг закордонними компаніями - виробниками, що мають представництва в україні;

-                     Створення лізингових компаній з частиною іноземного капіталу, або компаній, що цілком формуються за рахунок українських засновників (це компанії, для яких лізинг є основним видом діяльності);

-                     Створення лізингових компаній у вільних

Зацікавило?

Змiст

Мотивация персонала в системах менеджмента качества

Проблеми інвестування технологічного розвитку підприємства

Створення логістичних систем на підприємстві

Система управління витратами промислового підприємства

Технологія менеджменту

Інноваційна модель розвитку підприємств україни

Структура фінансового потенціалу підприємства

Організація управління ефективністю виробництва

Вплив організаційної культури на ефективність роботи персоналу

Інтелектуальна власність в україні та проблеми її розвитку

Проблеми розробки програми антикризового фінансового управління ват «городоцьке» атп 16838

Формування системи стратегічного менеджменту у банківських установах

Забезпечення якості продукції на підприємствах

Сучасні підходи до оцінки вартості підприємства

Розвиток творчого потенціалу в інноваційній діяльності підприємства

Основні аспекти організації та впровадження контролінгу на підприємствах

Фінансове планування як важлива складова системи менеджменту підприємства

Застосування стандартів iso 9001:2000 при створенні систем управління якістю

Формирование эффективной системы управления затратами предприятия

Теоретичне обґрунтування сучасних методів управління підприємницької діяльності

Особливості мотивації та стимулювання праці на сучасних підприємствах

Логістична система та проблеми, що пов'язані з її формуванням

Сучасні аспекти формування ефективної системи мотивації праці на підприємстві

Реинжиниринг как фактор повышения эффективности деятельности производственных предприятий

Інноваційна діяльність на підприємствах україни

Організаційна культура в системі стратегічних змін

Формування раціональної структури управління відповідно до змін зовнішнього середовища підприємства

Персонал під управлінням. Проблематизація поняття „праця"

Стратегії розвитку підприємств на ринку пива

Класифікація стратегій промислового підприємства як необхідний елемент їх ефективного використання

Проблеми формування витрат управління запасами на підприємстві

Сучасні концепції менеджменту

Проблеми теорії і практики маркетингу в умовах ринкової економіки

Проблеми здійснення комунікаційної політики в освітніх закладах україни

Організація маркетингового планування на підприємстві

Оценка параметров развития торговой марки: конкурентный аспект

Діагностика процесу маркетингового управління реалізацією стратегічного набору підприємств: функціональний зріз

Інноваційна маркетингова модель розвитку державотворчих процесів в україні

Банківська система україни в умовах глобалізації фінансових ринків

Завдання стратегічного банківського менеджменту в умовах інтеграції банківської системи україни у світовий фінансовий простір

Вплив доходів та споживчих настроїв населення на розвиток сфери банківських послуг

Сутність і етапи відмивання грошей

Вплив фінансової глобалізації на розвиток банківського сектору україни

Формування ринку депозитів для фізичних осіб в банківській системі україни

До питання щодо визначення ефективності кредитних операцій комерційного банку

Сучасні аспекти розвитку банківської системи україни

Еволюція та розвиток центральних банків

Проблеми та перспективи розвитку споживчого кредитування в україні

Місце та роль комерційних банків україни в системі недержавного пенсійного забезпечення

Можливості удосконалення політики кредитування комерційними банками україни

Сучасний стан та перспективи розвитку банківського кредитування суб'єктів малого бізнесу в україні

Розвиток кредитного ринку україни в умовах глобалізації фінансового простору

Податок на нерухомість як необхідний елемент податкової системи держави

Емісія цінних паперів як один з перспективних напрямів фінансування капіталу підприємства

Місцеві податки і збори та їх вдосконалення

Лізингові відносини в національній економіці україни

Методика пошуку найефективніших джерел фінансування малого і середнього бізнесу

Порівняння вітчизняної та зарубіжних систем оподаткування

Сутність управління фінансовими ресурсами підприємств

Податкова політика україни: характеристика, шляхи модернізації

Деякі аспекти внутрішньої структури національної фінансової системи

Механізм регулювання процесу формування доходів державного бюджету: теоретичний аспект

Складання, розгляд та затвердження доходів бюджету

Моніторинг, аналіз та аудит за доходами бюджету

Проблеми і перспективи розвитку місцевого оподаткування

В статті проаналізований наявний стан місцевого оподаткування, розглянуті актуальні проблеми і перспективи розвитку.


Нові надходження

Всього підручників:

292