розвиток соціально економічних відносин в умовах глобалізації

ПРОБЛЕМА БЕЗРОБІТТЯ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

ГУМЕНЮК Т.А., ПАВЛЮК В.Д.

Хмельницький національний університет

Проаналізовано сучасний стан ринку праці в Україні. Визначено рівень безробіття, основні причини його виникнення. Запропоновано заходи державної політики, спрямовані на розв 'язання проблеми безробіття.

Постановка проблеми. Нагальною потребою української економіки є підвищення якості людських ресурсів як чинник конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світових ринках, підвищення рівня доходів населення та запобігання масовому безробіттю. Оскільки безробіття є неприйнятною альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними трудовими нормами.

Ринок робочих місць як складова ринку праці відображає потребу в робочій силі і характеризується передусім кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. Отже, ринок праці - це передусім система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару «робоча сила».

Постановка завдання:

-          дослідити процес розвитку ринку праці в Україні;

-          визначити причини та особливості безробіття в Україні;

-          запропонувати заходи державної політики зайнятості на даному етапі.

Виклад основного матеріалу. Протягом останніх років в Україні спостерігаються позитивні тенденції у сфері зайнятості [6, с.30]. Розвиток ринку праці в Україні проходить в умовах наявності значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили. Необхідно зазначити, що безробіття в Україні, за даними Держкомстату України, має стійкий характер (середня тривалість незайнятості - 22 місяці). Близько 60 % безробітних громадян України перебували в цьому стані понад рік. Треба звернути увагу на те, що вже через 9 місяців перебування у стані безробіття зменшується активність пошуку роботи, зникає бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розмежовування населення за рівнем доходів та багато інших негативних наслідків. Ситуацію на ринку праці також ускладнює не розв'язана до цього часу проблема заробітної плати, зокрема, в бюджетній сфері, яка лягає тягарем на українські сім'ї. За даними Державного комітету статистики України, середньомісячна номінальна зарплата за вісім місяців 2007 р. порівняно з таким самим періодом 2006 р. зросла на 31,3 %, але реальна збільшилась тільки на 17,3 [1, с.18].

Проблеми безробіття в сільській місцевості є гострішими, ніж в інших секторах ринку праці. Так, поряд із загостренням традиційних для сільської місцевості проблем (вузькість сфери застосування праці, низький рівень доходів населення, відставання соціальної сфери) з'явилися нові:

-          перевищення, починаючи з 1999 р. смертності сільського населення над народжуваністю. Депопуляція до цього часу спостерігається в усіх областях України;

-          зростання сільського безробіття. Його фактичний рівень коливання - від 18 до 30 %, тоді як, за оцінкою ООН, критичний (припустимий) рівень становить 10 %;

-          збільшення розбіжностей у рівні життя між міським і сільським населенням;

-          згортання мережі об'єктів соціальної інфраструктури і сповільнені темпи формування ринкової інфраструктури;

-           низький рівень інформованості сільського населення про свої економічні й соціальні права, зростання інформаційної ізольованості села [1, с.19].

Рівень безробіття місцевого населення серед економічно активного населення працездатного віку у 2006 р. становив 3,7 %. Проте у 2007 р. він зменшився до 2,7 %. Рівень безробіття сільського населення також зменшився у 2007 р. порівняно з 2006 р. до 6,3 %. Загалом спостерігається тенденція до зниження рівня безробіття усього населення. У 2006р. він становив 4,2 %, а у 2007 р. знизився на 1 % і дорівнював 3,2 %. (рис. 1).

8

7,4

6,3

 

6

5

5,6

 

□  2006 рік

4,2

3,9

3,7

^ 4

3,2

2,8

2,7

□  2007 рік

 

2

0

^  ІЗ

о    ^

Я   ч

ц    и

■З О

о   Й

к

и и

т 5

о Й К

К

я

о ч

£

 

Рис. 1. Безробіття серед економічно активного населення працездатного віку за статтю та місцем проживання у 2006-2007рр. (% чисельності економічно активного населення працездатного віку)

Зауважимо, що визначені за методологією МОП рівень безробіття населення майже вдвічі перевищував рівень зареєстрованого безробіття. Тенденція щодо скорочення обсягів безробіття спостерігалась у 2007 р. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у 2007 р., порівняно з 2006 р., скоротилася на 85,8 тис. осіб, або на 5,4 %, та становила 1,5 млн осіб. Серед безробітних майже три чверті становили мешканці міської місцевості (1,1 млн осіб), решту - сільські жителі (401,5 тис. осіб).

Основними причинами незайнятості безробітних віком 15-70 років (за методологією МОП) були: звільнення за власним бажанням (37,4 %), вивільнення з причин економічного характеру (30,0 %), непрацевлаштованість після закінчення навчальних закладів (17,0 %), звільнення у зв'язку із закінченням терміну дії трудового договору (10,3 %) [6, с.34].

У сучасних вітчизняних умовах політика держави на ринку праці не повинна обмежуватись пошуком оптимальної глибини втручання в трудові відносини. Досягнення оптимальної економічно і соціально ефективної зайнятості - невід'ємна складова відновлення української економіки. Необхідні докорінні зміни у динаміці інвестицій, активізації роботи з перепідготовки кадрів, стимулювання приватного підприємництва, розширення допомоги безробітним [6, с.37].

Одним із напрямів боротьби з безробіттям є забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт. Конкурентоспроможність і висока кваліфікація робочої сили дадуть можливість, по-перше, виробляти конкурентноздатну на світовому ринку продукцію і за рахунок високої продуктивності забезпечити подальше економічне зростання; по-друге, досягти позитивних наслідків у трудовій міграції і відкрити шлях до широкого рівноправного входження у світовий ринок праці [2, с.121].

Дискусійним залишається питання фінансування професійного навчання безробітних. Це цілеспрямований процес, метою якого є отримання безробітними першої професії, нової професії або підвищення кваліфікації, формування в них нових якостей робочої сили, подальше працевлаштування навчених громадян. Первинна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації безробітних мають здійснюватися на якісній основі, з використанням передових технологій, сучасної науково-виробничої бази [4, с.39]. Для того, щоб сформувати повноцінний ринок праці в Україні, потрібен певний час, протягом якого мають бути створені всі умови для його функціонування.

Перспективи зайнятості визначаються динамікою й рівнем економічної ефективності виробництва, тому раціональніше використання працівників є пріоритетним напрямом порівняно зі збереженням наявних робочих місць. Скорочення зайвих працівників і збільшення за рахунок цього кількості безробітних (за їх достатньої матеріальної підтримки) багато в чому ефективніше, ніж збереження на підприємствах прихованого резерву робочої сили.

Для розв'язання всіх цих завдань держава має прогнозувати ситуацію на ринку праці, знаходити і підтримувати або формувати «осередки зростання» в економіці, проводити відповідну структурну, регіональну й інвестиційну політику, регулювати зовнішньоекономічні зв'язки, сприяти адаптації працівників до вимог ринку праці. Варто також ураховувати, що можливості держави щодо створення робочих місць менші, ніж можливості приватного капіталу. Це, однак, не знижує ролі держави як гаранта зайнятості, вона має стимулювати активність підприємців. Водночас державі необхідно обмежувати дії на ринку праці, забезпечуючи захист соціально вразливих груп населення і регулюючи вивільнення робочої сили [6, с.38].

Для поєднання економічного зростання з розширенням зайнятості необхідні:

- поява ринково орієнтованого, захищеного державою й соціально відповідального власника виробничих та фінансових ресурсів, заохочення його підприємницької активності;

-          залучення внутрішніх та іноземних інвестицій;

-          забезпечення умов для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящих вимогам матеріально-технічної бази виробництва.

Реалізація цих вимог можлива лише за використання розвинутого ринкового господарського механізму в поєднанні з державним регулюванням. Насамперед, необхідно, удосконалювати територіальну структуру виробництва, а саме: більш повно використовувати місцеві ресурси і можливості з урахуванням трудового потенціалу, усунути відставання розвитку соціальної інфраструктури регіонів від потреб. Цьому сприятиме територіальна мобільність робочої сили.

Державна служба зайнятості відіграє важливу роль у працевлаштуванні населення України через свої структурні одиниці, а саме Державний центр зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласний, Київський та Севастопольський міський, районний, міськрайонний, міський і районний у містах центри зайнятості, центри організації професійного навчання незайнятого населення і центри професійної орієнтації населення, інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Отже, співпраця центрів зайнятості з роботодавцями та владними структурами повинна забезпечувати більш якісний рівень обізнаності роботодавців з послугами служби зайнятості в таких пріоритетних напрямах: по-перше - зниження перебування на обліку значної кількості безробітних без попереднього досвіду трудової діяльності та громадян з низьким рівнем кваліфікації, що стає перепоною при підборі претендентів на замовлення роботодавців, які висувають комплекс вимог до претендентів (віковий ценз, наявність практичного досвіду роботи за фахом, знання іноземної мови, наявність посвідчення водія тощо); по-друге - працевлаштування незайнятого населення на селі; по-третє - здійснення соціального захисту сільського незайнятого населення шляхом надання матеріального забезпечення, передбаченого чинним законодавством про зайнятість.

Збільшення кількості звернень незайнятих громадян у майбутньому свідчитиме про підвищення рівня управління процесами на ринку праці. Ефективна організація регулювання зайнятості населення припускає створення механізмів регулювання, які б відповідали вимогам стосовно забезпечення комплексного розв' язання завдань, що стоять перед службою зайнятості, і потребує постійного вивчення та вдосконалення [3, с.15].

Висновки. Отже, можна зробити такі висновки: для ефективного подолання проблеми безробіття необхідно сприяти працевлаштуванню молоді після закінчення навчальних закладів, адже роботодавці не бажають приймати на роботу працівників без досвіду роботи; забезпечити підвищення конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт; залучати внутрішні та іноземні інвестиції; забезпечити умови для матеріальної зацікавленості працівників, розвитку їхніх потреб, розширення інфраструктури для їхнього задоволення, а також відповідності професійного рівня трудящих вимогам матеріально-технічної бази виробництва; забезпечити співпрацю центрів зайнятості з роботодавцями та владними структурами. І це лише незначна частка заходів, які сприятимуть скороченню кількості безробітних.

Проведений аналіз стану ринку праці засвідчив, що ринок праці України розбалансований і потребує удосконалення державних механізмів та важелів його регулювання.

Для того, щоб сформувати повноцінний ринок праці в Україні, потрібен певний час, протягом якого мають бути створені всі умови для функціонування такого ринку.

Література

1.  Афендікова Н.О. Особливості трудових ресурсів та розвитку ринку праці в Україні // Держава та регіони - 2006 - № 4 - С.16

2.  Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості. Навчальний посібник. - К: КНЕУ, 2003 - 252с.

3.  Волківська А. Оцінка ефективності роботи ДЦЗ та прогнозу основних планових показників діяльності // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 3 - С.10

4.  Костенко М. Професійне навчання безробітних як засіб відновлення та розвитку трудового потенціалу // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 2 - С.32

5.  Осовська Г.В. Управління трудовими ресурсами. Навчальний посібник. - Київ «Кондор», 2003 - 224 с.

6.  Ярошенко В. Державні механізми регулювання ринків праці в Україні // Україна: аспекти праці. - 2007. - № 8 - С.30

7.  www.ukrstat.gov.ua

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ПРАЦЮЮЧОГО НАСЕЛЕННЯ

ДОВГАНЮК С.М., АТАМАНЮК Е. А.

Хмельницький національний університет

В статті розглянуто основні напрямки соціального захисту працюючого населення; визначено проблеми та перспективи розвитку даної сфери соціальної політики. Обґрунтовано необхідність створення нових підходів державного регулювання соціальної політики України.

Формування сучасної концепції соціального захисту населення, створення ефективно діючої його системи є нагальною проблемою українського сьогодення, яка потребує невідкладного розв'язання.

Питання соціального захисту населення - це водночас питання всіх і кожного. Недооцінка важливості розробки теоретичних питань призвела до того, що пошук шляхів удосконалення форм і методів соціального захисту населення здійснювався емпірично, шляхом проб і помилок. Це стало перешкодою в ефективному здійсненні державної політики в цій сфері на загальнонаціональному та регіональному рівнях.

На сьогодні навіть у законодавстві чи науковій літературі не існує єдиного визначення цього питання. Відсутність загального уявлення про характер інституту соціального захисту та його зміст спричиняє змішування та вільне тлумачення різноманітних категорій, термінів і понять, що слугують для розкриття змісту цього інституту. Дослідженням загальних проблем у сфері соціального захисту населення займалися В. Куценко, О. Новикова, Н. Борецька, С. Злупко.

На початку 90-х років ХХ ст. більшість науковців розглядала систему соціального захисту як сукупність різних видів допомог і пільг найбільш вразливим категоріям населення (пенсіонери, діти, інваліди), що характеризує систему соціального захисту лише кількісно і не відбиває її істинного призначення.

У період існування України як конституційної держави науковці О. Василик, Т. Косова відносять «соціальний захист» до категорії розподільчих відносин, у процесі яких за рахунок частини національного доходу утворюються та використовуються суспільні фонди грошових засобів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій громадян. Поряд з цим О. Василик застосовує терміни «соціальні гарантії» в широкому розумінні, включаючи гарантію громадянину, зайнятому трудовою діяльністю; нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати; гарантії отримання загальної освіти, охорони здоров'я; державне регулювання цін та інші гарантії [1, с. 83].

Проблема соціального захисту населення містить дві складові: перша пов' язана з установленням ринку праці, коли працездатне населення потребує соціального захисту; друга - захист людей, які за різних обставин не можуть самостійно забезпечити свій необхідний життєвий рівень, тобто соціальний захист непрацездатного населення. Система соціального захисту населення повинна захистити людину від економічної та соціальної деградації у разі різкого скорочення прибутку, безробіття, хвороби, втрати годувальника. Соціальна система захисту має будуватися на основі диференційованого підходу до різних категорій населення залежно від їхнього соціального статусу, віку, працездатності, ступеня економічної самостійності і бути спрямованою на досягнення перспективної мети і, що особливо важливо, запроваджуватися з урахуванням конкретних регіональних соціально-економічних умов.

При визначенні соціальних гарантій держава зобов' язана захищати реальні цінності, враховуючи вартість життя людини.

Соціальний захист інтересів працюючих повинен складатися із системи заходів, що захищають їх від безробіття чи втрати (скорочення) доходів, оскільки в ринкових умовах саме можливість отримання роботи є головною засадою задоволення кожною людиною достатнього рівня життя. Ефективна система соціального захисту повинна стимулювати працездатну частину населення до високопродуктивної праці і гарантувати повне забезпечення для працездатних категорій громадян.

Система соціального захисту праці має включати такі основні напрями:

-          комплекс заходів для захисту працівника при влаштуванні на роботу: інформацію про професійну підготовку та інструктаж, про ступінь профризику, травматизму, професійних захворювань і терміни їхнього формування, проведення медичних оглядів;

-          захист працюючих у процесі роботи: безпечні умови праці, ефективні засоби індивідуального і колективного захисту, періодичні медичні огляди, інструктажі;

-           захист працюючих у випадку тимчасової чи повної втрати працездатності: виявлення відхилень у здоров'ї, переведення на іншу роботу, гідний рівень життя при професійних захворюваннях, інвалідності, центри реабілітації потерпілих на виробництві;

-          захист у випадку втрати роботи;

-          пенсійне забезпечення;

-          захист праці дітей, молоді, жінок.

Аналіз свідчить, що на сучасному етапі в системі соціального захисту України центральною проблемою соціальної політики України є дисбаланс між розмірами фінансування соціальної сфери і соціальними гарантіями держави. Процес регулювання доходів передбачає досягнення оптимального співвідношення між ефективністю суспільного виробництва і соціальною справедливістю економічної системи.

Основними принципами стимулювання результатів праці повинні бути: посилення залежності оплати праці від її результатів; підвищення заробітної плати у зв'язку з ростом вартості життя; збереження міжгалузевих, галузевих, професійних і кваліфікаційних співвідношень у нормах оплати праці та обґрунтована зміна цих співвідношень при зміні умов відтворення робочої сили під впливом природних, науково-технічних, соціально-економічних та інших об'єктивних факторів; підвищення стимулюючої ролі заробітної плати [2, с. 29].

У системі соціальних гарантій працюючих важливе місце займає право громадян на соціальний захист у сфері зайнятості. Ефективне функціонування сфери зайнятості впливає на все господарство, на спрямованість всіх соціально-економічних процесів у суспільстві [3, с. 83]. Досягнення ефективної зайнятості населення є основною функцією ринку праці, що сприяє створенню механізмів розширення сфери праці, регулюванню трудових міграцій, забезпеченню додаткових гарантій зайнятості для окремих верств населення, розширенню громадських робіт, професійної мобільності, перепідготовки кадрів, розвитку соціально-трудових відносин, забезпеченню соціального захисту безробітних та членів їх родин. Основна мета ефективної політики зайнятості полягає в запобіганні масовому безробіттю шляхом створення цивілізованих ринків праці [4, с. 73].

Проблеми соціальної захищеності населення неможливо розглядати відокремлено від глобальних процесів, тому що їх вплив на соціальну ситуацію в Україні буде значно підсилюватися. Ефективність впровадження глобальної інтеграції в усі сфери життєдіяльності визначається, насамперед, продуктивністю і конкурентоздатністю економіки, конкурентоздатністю робочої сили на світовому ринку праці, ефективністю соціальної політики.

Одним із найважливіших напрямів удосконалення соціально-трудових відносин і підвищення соціального захисту працюючих є нормалізація процесів відтворення трудових ресурсів, для чого необхідне:

-          створення могутніх мотиваційних стимулів продуктивної зайнятості за допомогою формування ефективних систем заробітної плати, проведення результативної політики доходів, що мають відповідати соціальним стандартам, зокрема, впровадження погодинної оплати праці;

-          формування раціональної системи управління соціальним розвитком трудових колективів, спрямованої на першочергове розв'язання соціальних проблем з урахуванням фінансових можливостей суб' єктів господарювання;

-          подолання в усіх секторах економіки прихованого безробіття у формі неоплачуваних відпусток з ініціативи адміністрації та інших форм неповної зайнятості шляхом більш ефективного використання виробничих потужностей, а також перехід від прихованої форми безробіття в зареєстровану;

-          впровадження різних форм трудозбереження на основі формування нового типу господарювання, орієнтованого на високу продуктивність праці;

-          здійснення на всіх рівнях організаційно-економічних заходів, спрямованих на пошук необхідних коштів для підвищення рівня заробітної плати;

-          посилення законодавчої відповідальності власника і працівника за невиконання вимог законодавства у соціально-трудовій сфері;

Таким чином, проведені дослідження і всебічна оцінка умов життя та праці працюючого населення, вивчення якісних та кількісних характеристик життя показали, що їх трудова життєдіяльність практично у більшості не відповідає світовим стандартам. Для здійснення всебічного захисту даної категорії населення, необхідні зміни в трудовому законодавстві України. Відповідно до конституції України є соціальною державою, у якій права людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності, а забезпечення прав людини є головним обов' язком держави.

Важливість гарантій соціальної захищеності працюючих полягає не у створені нормальних умов для них. Це одна сторона дуже важливої проблеми. Зміст іншої її сторони в тому, що працею створюється національний доход - основне джерело реалізації всіх напрямів національної економіки і програм розвитку суспільства, в тому числі програми соціального захисту населення. Тому є всі підстави вважати, що створення міцних гарантій захисту працюючих є основою всієї системи соціального захисту. Чим кращі та організованіші умови праці, тим продуктивніша праця, і більш високі надходження в державний бюджет.

Отже, визначені провідні напрями удосконалення системи соціального захисту працюючого населення дозволять не лише покращити продуктивність праці, але й підвищать якість та конкурентоспроможність робочої сили на ринку праці. Необхідною передумовою для цього є створення працездатним верствам населення умов для самостійного розв'язання проблем підвищення власного добробуту, що можливе лише у разі забезпечення продуктивної зайнятості, збалансування попиту і пропозиції на ринку праці, запобігання безробіттю.

Література

1.  Савченко Н. Фінансове забезпечення системи соціального захисту населення // Вісник Київського національного торгівельно-економічного університету. - № 2. - Київ. - 2004. - С. 85-91.

2.  Нижник В. М. Затрати і результати праці в транзитивній економіці (проблеми теорії та практики). - Хмельницький: Поділля, 2000. - 359 с.

3.  Трансформаційні процеси у соціальній сфері: Зб. Наук. Пр. / НАН України. Ін-т економіки / Ред.кол.: Новіков В.М. (відп. ред.) та ін. - К., 2003. - 140 с.

4.  Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. - Донецьк: Янтра, 2001. - 351 с.

Зацікавило?

Змiст

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ТА ЙОГО РОЛІ В ІНФРАСТРУКТУРІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

ІНВЕСТИЦІЇ В ЛЮДСЬКИИ КАПІТАЛ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ТА РОЛЬ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЗРОСТАННІ

ПОНЯТТЯ І РОЛЬ НЕФОРМАЛЬНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

ПЛАНУВАНЯ КАР'ЄРИ ЯК ЧИННИК МОТИВАЦІЇ

ПРОБЛЕМА БЕЗРОБІТТЯ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

ПРОБЛЕМА ЕМІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ З УКРАЇНИ

МОТИВАЦІЯ І ОЦІНКА ПЕРСОНАЛУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

РОЛЬ ОСВІТИ У СТРАТЕГІЧНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

УЧАСТЬ ПРАЦІВНИКІВ У ПРИБУТКАХ ПІДПРИЄМСТВА, ЯК ОДИН З ПРЯМИХ МЕТОДІВ МОТИВАЦІЇ ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

СУЧАСНА МЕТОДОЛОГІЯ МОТИВАЦІЇ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРАЦІВНИКІВ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

СТРУКТУРА БЕЗРОБІТТЯ В ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

ЗАСТОСУВАННЯ ЕКСПЕРТНОГО ОЦІНЮВАННЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ КАДРОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА


Нові надходження

Всього підручників:

292