розвиток соціально економічних відносин в умовах глобалізації

ПОНЯТТЯ І РОЛЬ НЕФОРМАЛЬНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

БАЗИЛЕВИЧ Т.М., АТАМАНЮК Р.Ф.

Хмельницький національний університет

У статті визначено суть та місце неформального сектора у структурі національного ринку праці. Розкрито особливості неформальної зайнятості в Україні та пов 'язані з нею негативні наслідки. Запропоновано найоптимальніші шляхи вирішення зазначеної проблеми.

Уперше поняття неформального сектора і його складової - неформальної зайнятості - зустрічаються в офіційних документах МОП, присвячених питанням зайнятості в Кенії в 1972 році, і пояснюються нездатністю галузей реальної економіки забезпечити відповідні доходи чи можливості в області зайнятості для робочої сили, чисельність якої росте швидкими темпами.

Вивчення публікацій і матеріалів МОП свідчить про те, що на даний період не існує чіткого визначення неформальної зайнятості. Це явище звичайно пов'язується з неформальним сектором, границі і поняття якого залишаються досить розмитими.

Під неформальним сектором розуміється сукупність дрібних господарських одиниць, а також економічна діяльність, здійснювана на базі домогосподарств чи індивідуально, не зареєстрована і не врахована офіційною статистикою.

Нелегальний сектор

Місце неформального сектора в структурі ринку праці показана на малюнку 1 [1].

Ринок праці

Легальний сектор

1. 2.

October.

(Офіційно зареєстровані підприємства, діяльність яких повністю врегульовано і відображено звітністю)

 

Неформальний сектор

(Офіційно незареєстровані підприємства, діяльність яких не суперечить законодавству, але процедура реєстрації не передбачена чинним законодавством, або ускладнена бюрократичним механізмом)

Тіньовий сектор

(офіційно зареєстровані підприємства, діяльність яких відображається звітністю не у повному обсязі)

Кримінальний сектор

(Офіційно зареєстровані чи незареєстровані підприємства, діяльність яких заборонено чинним законодавством)

 

Рис. 1. Неформальний сектор у структурі національного ринку праці

У статистиці підприємствами неформального сектора вважаються підприємства домашніх господарств чи некорпоративні підприємства, що належать домашнім господарствам, що здійснюють виробництво товарів і послуг для реалізації на ринку і не мають правового статусу юридичної особи.

Неформальною зайнятістю є сукупність економічних відносин, яким властивий соціально-позитивний чи соціально-нейтральний характер; вони пов'язані з участю громадян, фізичних осіб у рамках дозволеної законом економічної діяльності, що здійснюється ними чи самостійно в рамках дрібних виробничих одиниць, результати якої через різні причини (головні - законодавче перерегулювання, висока ступінь бюрократичних перешкод з боку держави) не враховуються офіційною статистикою.

В Україні неформальна зайнятість часто виступає джерелом основного доходу в легальному секторі економіки. У зв'язку з цим виникає необхідність розгляду неформальної зайнятості, як зайнятості населення в неформальному секторі, так і неформальної зайнятості в легальному секторі. Економічна діяльність у неформальному секторі, як правило, здійснюється на законній підставі некорпоративними підприємствами, що належать домашнім господарствам чи приватним особам. В основі оформлення діяльності таких виробничих одиниць лежать усні домовленості, діяльність спрямована на створення продукції і надання послуг для ринку. В Україні представниками даного виду активності є сімейні ферми, магазини, майстерні, підсобні господарства і т.д. Діяльність у неформальному секторі в більшості випадків здійснюється окремими громадянами, що

працюють на себе як самостійних підприємців (індивідуально, або за допомогою членів родини, які не одержують плату). Іноді дрібні підприємці наймають оплачуваних працівників, як правило, на тимчасовій, а не на постійній основі [2].

Для зайнятості в неформальному секторі характерно: по-перше, те, що вона не реєструється, не враховується офіційною статистикою в повному обсязі і не користається визнанням чи підтримкою з боку держави. По-друге, основна маса зайнятих у цьому секторі має незначний капітал, низький рівень продуктивності і доходів. По-третє, більшість виробників сильно обмежені у виході на організовані ринки, у доступі до кредитів. Нарешті, неформальна діяльність не охоплюється соціальним захистом, трудовим законодавством і нормам охорони праці.

До неформально зайнятого в легальному секторі відносять: офіційно неоформлених працівників у зареєстрованих організаціях і офіційно оформлених найманих робітників, що здійснюють два види діяльності: основну і додаткову (невраховану) і що одержують за другий вид діяльності додаткові (невраховані) доходи. Даний вид економічної активності фактично не враховується статистичне, тому що неформальна зайнятість у легальному секторі законом не передбачена.

Систематичні оцінки неформальної зайнятості Держкомстатом почали проводитися на Україні зовсім недавно - наприкінці 90-х років. Причому необхідно відзначити, що дані по цьому виду діяльності носять наближений характер реальної картини учасників неформальної зайнятості .

Пояснюється це відсутністю чітких критеріїв неформальної зайнятості і неформальної економічної діяльності, схильністю опитуваних приховувати їх відношення до даного сектора. Складності оцінки також криються в специфіці неформального сектора. На одному полюсі в спектрі видів неформальної зайнятості знаходяться висококваліфіковані послуги, що робляться в індивідуальному порядку професіоналами (наприклад, лікарями, викладачами, адвокатами). На іншому - малопродуктивна діяльність, спрямована на забезпечення умов простого виживання родин (як, наприклад, виробництво продуктів у домашньому господарстві для наступного продажу на ринку). Ще один додатковий сегмент - це мале підприємництво. Воно може носити індивідуальний і некорпоративний характер (тобто не бути оформленим у вигляді фірми) і тому залишається поза звітністю формального сектора.

У неформальну зайнятість найбільшою мірою залучені менш конкурентноздатні на ринку праці соціально-демографічні групи населення - молодь, люди літнього віку і малоосвічені верстви населення.

Розвиток неформальної зайнятості на Україні сприяв входженню населення до складу робочої сили, виступаючи альтернативою безробіттю та економічній неактивності, став одним з головних способів економічного виживання для найбільш незахищених верст населення, непідготовлених до переходу до ринкових відносин (пенсіонери, родини з дітьми, молодь, що вступає на ринок праці і т.д.), а державі, що випробує сильний тиск на бюджет, надалася можливість заощаджувати на допомозі по безробіттю [3].

Неформальний сектор став важливою формою адаптації до нових відносин для більшості населення. На початковому етапі формування неформальний сектор зіграв позитивну роль у розширенні ринку товарів і послуг та до деякої міри в створенні бази для розвитку малого бізнесу і навичок підприємницької діяльності в населення. В умовах, коли вхід у малий бізнес обмежений масою адміністративних і інших бар'єрів, саме неформальний сектор дозволяє їх обійти чи мінімізувати витрати. У більш широкому змісті, відкриваючи доступ до нових професій і дозволяючи відносно «дешево» здобувати нові навички, вона є важливим механізмом соціальної, трудової і професійної мобільності.

У той же час неформальний сектор створює ряд соціально-економічних проблем. Негативними сторонами неформального сектора є відсутність соціальних гарантій, контролю за умовами праці, за якістю наданих товарів і послуг, зайняті нерідко втрачають кваліфікацію, професійні навички, що значно знижує якість трудового потенціалу. Неформальна діяльність, здійснювана безпосередньо на робочому місці, знижує керованість штатом співробітників, негативно позначається на основному виробництві. Державний бюджет і соціальні фонди втрачають значну частину коштів у результаті того, що в неформальному секторі доходи не підлягають оподатковуванню, у зв'язку з їх прихованістю.

В даний час масова неформальна зайнятість у зв'язку з іншими деформаціями ринку праці стала у визначеній мірі гальмом на шляху економічного росту і модернізації економіки, це пов' язано з малопродуктивністю даного сектора (у силу низької капіталоємності і переваги примітивних технологій). Дана форма зайнятості додає процесам на ринку праці латентний характер, консервує негативні тенденції, що перешкоджає формуванню ефективного ринкового механізму регулювання ринку праці. Окремі види неформальної діяльності переплітаються з кримінальною економікою, у наявності тісний зв' язок неформального сектора з нелегальною міграцією. З неформальним сектором пов'язані такі проблеми, як торгівля продукцією, зробленої з порушенням ліцензійного та авторського права, або продукцією, що не відповідає санітарним і іншим нормам, низька якість наданих послуг, створення сприятливого середовища для здійснення більш значимих правопорушень.

Заходи, спрямовані на регулювання незареєстрованого ринку праці повинні застосовуватися до її різних проявів диференційовано: від заохочення до більш суворих заходів, у залежності від впливу на економіку країни. Але очевидний той факт, що ліквідація даного сектора не виправдає себе, а викличе зростання безробіття, підвищить рівень бідності, погіршить соціально-економічне становище в країні, сприятиме переміщенню зайнятих з неформального сектора в кримінальний.

Тому доцільно легалізувати ту частину сектора, яка представлена у вигляді приватного, не корпоративного підприємства та аграрного господарства, а для цього необхідно створити умови, сприятливі для

Управлінський потенціал у системі економічного розвитку виведення підприємцями свого бізнесу з неформального сектора в легальний. Ці умови повинні бути спрямовані [2,3]:

-          на спрощення реєстрації підприємницької діяльності шляхом зменшення реєстраційних зборів, створення спеціального органу, що особисто займається проблемами реєстрації, пов' язаними з необхідністю підприємця подавати документи у всілякі структури (державну податкову інспекцію, фонди соціального страхування, місцеві органи адміністрації і т.д. у залежності від роду діяльності);

-          на пом' якшення вимог до бізнес-планів і на спрощення звітності перед державними органами;

-          на надання банківськими установами кредитів на пільгових основах, на розширення видів кредитування, на зниження кредитних ставок і спрощення процедури одержання кредитів;

-          на зниження податків у залежності від прибутковості підприємства, на введення пільгових ставок по окремих видах податків;

-           з боку держави повинна бути введена структура для забезпечення початковим капіталом у формі трасту (безпроцентної позички на довірі чи позички «запуску») для найбільш перспективних підприємств;

-          на коректування діючого трудового законодавства з метою його удосконалення і приведення до відповідності сучасним соціально-економічним тенденціям;

-          на забезпечення доступу підприємців до інформаційно-консалтингових, юридичних послуг на безкоштовній основі на початковому періоді створення підприємства.

Незареєстрована зайнятість в умовах економічної кризи є дієвим протектором соціальної кризи, тому державна політика мусить бути спрямована не тільки на її викорінення, а й підтримку тієї частини, яка має значно більше позитивних, аніж негативних наслідків.

Література

1. Барсукова С.Ю. Неформальная экономика: понятие, структура // Экономическая социология. - 2003

-    Т.4. - № 4. - С. 15-36.

2.  Лібанова Е., Баланда А. Незареєстрована зайнятість в Україні: формування й можливості державного регулювання // Україна: аспекти праці, 2000. - № 4. - С. 3-8.

3.  Рябий Є. А. Сутність і регулювання неформальної зайнятості // Економіка та держава. - 2005. - № 8.

-    С. 68-72.

НАПРЯМКИ І ПЕРСПЕКТИВИ ІНТЕГРАЦІЇ РИНКІВ ОСВІТНІХ ПОСЛУГ

БЛАГУН К., КОРЧАК Н., ФРАДІНСЬКА Л., ХИТРА О.В.

Хмельницький національний університет

У статті розглянуто основні напрямки інтеграції ринків освітніх послуг. Проаналізовано принципи функціонування Зони європейської вищої освіти. Оцінено переваги від участі України у Болонському процесі. З 'ясовано зміст поняття "індивідуалізація навчання". Окреслено нові вимоги до фахівця в умовах економіки знань.

Інтеграційні процеси, що відбуваються в Європі, торкаються вже і сфери освітніх послуг. Освіта є пріоритетною турботою урядів усіх європейських країн, але структури систем освіти суттєво відрізняються як у межах країн, так і між країнами. З цієї точки зору Європейський Союз є форумом для обміну ідеями й передовим досвідом і практикою. Досвід європейських країн з інтеграції освітнього простору підтримується багатьма країнами світу. Інтеграція на ринку освітніх послуг здійснюється на усіх рівнях освітнього простору - від університетів до міністерств.

Можливості інтеграції українського ринку освітніх послуг розглянуто у дослідженнях В.Журавського, М.Згуровського, М. Степка, К.Левківського, І.Бузько, А.Колота та інших вчених.

Метою даної статті є аналіз основних напрямків інтеграції ринків освітніх послуг на сучасному етапі розвитку суспільства.

Можна виділити три основних напрямки інтеграції ринків освітніх послуг: 1) підписання Великої хартії університетів; 2) створення зони європейської вищої освіти (Болонський процес); 3) програми ЄС зі співробітництва у сфері освіти (рисунок 1).

Рис. 1. Основні напрямки інтеграції ринків освітніх послуг

Велика хартія університетів окреслює фундаментальні принципи, якими мають керуватися університети для забезпечення розвитку освіти та інноваційного руху у світі, який швидко змінюється. До основних принципів належать: надання університету статусу самостійної установи у суспільстві; викладання та дослідницька робота в університетах мають відповідати постійно змінюваним потребам і запитам суспільства, науковим досягненням; забезпечення свободи у дослідницькій і викладацькій діяльності; збереження університетами традицій європейського гуманізму.

Метою підписання хартії стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння розвитку тісних зв'язків між університетами Європи. Однак, оскільки цей документ має універсальну спрямованість, його можуть підписувати також університети з інших регіонів світу.

Основним документом, що підтверджує поглиблення європейських інтеграційних процесів у сфері освіти, є так звана Болонська декларація. Під такою назвою відома спільна заява міністрів освіти ряду країн, названа "Зона європейської вищої освіти" (19 червня 1999 р.). У цій заяві були сформульовані першочергові цілі створення Зони європейської вищої освіти та подальшого просування європейської системи вищої освіти по всьому світу.

Створити єдину загальноєвропейську систему освіти - сильну, конкурентоспроможну, що відповідає вимогам забезпечення економічної могутності Об'єднаної Європи - таке основне завдання Болонського процесу. Створення Зони європейської вищої освіти несе багато нових перспектив, звичайно ж, з урахуванням розходжень країн, але потребує продовження докладання зусиль з ліквідації бар'єрів і розробки таких рамок для викладання і навчання, які розширили б діяльність і зробили співробітництво на ринку освітніх послуг більш ефективним. Основні принципи функціонування Зони європейської вищої освіти наведені на рисунку 2.

На сьогодні Болонська декларація підписана більш ніж 40 європейськими державами, в тому числі й Україною - у травні 2005 року. Для забезпечення правової бази участі українських закладів освіти у Болонському процесі розроблена і затверджена Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації (Наказ Міністра науки і освіти України № 49 від 23.01.2004 року).

Ми погоджуємось з точкою зору провідних науковців і практиків, що участь у Болонському процесі надасть українському ринку освітніх послуг низку переваг, серед яких можна виділити такі: поширення академічної мобільності студентів і викладачів; значне зростання можливостей студентів слухати курси в різних університетах світу; підвищення якості національної вищої освіти на основі впровадження загальноєвропейських вимог до освітніх програм і процедур; розширення можливості експортувати українські освітні послуги та підвищення їх конкурентоздатності у світі на основі визнання дипломів про вищу освіту; стимулювання розвитку національних освітніх ресурсів і ринків праці: виникне необхідність більш активно створювати умови, що перешкоджають "відпливу умів".

Програма Socrates є європейською програмою з освіти, в якій бере участь близько 30 європейських країн. Головне завдання програми Socrates у відповідь на виклики глобалізації полягає у створенні "Європи знань": для сприяння навчанню протягом усього життя необхідно забезпечити доступ до освіти для кожної

Ще одним напрямком співпраці європейських освітніх установ є програми, які фінансуються Європейською Комісією (Socrates, Tempus).

Рис. 2. Принципи функціонування Зони європейської вищої освіти

людини й допомогу в опануванні кваліфікації та навичок.

Програма Tempus - це транс'європейська програма кооперації у вищій освіті, яка була заснована у 1990 р. як частина програм, що надають допомогу для здійснення економічних і суспільних реформ у країнах Центральної та Східної Європи (PHARE) і республік колишнього СРСР і Монголії (TACIS). Програма Tempus - це схема колективної допомоги у процесі реструктуризації систем вищої освіти в цих країнах для того, щоб пристосувати їх до вимог ринкової економіки. Здобутки українського ринку освітніх послуг у реалізації програми Tempus досить вагомі: за період з 1993 по 2002 рр. до України було інвестовано 39,65 млн євро, прийнято до реалізації 63 проекти [1].

Зважаючи на те, що найбільший торговельний оборот Україна має саме з країнами ЄС, то й підготовка фахівців із урахуванням вимог європейського ринку праці, поряд із збереженням позитивних рис існуючої системи освіти, є стратегічним завданням у підготовці персоналу в Україні.

Аналіз основних сучасних соціально-економічних тенденцій показує, що такими вимогами є: 1) здатність до навчання упродовж життя; 2) компетентність у європейських аспектах сфери діяльності; 3) професійна та географічна мобільність (рисунок 3).

Рис. 3. Напрямки адаптації України до вимог європейського освітнього простору

У Європі для навчальних курсів, які вивчають європейський досвід відповідних галузей наук, склалась назва "Європейські студії". Європейські студії включають дисципліни, що вивчають економічні, юридичні, політичні, історичні, соціальні та культурні особливості країн Європи, особливо ЄС, та процес інтеграції, який веде до створення внутрішнього європейського ринку, єдиної валюти та Європи без кордонів.

Вивчення такого комплексу дисциплін запроваджено у кількох європейських університетах: Міжнародний літній університет на базі університету Мюнхена (Німеччина); Віденський університет (Австрія); Німецько-Американський літній університет у Франкфурті на базі університету Йоганна Вольфганга Гете (Німеччина); Технічний університет Хемніца (Німеччина); Університет Тампере (Фінляндія). У 90-х роках ХХ ст. в Україні почали з'являтись такі підрозділи навчальних закладів з викладання європейських студій [1].

На нашу думку, однією з нагальних потреб щодо удосконалення вищої освіти України та її успішної інтеграції до європейського ринку є індивідуалізація навчання.

Індивідуалізація навчання - це надання можливості тому, хто навчається, самостійно обирати рівень вивчення дисциплін та їх перелік понад нормативні вимоги, що передбачені освітньо-професійною програмою, залежно від власних цілей, потреб, можливостей.

Загалом необхідність в індивідуалізації навчального процесу є цілком очевидною з огляду на такі обставини:

1)   кожен студент - це водночас і об'єкт, і суб'єкт освітньої діяльності, який є особистістю, має свої уподобання, індивідуальні риси, потреби, природжені здібності, які потребують розвитку. Студент має право на самореалізацію, якнайповніший розвиток рис, гідне формування свого трудового потенціалу з урахуванням особистісних характеристик;

2)  за сучасних умов господарювання, що формуються під впливом глобалізаційних процесів, мінливого ринку праці, проблематично орієнтуватися на роботу за конкретно, наперед визначеною вузькою спеціалізацією чи на конкретному робочому місці. Втім, кожен майбутній фахівець може і повинен орієнтуватися на певний сегмент ринку праці, виходячи зі своїх уподобань і потреб [2; 3].

Слід також враховувати, що принципові зміни в економіці, обумовлені зростаючою роллю знань, революцією в інформаційно-комунікаційних технологіях, становленням глобального ринку праці, а також політичними перемінами, диктують нові вимоги до фахівців. Сучасний спеціаліст повинен:

-          вміти трансформувати набуті знання в інноваційні технології;

-           знати, як отримати доступ до глобальних джерел знань, володіти сучасними інформаційними технологіями;

-          мати мотивацію до навчання протягом усього життя, володіти навичками самостійного отримання знань і підвищення кваліфікації;

-          володіти аналітичними навичками;

-          знати та вміти застосовувати методи проведення наукових досліджень;

-          володіти комунікативними здібностями, вміти працювати в команді, адаптуватися до перемін, сприяти соціальній згуртованості;

-          розділяти цінності, необхідні для того, щоб жити в умовах складного демократичного суспільства, бути його відповідальним громадянином, володіти необхідними громадянськими та соціальними компетенціями [4].

Таким чином, участь в інтеграційному процесі на ринку освітніх послуг полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці й техніці України, поширенні власних культурних і науково- технічних здобутків в ЄС. У кінцевому результаті такі кроки спрацьовуватимуть на зростання в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного простору. Для досягнення окреслених цілей необхідно звернути особливу увагу на індивідуалізацію навчання та адаптацію вищої освіти до функціонування в системі економіки знань.

Література

1.  Бузько І. Розвиток ринку освітніх послуг в Україні в умовах глобалізації // Економіст. - 2007. - № 8. - С. 28-33.

2.  Колот А.М. Фундаменталізація та індивідуалізація економічної освіти як провідні тенденції її розвитку // Економічна теорія. - 2006. - № 1. - С. 94-107.

3.  Ламаш И.В. Индивидуализация обучения в вузе: проблемы, перспективы, пути реализации // Инновации в образовании. - 2005. - № 3. - С. 70-81.

4.  Шадриков В. Д. Новая модель специалиста: инновационная подготовка и компетентностный подход // Высшее образование сегодня. - 2004. - № 8. - С. 26-31.

ВПЛИВ ЗАПАХУ НА ОРГАНІЗМ ПРАЦІВНИКА

БОЖУК Т.В., ПАВЛЮК В. Д.

Хмельницький національний університет

Запашні речовини відрізняються не тільки запахом, всі вони володіють також і фізіологічною дією: деякі через органи нюху на центральну нервову систему, інші при введенні всередину. В даній статті описано вплив ароматів на емоційний та фізичний стан людини.

Постановка проблеми. На думку вчених, людина сприймає світ з допомогою нюху лише на 2 %, 90 % сприйняття відбувається за рахунок органів зору і 5 % - за рахунок органів слуху. Проте нюх має величезне значення для людини: центри, відповідальні за нюх, знаходяться в головному мозку поруч із центрами, які управляють емоціями. А оскільки сучасна медицина відносить усі захворювання до розряду психосоматичних (пов'язаних із центральною нервовою системою), запахи можуть мати цілющий вплив, лікувати багато хвороб [1].

Аналіз досліджень. Зважаючи на те, що нюхова система анатомічно зв'язана з "емоційним мозком" (Б.Г.Ананьєв, В.В.Аршавський, А.І. Гольдштейн, М.Ю. Макарчук), а також на те, що роль природних запахів, які впливають на емоційний стан, практично не досліджена в психології емоцій, виправданим і доцільним є використання нюхової стимуляції для визначення впливу запаху на емоційну сферу людини.

Для визначення основних аспектів вивчення динаміки емоційних станів людини під впливом запаху натуральних ефірних олій проаналізовані результати дослідження з даної проблеми як в їх історичному, так і сучасному контексті. Це праці представників стародавньої медицини: Гіпократа, Авіцени, Діоскорида; вчених хіміків і лікарів сучасної медицини: Рене Моріса Гатефосе, Жана Вальне, Самуеля Ганемана, Едварда Баха, та сучасні наукові розробки психологів, фізіологів, біологів та лікарів: Б.Г. Ананьєва, В.В. Аршавського, Н.И. Гольдштейна, Л.Г. Дудченко, В.В. Кривенка, Н.М. Макарчук, М.Е. Макарчука, А.Ж. Маносової, О.Д. Хомської [3].

Основний матеріал. Запах - властивість речовин, матеріалів, що сприймається органами нюху. Відчуття запаху та його дія на організм людини виявляються через орган нюху. Нюховим органом у людини є верхня частина слизової оболонки носа. Встановлено, що у людини близько 10 мільйонів нюхових клітин, які складаються з потовщеної частини і двох відростків. Клітини (рецептори) групуються в пучки й утворюють нюховий нерв, який сприймає подразнення із зовнішньої і внутрішньої середи організму, перетворить енергію подразників у збудження і передає його нюховим клітинам головного мозку [4].

Аромотерапія - використання летучих олій рослин, у тому числі ефірних олій, для психологічного і фізичного впливу. З найдавніших часів були відомі і широко використовувалися антисептичні, протимікробні, ранозагоювальні властивості материнки, подорожника, лаванди, чебрецю. Як протиотрути при різних інтоксикаціях, укусах змій, комах застосовувалися ефірні олії ромашки, розмарину, лимона. Завдяки антисептичним властивостям ефірні олії застосовували під час бальзамування тіл у Єгипті, Індії та Китаї. А ще, оскільки холодильників тоді у людства не було, олії використовували для приготування і збереження їжі. Під час будівництва пірамід у Стародавньому Єгипті рабам як профілактичний засіб від епідемій давали часник.

Одним із перших ароматерапевтів можна вважати Гіппократа: він рекомендував хворим на туберкульоз перебування в сосновому лісі, а коли в Афінах почалася епідемія чуми, закликав населення спалювати ароматні рослини на перетині вулиць. Відомо, що в Стародавньому Римі діти носили мішечки з камфорою для захисту від хвороб. Застосовував методи ароматерапії і Авіценна: у його трактатах описується використання пелюсток троянди і лаванди з лікувальною метою. У XIX столітті у Франції була науково обґрунтована протитуберкульозна дія ефірної олії лаванди, а в Лондонській фармакопеї 1863 року зазначено, що настоянка з розмарину, так звана "вода королеви Угорщини", може застосовуватися проти всіх застудних захворювань. Тривалий час ефірні олії залишалися привілеєм королів і багатих людей. Вони цінувалися дорожче за золото, оскільки процес їхнього виготовлення з рослин був дуже складним і кропітким. Французький хімік-дослідник Р.Гаттефоссе, котрий вперше запропонував термін "ароматерапія", застосовував під час Першої світової війни ефірні олії лаванди, ромашки, чебрецю і лимона для лікування поранених. Ті самі препарати під час Другої світової війни використовував Ж.Вальне для дезінфекції лікарень. У 1930-ті роки російський науковець Б.Токін створив нове вчення про фітонциди - леткі речовини, які виділяються рослинами і можуть вбивати і пригнічувати ріст вірусів, бактерій та інших хвороботворних організмів. Під дією фітонцидів у повітрі зростає концентрація легких негативних іонів, які позитивно впливають на людину: сприяють осіданню часток пилу і зменшують електричний показник забруднення повітря. Фітонциди поставляють речовини, які зумовлюють аромат і свіжість повітря, що позитивно впливає на емоційний стан [1].

У сучасній техніці застосовується безліч речовин, які можуть потрапляти в повітря і становити небезпеку здоров'ю людей. Для визначення небезпечності медики досліджують вплив цих речовин на організм людини і встановлюють безпечні для людини концентрації та дози, які можуть потрапити різними шляхами в організм людини.

На промислових підприємствах повітря робочої зони може забруднюватися шкідливими речовинами, які утворюються в результаті технологічного процесу або містяться в сировині, продуктах та напівпродуктах і відходах виробництва. Ці речовини потрапляють у повітря у вигляді пилу, газів або пари і діють негативно на організм людини. Залежно від їх токсичності та концентрації в повітрі можуть бути причиною хронічних отруєнь або професійних захворювань. За токсичною дією шкідливі речовини поділяють на: кров'яні отрути, які взаємодіють з гемоглобіном крові і гальмують його здатність до приєднання кисню (оксид вуглецю, бензол, сполуки ароматичного ряду); нервові отрути, які викликають збудженість нервової системи, її виснаження, руйнування нервових тканин (наркотики, спирти, сірчаний водень, кофеїн); подразнюючі отрути, що вражають верхні дихальні шляхи і легені (аміак, сірчаний газ, пара кислот, окиси азоту, ароматичні вуглеводні); ті, що пропалюють та подразнюють шкіру і слизові оболонки (сірчана та соляна кислоти, луги); печінкові отрути, дія яких супроводжується зміною та запаленням тканин печінки (спирти, дихлоретан, чотирихлористий вуглець); алергени, що змінюють реактивну спроможність організму (алкалоїди та інші речовини); канцерогени, що спричиняють утворення злоякісних пухлин (3,4-бензопірен, кам'яновугільна смола); мутагени, що впливають на генетичний апарат клітини (окис етилену, сполуки ртуті) [5].

Психофізіологічна дія запаху на організм людини виявляється в зміні настрою, появі відчуття спокою або, навпаки, збудження. Тому кожен запах, так само як колір і звук, певним чином впливає на людину. Ця дія обумовлена, з одного боку, безпосереднім фізіологічним впливом на організм, а з іншої - асоціаціями, які запах викликає. Так, запахи впливають на працездатність і змінюють мускульну силу, наприклад, аміак, солодкі і гіркі запахи збільшують її.

Запахи впливають на стан здоров'я, наприклад, змінюють ритм дихання і пульсу. Вони можуть змінювати температуру шкіри, впливати на кров'яний тиск. Зараз дуже популярна аромотерапія - використання ароматичних масел в оздоровчих цілях. Ефірні масла, які мають концентрований запах, застосовують для лікування безсоння, депресії, зняття відчуття втоми і при інших проблемах із здоров'ям [4].

Дослідження зміни емоційного стану залежно від умов ароматизації та особливостей запахів натуральних ефірних олій показали, що:

а)             динаміка емоційних станів в умовах як колективної, так і індивідуальної ароматизації під впливом запахів ефірних олій апельсина і сосни має однакову спрямованість у бік збільшення позитивних і зменшення негативних проявів емоційних станів; ці результати пояснюються тим, що особливістю послідовної взаємодії нюхового відчуття людини є саме емоційний вплив і наслідок запаху, зв'язаного з біохімічною дією пахучих речовин на центральну нервову систему (за Б.Г. Ананьєвим, 1961), а через неї на весь організм;

б)            спостерігається спроможність обох ефірних олій впливати на емоційні стани людей, значною мірою знижуючи інтенсивність проявів страху, гніву та підвищуючи стан радості;

в)             відбувається також трансформація модальностей переживань емоційних станів під впливом запаху ефірної олії апельсина, а саме, зникають прояви гніву і страху, проте з'являються прояви емоції сорому та провини.

Пояснення трансформації емоційних переживань під дією аромату базується на тому, що запах прискорює взаємоперехід від дисгармонійного до гармонійного стану. Отриманий результат співвідноситься з даними досліджень Ч. Дарвина (1965), Х. Льюис (1971), Х. Лінда (1961), С. Томкінса (1963), якими доводиться, що переживання провини та сорому підвищує рівень самопізнання особистості, який розкривається через знаходження шляху самопізнання, що призводить до зміни емоційного стану. В умовах колективної ароматизації за показниками методик К. Коха, К. Ізард встановлено, що:

а)             у людей з позитивним (за знаком) характером динаміки емоційних станів під впливом обох запахів закономірно зростає інтенсивність прояву радості, а також закономірно знижується інтенсивність прояву емоційних переживань гніву, страху, провини, сорому;

б)            у людей з негативним (за знаком) характером динаміки емоційних станів під впливом запахів ефірних олій закономірно знижується інтенсивність прояву радості. Проте закономірно зростає інтенсивність і

змінюється модальність прояву емоції провини;

в) у людей з напрямом динаміки емоційного стану, який після дії ароматизації не був явно виражений (за методикою К. Коха), спостерігаються різні прояви переживань емоційного стану, що залежать від особливостей запаху. Під дією аромату сосни спостерігається зниження інтенсивності прояву емоції сорому та провини (тенденція). А під дією запаху ефірної олії апельсину, навпаки, зростає інтенсивність і змінюється модальність прояву емоції провини та сорому (тенденція).

В умовах індивідуальної ароматизації під впливом обох запахів підвищується інтенсивність позитивних проявів радості та зменшується інтенсивність негативних проявів станів страху, гніву і тривоги [3].

Останнім часом в розвинутих країнах Європи зростає впровадження ліків рослинного походження в медичну практику як один із шляхів вдосконалення лікувального процесу, що обіцяє значні успіхи в збереженні здоров'я нації. Для України використання таких підходів у медичній та фармацевтичній галузях сприятиме оздоровлення населення, підвищенню та збереженню трудового потенціалу [2].

Економічне життя в Україні характеризується переходом до ринкової економіки, основною рушійною силою якої є необхідність отримання прибутку від будь-якої підприємницької діяльності. Це вимагає від підприємців ставитися з повагою і відповідальністю до розподілу прибутків і до витрачання коштів на різні потреби виробництва. Основні кошти, що виділяються на охорону праці підприємств, спрямовуються на загальне поліпшення умов праці, попередження нещасних випадків і професійних захворювань та на запобігання загальним захворюванням. На сьогодні витрати на поліпшення умов праці та підвищення її безпеки не окуповують себе. У зв'язку з цим підприємства витрачають значні кошти на пільги, компенсації та відшкодування наслідків несприятливих умов праці. Про такі тенденції свідчить сезонне зростання захворюваності населення на грип та ГРІ епідемічного сезону 2006-2007 рр. протягом 4-го кварталу 2006 року (вересень-грудень) загалом обумовлювалось циркуляцією збудників гострих

Змiст

ФІНАНСОВА ПОЛІТИКА В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ТА ЙОГО РОЛІ В ІНФРАСТРУКТУРІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЙНЯТОСТІ СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ

ІНВЕСТИЦІЇ В ЛЮДСЬКИИ КАПІТАЛ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ТА РОЛЬ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЗРОСТАННІ

ПОНЯТТЯ І РОЛЬ НЕФОРМАЛЬНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

ПЛАНУВАНЯ КАР'ЄРИ ЯК ЧИННИК МОТИВАЦІЇ

ПРОБЛЕМА БЕЗРОБІТТЯ ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПОДОЛАННЯ

ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

ПРОБЛЕМА ЕМІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ З УКРАЇНИ

МОТИВАЦІЯ І ОЦІНКА ПЕРСОНАЛУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

РОЛЬ ОСВІТИ У СТРАТЕГІЧНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

УЧАСТЬ ПРАЦІВНИКІВ У ПРИБУТКАХ ПІДПРИЄМСТВА, ЯК ОДИН З ПРЯМИХ МЕТОДІВ МОТИВАЦІЇ ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ

СУЧАСНА МЕТОДОЛОГІЯ МОТИВАЦІЇ ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРАЦІВНИКІВ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

СТРУКТУРА БЕЗРОБІТТЯ В ХМЕЛЬНИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

ЗАСТОСУВАННЯ ЕКСПЕРТНОГО ОЦІНЮВАННЯ ДЛЯ АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ

ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЯ КАДРОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА


Нові надходження

Всього підручників:

292