Охорона природи та рекреаційна діяльність

1. Основні аспекти взаємодії рекреаційно-туристичної галузі та навколишнього середовища.

Наведено основні аспекти взаємодії рекреаційно-туристичної галузі та навколишнього природного середовища, зокрема акцент зроблено на гірському туризмі та гірськолижних видах відпочинку, наведено дані з впливів, що оцінювались у країнах Західної Європи. Визначено шляхи виходу із складної ситуації, зокрема з акцентовано на пріоритетності сталого розвитку туризму та рекреації.

Поряд з тим, що рекреаційно-туристичне природокористування приносить дохід і роботу, сприяє взаєморозумінню між різними культурами, зберігає.

1.1. Проблемні питання взаємодії.

Історико-культурну спадщину і природні ресурси, сприяє інвестуванню в інфраструктуру, що своєю чергою дає соціальні і культурні переваги, деякі форми туризму і рекреаційної діяльності можуть спричиняти негативний вплив на навколишнє природне середовище - руйнування ареалів цінних видів рослин, деградацію ландшафтів, утворення відходів, сприяння конфліктам за можливості володіння ресурсами, такими як земельні, прісна вода, електроенергія.

Важливо, що негативний вплив на навколишнє природне середовище ускладнює  існування  власне  рекреаційно-туристичного  сектора  економіки, оскільки він, насамперед, залежить від стану довкілля, а зв'язок між відпочинком та навколишнім середовищем двобічний.

До проблемних питань взаємодії рекреаційно-туристичної діяльності та навколишнього природного середовища ми віднесли прямі локальні впливи діяльності, які залежать від їхньої концентрації в часі та просторі, тобто від сезонності. До таких впливів належать інтенсивне використання води та земель  туристичними  та  відпочинковими  об'єктами,  споживання  великої кількості енергії, зміну ландшафтів внаслідок будівництва об'єктів інфраструктури, забруднення повітря, утворення великої кількості відходів, ущільнення ґрунтів, пошкодження і руйнування рослинності, порушення спокою фауни,  місцевих  мешканців  внаслідок  шумового  забруднення,  зростання кількості туристів, що відвідують вразливі природні зони (парки, заповідники) внаслідок впровадження нових форм туризму (екотуризм, сільський зелений  туризм), небезпечні  природні  явища (лавини) внаслідок  вирубування значних площ лісів для провадження гірськолижних форм відпочинку. Крім зазначеного, гострою стає проблема так званого психологічного забруднення ландшафту, тобто постійне стирання його естетичних особливостей внаслідок неорганізованої забудови тимчасовими спорудами.

Характер взаємодії туриста і природи залежить від форм туристичної чи рекреаційної діяльності і типу ландшафту, на якому здійснюється ця взаємодія.

1.2. Вплив на навколишнє середовище рекреації

Вплив на навколишнє середовище, як правило, мають невеликі, але часті прояви недбалості туристів. Оскільки туризм в наш час стає одним з найпопулярніших видів відпочинку, то він охоплює багато новачків, які не мають ні певної екологічної освіти, ні відповідних знань про навколишнє середовище.

Бурхливий розвиток гірського туризму призвів до засмічення перевалів, місць для ночівлі, які практично ніхто не прибирає. Потік таких туристів за останні роки має хаотичний характер, а масовість сходжень на найвищі гірські вершини щороку збільшується, особливо це стосується найвищої точки України ‒ гори Говерли, яка стала місцем «паломництва» до свята Незалежності України та інших державних свят. За даними управління туризму та курортів Івано-Франківської облдержадміністрації, 25.08.2010 р. вершину Говерли відвідало 3978 особи, які сходили на вершину з Івано-Франківського боку та 1306 осіб ‒ із Закарпатського, за даними Карпатського національного природного  парку  Говерлянське  лісництво  в  травні 2010 р.  відвідало 1005 осіб, в червні‒1038 осіб, тобто за два дні серпня заповідна територія відчула антропогенне навантаження удвічі більше, ніж за два попередні місяці.

Наслідком таких масових сходжень є витоптані трави, які ростуть поруч із туристичними стежками, зруйнований підріст, ущільнений ґрунт, який починає гірше пропускати вологу та повітря, непомітно змінюється мікроклімат приґрунтового шару, зменшується кількість комах, середовищем існування яких була витоптана трава. На стежках з'являються глибокі ерозії глибиною від 10 до 50 см.

В останні роки набуло великого поширення катання на гірських лижах, що також негативно позначається на стані довкілля. Зручних та легкодоступних місць для катання не так багато, тому для підйому і спуску прорубують просіки для будівництва крісельних та бугельних підіймачів. Такі траси створюють небезпеку ерозії ґрунту та явищ зсувів. Вирубування великих площ лісу, використання важкого обладнання для спорудження нових курортів, зміна форми схилів призводить до збільшення кількості лавин. За даними [1], в Аль-пах вирубування100 км лісу призвело до різкого збільшення кількості лавин.

На площах для катання лижники сильно утрамбовують сніг і таким

чином порушують природний режим розвитку підснігової рослинності. Сліди

важкого гірськолижного обладнання для функціонування підйомників викли-кають ерозію тонкого верхнього шару ґрунту, що впливає на рослинність,

крім того надмірне удобрення трас влітку призводить до значної втрати бі-орізноманіття.

Гірськолижні види відпочинку також викликають проблеми з водо-постачанням та скидом або захороненням стічних вод. Як правило, турист

який зупиняється в готелі, використовує на третину більше води, ніж місце-вий житель. Проблеми з водопостачанням підсилює виготовлення штучного снігу, яке потребує1 м води на 2 м виготовленого снігу. Крім цього, штучний сніг дуже повільно тане і таким чином зменшує час для весняного відновлення  трав'янистих  видів,  пошкоджена  внаслідок  таких  процесів

трав'яна  рослинність  сприяє  ерозії  ґрунту,  зменшенню  поглинання  води  і

здатності до утримання гірських схилів, збільшуються ризики селів та лавин.

Проблема вивезення та захоронення відходів, зібраних на високогірних звалищах, є однією з найгостріших у зв'язку із складністю їхнього тран-спортування, іноді для цих потреб використовують гелікоптери. Також проб-лемним питанням є робота лижних підйомників, що потребують великої кіль-кості електроенергії.

Одним із найбільш негативних впливів у галузі туризму та рекреації є

регіональний вплив транспорту. На подорожі до місця відпочинку і від нього

припадає 90 % споживання енергії у рекреаційно-туристичному секторі. Зага-лом на відпочинковий транспорт припадає половина загального використан-ня енергії в пасажирському транспорті і 11 % загального енергоспоживання

транспортних систем, включаючи вантажні перевезення. У Франції, за дани-ми Орлеанського інституту досліджень навколишнього середовища, тран-спорт, що використовується у внутрішньому туризмі, вносить від 5 до7 %

сумарних викидів парникових газів. Оскільки рекреаційно-туристична галузь

зараз є пріоритетною загалом у світі, а її розвиток зростає швидше, ніж кіль-кість загальних транспортних перевезень, то ймовірно проблеми, пов'язані з

викидами від"туристичного" транспорту, також збільшуватимуться.

Проблеми взаємодії з навколишнім природним середовищем усклад-нюються й тим, що концентрація рекреаційної та туристичної діяльності бу-ває на невеликих зонах, що відчувають інше техногенне навантаження, нап-риклад, від сумарного впливу сільського господарства, промислової діяльності. За відсутності належного планування та управління розвиток туристичної галузі може спричинити серйозну конкуренцію за використання земельних ділянок під забудову. Крім того, стихійний розвиток туризму може стимулювати інтенсивне або неналежне землекористування, яке здатне викликати заліснення, ґрунтову ерозію, та втрату біологічного різноманіття. Інтенсивне втручання людини в рослинний і тваринний світ може зробити неможливим такі традиційні види рекреації, як рибальство або завдати непоправну шкоду цінним екосистемам. Зростання кількості туристів, може поставити під загрозу найбільш тендітні в екологічному відношення райони світу, включаючи парки та природні заповідні зони, які є загальнолюдською спадщиною.

У деяких країнах застосовують економічні важелі, такі як компенса-ційний захід від негативних впливів рекреаційно-туристичної індустрії, до

них, зокрема, належать екологічні податки. Такі податки входять до прямих

та непрямих витрат на туристичні продукти і послуги, але прибутки не зав-жди спрямовують на охорону навколишнього середовища. Так, наприклад, у

природному заповіднику островів Медес (Каталонія, Іспанія) був введений

податок на підводне плавання(2,3 євро за одне занурення), що сприяло збіль-шенню бюджету заповідника, 68 % загального бюджету заповідника станови-ли отримані кошти від цього податку.

1.3. Сталий розвиток рекреаційно-туристичного природокористування.

Сталий розвиток рекреаційно-туристичного природокористування та

гальмування деяких інтенсивних методів освоєння нових територій для роз-витку рекреації та туризму, коли з'являються перші негативні впливи на нав-колишнє природне середовище – є оптимальним шляхом виходу із складної

ситуації. Загалом для України сталий розвиток може бути визначений як про-цес гармонізації продуктивних сил, задоволення необхідних потреб усіх чле-нів суспільства  за умови збереження й поетапного відтворення цілісності

навколишнього середовища, забезпечення рівноваги між потенціалом приро-ди та вимогами людей всіх поколінь.

Стале рекреаційно-туристичне природокористування – це ведення прибуткової діяльності в галузі рекреації та туризму, при якій вплив на навколишнє природне середовище не перевищує межі природного самовідновлення впродовж цієї діяльності. За пропозицією Х. Мюллера, необхідно збалансувати п'ять головних елементів для досягнення сталого туризму: економічний, задоволення туристів, соціальний, культурний, екологічний, крім того це потрібно зробити так, щоб жоден з цих чинників не був домінуючим.

Альтернативою можуть бути пріоритетні "м'які" види рекреації та туризму, що не передбачають інтенсивного технічного втручання. Індустрія рекреаційно-туристичної діяльності за умови її раціональної організації, є

екологічно безпечною та економічно ефективною галуззю, а її розвиток – од-ним із чинників сталого розвитку держави.

Іншим підходом для зменшення негативного впливу на навколишнє

середовище може бути застосування загальних заходів – узгодження кален-дарів відпусток на державному чи регіональному рівнях, щоб зменшити піко-ве сезонне навантаження, уточнення регіональних планів менеджменту у ту-ристичній галузі, впровадження міжнародної системи якості послуг на турис-тичних об'єктах, проведення стратегічних екологічних оцінок туристичних

проектів, що тільки плануються для впровадження.

Мінімізувати негативний вплив рекреаційного господарства та відпочиваючих на природне середовище і його компоненти дозволить проведення в країні та регіоні заходів у наступних напрямках.

 - Наука: розробка стратегії сталого розвитку рекреаційних територій; проведення комплексних (екологічних, географічних, біологічних, економічних, соціологічних) наукових досліджень територій щодо можливостей і наслідків розвитку на них рекреаційної діяльності: вивчення особливостей територій щодо резервування рекреаційних ділянок, дослідження їх екологічної стійкості до впливу зовнішніх чинників, можливостей розвитку на них окремих видів рекреаційної діяльності, визначення її масштабів, розробка економічного механізму використання частки доходів від розвитку рекреаційної діяльності для охорони навколишнього середовища.

- Освіта, виховання та агітація: екологічна освіта суб'єктів рекреаційної діяльності; пропаганда здорового способу життя у екологічно чистому середовищі; виховання почуття особистої відповідальності за стан довкілля, культури поведінки в природі.

- Техніка і технології: розробка та використання безпечних в екологічному відношенні технологій виробництва рекреаційних послуг, утилізації відходів; удосконалення технологій природоохоронної та природовідновлювальної діяльності на рекреаційних територіях; використання на територіях відпочинку екологічно безпечних видів транспорту.

- Організація і управління: моніторинг санітарного стану рекреаційних територій, обладнання та благоустрій рекреаційних територій; організація видалення та утилізації сміття; введення штрафних санкцій щодо порушників встановлених санітарно-екологічних норм організації та проведення рекреаційної діяльності, координація раціонального розміщення об'єктів рекреаційного господарства.

               Висновок

Розвиток рекреації зараз і в майбутньому ще більше буде повязаним з використанням значного простору. Це “ вторгнення” має як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивна сторона полягає, перш за все , в резервуванні значних просторів з мало зміненою природою виключно для рекреаційного використання чи з обмеженим промисловим, сільськогосподарським використанням. Це резервування розповсюджується перш за все на гірські і заболочені місцевості, а також приміські зони для розвитку щонедільної рекреації.

З розвитком рекреації прокладає собі дорогу і так звана ландшафтна архітектура, яка заснована на вивченні позитивного емоційно-естетичного впливу ландшафтів на людину.

Рекреаційне природовикористання, однак, характеризується і серйозними негативними наслідками для природних комплексів. Рекреаційні ресурси , як і інші ресурси, мають певні запаси. Можна говорити про їх вичерпаність, яка теоретично визначається порогом навантаження на них, вище якого ресурси або суттєво змінюються в сторону меншої привабливості, або ж деградують. Надмірна експлуатація ресурсів водночас приводить до їх знищення. Американські вчені в останні роки б’ють тривогу в звязку з процесом   деградації національних парків. Під дією витоптування ущільнюється грунт, змінюється гідрологічний режим, деградують рослинні угруповання .

Масовий туризм, таким чином, становить практичну і наукову проблему відповідності охорони природи з принципом загальнодоступності цінних природних комплексів. В науковому плані ця проблема виражається в першу чергу поняттям рекреаційної ємності природних комплексів. В практичному плані вона означає, що в основі рекреаційного планування, проектування та експлуатації природних комплексів мають лежати науково обґрунтовані норми навантажень на природу.

Одна з основних об'єктивних причин деградації рекреаційних районів полягає у відставанні рекреаційної пропозиції від рекреаційного попиту, що приводить до територіальної надмірної концентрації рекреантів.

Крім того сама існуюча практика визначення економічної ефективності капіталовкладень в рекреаційну галузь не враховує зміни в природно-територіальних комплексах, які наступають в результаті експлуатації їх зі сторони цієї галузі. На стадії проектування економічної ефективності капіталовкладень відсутні економічні стимули для охорони рекреаційних ресурсів. Навпаки, часто більш вигідним вважається варіант, не забезпечуючий більш повне збереження ресурсів, так як при інших рівних умовах на його здійснення необхідні менші капіталовкладення. Негативні наслідки для природних комплексів мають і суб’єктивні причини їх деградації. До них відноситься низька культура поведінки рекреантів, яка проявляється в прагненні панувати над природою, щоб задовольнити свої іноді зовсім не туристичні потреби. Туристи знищують лісовий приріст, необережно поводячись з вогнем, не знищують сміття, грабують печери і т. д.

Однак така класифікація шкоди для природно-територіальних комплексів, побудована на внутрішніх особливостях рекреаційної діяльності недостатня.

Спостереженнями над старо- і частково новоосвоєними рекреаційними районами інтенсивного освоєння призводять до думки про те, що принципіальний підхід до проблеми взаємодії суспільства і рекреаційних ресурсів ( як основної частини взаємодії суспільства і природи ) може бути оснований , виходячи в першу чергу з основного протиріччя економіки. Індивідуальне присвоєння державної території, і особливо рекреаційних ділянок колективного використання, набирає зловісний розмах.   Любуватися морем, озером, рікою, купатися в них, прогулюватися по їх берегах - всі ці іноді елементарні права змиваються хвилею приватного присвоєння землі. В умовах приватної власності на землю з усіх способів використання землі найбільш вигідним вважається її забудова. Власники лісів, полів і садів зразу ж забудовують їх, як тільки є така можливість. Навіть в умовах державної регламентації цей процес неперервно розширюється з допомогою “відступу від правил”. Краєвид, порушений бетоном не може виникнути знову.

Відносно відокремлені промислові галузі, використовуючи землю, природні, економічні, трудові ресурси, вступають у протистояння з туризмом та відпочинком. Вони забруднюють середовище, порушують екологічну рівновагу, і навіть використовують у великій кількості цінні рекреаційні ресурси, частково не відновлювані. Яскравим прикладом являється протистояння “місто - курорт”. Процес урбанізації в рекреаційних районах супроводжується стрімким зменшенням рекреаційної ємності. Місто починає витісняти курорт. Виникає необхідність вирішення дуже серйозної задачі - оптимізація чисельності постійних жителів курорту та відпочиваючих. В цьому зв'язку В. І. Азар ( 1972 ) справедливо зазначає : “ Ніхто не дозволить поселитися на ділянці , де б'ють нафтові фонтани , так як це буде суперечити загальнонародним принципам. Але ж курортний район є не меншою цінністю”.

Список використаної літератури

1. Нудельман М.С. Социально-экономические проблемы рекреационного природопользования. - Киев: Наукова думка, 1987.- 128 с.

 2. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: Навч. посібник. -К.: Заповіт, 1996. - 352 с.

 3. Туризм - отдых, спорт, познание / Сост. П.П.Кувик. - К.: Реклама, 1983.-88 с.

 4. Булгаков А.А., Рыжавский Г.Я. Два дня в конце недели. - М.: Физкультура и спорт,1984. - 127 с.

 5. Карпатский рекреационный комплекс. / М.И.Долишний, М.С.Нудельман, К.К.Ткаченко. - К.: Наукова думка, 1984. -146 с.

 6. Лемешев, Щербина. Оптимизация рекреационной деятельности. - М.: Экономика, 1985. - 160 с.

 

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292