Муніципальне право як наука і навчальна дисципліна

Тема: "Місцеві ради - представницькі органи місцевого самоврядування

України".

1. Поняття місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування і

їх види

Одними з представницьких органів територіальних громад згідно з Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», є відповідні місцеві ради. Для з'ясування сутності цих органів доцільно визначати їх роль і місце в системі місцевого самоврядування.

Світовий досвід свідчить, що виборні органи — головні носії самоврядних повноважень. Представницька демократія є більш професійною, а ніж безпосередня демократія і, відповідно до змісту ст. 5 Конституції України, саме ради як виборні, а, отже, і представницькі органи є органічним елементом системи влади на місцях і виступають однією з форм участі громади в управлінні суспільними та державними справами.

Основні ознаки рад як представницьких органів:

1)  це колегіальні органи, до складу яких входять депутати, обрані безпосередньо населенням на підставі виборів;

2)  вони здобувають мандат довіри безпосередньо від населення в межах територіальної громади, яка є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень;

3)  їх діяльність поширюється на всю територію проживання громади;

4) згідно із заковом, вони наділені правом представляти Інтереси територіальних громад;

5)  приймають рішення від імені громад;

6)  є органами загальної компетенції, до відання яких відносяться всі питання, що вимагають нормативного регулювання;

7)  посідають провідне місце у системі всіх органів місцевого самоврядування;

8)  виражають волю всього населення територіальної громади, надаючи їй загальнообов'язкового характеру і здійснюючи в такий спосіб місцеву владу;

9)  у своїй діяльності сполучають місцеві інтереси з державними.

Отже, представницькі органи місцевого самоврядування - ради - є колегіальними органами загальної компетенції, які складаються з обраних безпосередньо населенням відповідної адміністративно-територіальної одиниці, виражають їх волю, приймаючи від її імені рішення, що мають загальнообов'язковий характер.

2. Місцевий (базовий) і регіональний рівні місцевих рад як представницьких органів місцевого самоврядування

Місцевий (базовий) і регіональний рівні рад будуються згідно з існуючим в Україні адміністративно-територіальним устроєм. До представницьких органів місцевого самоврядування належать:

Верховна Рада Автономної Республіки Крим — представницький орган автономії (ст. 136 Конституції України, розділ III, глава VI Конституції Автономної Республіки Крим, прийнята 21 жовтня 1998 р. і затверджена Законом України 23 грудня 1998 р. та Законом України „Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим" від 10 лютого 1998 р.);

сільські, селищні, міські ради (ст. 146 Конституції України; ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»);

районні та обласні ради — органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад сіл, селищ і міст (ст. 146 Конституції України, ст. 5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Місцеві ради будуються у повній відповідності з існуючим в Україні адміністративно- територіальним устроєм.

Адміністративно-територіальний устрій України — це зумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація Української держави з поділом її на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці, відповідно до яких будується як система державних органів, так і рівні органів місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України та проектом Закону України «Про адміністративно- територіальний устрій України», систему адміністративного устрою складають адміністративні одиниці: області, райони, міста (районного, республіканського, обласного значення і міста, що мають спеціальний статус), райони в містах, селища і села.

Отже, адміністративно-територіальний поділ — необхідна умова організації представницької влади на місцях. Іншими словами, ради повинні бути «прив'язані» до певної адміністративно-територіальної одиниці.

Під адміністративно-територіальною одиницею розуміється частина території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Таким чином, саме адміністративні одиниці є просторовою основою відповідних територіальних громад, а звідси, і їх представницьких органів — рад, що створюються з метою зручності управління на місцях.

У свою чергу, адміністративно-територіальні одиниці за соціально-територіальними ознаками поділяються на населені пункти (села, селища, міста) та регіони (райони й області). Такий поділ є підставою для виділення в процесі побудови представницьких органів місцевого самоврядування двох рівнів: місцевого (базового) та регіонального.

Для визначення елементів місцевого (базового) рівня потрібно з'ясування сутності такої категорії, як населений пункт.

Згідно зі ст. 7 проекту Закону «Про адміністративно-територіальний устрій України», населений пункт — це частина комплексно заселеної території, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальної діяльності, має сталий склад населення і власну назву, зареєстровану в передбаченому Законом порядку.

До категорії сільських населених пунктів як елементів місцевого (базового) рівня територіальної організації місцевого самоврядування належать села — населені пункти зі сталим складом населення, переважна частина якого зайнята в сільському господарстві.

До категорії міських населених пунктів як елементів місцевого базового рівня територіальної організації представницьких органів місцевого самоврядування належать селища, міста, а також, на підставі ст. 5 Закону про місцеве самоврядування в Україні, райони в місті.

На відміну від сіл, селища — це населені пункти, розташовані при промислових підприємствах, будовах, залізничних вузлах, Гідротехнічних спорудах, підприємствах по виробництву й переробці сільськогосподарської продукції, та інші населені пункти, що мають комунальну і соціальну інфраструктуру й переважна частина населення яких зайнята у промисловому виробництві чи соціально-культурній сфері.

Міста, своєю чергою, підрозділяються на такі види: міста районного значення; міста республіканського (Автономної Республіки Крим) значення; міста обласного значення; міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ і Севастополь); райони в містах і міські округи.

Спеціальна ознака міст полягає в тому, що вони є не лише територіальною основою для формування на їх території представницьких органів місцевого самоврядування, а й те, що проектом Закону про адміністративно-територіальний устрій України визначається кількість населення, яка мешкає в перерахованих містах (статті 10, 11 Закону).

Це є підставою для наступного визначення кількісного складу рад місцевого самоврядування в Законі України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» під 14 січня 1998 р.

Так, до категорії міст районного значення відносять міста, на території яких розташовані промислові підприємства, комунальне господарство, житловий фонд, мережа соціально-культурних закладів і підприємств, з кількістю населення понад 10 тисяч жителів, переважна частина якого зайнята в промисловості чи соціально-культурній сфері.

До категорії міст республіканського (Автономна Республіка Крим) значення відносять міста, які є економічними і культур ними центрами, мають розвинуту промисловість, комунальне господарство, значний житловий фонд, з кількістю населення понад 50 тисяч жителів.

Такі самі вимоги ставляться і до категорії міст обласного значення. Однак треба зазначити, що із загальних вимог до згаданих міст є винятки. Зокрема, до категорії міст республіканського (Автономної республіки Крим), а також до міст обласного значення можуть бути віднесені населені пункти з кількістю населення менше 50 тисяч жителів, якщо вони мають важливе промислове, соціально-культурне, історичне, оборонне значення, перспективу економічного розвитку, або населені пункти, які включені до курортних зон і на їх території розташовані санаторії, стаціонарні лікувальні й оздоровчі заклади, туристичні бази, інші заклади відпочинку.

До категорії міст, що мають спеціальний статус, відносять міста Київ і Севастополь, чисельність населення яких перевищує 1 мільйон жителів.

До базового рівня місцевого самоврядування відносять також райони в містах.

Проект Закону про адміністративно-територіальний устрій України (ст. 16), а також Закон про місцеве самоврядування в Україні (ст. 5) передбачають, що в містах з кількістю населення не менш як 300 тисяч жителів можуть бути утворені адміністративно-територіальні одиниці — райони у місті. Закон про місцеве самоврядування в Україні уточнює це положення.

Згідно з п. 2 ст. 5 Закону, у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до Закону можуть бути створені районні в місті ради.

Проте, на відміну від вищеназваних категорій сіл, селищ, міст та інших територіальних утворень, в яких, згідно із Законом про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, голови ради обираються окремо від депутатів представницьких органів, райони в містах ради обирають голову ради, який одночасно є і головою виконавчого комітету.

Отже, для місцевого (базового) рівня місцевого самоврядування як територіальної основи місцевих рад відносять: села; селища; міста районного, республіканського (Автономна Республіка Крим), обласного значення; міста, що мають спеціальний статус відповідно до Конституції України (Київ і Севастополь); райони в місті.

Створювані на території цих населених пунктів представницькі органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження від імені та в інтересах територіальних громад, які, у свою чергу, впливають на діяльність цих рад, застосовуючи відповідні форми безпосередньої демократії: місцеві референдуми, місцеві ініціативи, громадські слухання тощо.

Саме тому функціонування місцевого (базового) рівня місцевого самоврядування ефективно безпосередньо на місцях проживання жителів у селах, селищах, містах. Саме в цих територіальних межах І утворюються територіальні громади як найбільш оптимальна форма об'єднання спільних інтересів людей за місцем їх проживання.

Серед місцевих рад виділяють обласні та районні ради, територіальною базою яких є регіональний рівень місцевого самоврядування, до якого відносять області та райони.

Область — адміністративно-територіальна одиниця, яка утворилася в межах території України, має певні історичні, економічні, екологічні, географічні та демографічні особливості, складається з районів і міст обласного значення.

Район — це частина території області переважно з агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційною та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язків між населеними пунктами, розташованими на його території.

Райони складаються із сіл, селищ, міст районного значення.

Уже зазначалося, що області і райони належать не до категорії населених пунктів, про які йшлося, а до регіонів. Тобто вони є лише територіальною основою, в межах якої вже існує певна сукупність територіальних громад, що функціонують на території відповідних областей і районів.

Створювані на території цих регіональних одиниць районні та обласні ради є формою прояву та інтеграції волі й інтересів виборців, які мешкають на території рад місцевого (базового) рівня.

Це виявляється, зокрема, у тому, що, згідно зі ст. 4 Закону про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, загальний склад районних рад визначається з урахуванням кількості територіальних громад адміністративно-те­риторіальних одиниць, що входять до складу, а загальний склад обласних рад визначається з урахуванням кількості районів, міст

обласного значення, що входять до складу області. Тим самим забезпечуються спільні інтереси відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст (ст. 5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Проте наявність базового та регіонального рівнів не породжує підпорядкованості перших другим та не ставить питання визначення первинності чи вторинності серед представницьких органів місцевого самоврядування, оскільки первинним суб'єктом місцевого самоврядування є територіальна громада.

Отже, підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що порядок формування представницьких органів безпосередньо залежить від існуючого в Україні адміністративно- територіального устрою.

За своїми соціально-територіальними ознаками, адміністративно-територіальні одиниці поділяються на населені пункти, які є просторовою основою для формування і функціонування рад базового рівня, та регіони, які є просторовою основою для організації та діяльності регіональних представницьких органів місцевого самоврядування.

Місцеві ради як представницькі органи місцевого самоврядування формуються на підставі існування місцевого (базового) та регіонального рівнів.

Базовийрівень включає сільські, селищні, міські та районні у місті ради, які утворюються на території сіл, селищ, міста районного, обласного, республіканського значення, міста, що має спеціальний статус (Київ та Севастополь), та районів у містах.

Регіональний рівень місцевих рад представницьких органів місцевого самоврядування включає як елементи цієї системи обласні та районні ради, що утворюються на території відповідних областей і районів.

Відмінності між цими двома рівнями досить чітко визначені у пунктах 1 і 2 ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні*.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в інтересах всіх функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією, цим та іншими законами.

Обласні та районні ради є органам и місцечого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

§ 3. Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування України

Правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування розуміється як сукупність їх прав і обов'язків, які визначаються Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими законами та нормативно-правовими актами.

Основою цих прав і обов'язків рад є повноваження місцевого самоврядування, які згідно з п. 2 ст. З Закону про місцеве самоврядування здійснюються як територіальними громадами безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: представницькими й виконавчими органами базового рівня, а також через районні та обласні ради, які представляють інтереси територіальних громад базового рівня.

Органи місцевого самоврядування в цілому є неоднаковими за своїм статусом (представницькі та виконавчі), але діють не хаотично, а системно, тобто в порядку, зумовленому засобами їх утворення, взаємовідносинами, що забезпечують у комплексі досягнення загальних цілей.

З'ясувати зміст правового статусу представницьких органів місцевого самоврядування можна лише на підставі проведення порівняльного аналізу прав і обов'язків ради з повноваженнями органів державної влади, органів, які утворюються в ме­жах території, на яку поширюється юрисдикція територіальної громади, закладених в Законі про місцеве самоврядування, принципів розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування, і, нарешті, в результаті визначення представницькими органами місцевого самоврядування власної внутрішньої структури.

Як уже зазначалося, представницькі органи місцевого самоврядування не входять до системи державних органів. Консти­туція і Закон про місцеве самоврядування наділяють їх притаманними лише їм повноваженнями, відповідною матеріально-фінансовою базою, необхідною для здійснення радами наданих їм повноважень. Рішення представницьких органів місцевого самоврядування обов'язкові для виконання, як і акти органів державної влади. Ось чому не можна розглядати діяльність рад як абсолютно незалежної від функціонування державних органів.

Конституція України та Закон про місцеве самоврядування в Україні виходить з принципу самостійності місцевого самоврядування.

Самостійність як знакова ознака будь-якого самоврядування, тим паче місцевого, автоматично не переноситься на утворюваний територіальною громадою як первинною ланкою місцевого самоврядування представницький орган, не перетворює його на своєрідного диктатора, оскільки він співпрацює з органами державної влади, особливо па регіональному рівні представницьких органів місцевого самоврядування.

Крім того, самостійність місцевого самоврядування теж не є абсолютною, оскільки його повноваження можуть здійснюватися як територіальною громадою безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, в першу чергу, через представницькі (п. 2 ст. 2 Закону). Але представницький орган не є своєрідним «органом в органі», тобто не входить як структурна частина до іншого органу, як це властиво, наприклад, постійним комісіям ради. Він не є і частиною «вертикалі» рад радянського періоду і тому не підпорядкований будь- якому органу публічної влади: як муніципальної, так і державної. Представницьким органам притаманна підпорядкованість лише по горизонталі територіальній громаді, яка і формує ці органи.

Підставою ефективного розподілу праці між громадою і радами є компетенція. Ради наділяються законом притаманною лише їм власною компетенцією; вони вправі самостійно її здійснювати, а також нести відповідальність за її реалізацію. Аналіз цієї компетенції рад дозволяє зробити висновок про те, що саме на них покладається основний обсяг самоврядних повноважень.

Цей висновок підтверджується тим, що представницький орган місцевого самоврядування має право вирішувати будь-яке питання, віднесене до повноважень місцевого самоврядування, крім тих

питань які є предметом виключного відання територіальної громади. Тобто рада як представницький орган територіальної громади може в принципі вирішувати будь-яке питання, віднесене до повноважень органів місцевого самоврядування.

У той же час, територіальна громада правомочна вирішувати будь-яке питання, віднесене до відання місцевого самоврядування в цілому. Згідно з п. З ст. 10 Закону про місцеве самоврядування в Україні, представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і в межах, визначених законами.

Па нашу думку, є обгрунтованим висновок учених про те, що розподіл, про який йдеться в п. З згаданої статті Закону, не означає поділу влади в системі місцевого самоврядування. Доповнимо це положення тим, що взагалі принцип розподілу влади, проголошений у ст. 6 Конституції України, в системі органів місцевого самоврядування не діє.

Тому в Законі йдеться не про поділ владних повноважень, а про функціональне розмежування по напрямах діяльності між відповідними радами, їх виконавчими органами та сільським, селищним, міським головою.

Так, ради виконують представницькі функції відповідно до статей 25,26,43,44 Закону, виконавчі органи здійснюють виконавчі функції відповідно до статей 27—41 Закону, сільський, селищний, міський голова як головна посадова особа територіальної громади обирається для здійснення повноважень, передбачених статтями 12 і 42 Закону.

При цьому Закон закріплює принцип верховенства рад по відношенню до виконавчих органів, за яким ради мають підзвітні виконавчі органи (ст. 11 Закону)1.

З'ясування місця і ролі представницьких органів серед інших органів місцевого самоврядування безпосередньо пов'язано з їх структурою, оскільки певні рівні цих органів свій зміст значною мірою розкривають через структуру елементів, які в сукупності складають цей зміст. Тобто структура — це сукупність внутрішніх елементів об'єкта, в даному разу представницького органу.

Закон про місцеве самоврядування в Україні не розглядає, питання про структурну побудову представницьких органів

місцевого самоврядування і навряд чи в цьому є потреба. Адже в Конституції України і в цьому Законі закріплені права населення самостійно визначати систему органів місцевого самоврядування, в тому числі і представницьких.

Тому питання про структурний устрій представницьких органів доцільно вирішувати в статутах територіальних громад, правових докумонтах, що регулюють організацію місцевого самоврядування (регламентах, положеннях тощо).

Слід також підкреслити те положення, що визначення правового статусу рад, безпосередньо пов'язане зі способом формування цього представницького органу. Адже органи місцевого самоврядування можуть бути виборними і такими, які формуються шляхом призначення, делегування, кооптування тощо.

Закон не встановлює способи, з допомогою яких органи місцевого самоврядування можуть бути сформовані. Одночасно в цьому передбачена обов'язковість наявності виборних органів місцевого самоврядування.

До числа обов'язкових виборних органів відносять передусім представницькі органи місцевого самоврядування. Наявність виборних представницьких органів самоврядування — безумовна організаційна умова його реальності та ефективності.

Ради як виборні органи не можуть призначатися «зверху», їх склад не повинен погоджуватися з державними владними структурами.

Отже, важливою ознакою представницького органу, яка безпосередньо пов'язана зі змістом його правового статусу, є те, що він об'єднує у своїй особі все місцеве товариство і уповноважений ним на вирішення найважливіших питань його життєдіяльності.

Представницькі органи самоврядування як виборні є органами, що здійснюють особливу функцію прогностичного характеру: виявлення і формування інтересів населення місцевого самоврядування, тобто вироблення на підставі порівняння, обговорення, консенсусу загальної волі багатьох депутатів, які, у свою чергу, висловлюють інтереси певних груп населення, і в кінцевому підсумку — розробка рішень, що визначать шляхи розвитку місцевого самоврядування.

Найбільшою мірою правовий статус представницьких органів місцевого самоврядування окрім перерахованого виявляється у закріпленому в законі переліку питань виключного відання рад, тобто таких питань, які вправі вирішувати лише представницьк органи самоврядування і ніякі інші. Саме це гарантує провідну роль представницьких органів серед усіх інших органів місцевого самоврядування.

Отже, правовий статус представницького органу місцевого самоврядування визначається не лише сукупністю його прав і обов'язків, визначених Конституцією і законами України та Іншими нормативно-правовими актами. Тому можна запропонувати таке визначення поняття правового статусу представницького органу місцевого самоврядування.

. Правовий статус представницького органу місцевого самоврядування в Україні (ради) полягає в тому, що цей виборний орган територіальної громади є одним з основних елементів місцевого самоврядування, який має власну, визначену ним. самим структуру і який відносно самостійно здійснює надані йому законом повноваження, на підставі функціонального розмежування їхміж

територіальною громадою і органами, які він утворює.

§ 4. Порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування

Відповідно до ст. 10 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», порядок формування та організація діяльності місцевих рад визначається Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад. Окремо порядок формування представницьких органів місцевого самоврядування визначається у ст. 45 зазначеного Закону.

На підставі пунктів 1 і 2 цієї статті сільські, селищні, міські, районні у містах (у разі їх створення), районні, обласні ради складаються з депутатів, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Порядок організації і проведення виборів депутатів визначається Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 14 січня 1998 р.

Проте, 6 квітня 2004 р. був прийнятий Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (далі — Закон про вибори), який визначає основні засади, особливості та порядок організації і проведення виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних, Київської та Севастопольської міських рад.

Згідно з цим Законом, депутати сільських, селищних, міських рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних громад. Депутати районних, обласних рад обираються громадянами України, які належать до відповідних територіальних грвмад у межах району, області.

Порівняно із Законом України «Про вибори депутатів місцевих рад* від 14 січня 1998 р„ який закріплював .мажоритарну виборчу систему, згідно із Законом від 6 квітня 2004 р.т вибори депутатів сільських, селищних рад провадяться за мажоритарною системою відносної більшості лише в одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів міських чи районних у містах рад, районних, обласних рад, міст Києва і Севастополя провадяться за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати (далі — виборчі списки) від організацій політичних партій, виборчих блоків організацій політичних партій у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються з межами території відповідної міської громади, відповідного району в місті, району, області та міст Києва і Севастополя.

Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Військовослужбовці строкової служби не беруть участі у місцевих виборах.

Закон передбачає, що належність громадянина до відповідної територіальної громади визначається його місцем проживання на її території згідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Громадяни України, які належать до відповідної територіальної громади і мають право голосу, можуть шляхом самовисуван-ня або через обласні, районні, районні у містах, міські організації політичних партій та їх виборчі об'єднання (блоки) брати участь у висуванні кандидатів у депутати, роботі виборчих комісій, проведенні передвиборної агітації, здійсненні спосте-

ргження за проведенням виборів та в інших заходах у порядку, низначеному цим та іншими законами України.

Закон передбачає, що будь-які прямі або непрямі привілеї чи обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження щодо участі громадян у виборчому процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією України.

Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі.

Місцеві вибори є рівними. Громадяни України беруть участь у місцевих виборах на рівних засадах. Кожен виборець на виборах депутатів кожної місцевої ради в межах відповідної територіальної громади, в яких він бере участь, має по одному голосу. ЦІ голоси у відповідних виборчих округах виборець може використати тільки на одній виборчій дільниці.

Згідно із Законом, місцеві вибори є прямими. Громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад і мають право голосу на місцевих виборах, безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчих списків місцевих організацій партій (блоків) у багатомандатних округах, а також за кандидатів у депутати, висунутих місцевими організаціями партій (блоками) або шляхом самовисування в одномандатних округах.

При цьому місцеві вибори є вільними, тобто виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Голосування на місцевих виборах є таємним. Контроль за волевиявленням виборців у будь-якій формі забороняється. Кожен виборець голосує на місцевих виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Згідно Із Законом, депутатом та сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який

ну повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності у районі до 10 (включно) територіальних громад кожна з них має бути представлена в районній раді не менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) — З депутатами, понад 30 — 2 депутатами. Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів.

На підставі ст,. 5 Закону загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді ріпну кількість депутатських мандатів. При цьому у разі наявності в області до Л(включно) районів, міст обласного значення кожний район, місто обласного значення має бути представлено в обласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до ЗО (включно) — 3 депутатами, понад 30 — 2 депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів.

Для проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів відповідними територіальними виборчими комісіями створюються виборчі округи. При утворенні останніх територіальні виборчі комісії керуються рішеннями відповідних рад про загальний склад цих рад.

Мажоритарні одномандатні виборчі округи для виборів депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах рад створюються з урахуванням Закону при додержанні приблизно рівної кількості виборців у розрахунку на один виборчий округ.

Мажоритарні багатомандатні виборчі округи для виборів депутатів районних, обласних рад створюються з додержанням вимог, передбачених виборчим Законом (ст. 4).

Для організації та проведення місцевих виборів створюються ще такі виборчі комісії: сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні (територіальні); окружні; дільничні.

Для проведення голосування і підрахунку голосів під час місцевих виборів територія сіл, селищ, міст, районів у містах поділяється на виборчі дільниці, які створюються сільською, селищною, міською, районною у місті радою або її виконавчим комітетом.

Виборчі дільниці створюються не пізніш як за 55 днів до дня виборів з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках — з меншою або більшою кількістю виборців.

Наступними стадіями виборчого процесу відповідно до Закону є: складання списків виборців як компетенція відповідних виконавчих комітетів; висування кандидатів у депутати; передвиборна агітація, голосування; підбиття результатів голосування.

На підставі результатів голосування, обраними по багатомандатному виборчому округу вважаються ті кандидати, які на виборах одержали більшу, порівняно з іншими кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. При цьому загальна кількість обраних кандидатів не може перевищувати кількість встановлених депутатських мандатів по даному виборчому округу.

У разі, коли два або більше кандидатів набрали найбільшу і водночас однакову кількість голосів виборців, окружна (територіальна) виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування по цих кандидатурах, яке провадиться не пізніш як у двотижневий строк після дня виборів.

Дострокове припинення повноважень депутата представницького органу є підставою для того, щоб відповідна місцева рада не пізніш як через місяць з моменту вибуття депутата прийняла рішення про вибори депутата замість того, що вибув. Такий депутат обирається на строк до набуття повноваження депутатами, обраними на наступних чергових місцевих виборах.

У разі вибуття депутата менш як за шість місяців до закінчення строку повноваження відповідної ради вибори депутата замість того, який вибув, за рішенням відповідної ради можуть не провадитись.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про внесення змін до Закону „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» у разі проведення позачергових, повторних виборів, виборів замість вибулих депутатів місцевих рад, виборів у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці, її також інших виборів у термін, який не збігається з терміном проведення загальних чергових виборів, вони обираються на строк набуття повноважень депутатами, обраними на наступних чергових виборах.

Рада вважається правомочною за умови обрання не менш як двох третин депутатів від загального складу ради.

Згідно із Законом про вибори (ст. 47), окружна (територіальна) виборча комісія може визнати вибори недійсними, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку голосів допущено по­рушення Закону, яке вплинуло на результати виборів. У такому разі за пропозицією окружної комісії відповідна виборча комісія призначає повторне голосування на тих виборчих дільницях, де вибори було визнано недійсними.

Визнання виборів недійсними може призвести до того, що до відповідної місцевої ради буде обрано меншу кількість депутатів, аніж загальний склад ради, визначений представницьким органом.

Якщо до ради обрано менше двох третин її складу, то до обрання необхідної кількості депутатів повноваження продовжує здійснювати рада попереднього скликання.

У разі дострокового припинення повноважень деяких депутатів, внаслідок чого до складу ради входить менш як дві третини депутатів, до обрання необхідної кількості депутатів така рада вважається правомочною за наявності більше половини депутатів від загального складу ради.

Строк повноважень місцевих рад — п'ять років. Він може бути припинений достроково. Відіювідло до ст. 78 Закону про місцеве самоврядування в Україні, підставами для дострокового припинення повноважень є: прийняття радою рішень з порушенням Конституції України, Закону про місцеве самоврядування та інших законів, прав і свобод громадян, ігноруючи при цьому вимоги компетентних органів про приведення цих рішень у відповідність із законом; а також якщо сесії ради не провадяться без поважних причин у строки, встановлені Законом, або рада не вирішує питань, віднесених до її

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292