Ландшафтная екология

Тема 5 ЛАнДшафтИ: поняття, класифікація

1. Поняття ландшафту.

2. Принципи загальнонаукової класифікації ландшафтів.

3. Морфологічні одиниці ландшафтів

3.1. Структура ландшафту: вертикальна та горизонтальна

3.2. Ландшафтна фація: діагностичні ознаки, приклади.

3.3. Урочище (просте, складне): діагностичні ознаки, приклади.

3.4. Місцевість: діагностичні ознаки, приклади.

4. Типи морфологічної структури рівнинних ландшафтів.

5.1. Поняття ландшафту

Термін ландшафт є одним з основних понять науки ландшафтознавства, ландшафтної екології. Це - німецьке слово, що позначає "вид землі", чи "вид місцевості".

Ландшафт - генетично однорідний природно-територіальний комплекс, що характеризується відносною єдністю рельєфу з утворюючими його породами, ґрунту, клімату, вод, живих організмів і, що знаходиться під впливом людини.

Різноманіття ландшафтів на земній поверхні, вивчення їхнього внутрішнього змісту і закономірностей розвитку служить предметом загального ландшафтознавства, ландшафтної екології.

У існує три точки зору на обсяг і зміст поняття географічний ландшафт:

· загальне;

· регіональне;

· типологічне.

Загальним для всіх точок зору є те, що під ландшафтом розуміється географічний природно-територіальний комплекс. Розходження ж полягають у тім, на комплекси якого типу і таксономічного рангу варто поширювати поняття ландшафт.

Ландшафти - реально існуючі частини земної поверхні, що представляють собою самостійні природні утворення, що якісно відрізняються один від одного. Будь-який ландшафт складається з ряду компонентів і взаємозв'язків між ними. Геологічна будівля, рельєф, клімат, ґрунти, води й інші природні компоненти, що беруть участь у формуванні конкретного ландшафту, відносяться до ландшафтоутворюючих факторів і представляють системи різного типу.

 

Кожен ландшафт як об'єктивно існуюче природне утворення має свій індивідуальний зовнішній вигляд і внутрішню структуру, утворену прямими і зворотними взаємозв'язками і взаємодіями між ландшафтоутворюючими природними компонентами, конкретне положення на земній поверхні і межі, розвиток у просторі і в часі, обумовлений змінами в співвідношенні маси й енергетичного балансу.

5. 2. Принципи загальнонаукової класифікації ландшафтів

Насамперед, необхідно чітко розрізняти поняття "систематизація", "класифікація", "типологія" .

Природно-територіальні комплекси можуть розгля­датись як в індивідуальному, так і типологічному плані. Об’єктом без­посереднього дослідження є конкретні ПТК. Водночас для науки й прак­тики необхідно їх систематизація.

Порівнянням індивідуальних одиниць ПТК встановлюються їх типо­логічні ознаки. Класифікуючи ці одиниці, тобто об’єднуючи їх за певними ознаками подібності у види, типи, класи і т.д., отримуємо склад­ну систему типологічних одиниць. Таким чином, будь-яка типологічна одиниця (наприклад, тип ландшафту, урочища) в результатом наукового узагальнення.

Класифікації можуть бути побудовані за різними принципами: мор­фологічним, генетичним, історичним, кількісним та ін.

В.А.Ніколаєв (І973) виділяє три основні принципи (підходи) загальнонаукової класи­фікації ландшафтів:

1) історичний;

2) генетичний;

3) структурний,

об"еднуючи їх спільною назвою - структурно-генетичний. Усі вони тісно пов’язані між собою. Структура свідчить про історію (вік) і генезис ландшафту й навпаки, від останніх залежить його будова.

Основним показником класифікації ландшафтів при структурному підході є домінуючі урочища й місцевості (їх відсоткові співвідношення). Ознаки внутрішньої струк­тури кладуться в основу виділення низьких таксонів ландшафту - видів, підвидів.

Класифікаційні категорії ландшафтів і ознаки їх виділення

(за Ніколаєвим, І973)

Таксони

Головні ознаки поділу

Приклади

Відділ

тип контакту і взаємодія геосфер у структурі ландшафтної оболонки

наземні ландшафти, водні ландшафти

Система

енергетична база ландшафтів - поясно-зональні відмінності водно-теплового балансу

субарктичні, бореальні, суббореальні, семіарідні ландшафти тощо

Підсистема

секторні кліматичні відмінності, континентальність клімату

суббореальні семарідні ландшафти, помірно-континентальна, континентальна, різкоконтинентальна

Клас

морфоструктури вищого порядку (елементи мега­рельєфу), тип природної зональності (горизон­тальний або вертикальний)

рівнинні ладшафти, гірські ландшафти

Підклас

морфоструктури другого порядку, морфогенетичні підрозділи макрорельєфу

Підкласи рівнинних ландшафтів: низовинний, височинний

Група

тип водно-геохімічного режиму, який визна­чається співвідношенням атмосферного, ґрунто­вого і натічного зволоження, ступенем дренованості

Групи рівнинних ландшафтів: елювіальна, напівгідроморфна, гідроморфна

Тип

грунтово-біокліматичні ознаки на рівні типів грунтів і класів рослинних формацій (зональні для елювіальної групи ландшафтів)

Лісостеповий, напівпустинний, болотний, лу­говий тощо.

Підтип

грунтово-біокліматичні ознаки на рівні під­типів грунтів і підкласів рослинних формацій (підзональні для елювіальної групи ландшафтів)

Підтип лісостепового типу ландшафтів: лугово-лісовий (південний лісостеп), лісо-лугово-степовий (середній лісостеп)

Рід

генетичні типи рельєфу

Роди степових рівнинних ланд­шафтів: давньоалювіальний, погорбовано-грядовий давньоелювіальний

Підрід

генетичні типи й літологія поверхневих гірсь­ких порід

Підроди степових давньоалювіальних, рівнинних ландшафтів: пі­щані, галечникові, лісово-су-глинисті

Вид

подібність переважаючих у ландшафтах урочищ, місцевості (типи морфологічної структури)

Види степових рівнинних ланд­шафтів:

а) плоско-хвилясті рівнини, пі­щані й субпіщані з різнотравно-червоноковильними степами на темно-каштанових ґрунтах;

б) плоскі денудаційно-акумуля­тивні плато з покривом лесовидних порід, типчаковими степами на темно-каштанових ґрунтах

5.3. Морфологічні одиниці ландшафтів

3.1. Структура ландшафту: горизонтальна та вертикальна

Структура ландшафту - основне поняття теорії ландшафту, тісно пов'язане з уявою про зміни ландшафтів.

Структура ландшафту - будова ландшафту, що виражається в характері внутрішніх взаємозв'язків між компонентами, які його складають.

Прийнято виділяти вертикальну і горизонтальну структури в ландшафті.

Вертикальна (ярусна) будова ландшафту може бути охарактеризована як вертикальний розріз ландшафту - вертикальний ярус, що представляє собою сполучення взаємозалежних ярусів окремих геосфер - атмосфери, літосфери, гідросфери і т.д.

У вертикальній будові ландшафту значення мають компоненти, що є продуктом спільного розвитку окремих геосфер - рельєф як продукт розвитку і взаємодії літосфери, гідросфери, атмосфери, а нерідко й біоти, ґрунт - продукт взаємодії біоти і літосфери у визначених кліматичних умовах.

Вивчення вертикальної будови ландшафту є передумовою вивчення зв'язків між компонентами, а також обміну речовиною й енергією між ними. Аналіз вертикальних зв'язків необхідний:

по-перше, для передбачення наслідків змін у компонентах, що погано прослідковуються, на основі аналізу змін і наслідків у компонентах, що легко прослідковуються, (наприклад, за зміною характеру рослинності можна дати висновок про зміну режиму зволоження);

 по-друге, для керування впливом на компоненти з метою позитивного ефекту від інших (наприклад, регулювання режиму ґрунтів для підвищення їхньої продуктивності).

Горизонтальна структура ландшафту - склад морфологічних одиниць, що його складають, їх територіальна організація (текстура) тавзаємні речовинні й енергетичні зв'язки.

Основними об'єктами польових досліджень є ПТК низького рангу - фації, підурочища, урочища й місцевості.

5.3.2. Ландшафтна фація: діагностичні ознаки, приклади

Ландшафтна фація - це найпростіший ПТК, який займає одну грань рельєфу (елемент мезоформи, рідше мікроформи) з однаковими літологією поверхневих (ґрунтових) порід, мікрокліматом і характером ґрунтового зволоження, однією ґрунтовою відміною, одним біоценозом (в умовах непорушеної природної рослинності).

З діагностичних ознак випливає, що фація характеризується найбільшою однорідністю природних умов. Вона може займати частину або весь елемент мезоформи, частину або всю мікроформу (днище западини, схил яру, вершину піщаного валу на терасі та ін./.

Однакова літогенна основа забезпечує однорідність умов місцепе­ребування організмів (тепловий режим, баланс вологи й мінеральних речовин).

Приклад фацій:

· полога ділянка вододілу з вилуженими середньо-суглинковими чорноземами, розорана;

· пологий схил балки з темно-сіри­ми лісовими важкосуглинковими ґрунтами, розорана;

· днище балки з луч­но-болотними грунтами і злаково-осоковою асоціацією.

За походженням фації поділяють на:

· природні (корінні);

· антропогенні (похідні).

В умовах порушеного природного рослинного покриву, де корінний фітоценоз не зберігся або зберігся лише частково, бувають випадки, коли в межах однієї фації зустрічається кілька фітоценозів. Наприклад, поряд з бучиною розташований березняк або суходільні луки. В таких випадках вирішальне значення має літогенна основа, тобто рельєф, літологічний склад поверхневих порід і ґрунтовий покрив. Там, де втрутилася людина, на ділянці однієї фації може бути кілька фіто­ценозів. Єдність рослинного угруповання (фітоценозу) в межах фацій властива тільки для території з непорушним рослинним покривом.

5.3.3. Урочище (просте, складне): діагностичні ознаки, приклади

Основною морфологічною одиницею ландшафту є урочище, яке ви­діляють при будь-якому ландшафтному дослідженні. Цей термін у ландшафтознавство ввів Н.А.Солнцев.

Урочище - це ПТК, який складається з генетично взаємопов'язаних фацій або груп фацій (підурочищ), утворених у межах частини або цілої мезоформи рельєфу, з однаковою напрямленістю руху вод і твердого ма­теріалу, однорідністю літологічних відмін грунтоутворюючих порід (глини, суглинки, піски і т.п.), однотипним поєднанням теплоти й зволоження, ґрунтових відмін і рослинності. В лісових урочищах збе­рігається один тип лісорослинних умов.

Від фацій урочища відрізня­ються не лише більш складною будовою, а й більшою вертикальною про­тяжністю.

Прикладами характерних урочищ рівнинних ландшафтів можуть бути ПТК, які утворились у межах таких мезоформ рельєфу,:

· плоска водо­дільна рівнина на суглинках,

· надзаплавна тераса певного рівня одна­кової будови;

· незначна балка або яр, що врізані в однорідні породи;

· западина між моренними грядами тощо.

Урочище може займати і частину мезоформи, наприклад, схил доли­ни або великої балки.

Приклади урочищ:

o нижньотересова рівнина, складена суглинками з типовими чорноземами під ріллею;

o слабоеродований похилий схил доли­ни, складений глинами, з темно-сірими лісовими грунтами, під свіжою дібровою;

o пологосхилова балка, врізана в суглинок, з вилуженими чор­ноземами, під багаторічними насадженнями.

В останньому урочищі можна виділити підурочища за експозицією схилів (скажімо, схил північно-східної й південно-західної експозиції та підурочище днища).

При заляганні пластів різних порід уздовж і впоперек схилів або зміні різних корінних рослинних формацій урочища займають не весь схил, а тільки його частини. Бувають випадки, коли одна балка вміщує три самостійних урочища, що зумовлено передусім різноманітністю лі­тології порід. Подібні балки належать до складних урочищ. Урочище є основним об'єктом польового ландшафтного картографування як на рів­нинах. так і в горах.

За своїм значенням у морфологічній будові ландшафту урочища ді­ляться на чотири види:

1) домінантні або фонові - займають великі пло­щі і зустрічаються часто, - з точки зору господарського вико­ристання, мають першочергове значення;

2) субдомінантні - зустрічаються теж часто, але займають менші площі;

3) рідкісні - зустрічаються кілька раз, скажімо на виходах вапняків, - розташовуються цілими групами і разом з фоновими формують ландшафтні місцевості;

4) унікальні (зустрічаються тільки раз).

Перші два е основними при формуванні місцевостей, два останні вважа­ються доповнюючими або підлеглими.

5.3. 4. Місцевість: діагностичні ознаки, приклади

Місцевість - складна морфологічна одиниця ландшафту, яка ут­ворюється з урочищ і фацій, з одним типом комплексів мезоформ рель­єфу, однорідною геологічною основою, місцевним кліматом, з переважан­ням одного підтипу (типу) грунтів і рослинності.

Виділення місцевостей пов’язано в основному з варіаціями геоло­гічного фундаменту ландшафту.

Наприклад:

· долинно-терасові місцевості, складені суглинками на неогенових глинах з чорноземами вилуженими й опідзоленими, розорані;

· низькотеросована місцевість, складена суглин­ками й на сарматських вапняках з чорноземами карбонатними під ріллею;

· вододільно-хвилясті рівнини, складені глинясто-важкосуглинястими породами, лідстиляючимн глинами (сармату) з сірими лісовими грунтами і ділянками свіжої діброви.

У назві місцевості, як правило, відображають її генезис, характер геологічного фундаменту, тип рельєфу. Риси грунтово-рослинного покриву включають провідні різновиди і уг­руповання основних урочищ. Кліматичні й гідрологічні умови характе­ризуються через біогенні компоненти.

Для ландшафтів підвищених рівнин з долинним розчленуванням (наприклад, Прут-Дністровське межиріччя), як окремі місцевості можна розглядати ділянки вододілів (межиріч), терас заплав, з характерним кожній з них поєднанням урочищ. Для територій із значним вертикальним і горизонтальним розчленуванням як окремі місцевості виступають ділянки великих схилів з великими зсувними цирками, врізаними в глинисті породи, або ділянки еродованих схилів, складених суглин­ками з близьким заляганням вапняків.

В окремих випадках місцевості виділяються в межах одного ланд­шафту не за відмінами а якісному складі урочищ, а лише за кількісним відношенням, наприклад, ділянки заболоченої заплави рівнини з біль­шою або меншою участю болотних урочищ. Крім того, як окремі місцевості можна розглядати фрагменти чужих ландшафтів серед даного ландшафту. Так, серед лісостепових добре дренованих рівнин зустрічаються ділянки надлишково зволожених широколистяно-лісових ПТК.

Місцевість найчастіше є об'єктом камерального узагальнення й середньомасштабного картографування.

5.4. Типи морфологічної структури рівнинних ландшафтів

Названі морфологічні одиниці об’єднуються в більш складні­ший ПТК - ландшафт.

Ландшафт - конкретна територія, однорідна за походженням та історією розвитку, яка характеризується єдиною морфоструктурою (геологічною третього або четвертого порядку), одним ти­пом морфоскульптури (один тип рельєфу), однаковим кліматом у межах однієї природної зони. Часто границі ландшафту збігаються з границя­ми місцевих геологічних структур.

Конкретним ландшафтом можна назва­ти Хотинську широколистяно-лісову височину, Бельцську лучно-степову рівнину в Молдові тощо.

Ландшафт вважається нижчим ступенем системи регіональних фізико-географічних одиниць. У межах ландшафту як зональні, так і азональні умови однорідні.

Серед уявлень про ландшафт як про кон­кретну регіональну одиницю, що висвітлені вище, є й інші, а саме як:

· загальне поняття, тобто синонім ПТК;

· типологічне поняття, за якими ландшафти розглядаються як певні типи території.

Прикладом ос­таннього може бути дельтовий ландшафт, степовий ландшафт тощо.

Однією з діагностичних ознак ландшафтів е їхня морфологічна структура - порядок взаємного розташування морфологічних одиниць на території даного ландшафту. Якщо морфологічна структура змінюється, то це означає, що ми перейшли в інший ландшафт.

Розрізняють кілька типів морфологічних структур ландшафтів за процесами походження їхньої літогенної основи:

· флювіальний,

· моренний,

· еоловий,

· морський узбережний,

· карстовий,

· низькогірний,

· куестовий тощо.

Морфологічна структура урочищ залежить від форми мезорельєфу даного урочища (випукла, увігнута, плоска, дрібнохвиляста тощо), лі­тологічного складу й потужності материнських порід.

Найпоширенішими є такі типи морфологічних структур урочищ:

· дифузна,

· плямиста,

· кон­центрична,

· переміжна,

· смугасто-ступінчаста,

· мозаїчна.

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292