Ландшафтная екология

Тема 4 Природно-територіальні комплекси

1. Поняття про природно-територіальні комплекси (ПТК), їх класифікація

2. Загальні риси природно-територіальних комплексів

3. Основні компоненти та їх роль у формуванні ПТК. Закон нерівнозначності взаємодіючих компонентів-факторів (за Н.А.Солнцевим).

4. Система супідрядності природно-територіальних комплексів.

5. Класифікація ПТК.

1. Поняття про природно-територіальні комплекси (ПТК), їх класифікація

Природно-територіальний комплекс - це територія з певною єд­ністю природи,

або:

- закономірне поєднання природних компонентів (рельєфу і гірських порід, атмосфери, води, ґрунтів, рос­линності і тваринного світу), які перебувають у складній взаємодії та взаємозумовленості, утворюючи єдину нерозривну систему.

Приклади ПТК:

· невеликі та однорідні (заплава маленької річки, схил яру чи балки);

· великі та складні (Російська рівнина, Донецький кряж, Середньо-сибірське плоскогір'я тощо).

Найбільшим ПТК є географічна оболонки Землі. У межах геогра­фічної оболонки Ф.Н.Мільков виділяе ландшафтну сферу (тема 2), яка є тим ярусом географічної оболонки, в якому відбуваються процеси най­більшого стику і активного взаємопроникнення літосфери, гідросфери, атмосфери і біосфери.

Природно-територіальний комплекс - це загальне поняття, вико­ристовується для визначення усіх фізико-географічних територіальних одиниць, незалежно від їх таксономічного рангу. ПТК не пов'язані ні з певним розміром території, ні зі ступенем її складності. Так, можна говорити і про комплекс степової западини і про комплекс Світового океану. Крім того, вони розглядаються як в індивідуальному, так і ти­пологічному плані.

Класифікація природних комплексів:

· повні, - які включають усі основні компоненти природи;

· неповні - включають лише частину найбільш тісно пов'язаних компонентів, наприклад, біоценоз.

Найчастіше підлягають дослідженню неповні комплекси:

o гідрометеоро­логічні,

o геолого-геоморфологічні,

o грунтово-геоморфологічні,

o грунтово-біологічні тощо.

Численні природно-те­риторіальні комплекси, які є пред­метом вивчення комплексної фізичної географії, зокрема, ландшафто­знавства поділяють на різні ранги (рис. 1).

 

Рис.1. Схема виділення природних територіальних комплексів (за Д.Л.Армандом, 1975):

· АБВГ - комплекс 1-го рангу;

· ДЕЖЗ - 2-го рангу;

· КЛМН - 3-го рангу.

4.2. Деякі загальні риси природно-територіальних комплексів

Ø Основною ознакою будь-якого ПТК й єдність його природних умов, тобто існування його як єдиного цілого, що виражається у вза­ємодії його складових частин.

Єдність ПТК є закономірним наслідком спільності походження й історії розвитку даної ділянки земної поверх­ні, а також своєрідності його географічного положення.

Єдність ПТК відносна. Чим більший ПТК, тим більше в його межах варіантів природних умов і тим більш відносне саме поняття "єдність" (наприклад, для Руської рівнини). І навпаки, чим нижчий за рангом ПТК, тим більше наближається він до поняття "єдність" (наприклад, фація низької заплави річки).

Єдність ПТК відображається в його структурі, тобто в закономір­ностях організації як його компонентів, так і дрібніших ПТК. Отже, структуру ПТК утворюють не лише окремі компоненти, а й певне поєд­нання нижчого таксономічного рангу (це стосується як типологічних, так і регіональних ПТК).

Ø Диференціація - друга важлива ознака ПТК. Спостерігається вона на поверхні суші, де майже кожна ділянка поверхні відрізняється від іншої за характером мікрорельєфу, за рослинністю, ґрунтами та ін. Диференціація географічної оболонки відбувається за трьома напряма­ми: за типами ПТК, геосферами Й компонентами.

Згідно з теорією Н.А.Солнцева (І966), геосфери формуються із неповних природних комплексів, наприклад, біосфера - із біоценозів, літосфера - з геологічних структур різної складності та ін. Отже, і самі геосфери можуть бути прикладами неповних ПТК.

Диференціація (структурність) властива не лише географічній оболонці, а й усім ПТК нижчих рангів. Великі ПТК складаються з більш .дрібних комплексів. Будь-які ПТК складаються з компонентів.

У результаті диференціації в структурі географічної оболонки форму­ються/за В.Б.Сочавою/ три основні рівні ПТК:

1) планетарний, що охоплює всю планету у вигляді географічної оболонки;

2) регіональний, представле­ний геокомплексами материків чи океанів, рівнин, гір, зон тощо;

3) топологічний (ландшафтний), представлений морфологічними одиницями ландшафтів (топологічний означає місцевий (від "топос" – місце).

Ø Дискретність (або корпускуальність) - це перервність, тобто властивість деякого тіла або системи складатись з окремих, чітко розмежованих частин. Крутий берег моря, лінія скиду, дзерка­ло зсуву - все це приклади дискретності.

Ø Континуальність - це не­перервність, тобто поступовий перехід. Можна привести чимало при­кладів, коли один комплекс поступово переходить в інший. У зв'язку з континуальністю буває важко між окремими ПТК або їх компонентами провести межу.

Вчені дійшли висновку, що в ландшафтній сфері поєд­нуються дискретність і континуальність.

4.3. Основні компоненти та їх роль у формуванні ПТК. Закон нерівнозначності взаємодіючих компонентів-факторів (за Н.А.Солнцевим)

Компонент - частина ПТК, яка відрізняється переважанням певного агрегатного стану речовин (твердий, рідкий, га­зо подібний) або формою організації матерії (органічна, неорганічна). Кожний компонент характеризується не лише певним речовинним складом, а й своїми особливими властивостями.

Основні компоненти ПТК об'єднуються в три групи:

1) геолого-геморфологічны (літогенна основа);

2) гідрокліматичну (повітря, води);

3) біогенну (рослинність, тваринний світ).

Усі компоненти, хоч і розвиваються за своїми власними законами, взаємопов'язані і взаемозумовлені, що об'єднує їх в єдину матеріаль­ну систему.

Н.А.Солнцев/1962/ сформулював закон нерівнозначності взаємодіючих компонентів-факторів. За­лежно від сили впливу їх один на одного ці компоненти можна розклас­ти в такий ряд (починаючи з найбільш "сильних"):

1) земна кора (літогенна основа);

2) повітря (атмосфера);

3) вода, рослинність;

4) тваринний світ.

Найбільша "сила" впливу літогенної основи на всі інші компоненти по­лягає в стійкості відносно її зовнішнього впливу. Порівняно легко піддаються зміні біогенні компоненти. Середнє положення у цьому ряді займають гідрокліматичні компоненти - фактори, які є "провідними" відносно біогенних і "похідними" відносно літогенних членів "ряду Солнцева".

Залежно від властивостей геолого-геоморфологічної основи (літогенного компонента) має місце перерозподіл теплоти й вологи, чим створюються відповідні умови для біогенних компонентів.

У зростаючому ряді компонентів - земна кора - повітря – вода - рослинність - тваринний світ - вплив "старшого" на "молодший" є визначальним, а зворотний вплив - завжди слабший.

Отже, за Н.А.Солнцевим основний напрям розвитку окремих компонентів і ПТК в цілому визначається властивостями й розвитком літогенної основи.

Іншу схе­му наводить Д.Л.Арманд (І975). Він вважає, що провідними факторами є рельєф (літогенна основа) і клімат. Крім того, він виділяє новий компонент (фактор) - ґрунти, які є похідними відносно решти компо­нентів (рис.2).

 

Рис.2. Ієрархічний ряд компонентію-факторів ландшафту (за Д.Л.Арланд)

Земна поверхня складається з численних ПТК, які відрізняються за походженням, властивостями і, що дуже важливо, за внутрішньою структурою. Щоб чітко уявити таку кількість ПТ слід з"ясувати, в якій субпідрядності вони перебувають, тобто роз­робити їх таксономічну систему. При розробці такої системи необхідно враховувати основні їх ознаки: положення ПТК стосовно до комплексів як вищого, так і нижчого рангу; ступінь складності їх структури; ступінь однорідності за генезисом і характером динамічних процесів тощо.

Основною одиницею таксономічної системи ПТК, на думку багатьох учених, є ландшафт. Дрібні ПТК (фація, урочище, місцевість), які входять до складу ландшафтів, прийнято називати морфологічними части­нами ландшафту (рис.3). Ландшафт і ПТК вищого рангу (район, провін­ція, область тощо) умовно називають таксономічними одиницями при­родної географії. Вони вважаються одиницями фізико-географічного ра­йонування (регіональні ПТК).

За систематизацією (об'єднанням за подібністю) виділяють типо­логічні одиниці - види, типи, класи ландшафтів. Морфологічні одиниці теж дають типологічні об'єднання, якими й користуються найчастіше в практичній діяльності. Типологічні одиниці е одиницями ландшафтного картографування.

 

Рис.3. Схема (узагальнена) співвідношення таксономічних (індивідуальних), типологічних і морфологічних одиниць фізико-географічної диференціації.

6. Класифікація ПТК

Кожен природний комплекс неповторний. Але це зовсім не означає, що в різних природних комплексів немає ніяких подібних рис. Виявляючи такі загальні риси, учені провели класифікацію.

Класифікація - система супідрядних понять, використовувана як засіб для встановлення зв'язків між поняттями.

Принципи, покладені в основу класифікації:

· кількість тепла і вологи,

· гірські породи,

· відмінності в рельєфі (рівнина, гори й ін.), тощо..

Найбільший природний комплекс - географічна оболонка. Наступні підрозділи - географічні пояси, природні зони, і висотні пояси.

Географічні пояси розрізняють за загальними особливостями режиму тепла і вологи, циркуляції повітряних мас і т.п. Вони близькі за своїм положенням до кліматичних поясів. Під впливом рельєфу або морських течій пояс може розширюватися або звужуватися, найбільш однорідний він над океаном.  Звичайно виділяють 1 екваторіальний, 2 субекваториальних, 2 тропічних, 2 субтропічних, 2 помірних, 2 субполярних і 2 полярні географічні пояси.

Кожна природна зона має відносну єдність природних умов: клімату, ґрунтових вод, ґрунтів, рослинності, форм рельєфу. Дуже часто її формування залежить не від широти місця, а від умов повітряної циркуляції, тому простягання природної зони не завжди збігається із широтним (із заходу на схід).

У горах горизонтальна природна зональність трансформується у вертикальну (висотну) зональність. Висотна зональність у горах багато в чому залежить від положення гірської країни в межах тієї або іншої горизонтальної природної зони. Природні зони підрозділяються на ландшафти, що є основними осередками географічної оболонки.

Межею між природними комплексами прийнято вважати лінії або смуги, при перетинанні яких істотно змінюються природні умови. Межі звичайно розпливчасті, поступові. Чіткою лінійною межею може служити берегова лінія.

Природні комплекси поділяються (за просторовими розмірами) на:

· планетарні (сотні млн. км2) - географічна оболонка в цілому, материки й океани, географічні пояси, зони;

· регіональні - (від сотень тис. км2 до декількох тисяч м2) ландшафти;

· локальні - (від декількох м2 до декількох тисяч м2).

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292