Ландшафтная екология

Тема 11 Еколого-ландшафтний прогноз

1. Еколого-ландшафтне прогнозування

2. Регіональний еколого-ландшафтний прогноз

3. Ландшафтне картування

1. Поняття еколого-ландшафтного прогнозу

Ландшафти вивчають для того, щоб най­більш раціонально використовувати їх природні ресурси, перетворювати у культурні. Екологи повинні передбачати ті наслідки, до яких приведе втручання людини в хід природних процесів. З цими питаннями взаємопов’язаний еколого-ландшафтний прогноз. Це складна проблема, при роз­в'язанні якої треба враховувати багато різних зв’язків в природі і вплив суспільства на природу.

Еколого-ландшафтний прогноз ґрунтується на порівняльно-географічному аналізі природи і взаємодії природи й сус­пільства в просторі й часі. Слід пам’ятати при цьому, що змінена лю­диною природа розвивається значно швидше, ніж непорушена. Тому ос­новним методом еколого-ландшафтного прогнозу має бути метод "ланцюгових реакцій", які виникають у природному середовищі та між природою і суспільством. Цей метод дозволяє визначити ланцюг сучасних і май­бутніх процесів і, переходячи від однієї ланки до іншої, розкрити весь комплекс природних процесів і явищ.

Еколого-ландшафтний прогноз повинен бути конструктивним, тобто передба­чати процеси і керувати (правити) ними.

Сьогодні уже існують досить обґрунтовані фізико-географічні (по суті природничі) галузеві прогнози глобального і регіонального масштабів: гідрологічний, кліматичний тощо. При всьому їх значенні вони є галузевими, а не ландшафтними, і можуть дати прогноз (хоча і комплексний) розвитку лише одного компоненту. Специфіка еколого-ландшафтного прогнозу - в передбаченні майбутніх змін не окремих компонентів або природних умов, а "образу" уже існуючих ландшафтних комплексів, особливо зародження і становлення нових, на цей час відсутніх.

Еколого-ландшафтний прогноз враховує закономірності ландшафтних комплексів, аналізуючи чинники, що зумовлюють їх безперервні зміни. Серед основних чинників розвитку ландшафтних комплексів виділяються чотири: техтогенний, кліматогенний, біогенний і антропогенний. Вони завжди діють одночасно, але в кожному конкретному випадку можна знайти головний. В сучасних умовах України частіше в ролі головного чинника розвитку ландшафтних комплексів виступає антропогенний.

11.2. Регіональний еколого-ландшафтний прогноз

Складність регіонального антропогенно-ландшафтного прогнозу полягає в одночасній дії різних за проявами і наслідками чинників: натуральних і антропогенного. Якщо натуральні чинники діють здебільшого рівномірно, то антропогенні "поштовхи" імпульсивно-локально, нерівномірно і розповсюджуються не прямолінійно і з неоднаковою швидкістю в різних регіонах.

Разом з тим, регіональне антропогенно-ландшафтне прогнозування дещо полегшується існуючими перспективними планами розвитку окремих галузей і, господарства загалом, що дає можливість визначити попередньо регіони і можливі пункти розвитку тих чи інших антропогенних ландшафтних комплексів.

Всі ці зміни відображають на ландшафтних картах. Основою такої карти у всіх випадках повинна стати жорстка мережа сучасних ландшафтних комплексів. Порівняння з нею дозволить виявити масштабність і глибину майбутніх змін.

Зміни ландшафтних комплексів під дією антропогенного чинника можуть бути різного роду: поява неоландшафтів, що виникають за короткий термін, частіше на рівні урочищ, ландшафтних ділянок і конкретних місцевостей; видова трансформація, що охоплює комплекси різного масштабу - від конкретних урочищ до фізико-географічних районів і навіть областей; порушення структури існуючих натуральних чи антропогенних комплексів під впливом різного роду супутніх явищ і процесів (наприклад, пониження рівня ґрунтових вод внаслідок будівництва кар'єру). Це свідчить також про те, що прогнозування розвитку існуючих ландшафтних комплексів не можливе лише на основі досліджень їх сучасного стану.

Регіональний антропогенно-ландшафтний прогноз тільки одна зі складових частин, заключна ланка ландшафтного і більш загального природного прогнозу (рис. 1).

 

Рис. 1. Антропогенно-ландшафтний прогноз у структурі ландшафтного прогнозу

Серед географів панує думка, що прогноз не повинен бути "жорстким", категоричним. Чим більше гнучким і багатоваріантним, він буде, тим більше наближатиметься до істини. До певної міри це справедливо щодо природно-ландшафтних прогнозів, що можна пояснити нашим неповним знанням механізмів розвитку ландшафтних комплексів. Такий підхід до прогнозування необхідно розглядати як спробу перетворити в достоїнство основний недолік географічного прогнозу - його приблизність.

Враховуючи уже існуючі негативні наслідки впливу людини на ландшафти та їх розвиток (можливо, і катастрофічний) в майбут­ньому, "гнучкість", особливо багатоваріантність регіонального еколого-ландшафтного прогнозу необхідно розглядати як його основний недолік, неминуче зло. Регіональний еколого-ландшафтний прогноз повинен бути (до цього необхідно прагнути) точним, "жорстким", тільки тоді він буде реальним і відповідатиме дійсності.

Аналіз прогнозних карт показує, що в найближчому майбутньому антропогенізація природних смут, їх окремих регіонів, формування природно-господарських зон з відповідною структурою антропогенних ландшафтних комплексів буде продовжуватися, хоча в дещо менших, але ще досить широких масштабах. Внаслідок цього особливо гостро постає питання охорони природи, збереження існуючих і створення нових заповідних об'єктів.

11.3. Ландшафтне картування

Основа карт еколого-ландшафтного прогнозування - схема фізико-географічного, а еколого-ландшафтного – природно-господарського районування регіону. Разом вони утворюють єдиний генетичний ряд прогнозних ландшафтних карт. На схемі природно-господарського районування Правобережної України зроблено спробу прогнозу змін ландшафтних комплексів під впливом антропогенного чинника на найближчі 10-15 років (рис. 2).

 

Рис. 2. Прогноз на (на наступні 10-15 років) ландшафтна картосхема Правобережної України

1 - місця появи або розширення існуючих площ міських ландшафтів;

2 - докорінні зміни сучасних (натуральних і антропогенних) ландшафтних комплексів під впливом дачного будівництва;

3 - зміна ландшафтних комплексів під впливом промисловості;

4 - місця виникнення нових або розширення площ існуючих кар'єрно-відвальних комплексів;

5 - райони зменшення площ польових ландшафтів, збільшення лучно-пасовищних і лісокультурних;

6 - райони зміни ландшафтних комплексів під впливом осушення;

7 - райони зміни ландшафтних комплексів під впливом будівництва каналів і зрошення;

8 - місця значного збільшення площ лісокультурних насаджень;

9 - нові водні комплекси (водосховища, канали, ставки); 10 — зміни ландшафтних комплексів під впливом будівництва нових та реконструкції старих доріг, створення біля них рекреаційних об'єктів;

11 - місця формування нових та активного розширення площ існуючих рекреаційних ландшафтних комплексів;

12— райони поступового знищення белігеративних комплексів (курганів, валів, городищ).

Межі:

а - антропогенних зон;

б - підзон;

в - країв;

г - районів.

14 - індекси районів.

Тема12 Зона широколистяних лісів

· Зона широколистяних лісів

o Природні ландшафти Волинського, Житомирського та Київського Полісся

o В західній частині Українського Полісся

o Київському Поліссі

o Житомирському і Волинському Поліссі

o Острівні височинні ландшафти Українського Полісся

o Природні ландшафти Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся

o Природні ландшафти Західноукраїнського широколистянолісового краю

· Лісостепова зона

o Природні ландшафти Дністровсько-Дніпровського лісостепового краю

o Природні ландшафти Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю

o Природні ландшафти української частини Середньоруського лісостепового краю

· Степова зона

o Природні ландшафти Буджацьких степів України

o Природні ландшафти степів Дністровсько-Дніпровського межиріччя

o Природні ландшафти степів Дніпровсько-Сіверськодонецького межиріччя та Північного Приазов’я

o Природні ландшафти Задонецьких (Старобільських) степів України

o Природні ландшафти Нижньодніпровських, Присивасько-Приазовських і Кримських степів

Основні терміни теми: країни, зони, підзони, краї, підкраї; області фізико-географічного районування України.

Природні ландшафти Волинського, Житомирського та Київського Полісся. Поліські природні ландшафти правобережної України представлені лісовими, лучними, лучно-болотними геокомплексами межиріч, схилово- і терасово-долинними, а також заплавними лучними, лучно-болотними та болотними місцевостями і урочищами. Вони мають значне поширення, утворюючи майже суцільно з’єднані масиви на півночі Українського Полісся та переходячи за кордон на захід у Польщу і на північ у Білорусь. На схід від Дніпра подібні природні ландшафти фрагментарно продовжуються в Чернігівському та Новгород-Сіверському Поліссі, поширюючись далі на північний схід у Росію.

В західній частині Українського Полісся смуга майже суцільних масивів добре збережених, порівняно мало змінених людиною лісових і лучно-болотних природних територій займає північні частини Волинського і Слуцько-Дніпровського ландшафтних підкраїв (рис. 1). Ця смуга має 100–150 км ширини по меридіану в межах України і при цьому досить протяжна по паралелі – понад 500 км лише на захід від Дніпра. Вона має безпосереднє продовження за кордони України на північ та на захід щонайменше на 100-150 км.

 

Рис. 1. Схема фізико-географічного районування України.

Межі: а – країн; б – зон; в – підзон; г – країв; д – підкраїв; е – областей.

ЗОНА ШИРОКОЛИСТЯНИХ ЛІСІВ. Поліський широколистянолісовий край, (області 1-5, Українське Полісся): Волинський підкрай: 1 – область Волинського Полісся, 6 – Волинська височинна область; Слуцько-Дніпровський поліський підкрай: 2 – область Житомирського Полісся, 3 – область Київського Полісся; Дніпровсько-Деснянський поліський підкрай: 4 – область Чернігівського Полісся, 5 – область Новгород-Сіверського Полісся; Західно-Український широколистянолісовий край: 7 – область Малого Полісся, 8 – Розтоцько-Опільська горбогірна область, 9 – Західно-Подільська височинна область, 10 – Середньоподільська височинна область, 11 – Прутсько-Дністровська височинна область.

ЛІСОСТЕПОВА ЗОНА. Дністровсько-Дніпровський лісостеповий край: 12 – Північно-Західна Придніпровська височинна область, 13 – Північно-Східна Придніпровська височинна область, 14 – Київська підвищена область, 15 – Придністровсько-Східно-Подільська височинна область, 16 – Середньобузька височинна область, 17 – Центральнопридніпровська височинна область, 18 – Південно-Подільська височинна область; 19 – Південно-Придніпровська височинна область; Лівобережно-Дніпровський лісостеповий край: 20 – Північно-Дніпровська терасова низовинна область; 21 – Північно-західна Полтавська підвищена область; 22 – Південно-східна Полтавська підвищена область; 23 – Південно-Дніпровська терасова низовинна область; Середньоруський лісостеповий край: 24 – Сумська схилово-височинна область; 25 – Харківська схилово-височинна область.

СТЕПОВА ЗОНА. Північностепова підзона: Дністровсько-Дніпровський північностеповий край: 26 – Південно-Молдовська схилово-височинна область; 27 – Південно-Подільська схилово-височинна область; 28 – Південно-Придніпровська схилово-височинна область; Лівобережно-Дніпровсько-Приазовський північностеповий край: Лівобережно-Дніпровський північностеповий підкрай: 29 – Орільсько-Самарська низовинна область; 30 – Кінксько-Ялинська підвищена область; Приазовський північностеповий підкрай: 31 – Приазовська височинна область; 32 – Приазовська низовинна область; Донецький північностеповий край: 33 – Західно-Донецька схилово-височинна область; 34 – Донецька височинна область; Задонецько-Донський північностеповий край: 35 Старобільська схилово-височинна область; Південностепова підзона: Причорноморський південно­степовий край: 36 – Задністров­сько-Причорноморська низовинна область; 37 – Дністровсько-Бузька низовинна область; 38 – Бузько-Дніпровська низовинна область; 39 – Дніпровсько-Молочанська низовинна область; 40 – Західно-Приазовська схилово-підвищена область.

СУХОСТЕПОВА ЗОНА. Причорноморсько-Приазовський сухостеповий край: 41 – Нижньобузько-Дніпровська низовинна область; 42 – Нижньодніпровська терасово-дельтова низовинна область; 43 – Присивасько-Приазовська низовинна область; Кримський степовий край: 44 – Присивасько-Кримська низовинна область; 45 – Тарханкутська підвищена область; 46 – Центральнокримська підвищена область; 47 – Керченська горбисто-пасмова підвищена область.

КРИМСЬКІ ГОРИ: 48 – Передгірно-Кримська область; 49 – Гірсько-Кримська область; 50 – Південнобережно-Кримська область.

УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ: 51 – Передкарпатська височинна область; 52 – Зовнішньо-Карпатська область; 53 – Вододільно-Верховинська область; 54 – Полонинсько-Чорногірська область; 55 – Рахівсько-Чивчинська область; 56 – Вулканічно-Карпатська область; 57 – Закарпатська низовинна область.

У Київському Поліссі природні території більш-менш суцільного поширення обмежені на півдні автотрасою Житомир – Київ. Це поєднання ландшафтних комплексів вдовж долин річок Тетерів, Здвиж та Ірпінь, на правобережжі кожної з них. Вони мають вигляд паралельних смуг лісів та луків. Кожна придолинна смуга природних територій віддалена одна від одної переважно розораними та досить густо, хоч і неглибоко розчленованими межиріччями завширшки 5 – 10 км.

На півдні залісені природні території верхів’їв Ірпеня та Тетерева щільно з’єднані між собою лісовими масивами, луками і фрагментами річкових долин. Вподовж долини річки Ірпінь, на віддалі майже 70 км, простягається смуга лісових урочищ, що сягають до 10 км від річки на схід. Приірпінська широколистянолісова смуга потребує покращання свого стану з двох істотних причин: через відокремленість лісових урочищ та через високий рівень антропогенного впливу на них у приміській смузі Києва. Очевидно, тут потрібне послаблення господарського природокористування в межах угідь, що роз’єднують окремі лісові масиви, та нові лісонасадження.

До південних меж м. Києва прилягає суцільний лісовий масив протяжністю понад 30 км, що оперізує межиріччя Ірпеня та Дніпра і переходить у боровий масив першої дніпровської надзаплавної тераси поблизу Козина. Основна вада – близькість від Києва, вразливість перед антропогенним впливом, що його постійно чи періодично завдає столичне місто.

Вздовж Тетерева смуга лісів та лугових угідь простягається правобережною частиною річкової долини. Ця смуга природних територій орієнтована на північний схід і утворює потужний широколистянолісовий та боровий екокоридор протяжністю понад 160 км при ширині 10–20 км. Рослинність його мало змінена, а тому має особливу екоцінність.

Ландшафти перезволожених поліських заплавних ландшафтних комплексів здебільшого не мають лісової рослинності. На півночі Волинського підкраю заплави найбільших повноводних рік (Прип’яті, Турії, Стоходу, Стиру, Горині, Случі) мають вигляд широких безлісих лучно-болотних смуг. Вздовж долин цих річок ліси також переважно зведені людиною, що побільшує ширину безлісих коридорів. У цих же придолинних смугах спостерігається більша густота поселень і вища антропогенна зміненість ландшафтних комплексів внаслідок зведення природного рослинного покриву та рільничого використання земель, а також безпосереднього впливу сельбищ. Логічним і найорганічнішим заходом для наближення цих територій до їхнього первинного стану є часткове їх залісення.

На півдні та на сході Слуцько-Дніпровського поліського підкраю, в долинах менших рік, де заплави не такі широкі, окремі річково-долинні ландшафти, сприймаються як лісові – переважно борові, завдяки суцільно залісеним смугам перших надзаплавних терас. Такими є субширотні масиви лісів у долинах річок Жерев, Уж, Ірша, Тетерів, Ірпінь.

У Житомирському і Волинському Поліссі є виразні субширотні смуги лісових масивів. Вони приурочені до насипних та напірно-насипних моренних гряд. Рослинність їх має добру збереженість. Щодо них можна говорити навіть про генетичне багатство природних ландшафтних утворень.

На півдні Українського Полісся регіонально найвиразнішим із субширотних масивів є суцільна смуга лісів, луків, фрагментів річкових долин, які знаходяться у великій субширотній прохідній прадолинні на південному заході Слуцько-Дніпровського та південніше Волинського поліських підкраїв (рис. 1). Це частина реального, створеного самою природою і ще не знищеного людиною, субширотного міжрегіонального екокоридору, що простягається від українських середньопридніпровських теренів до польських привіслинських лісових ландшафтів.

Острівні височинні ландшафти Українського Полісся – це передусім ландшафти Волинської та Словечансько-Овруцької височин.

У складі природних територій першої головними відмінностями від поліських природних територій є: значно менша участь лісових ландшафтних комплексів; мала участь болотних природних комплексів; морфологічна виразність височинних річкових долин, глибоко врізаних у межиріччя; значна за площею частка схилових ландшафтних комплексів. Просторову основу складають річково-долинні ландшафтні комплекси, серед котрих заплавні – по-поліськи здебільшого заболочені.

Найпримітніші серед волинських височинних ландшафтів є Повчанські та Мізоцькі ерозійні ландшафтні комплекси. Обидва височинні масиви мають загальну привабливість, зумовлену мальовничістю їхніх теренів, багатством досить різноманітних природних територій.

Унікальним острівним природним осередком Українського Полісся є Словечансько-Овруцька височина, якій властиві: ландшафтна своєрідність; багатство і різноманітність місцевостей та урочищ широколистянолісового і лісостепового типів; різноманітність віку і складу гірських порід, що виходять на денну поверхню; виразність орографії, поєднання денудаційних останцевих, ерозійних яружно-балкових, зсувних, акумулятивних водних і водно-льодовикових форм рельєфу; своєрідність живої природи, особливо рослинної з третинними реліктами – дубом скельним та рододендроном жовтим; багата етнокультура прабатьківщини древлян.

Із типів рослинного покриву мало змінених природних територій в межах згаданих різновидів літооснови найбільше поширені ліси та луки. Зокрема, західна кам’яниста, денудаційна частина цієї височини суцільно вкрита лісом. На заході височини, ще зберігаються невирубаними фрагменти дібров з дуба скельного.

Природні ландшафти Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся. Тут у широколистянолісовій зоні поширені різноманітні річководолинні – заплавні, терасові, схилові та межирічні – привододільні природні території, збережені в різних станах. Зокрема, це наближені до первісних ліси і дуже змінені меліоративними каналами луки і болота. Збережені великі лісові масиви простягаються від лівобережжя нижньої течії Сожу аж до річки Снов, а також вдовж Дніпра – смугою завширшки 10-20 км та на межиріччі Дніпра і Десни, де в окремих місцях не дуже суцільна лісова смуга досягає мало не 30 км по ширині. У басейні Десни неширока (2-5-10 км) смуга лісів простягається на лівобережжі нижче Количівки. Фрагменти лісів поширені на заплавах Десни і Снову, на лівобережжі Десни вище Чернігова. На правобережжі Десни значною залісеністю відзначається все Новгород-Сіверське Полісся та північний схід Чернігівського Полісся.

Непогано збережені і заплавні ландшафтні комплекси середніх та великих рік – Десни, Сейму, Ревни, Снову, Сожу, Дніпра до верхів’їв Київського водосховища - і окремих малих річок, басейнів яких не зазнали чи мало зазнали меліорації.

Лучні та лучно-болотні і болотні заплавні комплекси верхів’їв, а здебільшого всієї течії багатьох інших рік, особливо малих, дуже змінені: осушені й часто розорані, а русла річок спрямлені, каналізовані.

Загалом, попри великі втрати від меліоративних втручань, ландшафтам Дніпровсько-Деснянського підкраю Українського Полісся властивий високий ступінь поширення природних територій. Значна частина з них зберігає потенціальні можливості або відновлення – повернення до попереднього природного стану, або деякого наближення до нього – зокрема, через залісення.

Природні ландшафти Західноукраїнського широколистянолісового краю. Для регіональних утворень цього краю домінантним є південно-східне спрямування, закладене глибинними тектонічними структурами. В сучасному рельєфі це спрямування передає долина Дністра.

У межах цього ландшафтного краю є Товтрове горбогірне пасмо з мальовничим поєднанням вапнякових останців, урочищ широколистяних лісів та кам’янистих степів. Воно простягається майже на 200 км в центральній частині регіону субпаралельно долині Дністра.

У Розтоцько-Опільській горбогірній ландшафтній області, на південний схід від Львова, є потужна регіональна субмеридіональна лісова смуга: широка смуга широколистяних лісів, що простягається від Перемишлян – Золочева на півночі поблизу Рогатина – Бережан – Монастириської на південь до долини Дністра. В межах цієї смуги має місце густа мережа місцями зімкнутих лісових масивів, що вкривають горбогір’я. До неї належать також річкові долини численних лівих приток Дністра.

На північному сході Західно-Українського широколистянолісового краю мають місце переважно широтні субрегіональні річководолинні території. Їхнє характерне широтне спрямування теж зумовлене тектонічними структурами. Це ландшафтні комплекси долин річок Горинь, Хомори та Случі.

11.3.1 Лісостепова зона

Природні ландшафти Дністровсько-Дніпровського лісостепового краю.

В Дністровсько-Дніпровському лісостепу річководолинні ландшафтні комплекси поєднують звичний набір урочищ і місцевостей – руслових, заплавних, терасових, схилових. Але Подільська височина на півдні та заході Вінничини відзначається збереженістю значної кількості досить великих за площею лісових масивів, привододільних і особливо в придолинних смугах. Цей теперішній феномен лісистості на Вінничині, явно реліктовий, свідчить про високий ступінь залісення території Східного Поділля в недалекому минулому і, відповідно, про високий теперішній потенціал Поділля щодо відтворення межирічних і річководолинних лісових масивів.

Природні ландшафти Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю. Тут переважають річководолинні єдності природних територій двох основних спрямувань. Це напрям із північного заходу на південний схід, який відповідає орієнтації основних тектонічних структур Середнього Придніпров’я –Придніпровської височини, долини Дніпра, Дніпровсько-Донецької западини. Другий напрям – із північного сходу на південний захід, тобто поперечний щодо першого, котрий явно переважає, домінує.

Це загалом свідчить про значну щільність і високу збереженість природних територій у межах річководолинних ландшафтних комплексів лівобережного лісостепу, зокрема, полтавського.

Природні ландшафти української частини Середньоруського лісостепового краю. Головну еколандшафтну специфіку цього прикордонного схилововисочинного краю складають досить потужні річководолинні ландшафтні комплекси Сейму, Псла, Ворскли, Сіверського Дінця, Осколу. Вони починаються далеко в Росії і, супроводжувані долинними лісовими, терасовими розораними чи лучними і заплавними лучно-болотними масивами, перетинають державний кордон України. Переважаючі напрями при цьому: у верхів’ях річководолинних комплексів Сейму, Псла, Ворскли – близькі до широтних; у Сіверського Дінця та Осколу – субмеридіональні.

Кожна із названих річководолинних систем має значну насиченість русловими, заплавними, лучними, схиловими, терасовими природними територіями і, зокрема, лісовими масивами по обидва боки українсько-російського кордону.

11.3.2 степова зона

Природні ландшафти Буджацьких степів України. Цей глибоко розчленований, добре дренований край у межах України представлений північно-західним Причорномор’ям. Для нього характерна широка гама ландшафтних комплексів: від північностепових схилово-височинних із значним розвитком еродованих місцевостей – до південностепових низовинних приморських. Це дає природоохоронцям певний оперативний простір і зобов’язує здійснювати природоохоронну справу в якомога ширших і представницьких ландшафтних межах. Таку логічну вимогу можна найповніше виконати, зосередивши природоохоронну увагу послідовно на ерозійно-схилових, яружно-балкових та річководолинних ландшафтних комплексах усіх Буджацьких степів, як вони є, трансектом. Збереження та відтворення цих осередків природних степових територій в усій їхній зональній повноті, від схилововисочинних до низовинно-приморських їхніх проявів.

Природні ландшафти степів Дністровсько-Дніпровського межиріччя. У цих степах характерними є долини Дністра, Південного Бугу, Дніпра, а також кількох невеликих річок, які починаються в межах лісостепової частини Придніпровської височини, а потім перетинають степовий регіон. Це стосується річководолинних комплексів Кучургану, Великого Куяльника, Тилігулу, Чичиклеї, Інгула та Інгульця. В межах степових річкових долин природні території представлені русловими і старичними аквальними комплексами, лучно-степовими заплавами, плавневими комплексами, надзаплавними терасами та схиловими місцевостями: еродованими, з виходами вапняків і порід кристалічного щита, з ярами та балками, місцями із зсувами.

Природні ландшафти степів Дніпровсько-Сіверськодонецького межиріччя та Північного Приазов’я. Зональними рисами вони подібні до попередніх, але мають азональні (структурно-денудаційні, гідрогеологічні, карстові) особливості, характерні для донецького височинного та приазовських височинного і низовинного регіонів.

Мережа річкових долин степового Дніпровсько-Сіверськодонецького межиріччя мало виразна своєю конфігурацією. Крім долини Дніпра, яка між Дніпропетровськом і Запоріжжям є долиною прориву через оротектонічну споруду щита, і добре сформованої долини Сіверського Дінця в межах цього регіону ще ріки Орель та Самара з Вовчою сприймаються як такі, що мають переконливе регіональне значення.

Природні ландшафти Задонецьких (Старобільських) степів України. Територія лівобережжя басейну Сіверського Дінця багата виразними формами рельєфу, крейдовими відслоненнями із цінною флорою, дібровами і сосновими борами. Долина ріки нижче Змієва на протязі майже півтисячі кілометрів витримує “головний український оротектонічний напрям” – із північного заходу на південний схід. Долини Сіверського Дінця, щедро забезпечений лісовими природними місцевостями та аквальними русловими комплексами, є становим хребтом природи і Донецьких, і Задонецьких степів.

Природні ландшафти Нижньодніпровських, Присивасько-Приазовських і Кримських степів. На цих теренах характерними є річководолинні, переважно руслово-аквальні, заплавно-лісові й плавневі комплекси пониззя Дніпра і Дніпровського лиману та схилово-долинні й плавнево-руслові комплекси річки Молочної з Молочним лиманом, а також смуга лісонасаджень і природної колкової дубово-березово-вільхової рослинності піщаних арен, саг та берегів кінбурнських солоних озер. Ця смуга лісів із невеликими перервами простягається майже на 140 км.

Менш помітними, але в сухому степу далеко не другорядними, є райони річководолинних комплексів Великого та Малого Утлюка, річки Тащенак і зовсім невеликої річкової долини-балки Каланчак.

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292