Ландшафтная екология

Тема 10 Висотна диференціація антропогенних ландшафтів Поділля

1. Висотна диференціація як якісна зміна ландшафту

2. Висотна диференціація міських ландшафтів

3. Висотна диференціація гірничопромислових ландшафтів

4. Вертикальну диференціацію антропогенних ландшафтів за висотно-ландшафтними рівнями

4.1."Молодий" висотно-ландшафтний рівень

4.2. Типовий висотно-ландшафтний рівень

1. Висотна диференціація як якісна зміна ландшафту

Вертикальної диференціації натуральних ландшафтів у межах Східно-Європейської рівнини – це якісні зміни природи ландшафту у зв'язку з відмінностями у їх рельєфі. Це явище характерне для "перехідних" природних смуг Східно­європейської рівнини: лісотундри, мішаних лісів та лісостепу. Найбільш чітко висотна диференціація виражена у межах лісостепової смуги.

Під активним впливом господарської діяльності почала змінюватись не тільки просторова (горизонтальна), але і вертикальна структура ландшафтної сфери Землі.

Потужність ландшафтної сфери Землі змінюється у межах від 10 до 500 метрів. Разом з тим, сучасні підземні комунікації у містах та промислових об'єктах, шахти і відкриті розробки корисних копалин сягають глибин 1-2 і більше кілометрів. Багатоповерхові "небосяги" піднімаються у містах до 600-650 м, а пилові "ковпаки" над великими агломераціями - до 1,5-3 км. Ці та інші результати діяльності людей виходять за межі натуральної ландшафтної сфери Землі. Формується нова, антропогенна сфера.

Особливості висотної диференціації антропогенних ландшафтів на локальному рівні найбільш виразно представлені в містах і районах видобутку корисних копалин.

10.2. Висотна диференціація міських ландшафтів

Характерною ознакою міських ландшафтів є їх висотна диференціація. У крупних міських агломераціях вертикальний "розріз" настільки потужний, що в окремих випадках виходить за межі ландшафтної сфери Землі. Так, "фундамент" міських ландшафтів Поділля, що представлений поєднанням різновікових мас земної кори і товщ (від 2-3 м до 25-30 м) антропогенних відкладів із зарегульованими горизонтами підземних вод і системою підземних комунікацій, сягає глибин від 5-8 м до 35-50 м. Багатоповерхові жилі і промислові споруди піднімаються до висоти 45-60 і більше метрів, а пилові "ковпаки", що сприяють формуванню специфічних кліматичних умов у містах — до 200-400, інколи 1500 м.

Ботаніки і архітектори особливого значення надають техніці "вертикального" озеленення міст.

У вертикальному розрізі міських ландшафтів на особливу увагу науковців заслуговує "ізоляційний" компонент (між літогенною основою, повітряними і водною масами) - закриті ґрунти, або техногенний покрив. В його структуру входять бетонні, асфальтові та інші кам'яні покриття і відповідні ґрунтосуміші, що знаходяться під ними, а також ущільнені, селікатизовані та обпалені породи тощо. Їх будова, мабуть, краще, ніж будь-що інше, розкриває історію розвитку міських ландшафтно-техногенних комплексів.

Висотна диференціація міських антропогенних ландшафтів і ландшафтно-технічних комплексів тісно взаємопов'язана з основними типами міського ландшафту і визначається, здебільшого, особливостями висотної диференціації типів місцевостей [рис. зо ].

 

Рис. 1. Вертикальний розріз і структура міських

А - власне антропогенних ландшафтів;

Б - ландшафтно-технічних систем:

1 - незаймані корінні породи;

2 - докорінно змінені породи і відклади;

3 - насипні, намивні ґрунти;

4 - докорінно змінений ґрунтовий покрив;

5 - техногенний покрив (асфальт, бетон);

6 - штучні водойми;

7 - рослинний покрив, лісокультури;

8 - пляжі, зони відпочинку;

9 - малоповерхова забудова;

10 - багатоповерхова і промислова забудова;

11 - "міське" повітря;

12 - межі ярусів.

 

 

Рис. 2. Взаємозв'язок між натуральними і антропогенними міськими типами місцевостей

10.3. Висотна диференціація гірничопромислових ландшафтів

Видобуток корисних копалин викликає докорінні зміни не тільки у структурі природних компонентів, але і ландшафтних комплексів. Висотна диференціація ландшафтних комплексів тут зумовлена насамперед зростанням вертикального розчленування території, зайнятої під розробки.

Так, до початку (кінець XIX ст.) видобутку гранітів на Гніваньському родовищі у Вінницькій області відносні висоти заплави, першої і другої терас над рівнем води у річці Південний Буг не перевищували 25-30 м. Наприкінці XX століття днище кар'єру знаходиться на 62 м нижче від русла річки, а платоподібні відвали піднімаються до відміток 60-750м. Різниця у відмітках майже у 130 м призвела до помітної висотної диференціації антропогенних ландшафтних комплексів, що було враховано при розробці проекту можливої рекультивації Гніваньсько-Вітавських розробок гранітів. Проте не завжди гірничо-промислові розробки призводять до помітних змін у висотній диференціації антропогенних ландшафтів.

Є випадки, коли вони навпаки нівелюють висотну диференціацію натуральних ландшафтів. Це можна спостерігати у Подільських Товтрах при розробці вапняків на Негінському та Закупнянському родовищах у Хмельницькій області. Знищення товтрових пасем та горбів з подальшою засипкою кар'єрів для рекультивації відпрацьованих ділянок приводить тут до формування одного висотного ярусу - міжтовтрових понижень.

10.4. Вертикальну диференціацію антропогенних ландшафтів за висотно-ландшафтними рівнями

Регіональні особливості висотної диференціації антропогенних ландшафтів здебільшого визначаються природними умовами та структурою ландшафтних комплексів висотно-ландшафтних рівнів і ярусів, а також характером їх господарського освоєння.

Наприкінці XX ст. антропогенні ландшафти займають приблизно 80% території Поділля. Найбільш поширеними є:

· сільськогосподарські;

· селитебні;

· водні;

· лісові антропогенні;

· дорожні ландшафти.

Вертикальна диференціація антропогенних ландшафтів

за висотно-ландшафтними рівнями

І. "Молодий" висотно-ландшафтний рівень

нижній ярус

тип місцевості: водно-болотний:

· водосховища;

· ставки;

· канали

верхній ярус

тип місцевості: над заплавно-терасовий:

· польві ландшафти;

· лучно-пасовищні ландшафти;

· селитебні ландшафти;

· міські населені пункти;

· дорожні ландшафти;

· промислові ландшафти

ІІ. Типовий висотно-ландшафтний рівень

нижній ярус

тип місцевості: схиловий:

· лісові ландшафти;

· лісокультурні ландшафти;

· селитебні ландшафти;

· дорожні ландшафти;

· сільськогосподарські ландшафти;

· яри, балки

верхній ярус

тип місцевості: плакорний:

· польові ландшафти;

· садові ландшафти;

· вододіли;

· дорожні полезахисні смуги;

· промислові ландшафти

тип місцевості: товтровий:

· лісові ландшафти;

· лісокультурні ландшафти;

· лучно-пасовищні ландшафти;

· селитебні ландшафти;

· промисловості ландшафти;

· дорожні ландшафти;

· полезахисні смуги;

· натуральні ландшафти.

10.4.1."Молодий" висотно-ландшафтний рівень

Натуральні ландшафти "молодого" акумулятивного висотно-ландшафтного рівня Поділля змінені господарською діяльністю людини на 62%. Серед натуральних урочищ тут переважають русла річок в південній частині і русла річок з заплавними луками в північній частині. Частково зустрічаються також урочища заплавних і надзаплавно-терасових лісів.

Антропогенні ландшафтні комплекси в межах "молодого" висотно-ландшафтного рівня розповсюджені рівномірно.

Нижній ярус представлений складними водно-болотними урочищами водосховищ та ставків. Водосховища поширені, здебільшого, в південній частині Поділля, а також поблизу великих міст, селищ та промислових об'єктів, Більшість водосховищ створені в 60-х роках, а тому наприкінці XX ст. для них характерна зріла стадія розвитку. В межах Подільського акумулятивного рівня виділяються придністровські і власне подільські водосховища.

Водосховища Придністров'я приурочені до найнижчих відміток у рельєфі (від 120 до 200 м). Усі водосховища Придністров'я мають значну довжину (десятки кілометрів) та глибини при незначній ширині. Так, довжина найбільшого на Поділлі Дністровського водосховища сягає 204 км, а його ширина — від 400 до 600 м, У прибережній частині водосховища фації рогізно-очеретових та осокових боліт зустрічаються дуже рідко.

Інші характеристики мають водосховища подільського типу. Довжина цих водосховищ рідко перевищує 10 км, а ширина від 1 до 2-3 км. Прикладом є Тернопільське, Щедрівське (Хмельницька обл.), Микулинецьке (Вінницька обл.) водосховища. Майже всі водосховища подільського типу є мілководними (найбільша глибина зрідка перевищує 5 м). Як наслідок, крім фацій плес, на них значно поширені фації рогізних, очеретяних, рогізно-очеретяних та осокових боліт. На деяких водосховищах на їх долю приходиться 25-30% усієї площі.

У нижньому ярусі "молодого" висотно-ландшафтного рівня поширені також ставки. Більшість з них - заплавного типу. Ставки мають незначні глибини (зрідка до 3 м), їх середня площа - від 50 до 100 га. Характерною ознакою ставків заплавного типу є їх швидке замулення та заростання. Якщо вони не використовуються під інтенсивне риборозведення, або не є складовою частиною птахоферм з розведення водоплавних птахів, то дуже швидко (приблизно через 10-15 років) перетворюються в низинні болота. Фоновими фаціями на таких ставках е рогізно-очеретяні та осокові болота, зрідка зустрічаються чисті плеса.

На ставках інтенсивного використання плеса займають до 60-70% площі. Для них також характерні рогізно-очеретяні болота, які займають приблизно 20-25% акваторій. Перехідні смуги зайняті осоковими та аїрними болотами. Серед іншої рослинності перехідних боліт зустрічаються різні види верб, зрідка вільха, а серед трав'яної рослинності необхідно відзначити ірис болотяний.

Русла річок, не зайняті ставками та водосховищами, здебільшого представлені меліоративними прямолінійними каналами. Це характерно не тільки для малих річок Поділля, але і для великих. Як наприклад русло Південного Бугу, що на відрізку від витоків до смт. Летичів представлене каналом. Але через те, що планові очищення цих каналів не проводяться — русла річок поступово набувають характерних для них ознак: канали замулюються, схили стають покатішими, в багатьох місцях відновлюється меандрування, можна зустріти невеликі острови, протоки, озера-стариці. Відновлюється і рослинний світ. Схили каналів поступово задерновуються і заболочуються. З деревної рослинності тут поселяються різні види верби та вільхи, зустрічаються осика, тополя. Серед нехарактерних рослин для цих урочищ є шипшина собача, дика степова вишня.

Вище русел "молодого" рівня розташовуються сучасні заплави. Як і річкові русла заплави змінені людиною. Натуральні ландшафти заплав займають 15-18% від усієї площі заплав. Найкраще вони збереглись у південній частині Поділля, та північній малополіській.

Серед антропогенних ландшафтних комплексів заплав переважають окультурені пасовища. Після проведення меліорації (осушення) в більшості випадків заплави були глибоко (0,5 м) переорані і засіяні культурними травами, серед яких переважали райграс і єжа збірна. Такі сінокоси вимагали щорічного внесення мінеральних добрив та систематичного підсіву трав, що вимагало додаткових затрат. Поступово від таких заходів відмовились і заплавні луки почали розвиватись за природними закономірностями. Частина з них продовжує використовуватись під сінокоси, а інша перетворена в пасовища для громадської худоби. Домінуючими рослинами сінокосів є костриця лучна, тонконіг лучний, перстач прямостоячий та повзучий, різні види осок, гравілат міський та річковий. У пониженнях часто зустрічаються фації очеретяних та рогізно-аїрних боліт.

Верхній ярус "молодого" висотно-ландшафтного рівня також значно змінений людиною.

Надзаплавно-терасовий тип місцевості

Невеликі ділянки лісів надзаплавно-терасового типу місцевостей збереглися на півночі Поділля та на Середньому Побужжі (Подільському Поліссі). Решта території активно використовується людиною.

Степові та лісові ділянки надзаплавних терас були знищені ще в сиву давнину. На даний час це території найдавнішого заселення та сільськогосподарського освоєння. Тут переважають польовий та лучно-пасовищний типи сільськогосподарських ландшафтів, характерними є і селитебні ландшафти.

Польовий тип сільськогосподарських ландшафтів, що приурочений до надзаплавних терас, характеризується щорічним розорюванням, внесенням органічних та мінеральних добрив для підтримання родючості ґрунтів. Тут формуються специфічні рослинні угрупування. Серед культурних рослин переважають посіви пшениці, ячменю, цукрових буряків з посадками картоплі та овочевих культур. Кожній із цих рослин відповідають певні види бур'янів та формуються певні зооценози.

Лучно-пасовищний тип ландшафту надзаплавних терас представлений переважно окультуреними луками. В більшості випадків ці луки використовуються під посіви багаторічних трав (конюшини, люцерни, вівсяниці), які на одному місці ростуть по 3-5 років. До цих посівів пристосувались, живуть та гніздуються жайворонки і куріпки, з'являються на світ зайченята.

Серед інших антропогенних ландшафтів на надзаплавно-терасовому типі місцевості поширеними є селитебні. Для сільських поселень цього типу місцевостей характерною особливістю є їх великі площі. Села тут добре сплановані, але різної конфігурації. Остання залежить від форми басейну головної річки, що протікає через населений пункт, а також від кількості приток (малих річок, потічків), що впадають у неї в його межах.

Городи, що займають приблизно 60% приватних ділянок, приурочені до найбільш вирівняних ділянок терас. На брівках терас знаходяться сади з житловими та сільськогостодарськими будівлями. В сільських селитебних ландшафтах надзаплавно-терасових місцевостей рослинний світ представлений як природною, так і культурною рослинністю. Серед порід деревної рослинності переважають ясен, береза, каштан, липа, клен, верба. В культурних насадженнях панують різні сорти яблунь, вишень, слив та груш. Чагарникова рослинність представлена також культурними і дикоростучими видами. Це горобина, бузина, ліщина, аґрус, смородина, малина. Серед трав'яної рослини ості переважають культурні види: полуниця, суниця, багаторічні трави, овочеві культури. Ґрунтовий покрив в межах населених пунктів різноманітніший, але характерною особливістю для нього є відносна бідність на гумус, що пояснюється вирощуванням одних і тих же рослин.

До надзаплавно-терасового типу місцевостей приурочені і міські населені пункти. Вони хоч і займають менші площі у порівнянні із селами, але ступінь перетворення натуральних ландшафтів тут значно вищий. В першу чергу нівелюється рельєф. Горби зрізаються, яри та балки засипаються, на крутих схилах нарізаються тераси. Пізніше ця територія забудовується житловими або промисловими спорудами. Простір між ними, здебільшого, асфальтується. Внаслідок цього ґрунти, натуральна рослинність та тваринний світ майже повністю знищені. Сучасна рослинність міст Поділля представлена липами, каштанами, тополями, березами, кленами. Серед культурних рослин необхідно відзначити яблуні, груші, сливи, вишні, черешні та абрикоси.

Серед ініших антропогенних ландшафтів, що зустрічаються у верхньому ярусі "молодого" висотно-ландшафтного рівня, необхідно відзначити дорожні та промислові. Дорожні ландшафти представ­лені автомобільними дорогами та залізницями в більшості випадків місцевого та внутрішньообласного значення, і лише на невеликих відрізках (Калинівка - Вінниця, Летичів - Хмельницький) ця дорога набуває державного значення. Всіх їх об'єднує одна особливість — на значних відрізках вони створені на штучних насипах. Природороні захисні смуги представлені тополею тремтливою та вербою. Інші породи дерев висаджуються рідко.

Промислові ландшафти у межах верхнього ярусу представлені переважно кар'єрами. Найбільшими з них є Губницький гранітний (220 га), Ладижинський піщаний (180 га), Полонський гранітний (140 га), Тернопільський піщаний (130 га).

10.4.2.Типовий висотно-ландшафтний рівень

Натуральні ландшафти типового висотно-ландшафтного рівня також зазнали сильного антропогенного впливу, але в різних його ярусах по різному. На нижньому ярусі, що представлений схиловим типом місцевостей, натуральні ландшафти збереглися відносно добре (до 35%). Верхній ярус, що відповідає плакорному типові місцевостей, майже повністю (на 92%) змінений господарською діяльністю людей.

Схиловий тип місцевості характеризуються найбільшою в межах Поділля лісистістю. Натуральні лісові ландшафти займають тут приблизно 28-30%. Решта лісів є похідними або лісокультурними. Похідні лісові ландшафти виросли на місці суцільних вирубок в минулому. Панівними породами лісів Поділля були дуб та бук. Після їх масової вирубки звільнені ділянки заселяв граб, а понижені місця — осика та береза. Дуб тут хоча і відновлювався, але уже не був панівною породою. Як наслідок, 49% сучасних лісів Поділля — це похідні дубово-грабові та буково-грабові ліси.

До цього ж типу місцевостей приурочені і лісокультурні ланд­шафти. Так як круті схили є найбільш ерозійне небезпечними, їх в першу чергу засаджують лісовими культурами. У лісопосадках переважає дуб (до 80%), а також сосна, бук, ялина, граб. На середину 90-х років лісокультурні ландшафти займали 24% усіх лісів Поділля.

Поширені на схиловому типі місцевостей селитебні ландшафти. У Придністров'ї та на Середньому Побужжі села витягнуті вздовж. річок та балок. Зливаючись, вони утворюють сільські агломерації, що тягнугься на десятки кілометрів. Найбільшою серед них є Малостружківсько-Липчанська протяжністю 37 км, яка починається в Хмельницькій і закінчується у Вінницькій областях.

Літогенна основа в населених пунктах схилових місцевостей зазнала значних змін. Тут схили терасовані, а уступи між ними закріплені штучними стінками. Ландшафтні комплекси добре диференційовані по вертикалі. Городи розташовані в нижній частині схилів на переході до заплав та на заплавах.

Основна частина схилів зайнята садами та будівлями. В садах переважають кісточкові (вишня, черешня, абрикос, зрідка персик). Багато тут також яблунь, груш, грецьких горіхів. Постійно зростає площа виноградників. У перехідній смузі до плакорів та на самих плакорах розташовані тваринницькі ферми, авто- і тракторні парки, а також частина городів.

У населених пунктах схилового типу місцевостей у значній мірі збереглась і натуральна рослинність. Вона зростає в глибоких ярах та балках кожного села чи міста.

Ставки мають невеликі площі, але характеризуються значною глибиною, яка досягає поблизу дамб 7-12 м. У зв'язку з молодістю, ставки зазнають значного впливу акумуляційно-денудаційних процесів, які проявляються в ерозії берегів, утворенні конусів виносу і поступовому їх замуленні. Болотні угрупування з'являються у верхів'ях цих ставків через 5-8 років після створення. У деяких селах (Яблунівка Хмельницької та Раштівці Тернопільської областей) створені каскади ставків у балках.

Найбільшого антропогенного впливу в межах Поділля зазнав верхній, ярус типового висотно-ландшафтного рівня, який представлений плакорним типом місцевостей. Плакори з їх рівнинним рельєфом є найбільш сприятливими для ведення господарської діяльності та промислового і житлового будівництва. Натуральні ландшафти тут майже на 95% замінені антропогенними. Серед останніх панують сільськогосподарські ландшафти.

Польовий тип сільськогосподарських ландшафтів займає від 52 до 80% плакорів Поділля. Найбільш характерними його рисами є щорічне розорювання ґрунтового покриву, внесення в нього органічних та мінеральних добрив, створення щороку нових агрофітоценозів та застосування отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками. Так як на Поділлі в посівах переважають пшениця, ячмінь, цукрові буряки, кукурудза, то утворені ними агроценози з відповідними бур'яновими угрупуваннями є фоновими.

В результаті багаторічного використання ґрунтовий покрив набув нових властивостей. Так, наприклад, в сірих лісових ґрунтах рівень карбонатів підвищився на 30-70 см, а вміст гумусу знизився на 1,8-2,0% в порівнянні з такими ж ґрунтами, що знаходяться під лісом. Крім того, під впливом постійного переорювання помітно зменшується величина гідролітичної кислотності, збільшується сума увібраних основ, підвищується величина рН.

Тваринний світ польового типу ландшафтів також специфічний. Широко розповсюджені польова та руда миші, кріт звичайний, хом'як звичайний, заєць-русак, подільський сліпак. Птахи представлені сірими воронами, шпаками, сірими куріпками, польовими жайворонками, перепілками, кібчиками. Влітку поля активно відвідують сільські ластівки, шпаки, сороки. Наприкінці літа свіжозорані поля - місця збору білих лелек, що готуються у вирій.

Для вододілів Поділля характерним є також садовий тип сільськогосподарських ландшафтів. Поблизу кожного населеного пункту існують різні за площею сади. Найбільше їх у південній частині Придністров'я. На відміну від садів схилового типу, тут майже повністю відсутні абрикоси та черешні. Найбільше в них зимових сортів яблук та груш, а також слив. Зрідка зустрічається грецький горіх.

Близько 20-22% усіх селитебних ландшафтів Поділля приурочені до вододілів. Вони мають багато подібних рис до населених пунктів надзаплавно-терасового типу. Це і довільна конфігурація, і значні площі. Разом з тим, сілам та містам плакорного типу властивий ряд особливостей. Перш за все, вони відзначаються більшою компакт­ністю розташування. Причина — річки здебільшого відсутні або представлені лише верхів'ями, заплав майже немає. Ще одна особливість полягає в тому, що 35-40% сіл цього типу виникли протягом останнього століття як висилки (в роки колективізації) або поблизу промислових об'єктів. Прикладом можуть бути села Придністров'я, що знаходились п зоні затоплення Новодністровської ГЕС і були перенесені на плакори. Такого ж типу селище цукровиків Теофіпольського цукрового заводу, яке виникло в 1975 році, та інші. Своєрідний і рослинний світ цих поселень. Серед деревної рослинності переважають не характерні для вододілів Поділля береза, ялина, осика, тополя, клен, сосна.

Поблизу або в самих населених пунктах розташовані ставки та копанки вододільного типу. Ставки споруджуються на невеликих потічках або в улоговинах та лощинах стоку. Вони характеризуються невеликою плоіцею та малою глибиною навіть біля дамб (1,0-1,5 м). Такі ставки дуже швидко заростають (5-6 років) і перетворюються в болота. Після спуску води площі боліт поступово осушуються і перетворюються в пасовища або переорюються. Очищення дна від мулу та відновлення ставу відбуваються дуже рідко. Останнім часом значного поширення набувають "копанки". Форма їх довільна, але переважає прямокутна, глибина досягає 2 м. Вони заповнюються дощовими водами, рідше — через відвідні канали від струмків. Навколо копанок насаджують здебільшого верби, зрідка осику та березу. Використовуються такі копанки для напування худоби, вирощування водоплавної птиці та риборозведення.

До вододілів приурочені велика кількість дорожніх ландшафт­них комплексів. Саме тут прокладені основні вітки залізниць та автомобільних шляхів як державного, так і міжнародного значення. Серед шосейних: Київ - Вінниця - Львів, Київ - Кишинів, Біла Церква - Кременець, Львів - Одеса. До вододілів приурочені і основні залізниці: Київ - Жмеринка - Одеса, Жмеринка - Тернопіль - Львів, Тернопіль - Коломия та ін. Велика (75%) частка і доріг внутрішньообласного значення. Ширина доріг коливається від 50 до 100м. У їх межах горби зрізані, в результаті чого утворилися виїмки, а заглиблення засипані; насипи іноді мають висоту до десяти метрів. Під дорожнім полотном — щебінь граніту, пісковиків та вапняків. По обидві сторони дороги, шириною від 10 до 20м тягнуться смуги, що заросли трав'янистою рослинністю. Крім рослин, які характерні для справжніх луків, тут значна домішка бур'янів — лободи, будяків, кропиви. Вздовж автомобільних шляхів ці смуги використовуються, здебільшого, для випасу худоби. Дещо по-іншому використовують їх вздовж залізниць під сінокоси та городи.

Ззовні доріг розташовуються лісозахисні смути. Їхня ширина знаходиться в прямій залежності від значення транспортної магістралі. Найбільша ширина лісових смуг вздовж автомобільних шляхів сягає 10 м, а залізниць - 20-25м. Склад деревних порід різноманітний. Частіше зустрічаються осика, липа, тополя, а вздовж залізниць також ялина та сосна. В молодих посадках переважають лина, клен, яблуні, груші, черешні, горіхи.

Цікавий тут і тваринний світ, особливо птахів. Це шпаки і сороки, іволга і сойки, синиці, дятли, солов'ї. Поблизу та на околицях населених пунктів влаштовують свої колонії ворони. Зустрічаються їжаки, ящірка прудка, вужі. Зрідка можна побачити зайців, лисиць та козуль.

Плакорний тип місцевостей - основна територія створення полезахисних лісосмуг. Вони рівномірно розповсюджені по всій площі плакорів. флористичний склад їх характеризується помітним переважанням дубу (75-80%). Менш поширені граб, береза, осика; зрідка зустрічаються липа, клен, ясен, дика черешня, верба. Трав'яний покрив майже відсутній. Часто зустрічаються формації бур'янів. Тваринний світ той же, що і в навколишніх лісах. Серед інших лісокультурних ландшафтів необхідно відзначити штучні насадження лісу, площі яких постійно збільшуються на схилах долин річок крутизною більше 6°.

Серед промислових ландшафтів плакорів незначне поширення мають гірничо-промислові. Вони представлені невеликими (від 1 до 5-10 га) кар'єрами.

Заміна натуральних ландшафтів антропогенними відбулася і на "старому" денудаційному висотно-ландшафтному рівні, проте в різних його типах місцевостей по різному.

Для товтрового типу місцевостей характерною рисою є високий (до 25-30%) ступінь збереженості натуральних ландшафтів, Разом з тим, в порівнянні з іншими типами місцевостей цього рівня антропогенний вплив тут значно більший. Здебільшого натуральні лісові ландшафти замінені тут польовим типом антропогенних ландшафтів. Його характерними рисами є невеликі за площею поля, що мають довільну форму. Для підтримання родючості ґрунти тут необхідно постійно збагачувати великою кількістю мінеральних і особливо органічних добрив.

На товтровому пасмі однаково поширені як похідні, так і лісокультурні ландшафти. Похідні лісові ландшафти виникли на місці суцільних рубок дубових та букових лісів. Найшвидше на цій території поселявся граб, і, як наслідок, виникли дубово-грабові, буково-грабові і чисті грабові ліси, які переважають в структурі лісів Товтр, Останніми роками лісовпорядкування направлене на зменшення частки грабу в лісах. Штучні посадки лісу ведуться на схилах долин річок та окремих товтр. У складі деревних порід переважає дуб, а в північній частині Товтр - бук. Значна частка ялини та сосни, які були висаджені в 60-70 роках. Сучасний дегресійний стан сосново-ялинових лісів свідчить про невідповідність цих порід такому типові місцевостей.

Лучно-пасовищні ландшафти презентовані виключно пасовищами. Вони розміщені на покатих схилах, а також на безлісих товтрах. У складі рослинних угрупувань тут найчастіше зустрічаються костриця лучна та червона, тонконіг вузьколистий та лучний, мітлиця звичайна, полин-чорнобиль та гіркий. На вапнякових схилах дуже рідко зростають ендемічні види. З кожним роком ці пасовища набувають все більших рис пустирів. Через надмірне випасання худоби рослинний світ не встигає повністю відновитись. Непоправних втрат рослинності завдають вівці, які домінують серед худоби. В другій половині літа ці пасовища перетворюються у пустирі.

Селитебні ландшафти в межах товтрового типу місцевостей мають свої особливості. Тут однаково поширені села як схилового, так і плакорного типів. Причому, частина сіл схилового типу (25-30%) розташовується на плакорах і має риси плакорного типу. Деревна рослинність тут представлена тополями та осиками, зустрічаються лісова черешня, липа, рідше шовковиця. Для околиць сіл Товтр характерними є сади площею до 100 і більше га. В них поряд із яблунями та грушами зустрічається черешня та вишня. Останніми роками площі садів поступово скорочуються. На їх місці утворюються пасовища, на яких зрідка трапляються фруктові дерева. Приклад - околиці села Черче поблизу товтри "Самовитої" у Хмельницькій області.

В структурі промислових ландшафтів Товтр переважають гірничопромислові. Товтри - основний район видобутку вапняків для потреб цукрової та цементної промисловості. Розробки тут ведуться відкритим способом, через це кар'єрні комплекси є фоновими. Найбільшими і відомими далеко за межами Поділля є Нігинсько-Вербецький (840 га) та Закупнянсько-Лисогірський (930 га) кар'єри у Хмельницькій області. Майже всі кар'єри продовжують інтенсивно розроблятись. Поблизу кар'єрів знаходяться терикони відвалів з різними стадіями заростання.

Однією з особливостей дорожніх ландшафтів Товтр є те, що вони проходять перпендикулярно і під кутом до головного пасма гряди і лише зрідка паралельно. У більшості випадків це дороги місцевого та обласного значення, а тому їх ширина не перевищує 30-50м.

Помітно змінені натуральні ландшафти в останцево-вододільному типові місцевостей. Їхня частка тут становить всього 26%. На решті території характерні антропогенні ландшафти, серед яких панує польовий тип сільськогосподарських ландшафтів.

Оригінальна система селитебних ландшафтів. Найбільші міста — Кременець та Почаїв належать до схилового типу поселень. До цього ж типу відносяться села, що розташовані вздовж р. Іква. Решта належить до плакорного типу. Відмінною їх рисою є велика щільність поселень хутірського типу, які майже ніде на Поділлі не зустрічаються.

Центральною частиною хутірської системи розселення є власне хутір. Він складається, здебільшого, з одного житлового будинку, а також одного-Двох господарських приміщень. Навколо них розташований садок, де переважають яблуні, груші, сливи та вишні. Поряд зростають штучно насаджені ясен, береза, липа та інші породи дерев. Практично у кожному садку можна помітити вулики для бджіл. Поряд розташовані ділянки польових сівозмін. Якщо ділянки площею до 1 га, то зернові культури займають приблизно половину площ. На більших за площею ділянках переважають зернові та кормові культури. Основними культурами, які вирощуються тут, е озимі пшениця і жито, в меншій мірі ячмінь, кукурудза. Серед багаторічних трав переважає конюшина та райграс. Технічні культури представлені картоплею. Значні площі відводяться під кормовий буряк та овочі.

Верхні частини схилів останців зайняті похідними лісовими ландшафтами. Переважають серед них грабові ліси з пануванням у травостої осоки волосистої, яглиці звичайної та маренки запашної.

Полезахисні лісосмуги зустрічаються рідко. У посадках переважає клен, осика, граб. Водні ландшафти презентовані ставками заплавного типу. Майже всі вони приурочені до русла Ікни та її невеликих допливів. Серед інших антропогенних ландшафтів виділяються дорожні. Незначне поширення мають промислові ландшафти, зокрема Кременецького крейдового кар'єру,

Натуральні ландшафти на горбогірно-грядовому типові місцевостей "старого" денудаційного рівня збереглися на 22-25%. Основні його площі займає польовий тип антропогенних ландшафтів. Розорані тут не тільки міжгорбові і міжгрядові пониження, але і значна частина схилів, особливо нижня. Для підтримання родючості ґрунтів необхідно внесення великої кількості поживних речовин. На цих землях вирощують культури, що характерні для решти територій Поділля.

Лучно-пасовищні ландшафти поширені на 12-15% територій (найбільше з усіх типів місцевостей). Переважають луки заплавного типу. Суходільні луки поширені на схилах горбів, де вони утворилися на місці вирубаних лісів. У їх травостої переважають біловус, щучник, костриця овеча. Майже всі луки, як заплавного, так і суходільного типу, перетворені в пасовища,

Селитебні ландшафти приурочені, здебільшого, до долин річок, особливо схилів. На вододілах зрідка розташовані малі за площею та кількістю жителів села.

У лісокультурних ландшафтах на крутих схилах горбів та. гряд, переважають бук, дуб, сосна, явір, липа, граб.

Таким чином, для кожного висотно-ландшафтного рівня Поділля характерний певний набір антропогенних ландшафтних комплексів. Це свідчить про те, що і для антропогенних ландшафтів характерним г. явище вертикальної диференціації.

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292