Ландшафтная екология

Тема 9 РЕГІОНАЛЬНЕ АНТРОПОГЕННЕ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВО

1. Глобальні і регіональні зміни у ландшафтній сфері

2. Загальне і регіональне антропогенне ландшафтознавство

3. Регіональні структури антропогенних ландшафтів

1. Глобальні і регіональні зміни у ландшафтній сфері

Антропогенний етап розвитку ландшафтної сфери Землі настав не зразу після появи людини. Не дивлячись на те, що вже між раннім пітекантропом і природою стояла праця, людина на перших етапах своєї еволюції не залишила помітних слідів впливу на природу.

Близько 40-38 тис. років тому (середина вюрму), коли, як вважають археологи, важко провести яку-небудь стратиграфічну межу, палеоантропів витісняють неоантропи, до яких належить і сучасна людина - Ноmо sаріеns. Цей час співпадає з верхньопалеолітичною культурою. Людина вже володіла вогнем, починає будувати наземні житла, удосконалює знаряддя праці і зброю, навчилась шити одяг, починає займатись образотворчим мистецтвом. Завдяки цьому вона стає відносно незалежною від природних умов і, як результат, розселяється по всій Землі, а її вплив на ландшафтну сферу стає значно помітнішим. Проте і в подальшому вплив людини обмежувався наземним і частково земноводним варіантами. Величезні простори водного, земноводного і льодового варіантів ландшафтної сфери були поза межею впливу людини. Ще в 1894 р. А. І. Воєйков про океан писав, що "він мало доступний впливу людини". Пакові льоди Центральної Арктики і льодовиковий щит Антарктиди до середини XX ст. були доступні лише окремим вченим-мандрівникам. І лише зовсім недавно, буквально декілька десятиріч тому, вплив людини на ландшафти Землі став по-справжньому глобальним.

Змінився якісний і кількісний склад атмосфери і гідросфери Землі. За останні 100 років людство додало в атмосферу більше 400 млрд. т вуглекислоти, внаслідок чого концентрація вуглекислого газу в повітрі за цей час зросла на 13-14%. Наприкінці XX ст. щорічно спалюється близько 1 млрд. т умовного палива, викидається в атмосферу близько 20 млрд. т СО2, майже 300 млн. т СО 50 млн. т NOn, 150 млн. т SО2, 4-5 млн. т Н2S та інших шкідливих газів, понад 400 млн. т пилу, сажі, золи. Через це порушений (в бік потепління) тепловий баланс атмосфери і пов'язані з ним циркуляційні процеси. Як результат - запаси води у гірських льодовиках суш щорічноскорочується на 41 км3, у льодовиках арктичних островів - на 12 км3, Гренландії - на 77 км3, в Антарктиді - на 299 км3. В недалекому майбутньому це інтенсифікує підвищення рівня Світового Океану.

В гідросферу щорічно викидається близько 600 млрд. т промислових і побутових стоків, понад 10 млрд. т нафти і нафтопродуктів, а на розбавлення стічних вод витрачається 40% об'єму світових ресурсів річкових вод. Сьогодні на планеті не залишилось великих річкових систем з непорушеним водним режимом. Загальна площа побудованих тут водосховищ становить більше 400 тис. км2, об'єм води - 5000 км3. Зміна вод у світовій гирловій мережі тепер відбувається не за 20-80 днів, а майже протягом року.

Ландшафти океанів змінюються на наших очах. Вже у 1969 р. Тур Хейєрдал, перепливаючи Атлантичний океан на «Ра-1» відмітив, що 10% його поверхні забруднена відходами нафти. Один із записів 1970 р. на «Ра-2» повідомляє: "Ступінь забруднення води дивує уяву". Для морських звірів, риб і птахів це небезпечніше, ніж безпосереднє виловлювання і полювання на них.

Масштаби теперішнього забруднення настільки значні, що природні процеси метаболізму, розбавлююча спроможність атмосфери і гідросфери не в змозі їх нейтралізувати.

Особливу стурбованість викликає зростаюче радіоактивне забруднення ландшафтної сфери у результаті ядерних випробовувань, накопичення радіоактивних відходів, аварій на атомних підприємствах, У середині 70-х років глобальне радіоактивне забруднення становило понад 5,5х1019 Бк (беккерелів) внаслідок ядерних вибухів і понад 1,9х1017 Бк в результаті надходження у Світовий Океан радіоактивних відходів. Ці показники принаймні на порядок зросли через Чорнобильську катастрофу. Невпинно зростають площі промислових агломерацій та монокультур, накопичуються відходи виробництва, отрутохімікати, різноманітні канцерогенні речовини тощо.

Головним чином через руйнування біоценозів загинули 109 видів птахів, 64 види ссавців, 20 видів плазунів, 3 види земноводних. За підрахунками біологів, з початку 80-х років щоденно зникає 1 вид (чи підвид) тварин, а щотижня - один вид рослин. Сьогодні вимирання загрожує понад 1000 видів птахів і ссавців, майже половина яких мешкає у тропічних лісах, які винищуються зі швидкістю декілька десятків гектарів на хвилину. Рослинний покрив планети невпинно втрачає різноманітність і цілісність. Близько чверті теренів суші вже його не мають. Набуває розмаху процес "опустелювання". Вмирають або вже різко скоротили свої ареали і чисельність сотні видів рослин, здебільшого з числа давніх і реліктових видів.

Не менших змін зазнає літосфера. Щорічно з надр Землі під час розробки корисних копалин вилучається понад 100млрд. т різноманітних гірських порід; 50% ґрунтового покриву всіх освоєних земель уже знищено. Такий антропогенний тиск на довкілля загрожує, з одного боку, позбавити ландшафтну сферу надбаної натуральної еволюційної гнучкості, а з іншого — спрямувати прийдешній розвиток її біострому в еволюційне річище, яке не має історичного преценденту.

Разом з тим, ріст економіки, техніки і кількості населення на Землі ставить перед всім людством нові завдання, серед яких одними з найважливіших є екологічні, раціонального природокористування і охорони природи. Важлива роль у вирішенні цих завдань належить науці, зокрема і антропічному ландшафтознавству.

9.2. Загальне і регіональне антропогенне ландшафтознавство

Глобальний характер впливу сучасної людини на ландшафтну сферу Землі дозволяєрозрізняти в антропогенному ландшафтознавстві два розділи:

· загальне антропогенне ландшафтознавство;

· регіональне антропогенне ландшафтознавство.

Кожне з них має свої завдання і невирішені проблеми.

Завданням загального ландшафтознавства є вивчення процесів антропогенізації ландшафтної сфери Землі в загальному і її окремих варіантів. Ступінь антропогенізації найкраще можна відобразити через РС - райони співвідношення натуральних і антропогенних комплексів (РС антропогенний - антропогенні комплекси займають 75-100% району; натурально-антропогенний - 25-75 і натуральний - 0,25%).

Проте точних кількісних даних ні стосовно ландшафтної сфери в загальному, ні її окремих варіантів поки що немає. Ті глобальні кількісні характеристики забруднення атмосфери, гідросфери, біосфери і літосфери, що були наведені раніше, скоріше відносяться до антропогенної географії, ніж до антропогенного ландшафтознавтва. Тому замість кількісних даних в глобальному антропогенному ландшафтознавстві ми змушені поки що широко використовувати якісні, порівняльні характеристики.

За ступенем зростання процесу антропогенізації варіанти ландшафтної сфери Землі розташовуються таким чином:

донний, льодовий, водноповехневий, земноводний, наземний.

Якісні критерії (ступінь антропогенізації) можуть бути поставлені в основу класифікації географічних смуг:

· незмінені, натуральні - холодні арктичні і антарктичні пустелі і напівпустелі;

· слабо змінені - тундра, лісотундра, північна тайга, вологі тропічні ліси, пустелі помірних, субтропічних і тропічних широт;

· сильно змінені - мішані ліси, південна тайга, північна напівпустеля помірних широт (Євразія), сухі савани і рідколісся;

· перетворені - лісостеп, степ, вологі савани. Лісостеп, степ і вологі савани настільки освоєні, що тут антропогенний чинник приймає участь і навіть формує відповідні зональні типи ландшафтів - лісопольові, польові і змішані садово-польові.

У дрібномасштабному вивченні антропогенних ландшафтів велике значення має ареографічний метод. Він широко використовується і при вивченні натуральних (карстових, вулканогенних тощо) ландшафтів і окремих компонентів (ареалів тих чи інших видів рослин і тварин). В глобальному антропогенному ландшафтознавстві ареографічний метод можна успішно застосовувати при складанні картосхем розташування найбільших міських агломерацій і територій з різною щільністю розповсюдження міських ландшафтів, водосховищ, промислових ландшафтів. В багатьох національних атласах ареографічним методом показані структури земельних угідь — поля, сади, пасовища .

Регіональне антропогенне ландшафтознавство вирішує три основних завдання:

1) визначає райони співвідношення (РС) антропогенних і натуральних комплексів шляхом детального пізнання історико-географічних особливостей їх формування та розвитку, при цьому метод історико-генетичних рядів набуває особливого значення;

2) аналізує сучасну структуру антропогенних комплексів і пов'язаних з їх розвитком антропогенних процесів;

3) вирішує проблему районування антропогенних комплексів (загального, окремих класів, підкласів тощо).

Ареографічний метод в регіональному антропогенному ландшафтознавстві використовується частково, особливо в тих випадках, коли аналізуються значні за площею території. Так, при аналізі антропогенних ландшафтів України важко обійтись без оглядових карт з ареалами гірничо-промислових, болігеративних, карстових і псевдокарстових комплексів.

За характером контурів виділяють райони співвідношення (РС) двох типів.

1. Адміністративно-господарського, коли РС співпадають з межами адміністративних районів або областей. У відповідній мірі до цього типу РС відносяться природно-господарські регіони України. РС цього типу зручні тим, що для їх виділення і характеристики існує більше вихідних матеріалів. Статистичні дані про структуру земельного фонду, промислові підприємства, населення тощо приурочені до адміністративних одиниць.

2. Ландшафтно-географічного, де РС обмежені рамками ландшафтних комплексів - від фізико-географічного району до природної смуги і країни. РС цього типу більше відповідають географічним запитам, але їх складання потребує значного додаткового часу для опрацювання нових ландшафтних меж, а тому не завжди можливе.

Проте, навіть маючи дані про земельний фонд, не завжди можна визначити частку антропогенних ландшафтів в структурі фізико-географічного району. Так, в статистичних і фондових матеріалах штучні насадження лісу не завжди відмежовані від натуральних; не всі сільськогосподарські угіддя можна віднести до сільськогосподарських ландшафтів, а відношення натуральних пасовищ до антропогенних можна визначити тільки в польових умовах. У таких випадках для визначення РС необхідно шукати такий показник, який був би не тільки зручним у використанні, але і гарним інтегральним виразником ступеня антропогенізації. Цей показник все-таки не може бути універсальним і буде змінюватись у залежності від конкретних умов (табл. 1).

Природньо, що РС високого таксономічного рангу складаються з менших РС, що відносяться до різних типів. Так, в структурі Поліського краю України, який можна характеризувати як один натурально-антропогенний тип РС, на рівні адміністративних або фізико-географічних районів зустрічаються натуральні, натурально-антропогенні і антропогенні природні райони.

Таблиця 1

Природна смуга та її варіанти

Натуральний стан

Показники

 антро-

погенізаці

Сучасний стан,% від площі

Мішані ліси

Типо­вий

Повністю по­крита лісом і болотами (до 20%)

Лісистість

Ліси - 38-46;

розораність - 36-40;

болота - 6-7

Півден­ний

Повністю по­крита лісом

Ліси - 35-39;

розораність - 45-50;

пасовищі - 14-18

Лісостеп

Північ­ний

Покрита лісом і частково степом (10-12%)

Залишки натуральних лісів, степової цілини

Ліси - 16-22;

розораність - 55-60;

пасовищі - 8-10

Типо­вий

Покрита лісом і степами

Ліси - 12-14;

розораність - 6045;

пасовищі - 5-7

Півден­ний

Покрита степом і лісом

Ліси - 8-10;

розораність - 60-70;

пасовищі - 3-5

Степ

Північ­ний

Покрита степом і частково лісом

Залишки

натуральної цілини

Ліси - 3-5;

розораність - 70-75;

пасовищі - 3-5

Типо­вий

Покрита степом

Ліси - 2-4;

розораність - 65-70;

пасовищі - до 10

Півден­ний

Повністю покрита степом

Розораність - 60-65;

пасовищі - 12-16

Не повинно викликати здивування те, що при формуванні і виділенні РС не враховувались селитебні, промислові і водні антропогенні ландшафти. В окремих випадках вони враховуються. Перевага натуральної лісистості і збереженої степової цілини як інтегральних (синтезуючих) показників антропогенізації ландшафтів України в тому, що вони відображають питому вагу в структурі досліджуваної території всіх без винятку класів і підкласів антропогенних ландшафтів, включаючи селитебні, промислові і водні.

Структура антропогенних ландшафтів розкривається шляхом картографування типологічних одиниць та їх районування. При дрібномасштабному картографуванні на карту наносяться класи, підкласи і зональні типи антропогенних ландшафтів, при середньо- і крупномасштабному - типи місцевостей (акваторій) і типи урочищ. Завдяки польовим дослідженням в Україні частково розроблена систематика середньої ланки - типів місцевостей сслитебних, гірничопромислових та белігеративних ландшафтів.

Найрізноманітніші антропогенні урочища, їх виділення проводиться за формами рельєфу, літологією порід, ґрунтами і рослинністю.

Районування антропогенних комплексів - проблема складна і до цього часу вирішена лише частково. Саме її виділення може здатись спірним, адже антропогенні комплекси здебільшого є структурною складовою регіональних одиниць фізико-географічного районування. Недостатня розробка цієї проблеми потребує більш детального її розгляду.

9.3. Регіональні структури антропогенних ландшафтів

При районуванні класів антропогенних ландшафтів можливі різні підходи.

За ступенем антропогенізації існуючих фізико-географічних структур. Основа - співвідношення площ досліджуваного класу антропогенних ландшафтів і структур існуючої схеми фізико-географічного районування. В подальшому найбільш антропогенізовані (правильніше - насичені) регіони об'єднуються в окремі краї, райони. Цей підхід не враховує специфіки того чи іншого класу антропогенних ландшафтів і може бути використаний лише з пізнавальною, оглядовою метою. Його можна застосовувати при районуванні селитебних, рекреаційних та белігеративних ландшафтів.

За природними і антропогенними особливостями формування антропогенних ландшафтних комплексів. Застосовується при районуванні тільки тих класів антропогенних ландшафтів, які за своїм походженням відносяться до групи техногенних-промислових, дорожних і водних. Тут антропогенні комплекси розглядаються як структурна складова існуючих регіональних комплексів. Польові дослідження показують, що вони можуть змінювати не тільки ландшафтну структуру, але іноді і межі фізико-географічних регіонів. Виділені підходи не знаходять застосування при районуванні антропогенних ландшафтів, що мають суцільне розповсюдження, і є фоновими сільськогосподарських і лісових. Наш досвід показує, що і при загальному районуванні антропогенних ландшафтів їх можна використовувати як допоміжні.

За особливостями регіональних структур антропогенних ландшафтів. Загальне районування, а також сільськогосподарських і лісових антропогенних ландшафтів доцільно і можливо проводити з врахуванням їх регіональних структур. Регіональна структура антропогенного ландшафту, як і всі інші його властивості, визначається особливостями натурального ландшафту і соціально-історичними умовами.

Під регіональною структурою антропоген­ного ландшафту мається на увазі просторове співвідношення основних його класів, а також поєднаних з ними залишків нату­ральних ландшафтних комплексів. Серед регіональних, як при загальному районуванні, і класів сільськогосподарських та лісових антропогенних ландшафтів, чітко виділяються зональні, крайові і районні структури.

Детальніше районування антропогенних комплексів за особливостями їх регіональних структур розглянемо на прикладі сільськогосподарських ландшафтів Правобережної України. Просторова диференціація сільськогосподарських ландшафтів простежується не тільки в типологічних (урочище, місцевість), але і регіональних структурах. Як і всі інші основні властивості сільськогосподарського ландшафту, його регіональні структури виділяються за характерними ознаками натуральних ландшафтів і соціально-історичними умовами (традиції, системи землеробства, рівень розвитку культури тощо).

Регіональна структура сільсько­господарського ландшафту - це просторове (місцеве) поєднання його підкласів (польового, лучно-пасовищного, садового) і функціонально пов'язаних з ним фрагментів інших класів антропогенних ландшафтів, а також збережених натуральних комплексів.

В сільськогосподарському ландшафті Правобережної України доцільно виділяти зональні, крайові і районні структури. Відмінності між зональними структурами найбільш суттєві. Зони проявляються:

а) у співвідношенні підкласів сільськогосподарських ландшафтів та їх площ;

б) в ландшафтних особливостях зональних типів сільськогоспо­дарських ландшафтів;

в) в особливостях організації і співідношенні площ власне сільськогосподарських ландшафтів і сільськогосподарських ландшафтно-інженерних систем;

г) в мозаїчності (розміри площ, характер їх контурів) та різноманітності функціонально пов'язаних з сільськогосподар­ськими інших антропогенних (селитебних, дорожних, лісових) і натуральних (озер, боліт, річок, заповідних об'єктів тощо) комплексів;

д) в історико-географічних особливостях розвитку сільського господарства, традиціях, зональних системах землеробства і сільськогосподарського виробництва, в укладі сільського життя тощо.

В межах зональних структур виділяються такі ж контрастні крайові структури сільськогосподарських ландшафтів. Між собою їх відрізняють природні особливості країв, традиції і навички ведення сільськогосподарського виробництва, пов'язані з ними відмінності в типах сільськогосподарських ландшафтів (їх співвідношення, наявності техногенних елементів, лісових масивів, заповідних об'єктів тощо). Межі крайових структур інколи співпадають з межами фізико-географічних провінцій, але частіше - історико-географічних країв

Відмінності між крайовими структурами сільськогосподарських ландшафтів інколи можна прослідкувати на коротких віддалях. Так розташовані поряд Поділля і Мале Полісся чітко відрізняються одне від одного структурами сільськогосподарського ландшафту. Більше того, тут представлені різні типи сільськогосподарських польових і лучно-пасовищних ландшафтів. На Поділлі - типові лісостепові, в межах Малого Полісся - лісові. В лісостепу такі чіткі відмінності між крайовими структурами показує межа між Дністровсько-Дніпровським і Лівобережно-Дніпровським фізико-географічними регіонами.

Ареали структур районів сільськогосподарських ландшафтів близько співпадають з контурами фізико-географічних областей Області відрізняються одна від одної гіпсометричними ознаками, характером розчленування рельєфу, кліматичними умовами, поєднанням ґрунтово-рослинних угрупувань — все це знаходить своє відображення в структурі сільськогосподарського ландшафту, Так, в межах Поділля чітко виділяються структури сільськогоспо­дарського ландшафту районів Придністров'я, де польові ландшафти мають форму меридіональних смуг, що з двох боків тісняться лучно-пасовищними і садовими ландшафтами крутих схилів долин річок І балок із залишками прирічкових лісів; Центрального Поділля, де суцільне поле на плоских вододілах лите інколи переривається невеликими ділянками лучно-пасовищних комплексів в заболочених пониженнях верхів'їв річок; Побужжя з характерними полями правильної конфігурації, лучно-пасовищними ландшафтами в широких заплавах річок і садами на терасах.

В процесі розвитку АЛС (агроландшафтні системи) стають все більш автономними, проте так само визначаються просторово-часовою інтеграцією ПТК і господарською діяльністю шляхом їх поступової взаємної адаптації. Проте виділені в цій публікації агроландшафтні райони і округи швидше відносяться до спроб районування польових сільськогосподарських угідь, а не сільськогосподарських ландшафтів.

Широке розповсюдження польових ландшафтів при районуванні сільськогосподарських не дає права віддавати перевагу першим. Крім польових, необхідно враховувати лучно-пасовищні, садові ландшафти в їх поєднанні з іншими антропогенними і натуральними комплексами. Крім полів сівозмін, агроландшафтні територіальні одиниці утворюють господарські об'єкти (ферми, тракторні бригади та ін.) або селитебні ділянки (село, хутір та ін.), не говорячи вже про пасовища, сінокоси, перелоги та ін.". Саме останні необхідно брати до уваги в першу чергу. Не завжди співпадають і межі сільськогосподарських ландшафтних комплексів (урочищ, місцевостей), а тим більше регіональних одиниць з контурами полів.

Враховуючи різноманітність та властивості натуральних ланд­шафтних комплексів (фізико-географічне районування) та історико-географічні особливості їх сільськогосподарського освоєння, характерні ознаки сформованих при цьому регіональних структур, проведено районування сільсьгосподарських ландшафтів території Правобережної України. Виділено 3 сільськогосподарських зони, 10 країв, 21 район (рис. 1).

 

Рис.1. Районування сільськогосподарських ландшафтів Правобережної України

Зони

Підзони

Краї

Райони

Лісопа-

совищна

Південна

І. Поліський

1. Поліський

Лісо-польова

Північна

II. Волинський

III.Київський Правобережний

Центральна

IV. Подільський

9. Центрально-подільський

10. Придністровський

V. Побузький

11. Верхньопобузький

12. Середньопобузький

VI. Придніпровський

13. Пороський

Південна

VIІ.Західний Передстеповий

14. Балтський

15. Бузько-Інгульський

VIII. Запорізький

16.Кіровоградсько-Дніпропетровський

17.Криворізько-нікопольський

Польова

Північна

IX. Причорноморський

18.Дунайсько-Дністровський

19. Одеський

20. Інгулецький

Центральна

X. Присиваський

21. Херсонський

 

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292