Конституційне право України як провідна галузь національного права України

З курсу "Конституційне право України"

Тема: "Президент України в системі органів державної влади"

План лекції

 

Вступ

 

 

Загальна характеристика і становлення інституту президента.

 

 

Порядок обрання і підстави дострокового припинення повноважень Президента України

 

 

Функції і повноваження Президента України.

1

 

Висновки

 

 

Список використаних джерел

 

 

1. Загальна характеристика й становлення інституту президента

Загальна характеристика інституту президента

Президент - це, як правило, одноособовий виборний глава держави в країнах із республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом строком на 4-7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу (із майже 200), решта має монархічну форму правління.

Вперше інститут президента виник у США як результат прагнення громадян до встановлення сильної, але дійсно демократичної державної влади й держави в цілому на противагу монархії.

Інститут президентства є, як правило, одноособовим, хоча трапляються й інститути колегіального президентства. В останньому випадку встановлюється розподіл повноважень (глави держави) між колегіальним органом і його головою, що мало місце, зокрема, за Конституціями Уругваю 1917 і 1951 рр. Із 1958 по 1963 рр. Колегіальний глава держави функціонував в Іраку.

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави, по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) верховних представницьких органів державної влади. У тих колишніх соціалістичних країнах, де існував одноособовий інститут президента (Чехословаччина, НДР, Румунія та ін.), функції глави держави також ділилися між президентом і президією. Президії обирались вищими представницькими органами державної влади. Подібна ситуація зберігається і нині в ряді держав. Так, на Кубі чимало важливих повноважень глави держави реалізуються головою Державної ради - постійно діючого органу Національної асамблеї народної влади.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів.

Прямі вибори найбільш характерні для країн із президентською (за винятком США й Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Росія, Франція, Бразилія, Мексика та ін.). Прямими виборами обирається президент і в деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Румунія).

Непрямі вибори президента здійснюються як виборщиками, які обираються населенням (США), так і спеціальними колегіями, до яких входять представники суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць із широкою автономією (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).

У більшості парламентських республік (Греція, Ізраїль, Чехія, Словаччина) президент обирається парламентом, у зв'язку з чим його влада вважається похідною від парламенту.

Конституції більшості сучасних країн передбачають певні кваліфікації (цензи), яким має відповідати кандидат на пост президента. До таких цензів відносяться: громадянство відповідної держави; проживання на її території протягом певного часу (не менше 10­15 років); повне володіння громадянськими й політичними правами; досягнення певного віку: мінімальний вік кандидата на пост президента - 25, максимально- допустимий, як правило, - 65 років, хоча остання вимога встановлюється порівняно рідко. У країнах з однопартійною системою необхідною умовою для заняття поста президента є приналежність до правлячої партії, а в державах із великим впливом певної релігії кандидат на пост президента має сповідувати відповідну релігію. У деяких країнах існують спеціальні вимоги до кандидатів на пост президента: мати незаплямовану репутацію, досвід фінансової діяльності, середню або вищу освіту тощо.

Термін повноважень президента у різних країнах не однаковий: у ряді країн Латинської Америки і США - 4 роки; у Німеччині, Греції, Португалії, Чехії - 5 років; у Фінляндії, Єгипті, Австрії - 6 років; у Франції, Італії, Ірландії, Туреччині - 7 років.

У ряді країн одна і та ж особа може бути обрана президентом не більше ніж на два терміни або не більше двох термінів підряд. Разом із тим у багатьох країнах переобрання на наступний термін не має будь-яких обмежень (Франція, Італія, Єгипет), або, навпаки, повторне обрання на посаду президента взагалі неможливе (Мексика, Болівія, Еквадор, Республіка Корея).

У разі дострокової (тимчасової або постійної) вакансії поста президента її займає одна з таких осіб: віце-президент, прем'єр-міністр, голова парламенту або однієї з його палат.

Конституційно-правовий статус президента визначається, як правило, конституціями відповідних держав, а іноді й окремими законами. Ці нормативно-правові акти визначають роль і місце президента в механізмі держави і його взаємовідносини з іншими органами державної влади, порядок заміщення поста президента, а також його повноваження та відповідальність за порушення конституції, зраду держави тощо.

Статус президента має відмінності залежно від різновидності республіканської форми правління (парламентської, президентської або змішаної). У парламентській республіці президент є лише главою держави. Міністри й уряд у цілому йому не підпорядковані і не відповідальні перед ним (Італія, ФРН). Президент може мати лише окремі елементи виконавчої влади і свої конституційні повноваження здійснює, як правило, "за порадою і за згодою" уряду, тобто через інститут контрасигнатури. Він полягає в тому, що акти президента діють лише за умови скріплення їх підписом прем'єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акту. Президент у таких республіках не приймає рішень, які мають політичне значення. У президентській республіці президент є главою держави й главою виконавчої влади (США, Бразилія). Йому підпорядковані міністри як у випадку, коли вони складають уряд - раду (кабінет) міністрів, так і коли не утворюють колегіального органу. Посада прем'єр- міністра за умови утворення колегіального органу виконавчої влади у президентській республіці є символічною. Це - адміністративний прем'єр-міністр. Фактичним керівником уряду (ради, кабінету міністрів) є сам президент.

Як правило, посади прем'єр-міністра у президентських республіках не існує. Його повноваження виконує сам президент. Відповідно не існує у таких республіках і уряду як колегіального органу, а є кабінет президента.

За відсутності колегіальної ради (кабінету) міністрів, міністри фактично є радниками, помічниками президента, вся повнота виконавчої влади належить президенту. Лише він приймає рішення, керує державною службою і делегує певну частину повноважень у галузі виконавчої влади підлеглим.

За умови існування у президентській республіці ради міністрів міністри підпорядковані президенту, вони призначаються й зміщуються президентом, щоправда, за рекомендацією прем'єр-міністра.

У напівпрезидентській (напівпарламентській), президентсько-парламентській

(парламентсько-президентській) республіці повноваження президента значно ширші й вагоміші, ніж у парламентській республіці. Але є істотні обмеження ролі президента парламентом, насамперед щодо призначення прем'єр-міністра (згода парламенту або однієї з його палат) і відповідальності уряду.

В цілому ж глави (президенти) держав із змішаною формою правління наділяються конституціями досить широкими правами в галузі виконавчої влади та іншими повноваженнями (нормотворчими, арбітражними, координаційними тощо). Загальною рисою статусу президента в напівпрезидентських державах є прагнення поставити президента над традиційними гілками влади, над всіма інститутами держави, до того ж не в особі, яка поєднує повноваження інших гілок влади, а в самостійній якості, зокрема в якості арбітра, координатора щодо органів державної влади, держави й суспільства.

У цілому повноваження, що надаються президентам конституціями досить широкі. Щоправда, в одних випадках вони реалізуються президентами безпосередньо (у

Президентських і напівпрезидентських республіках), а в інших, як правило, - через ради (кабінети) міністрів (у парламентських і напівпарламентських республіках).

Президент, як глава держави, втілює національну єдність, наступність державної влади, він є гарантом національної незалежності і територіальної цілісності, а іноді проголошується також арбітром, координатором діяльності державних органів тощо. Незалежно від форм правління президент є представником держави за її межами і в середині країни. Він, зокрема, укладає міжнародні договори, призначає дипломатичних представників, приймає іноземних дипломатичних представників. Від імені держави президент нагороджує державними нагородами, присвоює почесні звання, приймає осіб до громадянства даної держави, дозволяє вихід із громадянства, здійснює помилування засуджених тощо.

У більшості країн президенти мають повноваження, що стосуються організації й діяльності органів законодавчої влади. Вони призначають дати виборів у парламенти, скликають їх на сесії, можуть достроково розпускати парламенти з обов'язковим призначенням нових виборів, санкціонують і промульгують (підписують і оприлюднюють) закони, мають право вето (право повернення закону на повторний розгляд парламенту). Президенти мають також право законодавчої ініціативи, право звернення до парламенту з посланнями, які не підлягають обговоренню, тощо. Президенти мають значні повноваження також щодо формування й інших органів державної влади та призначення вищих посадових осіб. Це стосується насамперед формування (призначення) урядів, призначення суддів, формування або участь у формуванні органів конституційної юстиції, пропонування парламенту кандидатур для призначення на вищі посади в державі тощо.

У ряді країн президент може видавати нормативні й ненормативні акти, які мають силу закону. Нормативні акти приймаються (видаються), як правило, на основі делегування повноважень парламентом.

Поряд із цими повноваженнями президенти мають право оголошувати надзвичайний чи воєнний стан, вводити президентське правління у суб'єктах федерації.

В усіх країнах, за конституціями, президенти є головнокомандувачами, відповідають за безпеку держави як гаранти її цілісності. Ці повноваження президенти, як правило, здійснюють через раду безпеки або подібні їй органи.

За конституціями більшості країн, президенти мають розгалужену систему гарантій своєї діяльності у вигляді стримувань і противаг та несуть відповідальність за свої дії. Зокрема, президентам властиві такі інститути стримувань і противаг щодо інших органів державної влади:

•                Право розпуску парламенту (право дострокового припинення його повноважень);

•                 Право вето (право повернення парламенту законів на повторний розгляд);

•                 Право призначення референдуму тощо.

Президент, на відміну від монарха, несе конституційну відповідальність за виконання службових обов'язків, за свої дії. Як правило, президент несе відповідальність за навмисне порушення конституції й законів, за державну зраду, заподіяння шкоди державній незалежності, хабарництво, вчинення інших тяжких злочинів.

Така відповідальність має переважно форму імпічменту, процедура якого полягає в тому, що спочатку парламент формулює й приймає обвинувачення президенту, а потім приймає рішення про зміщення його з посади. У деяких країнах парламент приймає лише обвинувальний висновок, а судить президента особливий суд (Франція, Польща).

Становлення інституту Президента в Україні

Інститут Президента України як глави держави є порівняно новим явищем у політичному житті і державному будівництві України. Тривалий час в Україні (колишній Українській

РСР) функції глави держави виконували переважно Верховна Рада, яка вважалась найвищим органом державної влади України, її Президія, як постійний діючий орган державної влади, та її голова.

Нинішній інститут президентства в Україні склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави й главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є главою держави. Становлення інституту Президента України було ключовим у реформуванні державної влади, пов'язаному з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу.

Започаткувала процес реформування державної-влади в Україні Декларація про державний суверенітет України, яка проголосила, що державна влада в республіці здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Це зумовило введення інституту президентства. Десь через рік - 25 червня 1991 р. - Верховна Рада ухвалила постанову "Про вибори Президента Української РСР", якою визнала за доцільне заснувати пост Президента України (Української РСР) до прийняття нової Конституції і провести вибори Президента у 1991 р.

Оскільки інститут Президента України мав перетворитись із символічного колективного внутріпарламентського інституту в реальний одноособовий позапарламентський інститут і Президент мав обиратися не парламентом, а громадянами України, цей інститут об'єктивно мав отримати необхідну конституційно-правову основу перш ніж стати реальністю. Тому 5 липня 1991 р. Були прийняті закони України "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР", "Про Президента Української РСР" і "Про вибори Президента Української РСР". Прийняттю цих законів передувало внесення відповідних змін і доповнень до чинної на той час Конституції.

Теоретичною основою становлення інституту президентства на даному етапі була насамперед Концепція нової Конституції України, схвалена Верховною Радою ще 19 червня 1991 р.

1 грудня 1991 р. Відбулися вибори президента, під час яких було вперше на конституційній основі шляхом прямих виборів обрано Президента України. Проте конституювання інституту президентства на цьому не закінчилося. Воно продовжувалося у ході процесу підготовки нової Конституції України й внесення ряду змін та доповнень до чинної на той час Конституції. Про це свідчать, зокрема, проекти Конституції України в редакціях 1992, 1993, 1995 років та Конституційний Договір, укладений між Президентом і Верховною Радою 8 червня 1995 р. За даними проектами Конституції і Конституційним Договором Президент України набував нового статусу - статусу глави держави й глави виконавчої влади.

Остаточно статус Президента України був визначений Конституцією України 1996 р.

2. Порядок обрання й підстави дострокового припинення повноважень Президента України

Порядок обрання Президента України

Характер виборів Президента зумовлюється насамперед його статусом: глави держави, глави держави й глави виконавчої влади або іншим статусом. Якщо Президент є лише главою держави, то він обирається, як правило, її парламентом. Якщо ж Президент є главою держави й главою виконавчої влади, то він обирається народом, тобто громадянами відповідної держави.

Разом із тим, у змішаних, напівпрезидентських (парламентсько-президентських) державах, де Президент є лише главою держави, він може обиратися народом шляхом прямих виборів.

Відповідно до ст. 103 Конституції України Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Принцип загальності виборів Президента, насамперед, означає, що право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

Чинна Конституція передбачає низку умов (цензів), яким має відповідати кандидат на пост Президента, зокрема, щодо віку, місця народження, володіння державною мовою тощо.

Президентом може бути обраний громадянин України, який на день проведення виборів досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти

Останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Нарівні з вимогами до кандидата на пост Президента існують обмеження і щодо особи Президента. Відповідно до ст. 103 Конституції Президент не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Принцип рівності виборів Президента означає, що громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах, кожний виборець має один голос.

За Конституцією (ст. 24), не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками, за винятком передбачених Конституцією України та Законом України про вибори Президента України.

Принцип рівності означає також створення рівних умов для кандидатів. Принцип прямого характеру виборів означає, що Президент України обирається безпосередньо виборцями.

Голосування на виборах Президента України є таємним, контроль за волевиявленням виборців забороняється.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Постанова Верховної Ради України про призначення чергових виборів приймається не пізніше як за 180 днів до дня виборів.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів із дня припинення цих повноважень (ст. 103 Конституції). Вибори Президента України призначаються Верховною Радою України (ст. 85 Конституції).

Порядок проведення виборів Президента України визначається Законом "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 року. Виборчий процес здійснюється на засадах:

•                 Багатопартійності, вільного й рівноправного висування кандидатів у Президенти України;

•                 Гласності й відкритості, свободи агітації;

•                Рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії;

•                Неупередженості до кандидатів із боку органів державної влади. Органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.

Участь громадян України у виборах Президента України є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах (ст. 1 Закону).

Право висування претендента на кандидата у Президенти України належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними у порядку, визначеному законом, через політичні партії та їх виборчі блоки, а також через збори виборців, у тому числі шляхом самовисування.

Партія (блок), збори виборців можуть висунути лише одного претендента на кандидата в Президенти України.

Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України. Для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного одномандатного виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно- територіального устрою та кількості населення. Територіальний виборчий округ включає в себе один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частин. Рішення про утворення територіальних виборчих округів приймається Центральною виборчою комісією не пізніше як за 160 днів до дня виборів за поданням відповідно Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад. Список територіальних виборчих округів із зазначенням їх номерів, територіальних меж та центрів округів публікується Центральною виборчою комісією у пресі. Для проведення голосування й підрахунку голосів по виборах Президента України територія сіл, селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці.

Виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а у разі відсутності таких подань - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження.

Виборчі дільниці утворюються в кількості від 20 до 3000 виборців, а у виняткових випадках - із меншою або більшою кількістю виборців.

Виборчі дільниці утворюються не пізніше як за 60 днів, а у виняткових випадках, які визначаються Центральною виборчою комісією - не пізніше як за 5 днів до дня виборів. Вибори Президента України організують і проводять:

1)                        Центральна виборча комісія;

2)                        Територіальні виборчі комісії;

3)                        Дільничні виборчі комісії.

Центральна виборча комісія утворюється й функціонує відповідно до Конституції України та Закону України "Про Центральну виборчу комісію".

Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом. До її складу входить 15 осіб. Голова комісії, його заступник, секретар комісії, а також не менше третини інших членів Комісії повинні мати вищу юридичну освіту. Територіальні виборчі комісії утворюються не пізніш як за 70 днів до дня проведення виборів Президента України рішенням, відповідно. Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад у складі голови, секретаря та членів комісії за поданням керівних органів республіканської (Автономної Республіки Крим), обласних. Київської та Севастопольської міських організацій політичних партій або центральних органів цих партій. Зазначені подання направляються до відповідної ради не пізніш як за 80 днів до дня виборів.

До складу територіальних виборчих комісій обов'язково включаються (за наявності відповідних подань) по два представники від партій (блоків), від яких зареєстровані кандидати. Представниками від партій (блоків) можуть бути члени цих партій або безпартійні.

Загальна кількість членів територіальної виборчої комісії визначається відповідною радою, але не може бути менше 10 осіб.

Голова, заступник голови та секретар територіальної виборчої комісії не можуть бути членами однієї партії (представниками одного блоку партій).

Дільничні виборчі комісії утворюються сільськими, селищними, міськими (міст, де відсутні районні ради), районними у містах радами не пізніш як за 45 днів до дня виборів у складі голови, заступника голови, секретаря й членів комісії.

Кількість членів дільничних виборчих комісій визначається органами, що їх утворюють, залежно від кількості пропозицій, але не може бути меншою 8 осіб. До складу дільничних виборчих комісій обов'язково включаються (за наявності відповідних подань) по два представники певних осередків чи вищого рівня організацій партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу. Представниками від партій (блоків) можуть бути члени цих партій або безпартійні.

Однією з найважливіших стадій виборчого процесу з виборів Президента України є висування й реєстрація кандидатів у Президенти України.

Право висувати претендента на кандидата у Президенти України належить партіям, які зареєстровані Міністерством юстиції України. Це право реалізується партією як безпосередньо, так і через об'єднання кількох партій у виборчий блок. Висування претендентів на кандидатів у Президенти України починається за 170 днів і закінчується за 140 днів до дня виборів.

Претендент висувається партією на з'їзді, конференції, що є найвищим статутним органом цієї партії. Порядок проведення з'їзду (конференції, загальних зборів) партії визначається її статутом.

Висування претендента виборчим блоком партій здійснюється на міжпартійному з'їзді (конференції), делегати на який обираються членами партій, що об'єдналися у виборчий блок, відповідно до норми представництва, визначеної угодою про утворення виборчого блоку.

Претендентом на кандидата у Президенти України від партії або виборчого блоку партій може бути як член цієї партії, так і позапартійний громадянин.

З'їзд (конференція, загальні збори) має право вирішувати питання висування претендента, якщо на ньому присутні більше двох третин обраних делегатів, але не менше 200 осіб. Претендент вважається висунутим, якщо за його кандидатуру проголосувало більше половини учасників з'їзду (конференції, загальних зборів).

Збори виборців також мають право у строки, передбачені Законом про вибори Президента України, висувати претендента на кандидата у Президенти України, якщо в них беруть участь не менш як 500 громадян України, що мають право голосу. Збори виборців можуть проводитися за місцем проживання, на підприємствах, в установах, організаціях. Збори виборців можуть обговорювати одну або кілька кандидатур претендента. Кожний учасник зборів може запропонувати для обговорення будь-яку кандидатуру, у тому числі самовисунутися. Висунутою зборами виборців як претендент вважається особа, за яку проголосувало не менш як дві третини учасників зборів.

Ініціативна група виборців, затверджена рішенням зборів виборців, подає до Центральної виборчої комісії заяву про реєстрацію претендента та заяву про реєстрацію ініціативної групи.

Реєстрація претендента на кандидата у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією. Претендентом може бути зареєстрована особа, яка відповідає вимогам, передбаченим Законом про вибори Президента України. Центральна виборча комісія приймає рішення про реєстрацію претендента у п'ятиденний строк з дня подання заяви про реєстрацію та документів, передбачених Законом і протягом 48 годин після реєстрації видає уповноваженій особі (блоку), ініціативній групі виборців довідку про реєстрацію претендента і необхідну кількість підписних листів установленої форми для збирання підписів виборців на підтримку претендента.

Претендент має бути зареєстрований як кандидат у Президенти України, якщо його кандидатуру підтримають своїми підписами не менш як один мільйон громадян України, які мають право голосу, в тому числі не менш як 30 тисяч громадян у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь) України. Реєстрація претендента як кандидата у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією протягом п'яти днів після складення нею протоколу про результати збирання підписів виборців на підтримку претендента. Реєстрація кандидатів у Президенти України повинна бути завершена не пізніш як за 90 днів до дня виборів Президента України. Центральна виборча комісія протягом двох днів після реєстрації видає кандидату у Президенти України посвідчення встановленого зразка, а претендентам, яким відмовлено у реєстрації, - рішення.

Особа, яка отримала посвідчення про реєстрацію її як кандидата у Президенти України, має право здійснювати передвиборну агітацію.

Передвиборна агітація розпочинається після реєстрації претендента кандидатом у Президенти України і закінчується за один день до виборів.

Передвиборна агітація може здійснюватися у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.

Громадяни України, політичні та інші об'єднання громадян, колективи підприємств, установ і організацій мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборчі програми кандидатів, їх політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію "за" або "проти" кандидатів на зборах, мітингах, у пресі, на радіо й телебаченні. Пріоритетною формою ведення передвиборної агітації кандидатами є їх зустрічі з виборцями. Кандидати у Президенти України проводять зустрічі з виборцями на зборах та в інших зручних для виборців формах. Територіальні виборчі комісії беруть участь в організації зустрічей кандидатів із виборцями. На прохання кандидатів чи виборчих комісій органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування сприяють в організації таких зустрічей.

Для проведення масових заходів передвиборної агітації місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації державної й комунальної форм власності, де частка державної власності перевищує 25 %, безкоштовно надають придатні для цієї мети приміщення у визначений виборчою комісією час. При цьому територіальні виборчі комісії зобов'язані забезпечити рівні можливості для всіх кандидатів у Президенти України.

Іншою не менш важливою й дієвою формою передвиборної агітації є передвиборні плакати кандидатів у Президенти України.

Центральна виборча комісія за рахунок коштів, що виділяються з Державного бюджету України на проведення виборчої кампанії, забезпечує виготовлення не пізніш як за 50 днів до дня виборів передвиборних плакатів кандидатів у Президенти України. Форма, розмір та поліграфічне виконання передвиборчих плакатів, їх тираж відповідно до вимог чинного

Законодавства встановлюються Центральною виборчою комісією і повинні бути однаковими для всіх кандидатів.

Виготовлені передвиборчі плакати з розрахунку по 10 примірників кожного плаката на кожну виборчу комісію у встановленому Центральною виборчою комісією порядку передаються безпосередньо кандидатам у Президенти України або їх довіреним особам чи за їх згодою територіальним виборчим комісіям.

Разом із тим кожен кандидат за власним розсудом може забезпечувати виготовлення інших матеріалів передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів особистого виборчого фонду. Відомості, що подаються у зазначених матеріалах, повинні відповідати вимогам закону.

Усі друковані матеріали передвиборчої агітації повинні містити інформацію про організацію, установу та осіб, відповідальних за їх випуск, вихідні, дані установи, що здійснила друк, відомості про загальний тираж відповідного друкованого матеріалу. Органи місцевого самоврядування відводять місця та обладнують стенди, дошки у людних місцях для розміщення матеріалів передвиборчої агітації, забезпечують наявність на них агітаційних матеріалів, видання яких здійснюють відповідні виборчі комісії, а також опублікованих ними повідомлень, передбачених Законом "Про вибори Президента України" щодо виборчої кампанії та кандидатів.

Але головними засобами передвиборчої агітації в сучасних умовах при проведенні загальнонаціональних виборів, і насамперед під час виборів глави держави, є, звичайно, електронні засоби масової інформації, зокрема радіо й телебачення. Відповідно до Закону України "Про вибори Президента України" (ст. 32) кандидатам у Президенти України надається можливість безкоштовного користування державними засобами масової інформації шляхом надання їм рівноцінного й однакового за обсягом часу мовлення на загальнодержавному рівні і в межах окремого виборчого округу. Конкретний час радіо- і телепередач, визначених для передвиборчої агітації кандидатів на загальнодержавному рівні, встановлюється Центральною виборчою комісією, у територіальних виборчих округах - територіальними виборчими комісіями за погодженням із керівниками відповідних засобів масової інформації. Телерадіокомпаніям забороняється переривати передвиборчі агітаційні програми, в тому числі рекламою товарів, робіт, послуг.

Крім того, кандидати у Президенти України мають право на безплатне розміщення пакету своєї передвиборчої програми обсягом не більше чотирьох сторінок машинописного тексту (7800 друкованих знаків) в однаковому поліграфічному виконанні в газетах "Голос України" і "Урядовий кур'єр".

Черговість друкування передвиборчих програм кандидатів у президенти встановлюється Центральною виборчою комісією шляхом жеребкування. Ці види передвиборчої агітації фінансуються державою.

Центральна виборча комісія та територіальні виборчі комісії з коштів Державного бюджету України, виділених на проведення виборчої кампанії, оплачують встановлені згідно з Законом про вибори Президента України: час на державному радіо і телебаченні, друкування передвиборчих плакатів та публікацію передвиборчих програм кандидатів у газетах "Голос України" і "Урядовий кур'єр", в обласних виданнях. Державне фінансування передвиборної агітації може поєднуватися з особистим. Кандидати у Президенти України мають право за рахунок і в межах коштів особистого виборчого фонду додатково друкувати свої матеріали передвиборної агітації як у державних, так і недержавних періодичних друкованих виданнях на умовах рівної оплати за одиницю газетної площі, а також вести свою передвиборну агітацію як на державних, так і недержавних телерадіоканалах на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу. Агітація в недержавних засобах масової інформації обмежується лише можливостями власного виборчого фонду на умовах рівної оплати за ефірний час чи газетну площу для кандидатів у Президенти України.

Особистий виборчий фонд утворюється за рахунок власних коштів кандидата, коштів політичних партій, пожертвувань громадян України, юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, за винятком державних підприємств, державних органів, установ і організацій,

Органів місцевого самоврядування, а також іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, підприємств з іноземними інвестиціями благодійних організацій та релігійних об'єднань, підприємств, організацій та установ, що мають заборгованість перед бюджетами всіх рівнів.

Розмір особистого виборчого фонду кандидата не може перевищувати 100000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, пожертвування однієї фізичної особи або юридичної особи - 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Кошти особистих виборчих фондів використовуються виключно на потреби передвиборної агітації.

Час і місце, організація й порядок голосування, умови повторного голосування, порядок підрахунку голосів на виборчій дільниці, встановлення підсумків голосування по територіальному виборчому округу та результатів виборів визначаються Законом України "Про вибори народних депутатів України".

Голосування, відповідно до цього Закону, проводяться в день виборів і в день повторного голосування з 8-ї до 20-ї години.

Про час і місце голосування дільнична виборча комісія сповіщає виборців не пізніш як за 15 днів до дня виб

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292