Конституційне право України як провідна галузь національного права України

"Конституційне право України'

На тему

"Законодавча влада в Україні"

Тернопіль

План лекції

 

Вступ.....................................................................................

Загальна теорія і сучасний стан парламентаризму. . .

Поняття, склад і структура Верховної Ради України     

4

0

Основні функції та повноваження Верховної Ради України.

 

5

 

4. Основні форми роботи Верховної Ради України. Законодавчий процес в Україні 

Висновки...........................................................................................

0 6 7

Список використаних джерел...................................................

Вступ

Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах. Орган держави - це частина державного механізму. Кожний з них володіє специфічними рисами. Державні органи мають відповідні особливості, специфічні ознаки, за якими вони відрізняються від інших організацій, які є в державі й суспільстві.

Організація і діяльність державних органів базуються на відповідних принципах: поділу влади, народовладдя, унітаризму, законності, позапартійності, гуманізму. Це основоположні конституційні принципи, які визначають демократичну спрямованість діяльності державних органів.

Принцип поділу влади закріплений у ст. 6 Конституції України. Він означає, що законодавча, виконавча і судова влада реалізується різними державними органами, які стримують і урівноважують одна одну в процесі виконання своїх завдань і функцій. Поділ влади об'єктивно виражається в спеціалізації державних органів за видами діяльності, які наділяються відповідною компетенцією, самостійні і незалежні в реалізації своїх повноважень і володіють можливістю стримувати і контролювати одна одну. У структурі державного механізму особливе місце посідають законодавчі органи, на які відповідно до принципу поділу влади покладена законодавча, правотворча діяльність. Вони приймають закони, які мають найвищу юридичну силу і врегульовують найважливіші суспільні відносини. Законодавча діяльність - це прерогатива представницьких органів державної влади, які обираються, як правило, на основі загального, прямого, рівного виборчого права. На сучасному етапі представницька форма реалізації законодавчої влади є найбільш доцільною з погляду демократії і самоврядування народу.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Вона є парламентом. Це свідчить, що ніякі інші державні органи не мають права приймати закони. Верховна Рада, за Конституцією України 1996 р. Вперше набула всіх основних рис парламенту України - єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Метою даної лекції є ознайомлення з конституційно-правовим статусом Верховної Ради України, порядком її формування, структурою, формами діяльності тощо.

1. Загальна теорія і сучасний стан парламентаризму

Нині парламенти діють у понад 160 країнах світу. За змістом діяльності вони є насамперед органами законодавчої влади. Водночас у їх діяльності значне місце посідають й інші функції, зокрема, представницька, установча, парламентського контролю, бюджетно- фінансова, міжнародних зв'язків тощо.

Парламенти як інститути державної влади за формою є всенародними зборами (конгресами, асамблеями) або зборами представників народу (депутатів). Це своєрідні постійно діючі форуми, зібрання, на яких обговорюються й вирішуються найважливіші суспільні та державні справи. Вони мають різні назви - Верховна Рада (Україна), Федеральні збори (Росія, Швейцарія), конгрес (США), стортинг (Норвегія), альтинг (Ісландія), Генеральні кортеси (Іспанія), Генеральний конгрес (Мексика), кнесет (Ізраїль), Національні збори (Єгипет), Всекитайські збори народних представників тощо.

Сучасний парламентаризм характеризується наявністю кількох основних видів парламентів, що різняться своїм статусом, порядком формування, структурою, функціями та іншими ознаками. Зокрема, за своїм статусом розрізняють парламенти президентських, парламентських і змішаних республік та монархій. Статус парламентів країн з президентською формою правління визначається жорстоким розподілом влад (США, Бразилія, Венесуела, Мексика та ін.). У цих країнах не існує інститутів розпуску парламентів, вотуму недовір'я урядові та відповідальності уряду перед парламентом, президент не має права законодавчої ініціативи. Чіткий розподіл законодавчої, виконавчої і судової влади, забезпечується конституційною системою стримувань і противаг.

Особливість статусу парламенту за парламентської форми правління полягає насамперед в існуванні інституту відповідальності уряду перед парламентом. Парламент формує уряд. Такий статус парламенту характерний для Німеччини. Разом із тим за цієї форми правління існує інститут розпуску парламенту главою держави. Президент має право законодавчої ініціативи.

У країнах зі змішаною формою правління поєднуються елементи президентської й парламентської систем. Тут існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та ряд інших прав щодо парламенту. Ця система характерна, наприклад, для Франції.

Істотно відрізняється від названих видів статус парламентів країн соціалістичної орієнтації (КНР, КНДР, в'єтнам, Куба), де застосовується принцип єдності державної влади, повновладдя рад та керівної ролі відповідних правлячих партій. Вона офіційно не визнає принципу поділу влади і проголошує верховенство представницьких органів державної влади.

У деяких країнах має місце істотне приниження ролі парламентів, перетворення їх у дорадчі, консультативні, допоміжні органи. Зокрема, консультативні парламенти передбачені конституціями деяких мусульманських країн, де існують абсолютні монархії (Бахрейн, Бруней, Катар, Кувейт, ОАЕ).

За часом виникнення й функціонування сучасні парламенти можна умовно поділити на чотири види або покоління, а саме: 1) давні (середньовічні) парламенти; 2) часів нової історії; 3) ті, що виникли після другої світової війни; 4) новітні парламенти. Давні (середньовічні) парламенти - це ті парламенти, які мають давній родовід, зокрема, парламент Ісландії (930 р.), парламент Великої Британії (1265 р.), Франції (1302 р.).

Парламенти часів нової історії - до них відносять парламенти, виникнення яких пов'язано з буржуазними революціями та прийняттям перших конституцій. Вони сформувались понад два століття тому. Таким є, наприклад, конгрес США.

Парламенти, що виникли після другої світової війни. Після другої світової війни ряд держав після повалення фашистської диктатури стали на парламентський шлях розвитку (Німеччина, Італія, Австрія та ін.). Значна кількість нових парламентів виникла у зв'язку з проголошенням незалежності рядом країн Азії й Африки, Групу новітніх, наймолодших парламентів становлять парламенти держав із числа колишніх республік Союзу РСР та країн Східної Європи. Становленню демократичних парламентів сприяють тут прийняття нових, дійсно демократичних конституцій, проведення на їх основі вільних виборів, створення багатопартійних систем, здійснення на їх основі структуризації парламентів тощо.

Вихідним у становленні парламентаризму більшості країн є спосіб формування парламентів.

Найпоширенішим способом формування парламентів є вибори. Застосовується також спосіб призначення та деякі інші.

Шляхом рівних, прямих, загальних виборів при таємному голосуванні формуються, як правило, однопалатні парламенти, нижні палати двопалатних і лише зрідка - верхні палати парламентів.

Принцип загальності виборів. Нині активне виборче право, тобто право обирати мають, як правило, усі громадяни тих чи інших країн при досягненні ними на день голосування 18 років. Окремі обмеження щодо реалізації виборчого права стосуються осіб, визнаних недієздатними та засуджених за вчинення злочинів. У деяких країнах, зокрема, в Туреччині, Швейцарії та Японії, віковий ценз активного виборчого права становить 20 років.

Існує відмінність між віковими цензами активного й пасивного виборчого права. Пасивне виборче право мають, як правило, громадяни віком від 18 до 40 років, тобто віковий ценз тут вищий, ніж для активного виборчого права. Зокрема, право "увійти" у нижні палати парламентів Бельгії, Великої Британії, Росії громадяни цих країн набувають при досягненні ними 21 року, у Франції й Румунії - 23 років, в Італії, Канаді, США, Японії - 25 років. У деяких країнах віковий ценз для активного і пасивного виборчого права збігається, наприклад, за виборчим законодавством Данії, Нідерландів, Фінляндії, Швейцарії, Угорщини й Словенії.

Водночас віковий ценз на виборах до верхньої палати парламенту, там, де вони існують, для пасивного виборчого права значно вищий, ніж до нижньої. У США право бути обраним до палати представників мають громадяни при досягненні 25 років, а в сенат - 30 років. В Італії відповідні цензи становлять 25 і 40 років, у Чехії - 21 і 40, у Франції - 23 і 25, у Румунії - 23 і 35, у Японії - 25 і 30.

Поряд із віковим цензом для реалізації активного або пасивного виборчого права передбачається ценз осілості. Такий ценз передбачає необхідність проживання громадянином протягом установленого строку на території відповідного виборчого округу або адміністративно-територіальної одиниці. У США він дорівнює одному місяцю, в Австралії, ФРН і Японії - трьом, у Бельгії і Франції - шести, у Канаді й Фінляндії - дванадцяти місяцям. Іноді ценз осілості взагалі стосується часу проживання у даній країні. Наприклад, за Конституцією Ісландії для участі у голосуванні на парламентських виборах потрібно проживати в країні не менше п'яти років. У Норвегії аналогічний ценз для активного виборчого права - п'ять років, для пасивного - 10 років.

Крім принципу загальності, конституції й законодавство більшості країн передбачають також принцип рівного виборчого права, який означає, що кожен виборець має один голос і що громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах.

Основними виборчими системами при прямих виборах до однопалатних парламентів та нижніх палат парламентів є мажоритарна, пропорційна і змішана виборчі системи.

Вибори до парламентів більшості країн світу (точніше, 83) відбуваються за мажоритарною виборчою системою абсолютної або відносної більшості по

Одномандатних округах. Зокрема, за мажоритарною виборчою системою проводяться вибори в США, Великій Британії, Франції.

За пропорційною виборчою системою проводяться вибори до парламентів в 57 країнах світу, зокрема, в Італії, Німеччині та інших країнах.

Шляхом непрямих виборів формуються верхні палати деяких парламентів. Зокрема, у такий спосіб формується сенат парламенту Франції. Сенатори обираються спеціальними колегіями, що утворюються в департаментах - одиницях адміністративно-територіального поділу. Ці вибори вважаються дво- і триступеневими. Шляхом непрямих виборів формується верхня палата парламенту Нідерландів на основі двоступеневих виборів. З використанням непрямих виборів відбувається заміщення більшості місць у сенаті Ірландії, у верхніх палатах Австрії, Словенії та деяких інших країн.

Що ж до принципу призначення парламентаріїв, то це правило застосовується, як правило, при формуванні верхніх палат парламентів. Призначення парламентаріїв цих палат здійснюється, як правило, главами держав.

Терміни, на які обираються або призначаються парламентарії до нижніх і верхніх палат у різних країнах мають істотну відмінність.

Нижні палати обираються в середньому на 4-5-річний строк. Іноді - на значно менший або значно більший. Зокрема, до нижньої палати конгресу США парламентарії обираються на два роки, а до відповідної палати парламенту Аргентини - на дев'ять років. Іноді обидві палати обираються на один і той же термін. Але, як зазначалося, верхні - "довготерміновіші". У США члени палати представників конгресу США обираються на 2 роки, а сенату - на 6 років. У Франції члени національних зборів і сенату обираються відповідно на 5 і 9 років. У Японії члени палати представників і радники - на 4 і 6 років. Досить поширеним є часткове оновлення верхніх палат, що сприяє наступності, професійності й стабільності в роботі відповідних палат і парламентів у цілому. Оновлення стосується, як правило, третини чи половини складу палати і здійснюється кожні 2-3 роки. У США і Франції оновлення стосується третини складу верхніх палат їх парламентів і здійснюється кожні 2 та 3 роки відповідно. В Австралії, Нідерландах, Японії оновлення стосується половини складу відповідних палат парламентів.

За структурою розрізняють два види парламентів: однопалатні й двопалатні. Виникнення, функціонування і розвиток кожного з цих видів органів законодавчої влади зумовлені насамперед формою державного устрою, традиціями, рівнем розвитку держави й суспільства та іншими факторами.

Двопалатні парламенти діють, як правило, у великих унітарних демократичних державах (Велика Британія, Франція) та федеративних державах (США, Німеччина, Росія, Індія, Швейцарія та ін.).

Однопалатні парламенти властиві переважно унітарним державам. Палати парламентів мають, як правило, різні назви, статус, кількісний склад, порядок формування, компетенцію та інші відмінності. Наприклад, палати двопалатних парламентів мають такі назви: палата громад і палата лордів (Велика Британія); палата представників і сенат (США); Національні збори і сенат (Франція); конгрес депутатів і сенат (Іспанія); Національна рада і Федеральна рада (Австрія); Державна Дума і Рада Федерації (Росія); Народна палата й Рада штатів (Індія); палата депутатів і палата радників (Мексика) тощо.

Палати поділяються, як правило, на нижню (або першу) і верхню (або другу). Основною складовою частиною парламенту вважається нижня палата.

Кількісний склад парламентів та їх палат зумовлюється переважно кількістю населення країни, її конституційним ладом, традиціями та іншими обставинами. Найбільшим за числом членів органом законодавчої влади (однопалатним парламентом) є Всекитайські

Збори народних представників (3000 осіб). А одним із найкомпактніших парламентів світу є законодавча асамблея Ліхтенштейну, у складі якої всього 15 депутатів. Нижні палати, як правило, численніші. У середньому кількість членів нижніх палат становить від 200 до 600 чоловік. Кількісний склад верхніх палат зумовлюється переважно кількістю суб'єктів федерації або основних адміністративно-територіальних одиниць, кожна з яких пропорційно представлена в парламенті певною кількістю осіб.

Палати двопалатних парламентів, як правило, незалежні. Вони засідають окремо й самостійно приймають рішення. Кожна з них має свій керівний орган і свій регламент. Проте, в будь-якому випадку парламент виступає як єдине ціле. Розрізняють два види статусу палат: з однаковим статусом і з нерівним статусом. Традиційною є рівність палат у законодавчій сфері за умов наявності спеціальних повноважень у кожної з палат. Загальновідомо, зокрема, що в парламенті США обидві палати мають однакові права у законодавчій сфері, але кожна з них має спеціальні повноваження: палата представників, наприклад, - у галузі фінансів, а сенат - щодо ратифікації міжнародних договорів.

Для більшості сучасних парламентів характерною рисою є нерівність їх палат. Як уже було сказано, нижні палати, як правило, є основними законодавчими органами відповідних країн, а верхні відіграють роль органів представництва інтересів суб'єктів федерацій або органів регіонального (територіального) представництва. Часто нижні палати можуть долати вето верхніх палат щодо прийнятих законодавчих актів тощо.

Поділ парламентів на палати є основним у їх структурі, але він далеко не вичерпує їх організацію. У ряді країн існують надпарламентські структури або підпорядковані парламентам органи законодавчої влади загальної компетенції у вигляді президій, бюро, тощо. Крім того, однопалатні парламенти та палати двопалатних парламентів мають внутрішню структуру у вигляді постійних комісій, комітетів та інших органів і посадових осіб.

Повноваження парламентських комітетів і комісій, як правило, досить значні. Насамперед вони беруть участь у розгляді законопроектів. Іноді вони мають право законодавчої ініціативи й право затверджувати законопроекти. Поряд з цим комітети й комісії проводять парламентські слухання, розслідування та здійснюють інші контрольні функції.

Іншими елементами внутрішньої структури парламентів і їх палат є депутатські партійні фракції або групи. Поділ депутатів на фракції - основна риса структури парламентів у демократичних країнах. Депутатські фракції, які мають більшість у парламенті, складають урядову більшість. Фракції, які не входять в урядову більшість, мають статус офіційної опозиції.

Фракції беруть участь у формуванні керівних органів парламенту, в заміщенні посад у палатах. Іноді представники партії більшості є головами палат (спікерами). Фракціям також належить провідна роль у формуванні постійних комітетів (підкомітетів) і комісій (підкомісій). У деяких країнах урядова більшість здійснює керівництво найважливішими парламентськими комітетами (Німеччина).

Нині партійні фракції є основною ланкою в процесі формування урядів. Вони визначають його склад і подальші відносини з парламентом.

Характер парламентів найбільш повно виявляється в їх функціях і повноваженнях.

Основними функціями парламентів і їх палат вважаються представницька, законодавча, установча, парламентського контролю, фінансова, зовнішньополітична

Та деякі інші функції.

Порядок організації і діяльності більшості парламентів (парламентська процедура) визначається, як правило, конституціями і регламентами, які приймаються самими парламентами або їх, палатами. У двопалатних парламентах кожна палата має свій регламент. Більшість парламентів мають письмово зафіксовані регламенти. Вони регулюють організацію сесій, порядок проведення засідань, голосування й прийняття рішень, порядок підтримання порядку під час засідань, процедури здійснення окремих парламентських функцій і повноважень. Пріоритетне значення в регламентах надається регулюванню порядку скликання сесій, їх початку, закінченню й тривалості, а також розпуску парламенту, тобто достроковому припиненню його повноважень.

Основною формою діяльності парламенту є сесія. Кількість парламентських сесій протягом року далеко не однакова. Вони проводяться: один раз на рік (США, Японія), два рази (Франція, Іспанія) і навіть три або чотири рази (Індія). Але сесії не можуть тривати протягом усього року. Вони перериваються на парламентські канікули й офіційні свята. У разі необхідності можуть скликатися позачергові (надзвичайні) сесії.

Засідання парламентів є, як правило, відкритими. Вони постійно і широко висвітлюються пресою, радіо і телебаченням. Для проведення закритих засідань необхідне особливе рішення парламенту або його палат.

Засідання парламентів і палат вважаються правомочними при наявності передбаченого конституціями й регламентами кворуму. Як правило, вимагається присутність більшості (США, Франція, Італія, Іспанія) або певної частини депутатів: 1/3 депутатів (Японія), 1/10 (Індія).

Програми роботи сесій і порядок денний визначаються самими парламентами.

Рішення в парламентах (палатах) приймаються шляхом голосування. Як правило, для прийняття рішення потрібна проста більшість від загальної кількості поданих голосів, або від фактичного числа членів парламенту чи палат, або від їх конституційного складу, або від кількості присутніх тощо.

В цілому роботу парламенту та його палат забезпечує голова парламенту або палати (спікер, маршал тощо). Загальнопарламентські керівні органи у двопалатних парламентах, як правило, не утворюються. Кожна палата має свої органи. Органи однопалатних парламентів та палат двопалатних парламентів можна поділити принаймні на три види: одноособові голови парламентів або палат, які мають заступників; колегіальні органи (президії тощо); голови однопалатних парламентів (палат) і утворювані ними колегіальні органи.

Голова парламенту або голови палат керують роботою парламентів, дебатами, стежать за дотриманням регламенту. Крім того, голова є посередником у взаємовідносинах парламенту з іншими органами державної влади.

2. Поняття, склад і структура Верховної Ради України

Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України як єдиний загальнонаціональний постійнодіючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст.ст. 75-76 Конституції).

Характерні риси Верховної Ради України

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його винятковість як єдиного органу законодавчої влади у державі, що зумовлено, насамперед, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу, судову. Не допускається можливість делегування Верховною Радою України своїх законодавчих повноважень жодному органові чи посадовій особі.

Верховна Рада с загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона має право представляти весь український народ - громадян України всіх національностей - і виступати від імені всього народу. Це випливає як із преамбули Конституції і її змісту, так і з назви парламенту - «Верховна Рада України».

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає у її складі і порядку роботи. Вона складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються, як правило, більшістю її конституційного складу на пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом вільних демократичних виборів народних депутатів України. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Постійнодіючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на п'ять років і здійснюють свої повноваження в ній на постійній основі. Верховна Рада України працює сесійно.

Ці та інші риси парламенту зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів державної влади. Парламент України є пріоритетним органом у системі органів державної влади України. Він здійснює пріоритетний вид державної влади - законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі.

Склад і структура Верховної Ради України

Загальний кількісний склад Верховної Ради та її структура визначаються Конституцією України. Згідно з чинною Конституцією України (ст. 76) конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Ця кількість народних депутатів обумовлена рядом факторів: кількістю населення (громадян) України і виборців, традиційною системою виборчих округів, однопалатністю парламенту та рядом інших факторів.

Якісний склад Верховної Ради не передбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними, проте Конституцією встановлюється ряд вимог до народних депутатів України. Зокрема, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Формування чисельного складу Верховної Ради відбувається на основі Закону України «Про вибори народних депутатів України», прийнятого 25 березня 2004 р. У редакції Закону України від 7 липня 2005 р., який передбачив перехід до нової, пропорційної системи виборів.

Ефективність роботи парламенту залежить значною мірою від його структурованості, а вона у свою чергу - від партійності народних депутатів. Після виборів 26 березня 2006 р., які вперше проводилися за пропорційною виборчою системою, Партія Регіонів отримала 186 мандатів (32,14%); Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) - 129 мандатів (22,29%); Наша Україна - 81 мандат (13,95%); Соціалістична партія України (СПУ) - 33 мандати (5,69%); Комуністична партія України (КПУ) - 21 мандат (3,66%).

Домінуючими елементами структури парламенту стають парламентська більшість, яка формується у складі коаліції політичних партій (блоків), представлених у Верховній Раді України та парламентська опозиція, представлена народними депутатами України від політичних партій (блоків), що не ввійшли до парламентської більшості.

Хоча партійність народних депутатів є основою утворення фракцій, але вона не тотожна фракційності у всіх відношеннях, оскільки фракції нерідко є об'єднанням депутатів, які належать до кількох партій.

Ефективність діяльності Верховної Ради залежить як від її складу, так і від її структури. Конституція України 1996 р. В цілому залишила загальну структуру Верховної Ради без змін у вигляді однопалатного парламенту, проте значно оновила окремі її інститути. Найбільш істотними новелами української парламентської реформи є:

•            Припинення існування Президії Верховної Ради України як постійно діючого органу загальної компетенції,

•            Перетворення постійних комісій Верховної Ради у комітети Верховної Ради,

•            Формування Рахункової палати Верховної Ради,

•            Створення інституту Уповноваженого Верховної Ради з прав людини;

•            Запровадження представника Президента України у Верховній Раді та ін. Покладено початок створенню ряду елементів інфраструктури Верховної Ради: видавництва, парламентської бібліотеки, Інституту законодавства, друкованих органів - журналу «Віче», газети «Голос України» та ряду інших.

Відповідно до чинної Конституції України Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради, Першого заступника і заступника Голови та відкликає їх із цих посад.

Голова Верховної Ради України має такі повноваження:

•   Веде засідання Верховної Ради України;

•   Організовує роботу Верховної Ради України, координує діяльність її органів;

•   Підписує акти, прийняті Верховною Радою України;

•  Представляє Верховну Раду України у відносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав;

•   Організує роботу апарату Верховної Ради України (ст. 88 Конституції України). Голова Верховної Ради України здійснює свої повноваження, передбачені чинною Конституцією, та у порядку, встановленому Регламентом Верховної Ради України.

Основними галузевими органами Верховної Ради є комітети. Верховна Рада для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України та Закону України «Про комітети Верховної Ради України» у редакції Закону від 22 грудня 2005 р. Створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників та секретарів цих комітетів. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 11 липня 2006 р. № 8^ „Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України п'ятого скликання" у Верховній Раді України створено 26 комітетів і визначено їх компетенцію:

1.             Комітет з питань правової політики;

2.             Комітет з питань правосуддя;

3.             Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування;

4.             Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності;

5.             Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

6.             Комітет з питань національної безпеки і оборони;

7.             Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

8.             Комітет у закордонних справах;

9.             Комітет з питань європейської інтеграції;

10.         Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України;

11.         Комітет з питань бюджету;

12.         Комітет з питань фінансів і банківської діяльності;

13.         Комітет з питань економічної політики;

14.         Комітет з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва;

15.         Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки;

16.         Комітет з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства;

17.         Комітет з питань транспорту і зв'язку;

18.         Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин;

19.         Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

20.         Комітет з питань науки і освіти;

21.         Комітет з питань охорони здоров'я;

22.         Комітет з питань культури і духовності;

23.         Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму;

24.         Комітет з питань свободи слова та інформації;

25.         Комітет з питань соціальної політики та праці;

26.         Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

Утворено також Спеціальну контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації.

Установлено, що до складу кожного з комітетів може входити не менше 7 і не більше 20 народних депутатів України за умови представлення не менш як по одному народному депутату України від кожної депутатської фракції (у разі якщо чисельність депутатської фракції є меншою, ніж кількість комітетів).

За кількості членів комітету від 10 до 20 народних депутатів обираються перший заступник і заступник голови комітету, а за кількості членів комітету понад 20 народних депутатів України — перший заступник і два заступники голови комітету.

Основними функціями комітетів є:

1)                Законопроектна робота, яка включає, насамперед, організацію розробки

За дорученням Верховної Ради чи з власної ініціативи проектів законів та інших актів, що розглядаються Верховною Радою;

2)                 Участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням Державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів, із метою забезпечення доцільності, економічності та ефективності використання державних коштів;

3)                 Попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються або затверджуються Верховною Радою України, заслуховування та підготовка для розгляду Верховною Радою України відповідних висновків щодо цих кандидатур; обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами, підготовка відповідних висновків щодо цих осіб;

4)                 Попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій що до ратифікації чи денонсації міжнародних договорів і угод, проектів перспективних програм економічного і соціально-культурного розвитку України, звітів про їх виконання та інших питань, що розглядаються Верховною Радою України;

5)                 Здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради України, за відповідністю підзаконних актів Конституції та законам України, а також вивчення ефективності їх застосування.

Верховна Рада у межах своїх повноважень може створювати також тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Крім того, для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, Верховна Рада може створювати тимчасові слідчі комісії.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини призначається на посаду і звільнюється з посади Верховною Радою. Верховна Рада, здійснюючи парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, заслуховує щорічні доповіді Уповноваженого про стан дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Рахункова палата створюється для контролю за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України.

3. Основні функції та повноваження Верховної Ради України

Верховна Рада - парламент України - здійснює ряд функцій, напрямів діяльності і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією України. Визначення парламенту як органу законодавчої влади обумовлено, насамперед, назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.

Отже, функції Верховної Ради України - це основні напрями діяльності українського парламенту.

Головними функціями Верховної Ради є:

•  Законодавча;

•   Представницька;

•  Установча (державотворча, організаційна);

•   Функція парламентського контролю;

•   Бюджетно-фінансова;

•  Зовнішньополітична.

Пріоритетна функція Верховної Ради - законодавча. У найбільш загальних рисах вона являє собою передбачений Конституцією напрям діяльності Верховної Ради, який полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, (скасуванні) або в призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції Верховної Ради є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України мають, зокрема, народні депутати України. Крім того, Верховна Рада забезпечує видання законів, наукові дослідження, зокрема, із проблем ефективності і розвитку законодавства, наукову експертизу законопроектів тощо.

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів.

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради України є прийняття законів. Верховна Рада може приймати закон із будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.

Разом із тим, К

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292