Конституційне право України як провідна галузь національного права України

Система конституційного права України

1. Поняття та складові елементи системи конституційного права України

Поняття системи конституційного права сформувалося історично під впливом здобутків загальної теорії права в процесі дослідження проблем права та його системи. Але кожній історичній формації було властиве власне розуміння системи права. Зокрема, ще давньогрецькі філософи і римські юристи висловлювалися за поділ права на галузі, виходячи із властивостей самого права (Аристотель), або з суспільних інтересів (Д. Ульпіан).

У Давньому Римі право поділялося на приватне і публічне залежно від того, якою мірою і чиї інтереси воно репрезентувало. Так, римський юрист Д. Ульпіан висловлював думку про те, що публічним правом слід вважати те право, що має відношення до державного інтересу, а приватним - лише те право, що має відношення лише до інтересів (користі) приватних осіб. Утім у Давньому Римі юридична думка віддавала перевагу дослідженню закономірностей саме приватного права як приписам природного права, права народів і цивільного квірітського права. Публічні галузі права у цей період ще остаточно не сформувалися.

У середньовічній Європі поділ права на приватне і публічне, обґрунтований Д. Ульпіаном, майже не використовувався, натомість актуальності набув поділ права на світське та церковне (канонічне).

Лише під час буржуазно-демократичних перетворень кінця XVII - початку XVIII ст.ст. У Європі та Північній Америці правознавці повернулися до системи права, що класично поділяється на приватне та публічне. Дискусії щодо поділу права на публічне і приватне були надзвичайно актуальними і у XIX ст.

З початку XX ст., з появою системного підходу в дослідженні права проблеми детермінації правової категорії «система права» набувають особливої актуальності у зв'язку з поширенням у світі матеріалістичних підходів до пізнання правових явищ. Зокрема, класовий підхід марксизму до сутності та змісту права проголосив, що право є загальним інтересом індивідів панівного класу.

Позиція марксизму домінувала в радянському праві, ґрунтувалася на висновку, що система права визначається системою суспільних відносин і формується з єдиних за своєю класовою сутністю норм соціалістичного права, об'єднаних за галузями права. Формування радянської доктрини системи права відбувалася за складних умов. Період непу в радянській юридичній науці характеризувався плюралізмом правових шкіл, представники яких намагалися створити різні концепції системи радянського права, намагаючись адаптувати поділ права на приватне й публічне до радянської правової доктрини.

Зі зміною політичних пріоритетів у державі, дискусії про поділ радянського державного права на приватне і публічне припинилися, а система радянського права розглядалася лише в одній, публічній площині. Питання про систему радянського права та його галузевих систем тривалий час перестали бути предметом наукових досліджень. Після прийняття в 1936 р. Конституції СРСР, у зв'язку з потребою кодифікації постало завдання наукового обґрунтування системи радянського права на основі принципів радянської Конституції.

Розпочалася перша дискусія про систему радянського права (1938-1940 рр.), яка сприяла активізації наукових досліджень системи радянського державного права. З огляду на те, що основним джерелом державного права була Конституція СРСР 1936 р., на державне право покладалося не лише регулювання певного виду суспільних відносин, а й ідеологічна функція забезпечення класового характеру всього радянського права. Академік І.П. Трайнін визначав державне право як «сукупність юридичних правил (норм), що виражають і закріплюють суспільний і державний устрій СРСР, форми, функції і принципи діяльності радянської держави, що виходять з суверенних прав трудящих, основні права і обов'язки громадян СРСР».

Такі теоретичні погляди були об'єктивно відображені у визначенні місця державного права в системі радянського права. Державне право розумілося у вузькому розумінні як галузь права, що регулює відносини державного володарювання, а в широкому - як загальна частина адміністративного, судового, кримінального, фінансового, військового та службового права.

Перша наукова дискусія 1938-1940 рр. Про систему радянського права зводилися до пошуку критерію розмежування галузей права. Предмет і метод правового регулювання як критерії диференціації системи права стали наріжним каменем зазначених дискусій. Врешті обидва критерії були визнані важливими і взаємозумовленими. Отже, перша наукова дискусія знаменувалася постановкою проблеми про систему радянського державного права та виділення як складових елементів системи державного права принципів державного права і державно-правових норм.

Перегляд теоретичних положень про систему радянського державного права відбувся під час другої наукової дискусії (1956-1958 рр.), яка мала на меті створити належне теоретичне підґрунтя для нової кодифікації радянського законодавства. У ході дискусій вчені дійшли висновку про об'єктивний характер системи права, про інститути і норми права як основні елементи системи права, про існування закономірних зв'язків між інститутами і нормами права та про предмет і метод правового регулювання як основний і додатковий критерії диференціації галузей права.

У процесі дискусій учені дійшли висновку, що предметом радянського державного права є ті суспільні відносини, що виникають у зв'язку з формуванням органів державної влади та здійсненням їх діяльності, що значно звужувало предмет конституційно-правового регулювання, виводячи за його межі суспільні відносини, які традиційно вважаються предметом конституційного права, а саме: відносини, пов'язані з реалізацією народного суверенітету, прав і свобод людини і громадянина тощо. Не всі норми радянської конституції за своїм змістом є нормами державного права, тоді як існує безліч інших норм, що не закріплені у конституції, але мають відношення до державного права. Хоча твердження про існування в тексті конституції неконституційних норм є суперечливим, але теза про те, що система державного права як галузі є ширшою від системи конституції, є справедливою.

Подальші дослідження системи радянського державного права виражені у третій науковій дискусії, присвяченій системі радянського права і перспективам її розвитку (1982 р.). Вона стала своєрідним підсумком наукових розробок проблем системи радянського права.

Дискусії про систему радянського державного права спричинила публікація А.Ф. Шебанова, який висловив думку про те, що система права є його внутрішньою формою. Вчений виводив парну правову категорію «внутрішня форма права (система права) - зовнішня форма права (джерела права)» та визначав їх взаємозв'язок. Важливим внеском у дослідження проблем системи права стали праці С.С. Алексєєва, в яких автор: дає визначення системи права як зумовлену економічним ладом конкретного суспільства внутрішню структуру права, що виражає розташування правових інститутів за пов'язаними між собою підрозділами (галузями); розрізняє чотири рівні структури права (структура окремого припису; структура правового інституту; структура галузі права; структура права в цілому); класифікує галузі радянського права і визначає їх характерні риси.

Характерною ознакою в дослідженні проблем системи радянського права стало запозичення вченими-правознавцями теоретичних положень про категорію «система» з інших наук - філософії, кібернетики, соціології, математики, біології тощо. Система права визначається як зумовлене економічним і політичним ладом суспільства внутрішнє об'єднання правових норм в узгоджене, упорядковане і єдине ціле та водночас їх поділ на відповідні галузі, наділені відносною самостійністю, стійкістю й автономним функціонуванням.

Система радянського державного права - це розміщення державно-правових норм по державно-правових інститутах; їх послідовне розташування всередині цієї галузі. Було розширене поняття предмета державно-правового регулювання. На думку вчених, це не лише політичні відносини, пов'язані зі здійсненням владарювання, а й всі суспільні відносини, «які визначають політичну та соціально-економічну структуру радянського

Суспільства». Вводиться у широкий науковий обіг у радянському конституційному праві правова категорія «державно-правовий інститут».

Формується поняття предмета радянського державного права, до якого належать дві групи суспільних відносин: 1) які урегульовані нормами Конституції; 2) які виникають у процесі здійснення державної влади через представницьку систему й пов'язані з нею форми безпосередньої демократії, а також у результаті суверенітету націй у різноманітних формах радянської соціалістичної державності.

Після прийняття Конституції СРСР 1977 р. Та конституцій союзних республік у 1978 р. Постала проблема науково-методологічного забезпечення приведення радянського законодавства у відповідність до нових радянських конституцій та кодифікаційних робіт, у тому числі в галузі радянського державного права.

Значний вплив на формування науково-методологічних основ системи радянського державного права мала третя дискусія (1982 р.), яка була присвячена актуальним проблемам системи радянського права, а саме: закономірностям розвитку права і вимогам до системи радянського державного права; методологічним проблемам дослідження системи права; критеріям поділу права на галузі; тенденціям розвитку співвідношення різних галузей права; співвідношенню системи радянського права і системи законодавства; системі права і системі юридичної науки; проблемам комплексних галузей права, законодавства і юридичної науки; основним тенденціям у розвиткові системи права в зарубіжних країнах.

У ході наукових дискусій вчені дійшли висновку про об'єктивний характер системи радянського права. Висловлено думку, що галузі радянського права з точки зору історико- логічного підходу поділяються на первинні (державне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільне, цивільно-процесуальне право), вторинні (трудове, фінансове, земельне, господарське, сімейне, виправно-трудове право та право прокурорського нагляду) і третинні (право соціального захисту, природоохоронне, гірниче, водне, лісне право). При цьому система права як багаторівнева система тяжіє до подальшої диференціації й утворення нових галузей права.

Визнано, що основними критеріями диференціації системи права на галузі є предмет і метод правового регулювання та механізм правового регулювання (юридичний режим галузі).

Зазначено, що системі права властиві не лише диференційні, а й інтегративні функції, що приводить до формування комплексних галузей права.

При проведенні третьої наукової дискусії вперше у вітчизняній юридичній науці було розмежовано дві правові категорії «система права» і «правова система», які раніше вживалися як синоніми.

Після проголошення незалежності України почала формуватися якісно нова система національного права. Українські вчені визнали багатомірність системи національного права, виділяючи такі його підсистеми, як приватне і публічне, природне та позитивне, матеріальне і процесуальне, суб'єктивне і об'єктивне, національне і міжнародне право тощо.

У науці конституційного права України, порівняно з іншими галузями права, починаючи з 1993 р., проблемі системи конституційного права як галузі приділяється відповідна увага. Зокрема, О.І. Степанюк під системою конституційного права розумів зумовлене системоутворюючими зв'язками і факторами розміщення норм за інститутами, що перебувають у таких взаємозумовлених зв'язках, які дають можливість функціонувати системному утворенню як єдиному цілому.

В.Ф. Мелащенко, який одним із перших почав досліджувати цю проблему, визначав конституційне право як складну, структуровану, динамічну систему, з притаманними їй законами побудови та функціонування. Виходячи з цього, система конституційного права - це таке розміщення норм за інститутами, яке дає змогу функціонувати як єдине, ціле системне утворення. На думку В.М. Шаповала, система галузі конституційного права відображає внутрішню структуру його предмета. Така сама позиція відстоюється і в останніх підручниках та навчальних посібниках з конституційного права України.

Ю.М. Тодика зазначає, що система галузі права характеризує внутрішню структуру конституційного права України, яка зумовлена системними зв'язками між її нормами й інститутами, що перебувають у певній підпорядкованості.

Отже, система конституційного права України - це об'єктивно зумовлена сукупність інститутів і норм конституційного права, а також інших структурних елементів (природного і позитивного, суб'єктивного і об'єктивного, загального і особливого) конституційного права, що регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

Системі конституційного права України властиві певні юридичні особливості, що відрізняють цю юридичну категорію від інших, розкривають її сутність і зміст, призначення в національній правовій системі.

Зокрема, категорія «система конституційного права» має об'єктивний характер і, врешті, визначається матеріальними і соціальними умовами життя суспільства.

Систему конституційного права неможливо створити, сконструювати, розробити чи побудувати. Вона об'єктивно існує поза нашою волею, але як і будь-яке об'єктивне реально існуюче явище система конституційного права та її властивості можуть бути пізнаними.

Система конституційного права України формується під впливом становлення і розвитку суспільних відносин у політичній, економічній, соціальній і культурній (духовній) сферах, що підтверджує тезу про багатофакторність у формуванні системи конституційного права. Домінуючим чинником, що впливає на систему конституційного права, є економічні та соціальні зміни в суспільстві, що мають об'єктивний характер, але при цьому слід враховувати політичні й культурні чинники. Конституційне право як галузь права, що регулює суспільні відносини у сфері владарювання, значною мірою формується під впливом правової політики у сфері конституційного права, під якою розуміють комплекс заходів, що здійснюються органами законодавчої, виконавчої й судової влади у правовій сфері, стратегію і тактику діяльності держави в галузі конституційної правотворчості, реалізації й охорони права. На формування системи конституційного права також впливають культурні (духовні) чинники, а саме: рівень правової культури, ступінь розвитку конституційного права як науки і навчальної дисципліни. Категорія «система конституційного права» тісно пов'язана з категорією «структура конституційного права».

Структура конституційного права - це внутрішня побудова конституційного права, спосіб (закон) зв'язку елементів, які його утворюють.

Структура є елементом системи конституційного права, що визначає внутрішню побудову, ієрархію складових елементів цієї галузі права. Структура конституційного права містить три ієрархічні рівні: 1) структура конституційно-правової норми; 2) структура інституту конституційного права; 3) структура галузі конституційного права. Основними критеріями диференціації структури конституційного права визнаються предмет правового регулювання і метод правового регулювання. Існують й інші, додаткові критерії - механізм конституційно-правового регулювання, функції конституційно-правового регулювання, мета і завдання конституційно-правового регулювання, основні принципи конституційного права. Додаткові критерії диференціації структури конституційного права дають змогу розмежувати структуру конституційного права як фундаментальної галузі права з структурами інших, насамперед комплексних, галузей права, що свого часу відмежувалися від конституційного права (військове, адміністративне право).

Структура конституційного права також може бути репрезентована такими рівнями (зрізами), як публічне і приватне право.

Розглядаючи структуру конституційного права в зрізі поділу на приватне і публічне право, слід констатувати, що більшість норм конституційного права належать до публічного права, але в структурі конституційного права також містяться норми приватного характеру. Насамперед це норми, що регламентують конституційні основи

Приватної власності, визначають і гарантують право особи на приватну власність і підприємницьку діяльність.

Наступним зрізом системи конституційного права є його поділ на суб'єктивне і об'єктивне право. Суб'єктивне конституційне право, об'єднує норми, що визначаються поведінкою суб'єктів конституційного права. Об'єктивне конституційне право об'єднує норми позитивного конституційного права.

Система конституційного права також може бути представлена матеріальним і процесуальним зрізами. Матеріальне конституційне право об'єднує конституційно- правові норми, що визначають зміст конституційного права, а процесуальне є сукупністю норм, що регламентують порядок реалізації матеріальних норм конституційного права. У системі конституційного права також можна виділити як складові елементи загальну і особливу частини конституційного права. Конституція України не містить чітко структурованої загальної й особливої частин, але в системі конституційного права є норми, що визначають загальні принципи і понятійно-правові категорії, які властиві конституційному праву (загальна частина) і конституційно-правові норми, що регулюють конкретні суспільні відносини в межах предмета конституційного права (особлива частина).

У науці конституційного права існує думка, що загальна частина конституційного права України об'єктивізована в розділі І «Загальні засади» Конституції України. Втім загальна частина конституційного права об'єктивізується в усьому національному конституційному законодавстві - Конституції України, законах та підзаконних нормативно-правових актах - і представлена інститутами предмета і методу конституційного права, принципів конституційного права, системи конституційного права (у вузькому значенні), джерел конституційного права, функцій конституційного права, конституційно-правових відносин, конституційно-правової відповідальності тощо. Особлива частина як структурний елемент системи конституційного права об'єднує конституційно-правові норми, що регулюють конкретні суспільні відносини в межах предмета конституційного права. Це - інститут основ конституційного ладу України, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут форм безпосередньої демократії, інститут органів державної влади, інститут конституційної юстиції, інститут місцевого самоврядування тощо.

Система конституційного права не збігається з системою Конституції України 1996 р. Система конституційного права є ширшою (!), ніж система Конституції, оскільки:

1)   Система конституційного права об'єднує в єдине ціле сукупність всіх норм конституційного права, що виражені не лише в Конституції, а й у системі чинного конституційного законодавства;

2)   У системі конституційного права застосовано більш високий рівень об'єднання норм за предметним принципом в інститути конституційного права, які не виділяються в системі Конституції;

3)   Системі елементів конституційного права властиві більш глибинні генетичні та функціональні зв'язки, ніж системі елементів Конституції;

4)   Система конституційного права є більш гнучкою та динамічною, ніж система Конституції. Вона рефлекторно реагує на суспільно-економічні зміни незалежно від волі законодавця, тоді як зміна системи Конституції передбачає складну і тривалу у часі юридичну процедуру;

5)   Нормативним приписам, що об'єднані в систему конституційного права, притаманний високий рівень абстрагованості, тоді як нормативний матеріал Конституції здебільшого має характер конкретних правових приписів.

У той же час система Конституції та система конституційного права України є рівномірно наближеними і взаємозалежними системами. Це пояснюється тим, що система конституційного права, будучи переважно як об'єктивна категорія, впливає на створення системи Конституції, що перебуває під домінуючим впливом суб'єктивних чинників.

Система конституційного права є ідеалом, до якого прагне законодавець при розробці й прийнятті Основного Закону.

Конституція як кодифікований нормативно-правовий акт чинить вплив на формування, системи конституційного права. Саме в такому кодифікованому акті система конституційного права отримує своє логічне завершення. У певних випадках елементи системи Конституції зумовили формування та розвиток відповідних норм системи конституційного права. Зокрема, нормативні положення Конституції України про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (п. 17 ст. 85, ст. 101) сприяли формуванню в системі конституційного права України інституту омбудсмана. Найповніше сутність і зміст системи національного конституційного права розкривається в інститутах і нормах конституційного права України.

2. Інститути конституційного права України

Під інститутом (від лат. Ішшишт - «настанова», «установа») конституційного права розуміють сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу.

Вперше систему інститутів радянського державного права змоделював І.П. Трайнін, який вважав, що інститути державного права сформовані відповідно до Конституції СРСР 1936 р. На думку вченого, інститутами радянського державного права були: основи суверенітету радянського народу; організація багатонаціональної держави; вищі органи влади союзної держави; вищі органи управління союзної держави; місцеві органи державної влади; органи правосуддя і органи нагляду за виконанням законів; основні права і обов'язки громадян СРСР; виборча система.

А.І. Лєпьошкін зазначав, що було б невірним ототожнювати систему радянського державного права і систему Конституції. Систему радянського державного права, на його думку, формують такі інститути: суверенітету радянського народу та державно-правові форми його здійснення; правового статусу громадян СРСР, права радянських громадян, пов'язані зі здійсненням функцій державної влади; принципів державного устрою СРСР як втілення суверенітету націй; організації органів держави; системи, повноважень і організаційних форм діяльності вищих органів державної влади в СРСР; системи, повноважень і організаційних форм діяльності вищих органів державного управління в СРСР; системи, повноважень і організаційних форм діяльності місцевих органів державної влади і місцевих органів державного управління в СРСР. Удалою також є система інститутів радянського конституційного права, запропонована українськими вченими В.В. Цвєтковим і С.О. Макогоном. Ця система, на думку вчених, була представлена такими інститутами, як: суспільний та політичний устрій СРСР; основні права та обов'язки радянських громадян; виборча система; форми національної державності народів СРСР; організація органів радянської держави та форми їх діяльності (найвищі органи державної влади СРСР, союзних та автономних республік; найвищі органи державного управління СРСР, союзних та автономних республік; місцеві органи державної влади).

Після прийняття Конституції СРСР 1977 р. Погляди радянських учених на інститути державного права тривалий час збігалися з виробленою А.І. Лєпьошкіним, В.В. Цвєтковим, С.О. Макогоном системою, в тій чи іншій її інтерпретації, або апелювали до практики 40-х років, коли вчені ототожнювали систему радянської конституції з системою радянського державного права.

Ситуація покращилася наприкінці 80-х років, коли В.Й. Лучін запропонував найдосконалішу на той час багаторівневу модель системи інститутів конституційного права. На думку вченого, система радянського конституційного права формується з чотирьох генеральних інститутів: 1) основ суспільного ладу й політики СРСР; 2) основ правового статусу особи; 3) національно-державного і територіального устрою СРСР; 4) державних органів.

У свою чергу ці інститути об'єднують інші, більш дрібні основні інститути та субінститути. Так генеральний конституційний інститут правового статусу особи об'єднує такі основні інститути: громадянства СРСР; рівноправності радянських громадян; основних прав, свобод і обов 'язків громадян СРСР; основних прав, свобод і обов 'язків іноземців і осіб без громадянства; політичного притулку. Як субінститути виступають такі спільноти конституційно-правових норм, що закріплюють: основні соціально-економічні права; політичні права та свободи; особисті права та свободи; гарантії основних прав та свобод; основні обов 'язки радянських громадян та інші.

Формування системи конституційного права незалежної України сприяло подальшим дослідженням інститутів конституційного права. На сьогодні найбільш сприйнятною є систематизація інститутів конституційного права України, запропонована свого часу В.Ф. Мелащенком: основи конституційного ладу України; права, свободи і обов'язки людини

І громадянина; права українського народу; виборче право, політичні партії; законодавча влада; виконавча влада; судова влада; самоврядна влада; територіальний устрій; символи Української держави.

Є й інші погляди на систему інститутів конституційного права України. Зокрема, Ю.М. Тодика виділяє такі конституційно-правові інститути як основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право (в об'єктивному розумінні), народне представництво, конституційний контроль, державно-територіальний устрій, інститут президентства та інші.

На думку ж В.В. Кравченка, система конституційного права представлена такими загальними інститутами: загальних засад конституційного ладу України; основ правового статусу людини і громадянина; прямого волевиявлення (вибори, референдум); конституційної системи органів державної влади; територіального устрою України; конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

О.Ф. Фрицький вважає, що система конституційного права України охоплює такі інститути, як: інститут загальних засад конституційного ладу; інститут правового статусу особи в Україні, прав, свобод, обов'язків та гарантій прав і свобод громадян, які керівні для інших елементів системи; інститут прав Українського народу; інститут виборчого права і референдуму; інститут основ громадянського суспільства та його взаємовідносин з державою; інститут Верховної Ради України; інститут Президента України; інститут системи і організації виконавчої влади; інститут системи і організації судової влади; інститут Конституційного Суду України і конституційного процесу; інститут системи та організації місцевої самоврядної влади.

Підсумовуючи, наведемо визначення поняття інституту конституційного права: Інститут конституційного права - це основний складовий елемент системи конституційного права України, який об'єднує об'єктивно сформовану, цілісну і відносно відособлену групу функціонально взаємозумовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом конституційного права.

На сьогодні існує помітна термінологічна неточність щодо визначення інституту конституційного права. Терміни «інститут конституційного права» і «конституційно- правовий інститут» часто використовуються як синоніми, що невірно, під останнім слід розуміти інститут держави.

Не будь-яка група норм конституційного права може вважатися інститутом. Існують певні ознаки, відповідно до яких ту чи іншу спільноту конституційно-правових норм можна вважати (або не вважати) інститутом конституційного права. Інституту конституційного права властиві такі ознаки:

•            Єдність нормативного матеріалу;

•            Цілісність і завершеність регулювання чітко визначеного виду суспільних відносин, що є предметом конституційного права;

•            Однорідність суспільних відносин, які є об'єктом впливу норм, об'єднаних у конкретний інститут конституційного права;

•            Єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту;

•            Автономність існування нормативного матеріалу в межах інституту;

•            Функціональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту;

•            Зовнішнє відособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України, законів чи підзаконних нормативно-правових актів.

Щодо розмежування окремих інститутів конституційного права, то ні предмет, ні метод не можуть бути такими критеріями, бо вони є спільними для всіх інститутів конституційного права, як і для галузі в цілому. Видається, що критеріями розмежування інститутів конституційного права є:

•            Сфера впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права,

•            Цілеспрямованість правового регулювання суспільних правовідносин,

•            Специфіка правового впливу на суспільні відносини,

•            Спосіб реалізації конституційно-правових норм та механізм їх дії у межах конкретного правового інституту,

•            Ступінь взаємодії інституту з іншими елементами системи конституційного

Права,

•            Функції, принципи, склад суб'єктів, видовий характер норм, об'єднаних в інститутах тощо.

Зазначені критерії дають змогу розмежовувати інститути конституційного права за різними параметрами та визначати їх роль і місце в системі конституційного права.

Інститути конституційного права не існують відособлено один від одного. Їх сукупність становить систему інститутів конституційного права, яка, власне, становить основу системи конституційного права України.

Для системи інститутів конституційного права властиві як інтеграційні, так і диференційні процеси.

Інтеграційні процеси властиві системі інститутів конституційного права через те, що ці інститути пов'язані між собою тісними генетичними та функціональними зв'язками. Інститути конституційного права як і інші правові спільноти різняться за своєю правовою природою, що сприяє диференціації системи інститутів конституційного права.

Одним з критеріїв класифікації інститутів конституційного права можна визнати їх функції в межах галузі. Розрізняють предметні і функціональні інститути права. До предметних інститутів конституційного права слід віднести ті інститути, що направлені на регулювання конкретного виду суспільних відносин, які в сукупності є предметом конституційного права (інститут громадянства, інститут референдуму). У межах галузі конституційного права можна виділити також функціональні інститути, які склалися внаслідок функціональної диференціації права. Функціональні інститути конституційного права обслуговують всю систему предметних інститутів конституційного права. Вони не регулюють конкретні суспільні відносини. Прикладом функціонального інституту в конституційному праві може бути інститут конституційно- правової відповідальності.

Іншим критерієм для класифікації інститутів конституційного права є критерій галузевої належності інституту. Інститути конституційного права можна поділяти на внутрішньогалузеві та міжгалузеві.

Внутрішньогалузеві інститути конституційного права існують у межах конституційного права як галузі права і не містять в своєму складі норм інших галузей права (інститут внесення змін до Конституції України). У той же час велика кількість інститутів конституційного права продовжені в нормах інших галузей права. Таким чином, поряд із «чистими» інститутами конституційного права існують комплексні міжгалузеві інститути. Але не всі міжгалузеві інститути, що містять норми конституційного права, доцільно класифікувати в межах галузі конституційного права. До системи конституційного права належать лише ті інститути, щодо яких конституційне право можна вважати первинним.

Так, виборче право об'єднує в своєму складі кілька інститутів, у тому числі комплексні міжгалузеві. Це стосується фінансового та інформаційного забезпечення виборчої компанії, юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства тощо. Допустиме існування й інших критеріїв класифікації інститутів конституційного права. Але жоден із критеріїв відособлено не дає чіткого уявлення про роль і місце конкретного правового інституту в галузі права і не розкриває його правову природу. Лише застосування комплексу критеріїв дає змогу розглянути інститут конституційного права в багатоплощинному вимірі. Синтез правових характеристик інституту дає можливість

Змоделювати правовий інститут узагальнено, поділяючи ці інститути на генеральні інститути, основні інститути і субінститути.

Виходячи з комплексного критерію, вчені називають насамперед такий вид інститутів права, як генеральні інститути.

Генеральні інститути в конституційному праві мають адекватне відображення в системі конституційного законодавства. Як правило, генеральні інститути закріплюються в самостійних розділах Конституції. Генеральні інститути конституційного права можуть мати субординаційні відносини з більш дрібними інститутами конституційного права. До генеральних інститутів конституційного права України можна віднести інститути основ конституційного ладу України, інститут громадянства, інститут вищих органів державної влади тощо.

Відповідно до ієрархії виділяють основні або загальні інститути, які відповідають другому рівню і входять до структури генеральних інститутів. Для основних інститутів конституційного права властива більш вузька предметно-функціональна спрямованість, вплив на конкретний вид суспільних відносин. До основних інститутів конституційного права можна віднести інститути виборів, інститут референдуму, інститут конституційної юстиції тощо.

Існують і більш дрібні інститути конституційного права. До такої нормативної конструкції належать субінститути конституційного права.

Субінститути є локальними нормативними утвореннями, що покликані регулювати компактні суспільні відносини чи їх окремі сторони. До субінститутів конституційного права можна віднести інститут депутатської недоторканності, інститут депутатського запиту тощо.

Субінститути не є найнижчим рівнем інституалізації конституційно-правових норм. У галузі конституційного права існують і одноелементні інститути конституційного права. Часто одноелементні інститути виступають не як структурний елемент субінститутів, а уособлено існують у межах генеральних інститутів (інститут Державного Прапора України, інститут Державного Герба України, інститут Державного Гімну України, інститут державної мови тощо).

Будучи наділеною такою рисою, як стабільність, система галузі залишається динамічною структурою, якій властиві не лише процеси диференціації, а й інтеграції. На сьогодні можна констатувати факт, що у галузі конституційного права України сформувалися складні комплексні нормативні утворення, що мають вищий рівень інституалізації. Такі утворення отримали в науці назву підгалузі права.

Підгалуззю права називають таке об'єднанн

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292