Конституційне право України як провідна галузь національного права України

Вступ

Проголошення 24 серпня 1991 р. Незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві й державі. Змінилась організація державної влади - відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу й судову, виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути Президента України, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалося становлення сучасного українського парламентаризму, цілісної системи органів виконавчої влади, правосуддя. У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо.

Важливою віхою в розвитку українського суспільства й держави стало прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України. Конституція проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю й утвердила реальне народовладдя.

Поряд зі змінами в організації держави й суспільства відбуваються зміни й у системі права України. Почала формуватися його провідна галузь - конституційне право України, основним джерелом якої стала Конституція України.

Конституційне право - це провідна базова галузь права України, норми якої регулюють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в економічній, соціальній, культурній та інших сферах, закріплюють основи конституційного ладу України, статус людини й громадянина, територіальний устрій держави, форми безпосередньої демократії, систему органів державної влади й місцевого самоврядування.

Становлення й розвиток конституційного права України як галузі права зумовили стрімкий розвиток конституційного права як науки й як навчальної дисципліни. Провідними вченими-конституціоналістами підготовлені й видані фундаментальні підручники та навчальні посібники з конституційного права. Зокрема, це підручники, підготовлені колективами авторів-провідних науковців України у галузі конституційного права за редакцією В.Ф. Погорілка, за редакцією Ю.М. Тодики та В.С. Журавського, авторські підручники О.Ф. Фрицького та В.В. Кравченка й багато інших. Особливої уваги заслуговує академічний курс конституційного права України, перший том якого вийшов з друку у 2006, а другий - у 2008 році.

Вивчення конституційного права України неможливе без глибокого й усебічного ознайомлення з його джерельною базою: Конституцією та чинним законодавством України, іншими нормативно-правовими актами. Важлива роль відводиться спеціальній науковій юридичній літературі, публікаціям у наукових фахових періодичних виданнях тощо.

Вивчення студентами-юристами конституційного права України сприяє оволодінню іншими юридичними навчальними дисциплінами, їх професійному формуванню. Разом із тим вивчення цієї навчальної дисципліни сприяє вихованню правосвідомості й правової культури, поваги до Конституції, законів, до держави.

1. Конституційне право як галузь національного права

В усіх системах права конституційне право як галузь права вважається провідною, пріоритетною галуззю публічного права. Це властиво й системі права України. Конституційне право України є провідною галуззю національного права, норми якої регулюють політичні та інші, тісно пов'язані з ними, найважливіші суспільні відносини. У сучасній науці конституційного права існують різні визначення поняття конституційного права як галузі права. Немає єдності навіть щодо назви цієї галузі права. У різних країнах світу, поряд із поняттям «конституційне право», вживається термін «державне право», а в ряді країн ці терміни вживаються нарівні. Поняття «конституційне право» і «державне право» почали вживатися вченими- правознавцями у Великій Британії, США, Франції, Німеччині та ряді інших країн Європи й Північної Америки майже водночас - у XIX ст. Російськими правознавцями був запозичений термін „державне право" у вчених Австро-Угорської імперії та Німеччини (з нім. Staatsrecht).

Українські правознавці в першій половині XX ст. Також вживали у своїх працях як поняття «державне право» так і поняття «конституційне право». До того ж більшість вітчизняних конституційних проектів початку XX ст. Називалися «конституціями». За радянської доби, до прийняття Конституції СРСР 1936 р., в юридичній науці також використовувалися терміни як «державне право», так і «конституційне право». Згодом, нормативне визнання держави як основного суб'єкта радянського права сприяло офіційному визнанню терміна «державне право».

У 60-х - 70-х роках у Радянському Союзі вченими-правознавцями була сформульована теза, що Конституція СРСР є Основним Законом не лише держави, а й суспільства. Тому в назві цієї галузі права був прийнятий компромісний варіант - „державне (конституційне) право".

Після розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності, у вітчизняній юридичній науці утвердилася назва „конституційне право".

Вживання терміна «конституційне право» у вітчизняній юридичній науці є закономірним, оскільки конституційне право України регулює найважливіші суспільні відносини як у державі, так і суспільстві. До того ж народ України визнається носієм суверенітету і єдиним джерелом влади, тобто саме він є пріоритетним суб'єктом конституційного права, а не держава.

Вживання терміна «конституційне право» у вітчизняній юридичній науці та практиці зумовлюється також назвою основного джерела цієї галузі права - Конституції України. Щодо визначення поняття „конституційне право", то тут також немає єдності серед учених-конституціоналістів. Узагальнюючи їх погляди, можна сформулювати наступне визначення:

Конституційне право України - це провідна галузь національного права, норми якої визначають, закріплюють і регулюють політичні та інші найважливіші суспільні відносини в економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах життя та діяльності суспільства й держави.

Конституційному праву України властиві певні ознаки, що дають змогу виділити цю галузь права з-поміж інших і визначити її місце та призначення в національній системі права.

Розрізняють загальні й спеціальні ознаки. Загальні ознаки, які притаманні для всіх галузей права:

•            Нормативність;

•            Формальна визначеність;

•            Спрямованість на досягнення певного правового результату;

•            Можливість захисту правових приписів засобами державного впливу;

•            Конституційне право України знаходить своє продовження і логічне завершення у відповідній юридичній науці та системі навчальних дисциплін.

Спеціальні ознаки характеризують особливості та специфіку цієї галузі права. Такими ознаками є:

1)   Конституційне право України належить до публічних галузей права, оскільки предмет цієї галузі права пов'язаний із здійсненням влади народу, держави та територіальної громади;

2)   Конституційне право України має своїм предметом найважливіші суспільні відносини. Ці відносини пов'язані з: основами суспільного і державного ладу; правовим статусом людини; формами безпосередньої демократії; організацією і діяльністю органів державної влади; основами місцевого самоврядування; правовою охороною Конституції України; національною безпекою та обороною України тощо;

3)   Конституційне право України має власний метод правового регулювання. Сучасному конституційному праву України властиві як імперативні, так і диспозитивні методи, хоча імперативно-владний метод залишається домінуючим;

4)   Конституційне право України має свою систему: природне і позитивне право; матеріальне і процесуальне право; загальна й особлива частина тощо. Традиційними елементами системи конституційного права є інститути і норми конституційного права;

5)   Для конституційного права України характерна особлива система галузевих джерел права. Основне джерело конституційного права України - Конституція України, є водночас головним джерелом всієї системи національного права;

6)   Функції конституційного права України поширюються на всі сфери суспільного та державного життя України - політичну, економічну, соціальну, культурну;

7)   Для конституційного права України притаманне широке коло суб'єктів права. Фактично учасниками конституційно-правових відносин є всі суб'єкти національного права. Пріоритетним суб'єктом конституційного права є народ України;

8)   Норми конституційного права України охороняються заходами не лише галузевої конституційно-правової відповідальності, а й заходами інших видів публічно-правової відповідальності (кримінальної, адміністративної та дисциплінарної);

9)   Конституційне право України здійснює інтегруючу функцію щодо всіх інших публічних і приватних галузей національного права, є стрижнем національної системи права;

10)   Конституційне право України відіграє винятково важливу роль у суспільстві та державі, є одним із основних чинників консолідації громадянського суспільства.

2. Предмет конституційного права

Під предметом будь-якої галузі права розуміють коло суспільних відносин, що регулюються її нормами.

У вітчизняній і зарубіжній юридичній науці питання предмета конституційного права вперше почало досліджуватися на межі XIX і XX ст.ст.

Спочатку вчені-правознавці відносили до предмета конституційного права відносини владарювання, пізніше - правовий статус громадян.

За радянської доби домінуючою була думка, що предметом державного (конституційного) права є правовідносини, пов'язані з суспільним і державним ладом СРСР, діяльністю радянської держави.

Після здобуття Україною незалежності, вітчизняними вченими-конституціоналістами проводилися дослідження предмета конституційного права.

Узагальнюючи погляди вітчизняних і зарубіжних вчених-конституціоналістів щодо предмета конституційного (державного) права, можна сформулювати наступне визначення: предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини, пов'язані з основами конституційного ладу України; конституційно-правовим статусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократії;

Організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади і

Президента України, контрольно-наглядових та інших органів державної влади;

Адміністративно-територіальним устроєм України;

Місцевим самоврядуванням;

Правовим захистом України;

Національною безпекою та обороною України.

3. Метод конституційного права

Кожна галузь права має власний предмет і метод правового регулювання. Конституційне право України, поряд із власним предметом, має свій метод правового регулювання.

У радянській юридичній науці домінувала думка, що для державного (конституційного) права домінуючим є імперативний, нормо установчий метод. Щоправда, можуть застосовуватися й інші методи: дозвільний, запобіжний, регламентуючий, зобов'язуючий, забороняючий тощо.

Значна увага приділялася дослідженню методів конституційного права в Україні. Перші дослідження цієї актуальної проблеми припадають на середину 90-х рр. XX ст., коли розробники проектів Конституції України постали перед проблемою вибору оптимальної моделі конституційно-правового регулювання суспільних відносин, які мала встановлювати, регулювати та охороняти нова Конституція України.

Підсумовуючи погляди вітчизняних учених-конституціоналістів, можна сформулювати наступне визначення: метод конституційного права, або метод конституційно- правового регулювання, - це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Методу конституційно-правового регулювання властиві такі самі загальні ознаки, що й методу правового регулювання в цілому:

•            Стосується тільки юридичних норм;

•            Забезпечує єдність правового регулювання;

•            Гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу;

•            Є одним із основних критеріїв поділу норм права на галузі.

Водночас методу конституційного права властиві й спеціальні ознаки, що дають змогу розмежовувати цю галузь національного права з іншими:

•            Регулює найважливіші політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні) та інші тісно пов'язані з ними суспільні відносини;

•            Зумовлений функціями конституційного права;

•            Має здебільшого імперативний (категоричний) характер;

•            Сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права щодо інших галузей національного права;

•            Поданий сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

До системи методів конституційно-правового регулювання належать загальні (загальноправові) методи, що властиві всім або переважній більшості галузей національного публічного права, та особливі методи, які характерні винятково конституційному праву.

Такими загальними методами, наприклад, є метод централізованого, імперативного регулювання (метод субординації) і метод децентралізації, диспозитивного регулювання (метод координації).

Для конституційного права домінуючим методом правового регулювання є метод субординації, або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху-донизу на владно-імперативних засадах. Зокрема, імперативний метод використовується в конституційному праві при визначенні основних принципів організації та діяльності органів виконавчої влади.

Це зумовлюється визнанням домінування в конституційно-правових відносинах двох основних суб'єктів, наділених абсолютним суверенітетом - народу України і Української держави. Усі інші суб'єкти конституційного права прямо чи опосередковано

Перебувають у стані субординації з цими суб'єктами і залежать від народного та державного суверенітету.

Втім метод субординації (або імперативний метод) у сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позначилося на тому, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках. Так, відповідно до Конституції України місцеве самоврядування на сьогодні відокремлене від держави, а органи та посадові особи місцевого самоврядування не перебувають між собою у прямих субординаційних зв'язках.

Натомість характерною ознакою сучасного конституційного права стала юридична рівність багатьох суб'єктів конституційного права, зокрема: народу України і національних меншин та інших соціальних спільнот; державної влади та місцевого самоврядування; вищих органів державної влади між собою. Навіть відносини між особою та державою на сьогодні втратили імперативний характер. Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному практикуванню диспозитивного методу правових відносин, що є предметом конституційного права. Таким чином, для сучасного конституційного права властиве органічне поєднання двох основних методів правового регулювання - субординаційного і координаційного, із домінуванням імперативного методу.

Загальними методами конституційного права, що активно застосовуються і в конституційному праві, є також метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.

Метод конституційного зобов'язання виявляється в покладенні юридичного обов'язку на суб'єкт конституційного права виконати певні дії. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Метод конституційного дозволу визначає міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч.1 ст.41 Конституції України закріплює: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві використовується метод заборони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження правосуб'єктності учасників конституційно- правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Конституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Крім загальних методів правового регулювання, у конституційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві саме цій галузі права.

До спеціальних методів конституційного права належить метод конституційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дефініціях. Прикладом застосування в Україні методу конституційного установлення є ст. 1 Конституції України: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Метод конституційного нормування застосовується, наприклад, для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав), державного органу тощо.

Загальні та спеціальні методи конституційного права, перебувають у стійких структурно- функціональних зв'язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулювання.

4. Принципи конституційного права України

Сутність і зміст конституційного права як галузі права та її основні завдання у найбільш загальному вигляді відображають принципи конституційного права.

«Юридична енциклопедія» дає наступне визначення поняття «принцип»: Принципи - це основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації (гуманізм, законність, справедливість, рівність громадян перед законом тощо.

Принципи права - керівні засади (ідеї), які визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин.

Принципи права, галузеві принципи, у тому числі принципи конституційного права, вперше почали системно досліджуватися в юридичній науці у другій половині XX ст.

Як і методи конституційного права, принципи цієї галузі права досліджувалися як важливий критерій розмежування конституційного права з іншими галузями права.

На сьогодні вітчизняні й зарубіжні правознавці присвятили проблемі принципів права фундаментальні дослідження. Є різні визначення поняття „принцип конституційного права".

Оптимальним, на нашу думку, є наступне визначення:, принципи (від лат. Ргіпсіріит - початок, основа) конституційного права України - це керівні засади, ідеї, ідеали, які визначають сутність, зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дають змогу зрозуміти їх юридичні властивості, а саме:

•                                             Принципи конституційного права України є узагальненим і концентрованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духовних (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стратегічним завданням конституційно-правового регулювання;

•                                             Принципи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і сучасності;

•                                             Принципи конституційного права України визначають сутність і зміст, спрямованість і форми конституційно-правового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права умовно можна поділити на загальні та особливі. Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. Загальні принципи конституційного права ґрунтуються на загальних (загальнолюдських і типологічних) принципах права. Загальнолюдські принципи:

•                                             Захист основних прав і свобод людини;

•                                             Юридична рівність однойменних суб'єктів перед державою та законом;

•                                             Верховенство права;

•                                             Верховенство закону;

•                                             Взаємопов'язаність (єдність) юридичних прав і обов'язків;

•                                             Закріплення в нормах об'єктивного права процесуальних механізмів здійснення та захисту суб'єктивних юридичних прав і виконання обов'язків;

•                                             Здійснення правосуддя незалежними судами;

•                                             Застосування юридичної відповідальності тільки в разі вчинення особою винного протиправного діяння;

Типологічні принципи:

•                                             Гуманізація права;

•                                             Розширення законодавчого закріплення основних прав і свобод людини і громадянина;

•                                             Підвищення рівня справедливості правового регулювання;

•                                             Розширення сфери загальнодозволеного регулювання;

•                                             Соціалізація права;

•                                             Сприяння затвердженню засад правової держави;

•                                             Інтернаціоналізація права, тобто відтворення в праві кращих національно-правових надбань та певна уніфікація правового регулювання у деяких міждержавних союзах тощо.

До загальних принципів конституційного права України належать також принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступності, системності, програмності тощо.

Так, принцип публічності конституційного права України означає, що ця галузь права має своїм завданням насамперед регулювання суспільних відносин, пов'язаних із здійсненням публічної влади народом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів конституційного права України.

Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найважливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціального та культурного (духовного) характеру.

Принцип демократизму передбачає визнання народу України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та конституційне закріплення основних форм безпосередньої й представницької демократії.

Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому характері конституційно-правових відносин, пов'язаних у першу чергу зі здійсненням влади у суспільстві та державі.

Принцип науковості конституційного права України полягає в належному теоретичному обґрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розвиненої конституційно- правової науки, яка своєчасно й ефективно забезпечує потреби конституційної практики. Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі права, в її еволюційному становленні та розвитку.

Системність конституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права є найбільш цілісною й комплексною правовою системою, знаходяться у тісному зв'язку між собою.

Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Особливі принципи конституційного права України - це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інститутів цієї галузі права. Ці

Принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.

Виходячи з системи основних інститутів конституційного права, слід розрізняти:

•                                             Принципи основ конституційного ладу України;

•                                             Принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема, принцип громадянства;

•                                             Принципи форм безпосередньої демократії;

•                                             Принципи організації та діяльності органів державної влади;

•                                             Принципи місцевого самоврядування;

•                                             Принципи конституційної юстиції;

•                                             Принципи основ національної безпеки і оборони України тощо.

Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи, як: принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя народу; принцип безпосереднього волевиявлення народу; принцип поєднання безпосередньої й представницької демократії; принцип пріоритетності безпосереднього народовладдя в системі демократії; принцип політичного плюралізму; принцип конституційності та законності; принцип загальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип реальності безпосереднього народовладдя. Іншим основним інститутам конституційного права також притаманні власні системи принципів.

Виходячи з поділу конституційного права на матеріальне та процесуальне, поряд із матеріальними принципами конституційного права слід розрізняти принципи конституційного процесуального права України. Виділяють такі принципи конституційного процесуального права України: принцип компетентності, принцип процесуальної автономії, принцип кворуму і більшості при прийнятті колегіальних рішень, принцип пропорційності голосування, принцип можливості оскарження конституційної процедури, принцип процесуальної послідовності, принцип імперативності процедури, принцип недопустимості процесуальної аналогії та ін. Оскільки система конституційного права України представлена й іншими елементами, крім матеріального і процесуального конституційного права, то можна припустити, що принципи конституційного права України також можна класифікувати як: принципи природного і позитивного конституційного права; принципи об'єктивного і суб'єктивного конституційного права; принципи національного і наднаціонального (наприклад, європейського) конституційного права тощо.

5. Роль і місце конституційного права в національній системі права

Загальновизнаним є твердження про пріоритетність конституційного права в системі національного права будь-якої країни світу, про його особливу важливість для формування і функціонування національних систем права. Більшість українських і зарубіжних учених-конституціоналістів переконані, що ця галузь права є фундаментальною, системоутворюючою й принципово важливою для системи інших галузей національного права і насамперед для публічних галузей права - адміністративного, кримінального, фінансового та інших.

Проблеми визначення ролі та місця конституційного права в національній системі права почали досліджуватися ще радянською наукою державного (конституційного) права в 70- х рр. XX ст.

Пріоритетні роль і місце державного (конституційного) права у системі радянського соціалістичного права радянські вчені пояснювали особливістю предмета цієї галузі права та її інтегруючою функцією щодо системи права в цілому і окремих галузей права зокрема.

На думку українських учених-конституціоналістів, предмет і джерела конституційного права визначають провідну роль конституційного права України в національній системі права. У суспільстві, яке прагне побудувати правову, демократичну державу, забезпечити права людини, належним чином їх гарантувати, на перший план у системі галузей права має виходити право конституційне, оскільки воно закріплює фундаментальні демократичні цінності.

Провідна роль конституційного права України в системі вітчизняного права визначається такими чинниками:

А)      у ньому встановлюються основні принципи устрою суспільства та держави; ця галузь визначає орієнтири правового регулювання в усіх сферах суспільних відносин;

Б)      в усіх галузях права України знайшов втілення закріплений у ст. 3 Конституції України принцип, що людина в Україні є найвищою цінністю;

В)      Конституція, як основне джерело конституційного права України, закріплює положення, які є вихідними для всіх галузей національної правової системи.

Провідна роль конституційного права у системі права України визначається юридичними властивостями цієї галузі права:

1) конституційне право відіграло провідну роль у становленні та розвитку України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Саме такі найважливіші конституційно-правові акти, як Акт проголошення незалежності України, рішення всеукраїнського референдуму, а згодом і Конституція України, стали підґрунтям для розбудови національної системи права.

2)   Предмет конституційного права України як галузі права охоплює найважливіші політичні та інші, тісно пов'язані з ними, суспільні відносини, які є першоосновою для всіх відносин у суспільстві та державі. Найважливіші політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні, ідеологічні) та інші суспільні відносини, які є предметом конституційного права України отримують логічне продовження свого правового регулювання в нормах інших галузей публічного і приватного права України.

3)    Сучасний метод конституційного права України, поданий органічно поєднаними імперативними і диспозитивними засобами і способами правового регулювання суспільних відносин, з домінуванням імперативних методів, прямо чи опосередковано впливає на сутність і зміст інших галузевих методів.

4)   Принципи конституційного права України, що опосередковують загальні принципи права в цілому, впливають на якісні характеристики галузевих принципів. Загальними принципами для будь-якої галузі публічного чи приватного права є загальні принципи конституційного права України.

5)    Система конституційного права України є однією з найрізноманітніших серед інших галузевих систем і містить такі аспекти: природне і позитивне право, суб'єктивне і об'єктивне право, матеріальне і процесуальне право, загальна й особлива частини тощо. З огляду на важливість предмета конституційного права, його система здійснює інтегруючий вплив на всі інші галузі публічного і приватного права, виступаючи основним елементом національної правової системи.

6)    Функції конституційного права України поширюються на всі суспільні відносини, що виникають, змінюються і припиняються в державі.

7) Конституційному праву України властива особлива система джерел. Конституція України, як основне джерело конституційного права України, є Основним Законом суспільства і держави. Тому кожна галузь національного права визнає Конституцію України одним із основних галузевих джерел права.

8)   Для конституційного права властива велика кількість учасників відповідних галузевих правовідносин. Окрім основних суб'єктів конституційного права України - народу України, держави та її органів і посадових осіб, суб'єктів місцевого самоврядування, - цій галузі права властиві й інші суб'єкти, які в цілому збігаються з усіма суб'єктами національного права.

9)   Конституційно-правові відносини є одними з найрізноманітніших правовідносин. Їх виникнення, зміна та припинення впливають на інші галузеві правовідносини.

10) Конституційному праву України властивий дуалістичний характер юридичної відповідальності за порушення норм конституційного права: поряд із галузевою конституційно-правовою відповідальністю, порушення норм конституційного права має своїм наслідком настання інших видів публічної юридичної відповідальності - кримінальної, адміністративної, дисциплінарної. До того ж конституційно-правова відповідальність, на відміну від інших галузей юридичної відповідальності, передбачає застосування публ

Зацікавило?

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292