Конституційне право України як провідна галузь національного права України

"Органи правосуддя і прокуратури в Україні"

Тернопіль План лекції

Вступ .............................................................................................

Конституційно-правовий статус судів в Україні........................... 4

Основні засади судочинства в Україні................................

Конституційно-правовий статус прокуратури України. . . . 12 Висновки  

Список використаних джерел ...............................................

Вступ

В умовах становлення України як демократичної, правової, соціальної держави суттєво зростає роль судової влади. Функцію здійснення правосуддя покладено згідно з Конституцією України (ст. 6) на суди, які діють незалежно від законодавчої влади. Жоден орган державної влади, крім судів, не вправі брати на себе функцію і повноваження по здійсненню правосуддя. Виключно суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і піддати її кримінальному покаранню. Суди здійснюють захист гарантованих Конституцією кожному прав і свобод (ст. 55). На підвищення ролі судів спрямоване вперше закріплене в Конституції положення про те, що компетенція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав і свобод громадян, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності. Уперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон України 1996 р. Закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади - законодавчої і виконавчої (ст. 6). У ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову і що органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставі, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. Органи судової влади здійснюють правосуддя. Це їх виключна функція, оскільки ніякі інші органи не мають права його реалізовувати. Згідно зі ст. 5 Закону «Про судоустрій України» правосуддя в нашій державі здійснюється виключно судами. Відповідно делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Ті особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть відповідальність, що передбачена законом. Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Метою даної лекції є ознайомлення з системою загальних судів України, основними засадами здійснення судочинства в Україні, а також конституційно-правовим статусом Прокуратури України.

1. Конституційно-правовий статус судів в Україні

Поняття судів загальної юрисдикції та їх види

Важливу роль у суспільстві та державі відіграють суди, покликані здійснювати правосуддя і бути важливим елементом стримування і противаг між гілками влади.

Перші згадки про суди сягають своїм корінням до ранніх цивілізацій. Згадки про функції правосуддя можна знайти у папірусах Давнього Єгипту ХVII-ХVI ст.ст. До нашої ери, «Книзі Суддів» Старого Заповіту, Законах Ману тощо. Існує думка, що саме правосуддя було однією з первинних і найважливіших функцій ранніх держав і навіть первісного суспільства.

З часу виникнення перших судів та становлення судової влади вони пройшли складний історичний шлях розвитку в кожній окремо взятій країні, в тому числі й в Україні. Утім, тривалий час суди та судова влада в Україні знаходилися під впливом судових систем Австро-Угорщини, Польщі, Румунії та Російської Імперії, до складу яких входили українські землі.

Спроби сформувати національну судову систему мали місце в Україні в 1918-1921 рр. Так, у Статуті про державний устрій, права і вольності Української Народної Республіки, ухваленому 29 квітня 1918 р. Та більш відомому як Конституція УНР 1918 р., було задекларовано прогресивні принципи організації і діяльності національних органів судової влади.

У 20-х рр. XX ст. В Україні почала формуватися система радянського судоустрою, що проіснувала до розпаду колишнього СРСР.

Зокрема, судова система УРСР веде відлік своєї діяльності від 1923 р., коли відповідно до затвердженого Всеукраїнським Центральним Виконавчим Комітетом Положення про судоустрій УРСР на території республіки, було затверджено єдину систему судових органів на чолі з Найвищим Судом УРСР.

У радянських конституціях закріплювалася судова система, але нічого не говорилося про судову владу як окрему гілку влади.

Уперше принцип розподілу влад був закріплений у Декларації про державний суверенітет України.

Перша в незалежній Україні судова реформа відбулася в 1992-1993 рр., коли були прийняті прогресивні на той час закони України про судоустрій, статус суддів та ін., але реалізація цієї реформи гальмувалася відсутністю належних конституційних положень про правосуддя.

Істотний крок вперед було зроблено у зв'язку з підписанням 8 червня 1995 р. Конституційного Договору «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», за яким державна влада в Україні будується на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Останню здійснюють тільки суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди становлять судову систему України (ст. 36). Таким чином, поняття «судова влада» у сучасному його розумінні уперше з'явилося в нашому законодавстві саме у вказаному Договорі.

Важливою подією в розвитку національного судоустрою і судочинства стало прийняття Конституції України 1996 р., яка закріпила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6) і визначила, що правосуддя в Україні здійснюється лише судами (ст. 124). Утім, тривалий час, до 2002 р., розвиток судів в Україні стримувався застарілим на той час законодавством про судоустрій України.

Проголошення судової реформи в Україні та закріплення її пріоритетних напрямків у Законі України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Створило об'єктивні передумови для підвищення ефективності функціонування судів загальної юрисдикції. І вже під час виборів Президента України в 2004 р. Суди загальної юрисдикції на практиці довели здатність справедливо вирішувати правові конфлікти у суспільстві та державі.

За відносно нетривалий час в Україні було створено Вищий адміністративний суд України, продовжує формуватися система судів адміністративної юрисдикції. Також було прийнято нові процесуальні кодекси (Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України та Кодекс адміністративного судочинства України), що оптимізували галузеве судочинство. На краще змінилося правове і соціальне забезпечення суддів судів загальної юрисдикції.

Закон України «Про судоустрій України» в ст. 1 визначив, що судова влада в Україні реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

Цивільне, господарське, адміністративне і кримінальне судочинство в Україні здійснюється судами загальної юрисдикції відповідно до Конституції та законів України.

Отже, суди загальної юрисдикції - це самостійні державні органи судової влади, що здійснюють правосуддя шляхом цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства відповідно до Конституції та законів України і утворюють єдину систему судів.

За змістом своєї діяльності суди загальної юрисдикції є органами цивільної, господарської, адміністративної і кримінальної юрисдикції.

За формою суди загальної юрисдикції є колегіальними органами державної судової влади, до складу яких входять судді, призначувані Президентом України та обрані Верховною Радою України безстроково (ст. 128 Конституції України), які здійснюють цивільне, господарське, адміністративне та кримінальне судочинство.

Суди загальної юрисдикції різняться за своєю суттю, суб'єктами судочинства, предметом судочинства, формою судочинства, територією діяльності тощо.

Зокрема, суди загальної юрисдикції можна класифікувати за суб'єктами судочинства. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України», систему судів загальної юрисдикції в Україні складають такі види судів:

•  Місцеві суди;

•  Апеляційні суди, Апеляційний суд України;

•  Вищі спеціалізовані суди;

•  Верховний Суд України.

Місцевими загальними судами, відповідно до ст. 21 Закону України «Про судоустрій України», є районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, а також військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Наступною ланкою системи судів загальної юрисдикції є апеляційні суди: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, Апеляційний суд Автономної

Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційні суди Військово- Морських Сил України, а також Апеляційний суд України.

Ще однією новою ланкою, відповідно до гл.7 розділу II Закону України «Про судоустрій України», є вищі спеціалізовані суди, а саме - Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціалізації судової юрисдикції.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

На чолі Верховного Суду України стоїть Голова Верховного Суду України. До його складу входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково, кількість яких встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України. До складу судових палат, що здійснюють розгляд судових справ із питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років.

Існують й інші критерії класифікації судів загальної юрисдикції. За предметом судочинства їх можна класифікувати на:

•  Цивільні;

•  Господарські;

•  Адміністративні;

•  Кримінальні.

За формою судочинства:

•  Кримінальні;

•  Цивільні;

•  Спеціалізовані. За територією:

•  Загальнодержавні;

•  Місцеві тощо.

Система судів загальної юрисдикції України - це нормативно упорядкована та структурована сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених місцевих, апеляційних, спеціалізованих судів та Верховного Суду України, що будується на засадах територіальності й спеціалізації і забезпечує здійснення правосуддя в Україні.

Для системи судів загальної юрисдикції, що представлена місцевими судами, апеляційними судами, Апеляційним судом України, вищими спеціалізованими судами і Верховним Судом України, властиві такі ознаки, як: регулювання діяльності системи судів загальної юрисдикції виключно Конституцією та законами України; заборона делегувати функції системи судів загальної юрисдикції іншим органам державної влади та місцевого самоврядування; організаційно-правова єдність системи судів загальної юрисдикції; застосування принципів територіальності та спеціалізації до системи судів загальної юрисдикції; динамічність системи судів загальної юрисдикції, що зумовлює її постійний розвиток і вдосконалення тощо.

Система судів загальної юрисдикції перебуває в постійному розвитку. Одні її елементи втрачають своє значення, разом із тим, з'являються інші, нові елементи цієї системи. Наприклад, на сьогодні актуальним завданням судово-правової реформи є формування ефективної системи адміністративних судів, яких до 2005 р. В Україні не існувало.

Функції та повноваження судів загальної юрисдикції

Функції судової влади - це напрями і види діяльності судів у межах і порядку, передбачених Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами України.

Основними функціями судової влади в Україні є здійснення правосуддя - цивільного, господарського, адміністративного і кримінального. На важливість цих функцій вказує і назва відповідного розділу Конституції України - «Правосуддя». Тобто судова влада, перш за все, асоціюється з правосуддям, що відображує сутність і зміст судової влади та призначення судів у суспільстві і державі.

Отже, функції судів загальної юрисдикції - це основні напрями та види діяльності судів загальної юрисдикції з метою розгляду й вирішення справ у сфері цивільного, господарського, адміністративного та кримінального правосуддя, що здійснюється виключно судами на підставах, у межах та порядку, які передбачені Конституцією України та законами.

Цим функціям властиві загальні та спеціальні ознаки (дієвий характер; вираження в них сутності та змісту судової влади в цілому; системний характер; нормативна визначеність цих функцій і форм їх здійснення; наявність системи гарантій реалізації тощо).

Багатоманітність функцій судів загальної юрисдикції не виключає можливості їх класифікації за такими критеріями, як: суб'єкти, об'єкти, способи, форма, час, територія здійснення судочинства тощо.

Функції судів загальної юрисдикції можна класифікувати відповідно до таких критеріїв, як:

1)                 За суб'єктами здійснення правосуддя: функції Верховного Суду України, функції вищих спеціалізованих судів, функції Апеляційного суду України та апеляційних судів, функції місцевих судів;

2)                 За об'єктами правосуддя: функція цивільного правосуддя, функція господарського правосуддя, функція адміністративного правосуддя, функція кримінального правосуддя;

3)                 За способами правосуддя: правозастосовча функція, нормотворча функція, правозахисна функція, представницька функція та функції організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного та соціального забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

4)                 За формою здійснення судочинства: функція кримінального судочинства, функція цивільного судочинства, функція спеціалізованого судочинства;

5)                 За терміном (часом) здійснення функцій: постійні, тимчасові;

6)                 За територією здійснення функції: загальнодержавні та місцеві функції

Тощо.

У своїй сукупності ці функції утворюють систему функцій судів загальної юрисдикції, що має комплексний системний характер.

З метою оптимізації діяльності судів загальної юрисдикції в Україні сформувалася і діє система забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції. Це

Структурована сукупність нормативно визначених органів судової влади (кваліфікаційні комісії суддів та Вища кваліфікаційна комісія суддів України; Вища рада юстиції; суддівське самоврядування) та інших органів державної влади (Державна судова адміністрація України, Державна виконавча служба і Державний департамент України з питань виконання покарань, Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Президент України, Верховна Рада України та інші) й органів місцевого самоврядування, що здійснюють позасудову діяльність у сфері організаційного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного, інформаційно-аналітичного й іншого забезпечення функціонування судів загальної юрисдикції.

Реалізація функцій судів загальної юрисдикції здійснюється через нормативно визначені повноваження цих судів, тобто сукупність прав і обов'язків судів загальної юрисдикції, закріплених за ними Конституцією та законами України.

Зокрема, Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Визначає повноваження місцевих судів, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України (ст.ст. 22, 26, 39, 47 Закону).

Так, місцеві суди розглядають в якості першої інстанції кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.

Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юстиції), крім справ адміністративної юстиції у сфері військового управління, що розглядаються військовими судами.

Апеляційні суди розглядають справи в апеляційному порядку згідно із процесуальним законом; розглядають по першій інстанції справи визначені законом (крім апеляційних господарських судів); ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику; надають методичну допомогу у застосуванні законодавства місцевим судам та здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

Вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші судові справи у випадках, визначених процесуальним законом; ведуть та аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику; надають методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції України та законів у національній судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу; дають спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції та виконують інші функції, передбачені чинним законодавством.

Верховний Суд України здійснює такі повноваження:

1)                 Розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним за коном; переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному по рядку; у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з винятковими обставинами;

2)                 Дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; у разі необхідності визнає

Нечинним роз'яснення Пленуму вищого спеціалізованого суду, зазначені в п.1 ч. 2 ст. 44 цього Закону;

3)                 Дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

4)                 Звертається до Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів;

5)                 Веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування законодавства;

6)                 У межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

7)                                         Здійснює інші повноваження, передбачені законом.

2. Основні засади судочинства в Україні

Основні засади судочинства в Україні - це сукупність принципів, що нормативно визначають суть і зміст судочинства в цілому та встановлюють особливості здійснення цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства в Україні.

У найбільш загальному вигляді систему принципів здійснення судочинства визначає ст. 129 Конституції України. Основними засадами судочинства в Україні за Конституцією є:

1)   Законність;

2)    Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3)    Забезпечення доведеності вини;

4)    Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх до казів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5)    Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6)    Забезпечення обвинуваченому права на захист;

7)    Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8)    Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9)    Обов'язковість рішень суду.

Конституційні принципи судочинства знаходять свій розвиток і деталізацію в ст.ст. 5-17 Закону України «Про судоустрій України» та інших законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

Усі принципи судочинства України умовно можна поділити на три групи:

1)                Загальні конституційні принципи правосуддя;

2)                 Спеціальні міжгалузеві принципи, що визначають загальні засади судоустрою і правового статусу суддів судів загальної юрисдикції;

3)                 Галузеві принципи цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Перша група принципів (загальних) визначає загальні засади здійснення правосуддя в Україні та реалізації права людини і громадянина на судовий захист своїх прав, свобод і законних інтересів.

Первинним принципом національного судочинства є принцип законності судочинства, зміст якого передбачає неухильне дотримання судами загальної юрисдикції Конституції та законів України при здійсненні ними цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства.

Одним з основних принципів судочинства в Україні є принцип здійснення правосуддя виключно судами, що забороняє делегувати функції судів, а також їх привласнення іншими органами чи посадовими особами. До того ж, ч. 5 ст. 125 Конституції України забороняє створення надзвичайних та особливих судів.

Важливим принципом судочинства, що розвиває положення ст.ст. 5 і 38 Конституції України про народний суверенітет і право громадян України на участь в управлінні державними справами, є принцип безпосередньої участі народу в здійсненні правосуддя. Цей принцип реалізується шляхом участі народних засідателів і присяжних в діяльності судів загальної юрисдикції.

Одним із основних принципів судочинства в Україні є принцип гарантованості права на судовий захист. Він належить до загальних принципів конституційного права. Так, ст. 8

Конституції України декларує: «Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується», а ст. 55 Основного Закону гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон про судоустрій деталізує цей принцип і гарантує захист прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними (ст. 6).

Ще одним фундаментальним принципом вітчизняного судочинства є принцип рівності перед законом і судом, який передбачає рівність перед зазначеними інстанціями всіх учасників судового процесу незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Зазначений принцип є похідним від загального конституційного принципу рівності громадян перед законом і рівності їх конституційних прав і свобод (ст. 24 Конституції України).

Похідними від загальних принципів конституційного права є й такі принципи національного судочинства, як принцип правової допомоги при вирішенні справ у судах і принцип гласності.

Зокрема, принцип правової допомоги при вирішенні справ у судах гарантує надання допомоги при вирішенні справ у судах України. З цією метою в Україні діє адвокатура, правовий статус якої врегульовано Законом України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. Закон України «Про судоустрій України» в ст. 8 закріплює право кожного користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи у суді. Це право сприяє кваліфікованому захисту інтересів учасників судового процесу.

Принцип гласності судочинства передбачає, що розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом (закриті судові засідання). Реалізація цього принципу також передбачає проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, теле-, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законодавством України.

Принцип обов'язковості судових рішень передбачає, що рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається чинним процесуальним законодавством. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність - кримінальну, адміністративну, цивільну і дисциплінарну.

Друга група принципів (спеціальних міжгалузевих) судочинства стосується засад вітчизняного судоустрою і судочинства та правового статусу суддів судів загальної юрисдикції.

Фундаментальним міжгалузевим принципом судочинства в Україні є принцип самостійності судів і незалежності суддів. Цей принцип передбачає, що суди загальної юрисдикції в Україні є самостійними, а судді при здійсненні правосуддя - незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону. Гарантії самостійності судів і незалежності суддів, згідно зі ст. 14 Закону України «Про судоустрій України», забезпечуються: особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів; незмінюваністю суддів та їх недоторканістю; порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді; особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів; належним матеріальним і соціальним забезпеченням суддів; функціонуванням органів суддівського самоврядування; визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

В основу правового статусу судів загальної юрисдикції, поряд з принципом самостійності, покладено принцип територіальності і спеціалізації судів, що є основою формування їх системи.

Зокрема, принцип територіальності означає, що при утворенні Президентом України судів загальної юрисдикції враховується місцезнаходження і статус утворюваного суду. Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою тощо.

Принцип спеціалізації судів передбачає, що, відповідно до Конституції України, в системі судів загальної юрисдикції утворюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій (господарські, адміністративні та ін.), а в судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

До принципів судоустрою також відноситься принцип гарантованості суддівського самоврядування. Зміст суддівського самоврядування визначається його нормативно закріпленими завданнями: а) забезпечення організаційної єдності функціонування органів судової влади; б) зміцнення незалежності судів і суддів, захист від втручання в їхню діяльність; в) участь у визначенні потреб кадрового, фінансового, матеріально- технічного та іншого забезпечення судів та контроль за дотриманням встановлених нормативів вказаного забезпечення; г) погодження призначення суддів на посади в судах загальної юрисдикції і обрання до кваліфікаційних комісій суддів; заохочення суддів і працівників апарату судів; д) здійснення контролю за організацією діяльності судів та інших структур у системі судової влади.

Суддя суду загальної юрисдикції - це призначена чи обрана посадова особа органу судової влади, яка одноособово чи колегіально здійснює правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства на оплачуваній основі.

Правовий статус судді судів загальної юрисдикції включає правосуб'єктність судді, його права та обов'язки, функції, відповідальність, гарантії діяльності.

Правовий статус суддів ґрунтується на принципах незалежності, недоторканості, незмінюваності суддів, їх соціального і правового захисту.

Зокрема, судді судів загальної юрисдикції є незалежними від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підпорядковуються лише закону; їх недоторканість гарантується Конституцією та Законом України «Про статус суддів» та іншими правовими актами; професійні судді обіймають посади безстроково і перебувають на посаді до досягнення 65 років; соціальний і правовий захист суддів гарантується Конституцією та Законом «Про статус суддів» тощо.

До міжгалузевих принципів судочинства також відносяться загальні принципи процедури судочинства, що є дієвими для всіх без винятку видів галузевої юрисдикції. Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одним із основоположних принципів судочинства в усіх сферах судових юрисдикцій. Для змагального типу судового процесу властиве

Розмежування процесуальних функцій сторін та незалежного від інтересів цих сторін суду, наявність протилежних сторін судового процесу та участь сторін у дослідженні доказів.

Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду є

Одним з елементів правового захисту учасників судового процесу. Цей принцип забезпечується інстанційною побудовою судової системи судів загальної юрисдикції України, яка передбачає повне чи часткове оскарження рішень суду першої інстанції, що не набрали (апеляція) або набрали (касація) законної сили у вищестоящих судах. При цьому, суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права, а суд касаційної інстанції - виключно права.

Принцип здійснення судового провадження державною мовою, закріплений у ст. 10 Закону про судоустрій України розвиває положення ст. 10 Конституції України про забезпечення державою всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного і державного життя на всій території України.

Утім, Закон дозволяє особам, які не володіють державною мовою (наприклад, іноземці та особи без громадянства, біженці) користуватися рідною мовою і використовувати послуги перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених законом, також дозволяється застосовувати в судовому процесі інші, окрім державної, мови - російську, мови національних меншин України та іноземні мови.

Третю групу принципів становлять галузеві принципи судочинства, тобто загальні засади судочинства, властиві тільки окремим видам судочинства, або найбільш повно виявляються в галузевій юрисдикції. Для кожного виду судочинства (цивільного, господарського, адміністративного та кримінального) характерні свої системи принципів, що закріплюються в Конституції, законах України і, зокрема, відповідних процесуальних кодексах: Цивільному процесуальному кодексі (набрав чинність 1 вересня 2005 р.), Господарському процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства України, Кримінально-процесуальному кодексі України.

При цьому, в Конституції України визначаються, в першу чергу, принципи кримінального судочинства, що є логічним з огляду на суспільну небезпечність злочинів і важливість здійснення справедливого, неупередженого і професійного судочинства у цій сфері юрисдикції.

У ст. 129 Конституції України закріплюється принцип забезпечення доведеності вини (принцип презумпції невинуватості), що захищає права і законні інтереси суб'єктів кримінального процесу, обумовлює зміст підсумкових рішень суду. Зміст цього принципу полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути підданою кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Доведення вини особи у суді покладається на прокурора, що логічно обумовлює інший важливий конституційний принцип кримінального судочинства - принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.

Цей принцип визначає напрямки діяльності прокурора як представника держави через свої публічно-правові обов'язки та його роль у судовому процесі. Ця функція є розвитком кримінального переслідування, яке здійснюється прокурором на досудовому розслідуванні. Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором впливає на побудову всіх судових стадій кримінального процесу і є специфічним продовженням загальногалузевого принципу змагальності судового процесу.

Спеціальні принципи цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства закріплюються у відповідних процесуальних галузевих кодексах.

3. Конституційно-правовий статус прокуратури України

Поняття прокуратури України

Термін «прокуратура» (від лат. Ргосиго - піклуюсь, керую) означає державний орган, що здійснює нагляд за точним виконанням законів, законності і викликає до суду правопорушника.

У ряді країн прокуратура функціонує в системі органів виконавчої (Данія, Єгипет, Італія) та судової влади (Грузія, Литва та ін.) І навіть існує у вигляді органу, що підзвітний і підконтрольний вищим колегіальним державно-партійним органам (Китай, Куба, Північна Корея), або ж взагалі відсутня (Ватикан, Катар, Кувейт). Утім, у переважній більшості країн світу, як і в Україні, прокуратура не відноситься до законодавчої, виконавчої чи судової влади. У науковій та навчальній літератур

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292