Комп'ютерні системи штучного інтелекту

2.4. Маніпулювання знаннями 2.4.1. Основні процедури маніпулювання знаннями

Поповнення v узагальнення

Класифікація

Вилучення

Експерт....................................       ^ отримання

Структуризація                                                                            ^"вихід

 

Існують наступні процедури маніпулювання знаннями:

1)     Отримання і запис нових знань;

2)     Вивід нових знань і закономірностей;

3)     Узагальнення і класифікація знань; перевірка даних і знань на повноту і непротиріччя.

2.4.2. Структуризація знань

У результаті вилучення знань у експерту створюється поле знань. Воно представляє собою опис основних взаємозв'язків між поняттями по. Як правило, ці знання не повні і не точні. Інформація про по збирається шляхом опитування і інших методів у експертів, вона майже завжди представляє собою конгломерат відомостей, які носять не зв'язний і відірваний характер. Поле знань - це перший крок до формалізації і представляє собою модель знань про по на мові експерта. Поле знань необхідно формалізувати і представити у вигляді зручному для реалізації бази знань. Методику структурування поля знань можна представити у вигляді наступної сукупності дій:

1)                        Визначення вхідних і вихідних даних по. Структура вхідних і вихідних даних суттєво впливає на форму і зміст поля знань.

2)                         Складання словника термінів. На основі текстового аналізу результатів всіх протоколів і сеансів виписуються всі вагомі слова, які позначають поняття, явища, процеси, предмети, дії, признаки і т.д. , при цьому потрібно розібратися у значенні термінів.

3)                        Виявлення об'єктів і понять. Проводиться просівання словника термінів і вибір вагомих для прийняття рішень понять і їх ознак. В ідеалі на цьому кроці утворюється повний набір термінів для по.

4)                        Виявлення зв'язків між поняттями.

5)                         Виявлення метапонять і деталізація понять. Зв'язки, що отриманні на попередньому етапі, дозволяють інженеру по знаннях:

А) структурувати поняття;

Б)        виявляти понять більш високого рівня;

В)        деталізувати поняття на більш низькому рівні.

6)                             Побудова піраміди знань. Це ієрархічна структура, яка описує відношення між всіма поняттями по.

7)                         Визначення відношень між поняттями як у середині одного рівня так і між окремими рівнями.

8)                            Визначення стратегії прийняття рішення. Це полягає у виявленні ланцюжків роздумів, які зв'язують сформульовані раніше поняття і відношення в динамічну систему поля знань.

На третьому кроці можна використати такі методи як узагальнення і класифікація. На четвертому зазвичай використовуються формальні і неформальні методи виявлення зв'язків. Неформальні - це методи, які придумує інженер по знаннях. Формальні методи включають суб'єктивне шкалювання (оцінка подібності знань за допомогою різних шкал) і за допомогою визначення семантичної близькості.

2.4.3. Узагальнення і класифікація знань

Узагальнення - процес отримання знань, який пояснює наявні факти і спроможний пояснювати, класифікувати і або пояснювати нові. Моделі узагальнення включають класифікації, формування понять, розпізнавання образів, виявлення закономірностей і т.д. І визначаються:

1)     Цілями узагальнення;

2)      Способами представлення знань;

3)     Загальними характеристиками фактів;

4)     Критеріями оцінки гіпотез.

3) узагальнення структури відношень.

Існує 3 типи узагальнення знань в бз: 1) по іменах:

2.4.4. Поповнення знань.

Проблема поповнення знань виникла при рішенні задач розуміння природньої мови, навчання, пошуку відповідей на запитання до бз, аналізу сцен і т.д. При описанні ситуації людина зазвичай не старається повідомити всі деталі, що відносяться до цієї ситуації. Однак більшість упущених деталей необхідні для повного розуміння ситуації. У зв'язку з цим вимагається механізм відновлення пропущених знань. На практиці використовуються наступні методи накопичення знань:

            Здорового глузду;

             Сценаріїв;

             Псевдофізичної логіки.

2.4.5. Повнота і не протиріччя знань.

Повнота - для множини формул з заданими властивостями початкова система аксіом і правил виводу повинна забезпечити вивід всіх формул, що входять в цю множину.

Не протиріччя - для множини формул з заданими властивостями початкова система аксіом і правил виводу не повинна давати можливість виводити формули, що не належать заданій множині з вибраними властивостями.

Описуючи деяку по інженер повинен інтересуватися тим, наскільки повно і не протирічно він описав твердження, що його інтересують про по. Трудність цього полягає в тому, що знання в деякій по як правило не формалізовані і ті властивості, яким повинні задовольняти формули, які виведені в даній системі. На практиці вводячи ту чи іншу систему аксіом і правил, інженер покладається лише на свідчення експертів і власну інтуїцію. Непряме підтвердження того, що система повна чи близька до повної можна отримати тільки при її робото здатності.

2.4.6. Приклади ес

Ес internist.

Ця система служить для діагностики захворювань розроблена в 1974 році ленінградським державним університетом.

Система internist спочатку ідентифікує набір захворювань, які характеризуються деякими чи всіма симптомами, що є у пацієнта. Після цього вона старається знайти в цьому наборі одне захворювання, яке найкращим чином пояснює ряд виявлених симптомів. Потім здійснюється пошук набору захворювань, яким відповідають симптоми, що залишилися і процес повторяється до тих пір, поки не залишиться ні одного не поясненого симптому. Знання про захворювання представляються у вигляді ієрархічної

Структури, у вигляді дерева захворювань. Вони зв'язані відношенням - різновидність.

 

Захворювання

Інфікційне запалення печінки

Метастази

На клітковому рівні

Цироз "прободение" печінки

Вірусний гепатит

 

Всі захворювання співвідносяться з їх симптомами через 2 додаткових відношення:

1)                        Міцність кожного із цих відношень представляється числом, яке можна інтерпретувати як ймовірність. Воно визначає зв'язок між симптомом і захворюваннями , для яких даний симптом характерний. Міцність кожного такого асоціативного зв'язку виражається числом, яке лежить в діапазоні від 0 до 5. Воно означає міцність виклику захворювання, 0 вказує на те, що зробити яке-небудь заключення про міцність виклику неможливо, а 5 означає, що існуючий симптом означає дану хворобу.

2)                         Міцність направлена від захворювання до списку його симптомів, при цьому міцність цього відношення оцінюється через частоту, з якою у даної хвороби появляється симптом, що розглядається. Ця оцінка виражається числом від 1 до 5. Крім цього кожному симптому ставиться у відповідність дві характеристики:

А)         клас - який характеризує міру вартості перевірки правильності симптому, як в змісті ризику для пацієнта, так і у фінансових затратах;

Б)          значимість - характеризує наскільки важлива наявність деякого симптому для визначення діагнозу конкретного захворювання.

Обидві характеристики служать для управління процесом обробки знань. Характеристика - клас допомагає при виборі питань, найменш вартісні питання система створює першими. Характеристика - значимість дозволяє встановлювати пріоритет, у відповідності з якою повинно проводитися пояснення симптомів. Приклад відношення наступний:

В4

Функціон. Збільшення недостат.           Печінки

П3

Зловжив. Алкоголем

} рюван- ня

Підвищення температури

1

Вір усний гепатит

} відношення } симптоми

 

Б^ -► викликає                n={0, б}

Пу -► показує                  у={і, б}

На початковій стадії відношення між симптомами і захворюваннями вводяться в систему. Вони зв'язуються з відношеннями показує і викликає.

Стратегія діагностування наступна:

На першій фазі в систему вводиться початковий набір симптомів, які виявленні у конкретного пацієнта. Він включає як позитивні так і негативні показники. Кожний введений позитивний симптом викликає ті вузли дерева захворювання, які мають з ним зв'язки, але і вузли більш високого рівня (вони використовуються для пояснень). В результаті вводу вхідних симптомів породжується модель захворювання для кожного викликаного вузла. Модель захворювання породжується шляхом додання для кожного вузла захворювання чотирьох переліків наступних даних:

1: симптомів, що спостерігаються, які мають відношення до даного захворювання;

2: симптоми, які повинні були б спостерігатися, як би діагноз був вірний але зареєстровані не були;

3: симптоми, які відносяться до захворювання незалежні у пацієнтів.

Спочатку система робить підрахунок балів для кожної з моделей захворювання. З плюсом враховуються симптоми, які пояснюють це захворювання, з мінусом - те, що не зв'язане з ним. Потім формуються завдання на постановку першого діагнозу за допомогою моделей, які отримали найбільше число балів і які забезпечили пояснення для симптомів пацієнта. Такі моделі, що взяті разом пояснюють спостерігачеві вияви хвороби не більше, чим кожна з них окремо. Процес прийняття остаточного рішення залежить від числа альтернативних захворювань. Якщо число хвороб більше 4, то застосовується стратегія виключення. Вона забезпечує постановку питань з чітким вказанням одного із захворювань на основі характеристики значимості. Якщо симптом, який підходить відсутній, то таке захворювання виключається з розгляду. Якщо, хвороб 2, 3, 4, то застосовується стратегія дискримінації. При цьому задаються питання, що стосуються симптомів, що визначено вказують на

Одну із хвороб. При одному кандидаті хвороби задаються питання, для яких є більша ймовірність того, що відповіді на них можуть підтвердити дане захворювання. Кінець кінцем, якщо виявляється, що немає достатніх підстав для підтвердження якого-небудь конкретного захворювання, то ставиться діагноз загального характеру для класу захворювань. Як тільки за допомогою вище перерахованих процедур опитування буде отримана нова інформація всі викликані моделі захворювань переоцінюються і конструюється нова модель діагностування. Такий процес проходить ряд ітерацій до тих пір, поки одне із захворювань не буде підтверджене. В цій точці всі симптоми помічаються як пояснення і всі симптоми, які мають відношення до даних захворювань отримують надбавки значень міцності виклику. Наступна обробка пов'язана з намаганням пояснити множину із симптомів, які залишилися поки не будуть вирішені всі діагностичні задачі, які відносяться до даного пацієнта. В результаті цієї процедури дана система дозволить виявити у одного пацієнта кілька захворювань.

2.5. Спілкування

2.5.1. Проблеми спілкування.

Складність спілкування, незалежно від специфіки задач, які вирішуються зводиться до наступного:

1)                           Змінність. Специфікації на розробку систем спілкування змінюється під час розробки і експлуатації.

2)                            Неспівпадіння поглядів на світ. Представлення, які є у користувачів і системи у мові спілкування і по можуть не співпадати. Процес спілкування повинен передбачати пояснення змісту невідомих термінів, виявлення і усунення уявлень, які не співпадають, а також попередження помилкових тлумачень.

3)                            Зв'язаність спілкування. Процес спілкування не може бути обмежений обміном ізольованими парами питання-відповідь, так як в більшості випадків цього недостатньо.

4)                                 Неправильність висловлювань користувача. Вони можуть бути викликані тим, що:

А)          користувач зазвичай не в змозі врахувати всі обмеження системи спілкування, частини її можливостей і знань;

Б)          використання замовчувань характерних для природнього спілкування і тих, що допускають неоднозначне тлумачення висловлювань;

В)        відхилення спілкування від граматичних норм.

2.5.2. Рівні розуміння при спілкуванні.

Приймемо наступні позначення:

Т - текст на природній мові, який пропонується для вводу в систему;

Е - розширений текст, який включає умови його породження в деякому середовищі;

Р - розширений текст, що включає компоненти, який відноситься до суб'єкта, що породжує текст;

Тr - правила поповнення тексту, які спираються на його структуру;

Er - правила поповнення тексту, що спираються на знання про середовище;

Pr - правила поповнення тексту, які спираються на знання про комунікації і психології особистості;

А - відповідь, яку формує інтелектуальна система;

К - знання, які зберігаються в базі знань;

F - факти, які зберігаються в базі фактів;

Frk - правила породження знань із фактів;

Км - метафоричні знання;

Krm - правила породження знань в метафоричного рівня.

Джерело тексту

Рисунок 2.13. Схема взаємодії експерта та іс.

Припустимо, що на вхід системи поступає текст в е {^ e, p}. Будемо вважати, що система розуміє текст в, якщо вона дає відповіді, які правильні з точки зору людини, що відносяться до того про що говориться в тексті. Під людиною розуміється конкретна людина-експерт, якій доручено оцінити можливості системи на розуміння. Із множини інтелектуальних системах можна виділити 5 рівнів розуміння і 2 рівня метарозуміння:

I                        Рівень: характеризується схемюю т а, яка показує, що відповіді на питання система формує тільки на основі прямого змісту, введеного із тексту т.

Приклад:

У 8 годин ранку після сніданку, петро пішов в інститут. В 2 години він вернувся додому. Після обіду він пішов гуляти. На першому рівні розуміння система повинна видавати правильні відповіді на питання типу: коли петро пішов в інститут? Що зробив петро після обіду? Система на цьому рівні повинна мати структуру, що на малюнку.

II                       Рівень: він характеризується такою схемою (^ tr) a. На цьому рівні добавляються засоби логічного виводу, що основані на інформації, яка міститься в тексті. Це різновидність логіки тексту (часові, просторові і т.д.), які спроможні породити інформацію, яка явно відсутня в тексті. На цьому рівні можливі відповіді на наступні питання: що було раніше, петро ходив в інститут чи його обід?

III                       Рівень характеризується схемою (^ tr, er)                  a. До засобів ііі рівня додаються правила поповнення тексту знаннями системи про середовище. Ці знання в системі носять логічний характер і фіксуються у вигляді сценарію. На цьому рівні можливі відповіді на питання: де був петро в 10 годин ранку? Звідки петро вернувся в 2 години дня? І т.д.

^ рівень характеризується схемою tr, er)                               a. Замість тексту т в

Приведемо схему взаємодії людини та інтелектуальної системи (рисунок 2.13).

Системі використовується розширений текст, який породжується тільки при наявності 2-х каналів отримання інформації. По одному каналу передається текст т, по другому - додаткова інформація, яка відсутня в тексті т. При

Людській комунікації роль іі каналу відіграє зір. Зоровий канал комунікації дозволяє фіксувати стан середовища і вводити в текст інформацію, що спостерігається. Система стає здатною до розуміння текстів, в які введені слова, що прямо виникають у ситуації, в якій породжується текст.

V рівень характеризується схемою tr, er)                                a. На цьому рівні

Для відповіді система, крім тексту, використовує інформацію про конкретний суб'єкт і інформацію, що відноситься до комунікації. На цьому рівні використовується теорія мовних актів або комунікацій. Така фраза означає не тільки деякі явища дійсності, але і об'єднує в себе 3 дії:

1)                       Локація - це обговорення, як таке, тобто це дія, яку співрозмовник сказав щоб висловлити свою думку;

2)                          Іллокація - це вираження з допомогою висловлення питання, наказу, просьби чи твердження;

3)                         Переокуція - це дія, якою співрозмовник старається здійснити вплив на того, хто слухає (вговорити, вразити і т.д.).

I                        Метарівень: (р, frk) ^ на цьому рівні проходить зміна вмістимого бази знань. Вона поповнюється фактами, які відомі системі і містяться в тих текстах, які введені в систему.

II                       Метарівень: krm) km. На цьому рівні проходить породження метафоричних знань на основі спеціальних процедур (вивід по аналогії, асоціації, узагальнення і т.д.).

2.5.3.                         Рівні розуміння тексту на природній мові.

Система розуміє текст, якщо вона може:

1)                           Відповідати на всі прямі питання по цьому тексту і поповнювати інформацію, що міститься в тексті тими знаннями про дійсність, які зберігаються в базі знань.

2)                          Представляти ту множину ситуацій про реальний світ, які могли б відповідати введеному в неї тексту. Розуміння тексту на природній мові включає 3 рівні інтерпретації:

•      Синтаксичний;

•      Семантичний;

•      Прагматичний.

Синтаксичний заключається в граматичній розборці речень. Семантика пов'язана з виводом значень різних синтаксичних складових. Прагматика старається співставити окремі речення одне з одним і з безпосереднім контекстом в дійсності.

2.5.4.                         Синтез зв'язних текстів.

Задача синтезу полягає в тому, щоб деякий початковий зміст, що зберігається в пам'яті еом в закодованому вигляді, передати у вигляді взаємозв'язаного ланцюжка речень на природній мові. Трудність цієї задачі заключається в тому, що текст є складним утворенням, в якому невідомим

Способом переплітаються логічні, синтаксичні, семантичні, морфологічні і інші правила. Серед цих правил існують як строго визначенні, залежні від початкового замислу так і випадкові, внесенні в алгоритм породження індивідуальними особливостями автора тексту і т.д. Синтез тексту складається із трьох етапів:

1)     Визначення вмістимого тексту і послідовності розкрутки його в часі.

2)      Запис майбутнього тексту на внутрішній мові системи.

3)     Переклад тексту на природню мову. Складання множини тексту передбачає адресата.

Автор тексту старається врахувати можливості розуміння його читачами. Це відбивається перш за все на загальній організації тексту, закономірності якого досліджує теорія "дискурсу". Більш локальною є теорія фокуса уважності, яка досліджує умови, підключаючи уважність адресата з одного об'єкта на інший, і прийоми автора тексту для управління уважністю адресата. Способи співставлення одиниць мови з поняттями і об'єктами дійсності вивчає теорія референції.

2.6.природньомовні системи (пм-системи).

 

Ведення діалогу

1

2.6.1. Узагальнена схема пм-системи.

Узагальнена схема пм-системи представлена на рисунку 2.14.

Діалоговий компонент

Формування і обробка перехвату ініціативи

X

Компонент розуміння висловлювань

Компонент генерації висловлювань

 

Аналіз висловлювань

Інтерпретація висловлювань

Генерація змісту висловлювань

Синтез висловлювань

 

Рисунок 2.14. Узагальнена схема пм-системи.

2.6.2. Діалогова компонента

Ведення діалогу виконується по одній із двох схем:

1)      Діалог веде користувач;

2)       Діалог веде система.

Діалог можна розглядати на 3-х рівнях:

1)              Загальна структура або глобальний рівень. Характеризує тип діалогу і клас задач, що рішаються;

2)       Тематична структура. Відбиває структуру конкретної задачі.

3)              Структура кроку діалогу. Визначає взаємодію учасників в елементарному кроці діалогу.

На глобальному рівні дії системи задаються у вигляді послідовності етапів, що визначаються класом задач, які вирішуються. Для прикладу в ес глобальна структура включає:

1)      Інструктаж;

2)       Визначення задачі;

3)       Рішення задачі;

4)       Пояснення в ході рішення задачі;

5)       Видача результатів рішення задачі і їх оцінка;

6) пояснення після рішення задачі.

Тематичну структуру діалогу можна представити у вигляді сценарію, в рамках якого визначається:

1)        Структура задачі, що рішається в процесі спілкування (розбиття задачі на підзадачі);

2)      Розподілення підзадач між учасниками спілкування;

3)      Мовні засоби, що використовуються при спілкуванні.

Існують наступні способи для опису тематичної структури діалогу:

1)     Готові сценарії, які не змінюються;

2)      Сценарії, які генеруються в процесі рішення задач;

3)      Сценарії, в яких деякі компоненти готові, а деякі генеруються.

Локальна структура кроку діалогу (який складається із дії і реакції) характеризуються наступними параметрами:

1)             Ініціатор і тип ініціювання (вид дій). Ініціатор - це користувач або система. Вид дії - це завдання, команда, просте питання, питання з фіксованою структурою відповіді, питання з вільною структурою відповіді і альтернативне питання.

2)              Спосіб впливу на реакцію (відповідь, діагностичні повідомлення, проста відповідь, довільна відповідь).

3)             Спосіб специфікації задачі (обмеженість простору вибору і однозначність визначення).

Дії учасників по перехвату ініціативи обмежені:

1)     Моментом перехвату;

2)      Способом перехвату;

3)      Цілями, які учасники можуть досліджувати перехвативши ініціативу.

Зазвичай перехват ініціативи дозволяється в ті моменти, коли активний учасник знаходиться в очікуванні реакції пасивного учасника. Способи перехвату ініціативи системи можуть бути наступні: прості і альтернативні питання. Перехват ініціативи зі сторони користувача - це використання спеціальних команд, що відомі системі.

2.6.3. Компонента розуміння висловлювань.

Цей компонент призначений для виділення смислу вхідного висловлювання і вираження цього смислу на внутрішній мові системи. Під смислом висловлювання розуміється вся та інформація, яку користувач хотів передати системі.

Внутрішнє представлення смислу повинно містити наступну інформацію:

             Дійсності по, залучені в зону розгляду;

              Властивості і відношення, що приписані цим дійсностям;

              Комунікативні намагання співрозмовника.

Задача розуміння висловлювань ділиться на 2 етапи: аналіз і інтерпретація. На етапі аналізу виділяються описи дійсностей і відношень між ними.

Задача аналізу включає аналіз слів, речень і тексту. Аналіз слів зводиться до морфологічного аналізу і відшукуванню і виправленню орфографічних помилок. Аналіз речень зводиться до синтаксичного і семантичного аналізу. Аналіз тексту заключається у визначені зв'язності між реченнями і окремими його елементами.

На етапі інтерпретації вирішуються наступні задачі:

1)     Інтерпретація висловлювань в контексті діалогу;

2)      Інтерпретація на ланцюжку учасників спілкування.

2.6.4. Компонента генерації висловлювань.

Цей компонент вирішує наступні задачі:

1)                               Генерація змісту, тобто визначення смислу і типу вихідного висловлювання у внутрішньому представленні;

2)                         Синтез висловлювання, тобто перетворення смислу у висловлювання на природній мові.

Перша задача є складною і мало вивченою. Тип висловлювання залежить від стану системи і результатів, що отриманні попереднім компонентом. В рамках першої задачі виконуються наступні дії:

1)     Визначення інформації, яка повинна бути повідомлена користувачу;

2)      Визначення рівня загальності інформації, що включена в висловлювання;

3)                Виділення із множини аспектів, що описують дійсності, аспектів, які інтересують і зрозумілі користувачу;

4)             Розбиття повідомленої інформації на частини, що відповідають майбутнім додаткам і встановлення послідовності цих частин.

Друга задача складається із синтезу виразу, що відповідає внутрішньому представленню вихідного висловлювання. Дана задача поділяється на етапи семантичного, синтаксичного і морфологічного синтезу. Складність цієї задачі визначається потребами до природності і виразності вихідних висловлювань. Найбільш простим методом генерації висловлювань є метод, який оснований на використанні заготовок, що містять текст на природній мові і змінні, замість яких підставляються конкретні дані.

2.6.5. Основні класи пм-систем.

Можна виділити наступні:

1)     Інтелектуальні питально-відповідні системи;

2)      Системи спілкування з базами знань;

3)      Діалогові системи розв'язку задач;

4)      Системи обробки зв'язних текстів.

2.6.6. Інтелектуальні питально-відповідні системи.

Приведемо структуру питально-відповідної системи (рисунок 2.15).

Запит                                                                                       відповідь

Рисунок 2.15. Структура інтелектуальної питально-відповідної системи організація таких систем має такі особливості:

1)                       Інформаційна необхідність користувачів обмежена конкретною по;

2)                            Представлення користувача про мову спілкування повинні точно співпадати зі знаннями мови і по, що є в системі;

3)                        Жорстка структура діалогу;

4)                       Можна задавати тільки ті запити, які система може однозначно зрозуміти і правильно їх опрацювати.

2.6.7. Системи спілкування з бд.

Структура інтелектуальної системи спілкування бд приведена на рисунку 2.16

Рисунок 2.16. Структура інтелектуальної системи спілкування

Системи даного класу призначенні для забезпечення інтерфейсу між непідготовленими користувачами і бд. Вони повинні забезпечувати процес отримання інформації, що зберігається в бд по запитах, які сформульовані на природній мові. В тих системах активну роль грає користувач. Діалог в таких системах ведеться у вигляді зв'язного спілкування. Приклад:

Питання: скільки співробітників інституту мають вчену ступінь? Відповідь: 120.

•                                           Перерахуйте їх імена.

•                                           Микола, василь, ...

•                                            Хто із них закінчив львівський національний університет?

•                                           Василь, ...

Відповіді на питання ведуться з врахуванням попередніх питань і відповідей. Мова спілкування є підмножиною природньої мови і обмежена по, що відображена в бд.

2.7. Системи комп'ютерного перекладу (кп).

2.7.1.                       Призначення кп.

Основні сфери застосування кп:

•      В галузевих службах інформації, при наявності великого масиву інформації або постійного потоку іншомовних джерел;

•      У великих міжнародних організаціях, що мають справу з іншомовними масивами документів;

•      У службах, що здійснюють переклад технічної документації, яка супроводжує продукцію, що експортується;

•       Для синхронізаційних перекладів декого постійного потоку однократних повідомлень.

2.7.2.                        Історія розвитку систем кп.

1)     40-60рр.

Характеризуються розробкою систем кп. Ці системи основані на послівному перекладі. В таких системах використовується мінімум перетворень. Початковий текст поступово перетворюється в текст на вихідній мові шляхом заміни всіх його елементів знайдених в словнику на перекладні еквіваленти. Ніяка мовна модель не потрібна, крім перекладних відповідностей. Враховується лише локальний контекст, який дозволяє збирати деякі складні переклади. Характерні особливості таких систем: простота, велика швидкість, невисока адекватність.

2)      60-75рр.

Розробляються системи кп на основі різних синтаксичних теорій. Такі системи зазвичай складаються із наступних компонент:

•       Аналізатор (будує синтаксичну структуру тексту в категоріях вхідної мови, яка як правило є багатоваріантною);

•      Трансфер (забезпечує переклад або міжмовні операції);

•      Синтезатор (будує текст в категоріях вихідної мови).

3)     75-85рр.

Період екстенсивного розвитку систем машинного перекладу на основі семантичних структур. Появились непогані непромислові зразки. Основні особливості систем кп: інтерактивний інтерфейс, орієнтація на вузькі по.

4)     З 85р.

Різке зростання інтересу до систем кп. Появились багатомовні системи, при розробці систем на даному етапі використовуються досягненні в області ші (різноманітні семантичні теорії, ес, бз і т.д.).

Зацікавило?

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292