Капiтал i наймана праця

          Труд найманого робітника має двоїстий характер: він одночасно конкретний і абстрактний.

          Завдяки конкретному труду  створюється споживна вартість товару і зберігається, переноситься на готовий товар вартість спожитих засобів виробництва. Мова йде саме про збереження вартості, тому що засоби виробництва існували вже до наданого процесу праці, а цілеспрямований, корисний конкретний труд робітника, створюючи корисну річ, споживну вартість, переносить, зберігає цю стару вартість. Не підготовлена до цієї праці людина все б зіпсувала, не зберегла б старої вартості, тому що не здатна створити споживну вартість.

          Своїм абстрактним трудом, витрачаючи робочу силу в фізіологічному сенсі, робітник створив нову вартість (320 дол.). З цієї суми капіталісту будуть повернені витрати на купівлю робочої сили (160 дол.). Але було б неправильно вважати, що робітник переніс вартість робочої сили на готовий товар. Чому? Вартість робочої сили – вартість життєвих засобів. Життєві засоби в процесі виробництва не приймають участі, вони споживаються до початку праці і перетворюються у потенції, здатність робітника до праці. Тому вартість робочої сили не переноситься, а заново створюється еквівалент вартості робочої сили (вартість, що дорівнює вартості робочої сили).

          Отже, двоїстий характер труда найманого робітника проявляється в тому, що конкретний труд одночасно створює споживну вартість і зберігає вартість спожитих засобів виробництва, а абстрактний труд створює нову вартість, в тому числі, додаткову вартість, звідси двоїстий характер капіталістичного виробництва – це одночасно процес труда і процес збільшення вартості.

          Слід підкреслити, що вартість робочої сили і вартість, що була створена в процесі її споживання – зовсім різні величини. Капіталіст примушує робітника працювати довше того моменту, коли він створить еквівалент вартості робочої сили (це дозволяє зробити розвиток продуктивних сил, право тимчасового власника товару робоча сила).

          Додаткова вартість - це вартість, що створена понад еквівалента вартості робочої сили.

Таким чином, всі умови поставленої проблеми перетворення грошей в капітал виконані – закони товарного обміну виконані, тобто всі товари обмінювались на основі еквівалентності і в той же час отримана додаткова вартість. Це відбулось при посередництві сфери обігу, де була куплена робоча сила, і в той же час не в сфері обігу, тому що ця сфера лише підготовлює процес збільшення вартості, який відбувається в сфері виробництва.

3 питання. Постійний та змінний капітал. Норма і маса додаткової вартості.

Марксистська політекономія визначає  капітал як специфічне виробниче відношення, що полягає в експлуатації найманого труда капіталом, у привласненні капіталістом додаткової вартості.

Це виробниче відношення представлено у речах – в засобах виробництва, грошах. Але самі по собі ці речі, згідно марксистській політекономії, не є капітал. Вони перетворюються в капітал тільки при використанні в якості засобу експлуатації найманих робітників. Капітал – специфічне виробниче відношення, що притаманне тільки капіталістичному способу виробництва.

Сутність капіталу як виробничого відношення розкривається у вченні Маркса про постійний і змінний капітал.

В процесі виробництва завжди приймають участь 2 фактори: засоби виробництва (або речовий фактор) і робоча сила (особистий фактор).

Та частина капіталу, що перетворена в засоби виробництва, в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості, тому Маркс назвав її постійним капіталом ( С – лат. constant, постійний). Скільки вартості було представлено в засобах виробництва, стільки й збережено, завдяки конкретному труду найманого робітника.

Ту частину капіталу, яка перетворена в робочу силу і в процесі виробництва змінює свою вартість в тому сенсі, що відтворює еквівалент своєї власної вартості і понад цим створює додаткову вартість, Маркс назвав змінним капіталом ( V – variables – змінний; m – mehrwert – додаткова вартість).

                                       Стара вартість            Знов створена вартість

                                             ↓                                   ↓               ↓

         T (W)                =        C                 +       (      v       +       m    )

         ↑                                  ↑                                   ↑                 ↑

Вартість товару            Вартість спожитих      Еквівалент           Додаткова

                                      засобів виробництва    вартості                вартість

                                                                             робочої сили

Критерій розрізнення постійного та змінного капіталів: різна роль двох частин капіталу   в  утворенні вартості товару, в створенні додаткової вартості. Постійний капітал нової вартості не створює, тобто не створює додаткової вартості, це здійснює лише змінний капітал, точніше, абстрактний труд найманих робітників, що представляє змінний капітал  в процесі виробництва.

Оскільки додаткова вартість – плід не всього капіталу, а тільки змінного капіталу, остільки для вимірювання степеня експлуатації найманих робітників додаткову вартість слід зіставляти тільки зі змінним капіталом. 

Норма додаткової вартості виражає ступінь експлуатації найманих робітників:     

                m       x 100%

                   m′     =    v            

Еквівалент вартості робочої сили створюється протягом необхідного робочого часу , а додаткова вартість – протягом  додаткового робочого часу (не плутати з суспільно необхідним робочим часом, який розглядається в парі з індивідуальним робочим часом, і стосується проблеми величини вартості).

Необхідні і додаткові час, труд, продукт – категорії, характерні для різних способів виробництва, починаючи з розкладання первіснообщинного устрою. Вони відбивають різницю між тим, що необхідно для відтворення безпосереднього виробника матеріальних благ, і тим, що вироблено понад цього. Специфіка суспільного устрою виражається в тому як розподіляється необхідний продукт, хто привласнює додатковий продукт. Тільки при капіталізмі необхідний і додатковий продукти відбивають відношення купівлі-продажу робочої сили, експлуатації найманих робітників. Додаткова вартість – специфічна категорія капіталістичного устрою, специфічна форма додаткового продукту.

                               додатковий робочий час      x 100%

                   m′   =   необхідний робочий час            

Маса додаткової вартості представляє собою абсолютну величину додаткової вартості, що надходить капіталісту від експлуатації всіх працюючих на нього найманих робітників.

                                       m       x     V               m′   x  V

                  M          =      v                     =            100%

                                     v             ≠        V

змінний капітал, авансований        увесь змінний капітал

на купівлю 1 робочої сили

 4 питання. Два способи збільшення додаткового часу.

Перший спосіб збільшення додаткового часу пов’язаний з тривалістю робочого дня.

Робочий день – час доби, протягом якого робочий працює на підприємстві капіталіста. Робочий день складається з необхідного і додаткового робочого часу.

Додаткова вартість, що виробляється шляхом абсолютного збільшення робочого дня за межі необхідного робочого часу, називається абсолютною додатковою вартістю.

  4 год. НРЧ             4 год. ДРЧ  + 2 год.

|____________|____________|______|

  4 год. НРЧ             6 год. ДРЧ

          

             4    x 100%                                                        6    x 100%

m′1 =       4                = 100%;                    m′2 =          4                 = 150%

Є максимальні межі робочого дня: фізична і соціальна, пов’язані з необхідністю задовольняти фізичні і соціальні потреби найманих робітників. Співвідношення класових сил визначає тривалість робочого дня.

Підвищення інтенсивності праці понад суспільно нормальним рівнем означає виробництво абсолютної додаткової вартості, тому що це є скрите збільшення робочого дня. У наші часи у багатьох країнах  з розвинутою ринковою економікою законодавство встановило  8-годинний робочий день, тому збільшення абсолютної додаткової вартості відбувається за рахунок підвищення інтенсивності праці, наднормових робіт, приробітків після основної роботи.             В США використовується термін “moon lighting” – робота при місячному світлі. Середня тривалість приробітків – 13 годин на тиждень.

Другий спосіб збільшення виробництва додаткової вартості полягає в тому, що при незмінному робочому дні зменшується частка необхідного робочого часу і, відповідно, зростає частка додаткового робочого часу. Протягом НРЧ створюється еквівалент вартості робочої сили, тому, якщо знизиться вартість життєвих засобів, які входять до складу того, що споживають наймані робітники та їх родини, то це зменшить вартість робочої сили і скоротить НРЧ.

Додаткова вартість, що створюється при незмінному робочому дні за рахунок скорочення необхідного робочого часу  і відповідного збільшення додаткового робочого часу на основі зростання продуктивності праці в галузях, котрі виробляють життєві засоби для найманих робітників та їх родин, або в галузях, котрі виробляють засоби виробництва для цих галузей, називається відносною додатковою вартістю. 

          Робочий день 8 год.

4 год. НРЧ      4 год. ДРЧ

׀______׀______׀____________׀             

2 год.НРЧ   6 год. ДРЧ

             4    x 100%                                                        6    x 100%

m′1 =       4                = 100%;                    m′2 =          2             = 300%

Різновидом відносної додаткової вартості є надлишкова додаткова вартість.

Надлишкова додаткова вартість – додаткова вартість, що отримують окремі капіталісти в результаті зниження індивідуальної вартості їх товарів, у порівнянні з суспільною вартістю, на основі більш високої продуктивності праці на окремих підприємствах, у порівнянні з суспільно нормальним рівнем (новації у процесі виробництва – техніці, технології, організації виробництва, використання більш кваліфікованої робочої сили).

Робочий на підприємстві, де продуктивність праці вища за звичайну, швидше створює еквівалент вартості робочої сили і більшу частку робочого дня працює на капіталіста (в межах того ж робочого дня змінюється співвідношення між необхідним і додатковим робочим часом на користь останнього).

Надлишкова додаткова вартість – тимчасове явище, воно зникає як тільки новий метод виробництва або даний рівень кваліфікації робочої сили широко розповсюджуються, стають типовими.

Погоня за надлишковою додатковою вартістю – механізм удосконалення продуктивних сил при капіталізмі (новації впроваджуються спочатку на окремих підприємствах, потім – в галузі, врешті решт розвиваються продуктивні сили).

Закон додаткової вартості, що виражає основне виробниче відношення капіталізму – відношення експлуатації найманих робітників капіталістами, - Маркс розглядав в якості основного економічного закону капіталістичного способу виробництва. Це – закон руху, розвитку капіталістичного суспільства.

5 питання. Стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом.

Слід виділити такі стадії підвищення продуктивності праці капіталізмом: 1) проста капіталістична кооперація; 2) капіталістична мануфактура; 3) крупне машинне виробництво;   4) науково-технічна революція (НТР).

Перші 3 стадії були досліджені Марксом. Розглядаючи їх, він вводить поняття “формальне і реальне підпорядкування труда капіталу”.

Формальне підпорядкування труда капіталу відрізняється від реального по ступеню економічної залежності найманих робітників від капіталістів.

Підпорядкування труда капіталу для виробництва додаткової вартості на основі капіталістичної організації виробництва, капіталістичних виробничих відносин і використання ремісничих способів виробництва Маркс назвав формальним.

Формальне підпорядкування труда капіталу пов’язане зі зміною соціально-економічної форми виробництва, з утвердженням капіталістичних виробничих відносин, з відокремленням труда від власності на засоби виробництва і продажем робочої сили капіталісту. В технології, у виробничих силах ще не відбувається суттєвих змін – техніка і технологія виробництва на цьому етапі розвитку капіталізму ще ті, що успадковані від попереднього устрою.

Формальне підпорядкування труда капіталу характерні для простої капіталістичної кооперації і капіталістичної мануфактури.

Кооперацією Маркс назвав таку форму труда, при якій багато осіб планомірно і спільно приймають участь в одному і тому ж процесі труда або в різних, але пов’язаних між собою процесах труда.

Кооперативна форма труда була і до капіталізму, але тільки в цьому суспільстві вона стає переважною формою виробництва, причому такою, що базується на найманій праці, і має мету здобуття додаткової вартості.

Крупне виробництво, що основане на експлуатації спільного труда, надає ряд переваг, у порівнянні з трудом самостійних ремісників: 1) менш помітні індивідуальні відмінності в праці окремих робітників – відхилення в кращу і в гіршу сторони компенсують один одного і витрати труда відбудуться в межах суспільної норми; 2) досягається економія на засобах виробництва, що здешевлює товари певного підприємства (1 будинок для 100 робітників або 100 будинків для кожного); 3) виникає дух змагання; 4) можливе виконання роботи непосильної окремим робітникам, причому за короткій термін.

Результати нової, додаткової продуктивності труда, що виникає завдяки спільної праці, даром достаються капіталісту, тому що він оплачує лише індивідуальну робочу силу.

Подальший розвиток простої капіталістичної кооперації приводить до виникнення капіталістичної мануфактури.

Мануфактура – це кооперація, що базується на розподілі труда.

Робітники спеціалізуються на виконанні окремих операцій, стають віртуозними частковими робітниками. Товар – результат їх спільного труда, ніхто з робітників не може сказати, що він сам його виробив. Товар є результатом функціонування сукупного робітника.

Сукупний робітник – складна система взаємозв’язаних робочих сил, які виконують особливі функції в кооперованому труді.

Мануфактура сприяє значному підвищенню продуктивності труда у зв’язку зі спеціалізацією робітників, зростанням різноманіття засобів праці, що пристосовують до виконання певних операцій. В той же час робітник, який спеціалізується на виконанні однієї операції має однобокий розвиток. Однобоко розвинутому робітнику вже важко відірватися від капіталу й самому зайнятись виробництвом, тому зростає його залежність від капіталу. Хоча в принципі робітник ще може зайнятись власною справою, тому що в мануфактурі використовують ті ж  самі ремісничі знаряддя праці, тільки більш різноманітні.

Реальне підпорядкування труда капіталу зв’язане з корінним перетворенням продуктивних сил, із створенням нового технологічного способу виробництва, із забезпеченням рівня продуктивності труда, що неможливо було досягнути в межах попередніх способах виробництва. Мова йде про виникнення крупного машинного виробництва, про перехід від ручного труда до труда за допомогою машин. Це приводить до всебічного розвитку і утвердження капіталістичних виробничих відносин. З розвитком машин робітник  стає начебто живим придатком машини, яка визначає його функції, темп роботи. Остаточно поривається зв’язок робітника з ремісничим трудом, що набагато менш продуктивний, ніж труд на фабриці.

Кооперований труд стає вже технічною необхідністю, а не наслідком активності капіталістичних виробничих відносин, кооперація машин може бути використана лише за допомогою кооперації робітників. Щоб включитись в кооперований труд, отримати доступ до машини, робітник повинен продати свою робочу силу капіталісту. Він продає робочу силу вже не тільки тому, що не володіє засобами виробництва, а й тому, що він перетворився в простий придаток часткової машини і його вузькоспеціалізована робоча сила не може використовуватись поза капіталістичним підприємством. Економічна залежність найманих робітників від капіталу стає повною, це й означає реальне підпорядкування труда капіталу.

Проста капіталістична кооперація, капіталістична мануфактура, крупне машинне виробництво сприяли зростанню усуспільнення труда, усуспільнення виробництва.

Усуспільнення труда – розвиток суспільної природи труда, перетворення труда із індивідуального в суспільний на основі поглиблення розподілу труда і заміни засобів виробництва відокремлених виробників засобами виробництва, що передбачають колективну діяльність.

Усуспільнення виробництва – розвиток суспільної природи виробництва.

Вироблений на капіталістичному підприємстві продукт є результатом суспільної праці, його створює сукупний робітник, а привласнює його капіталіст як власник засобів виробництва.

В марксистської теорії протиріччя між суспільним характером процесу виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів розглядається в якості основного протиріччя капіталізму.

Це протиріччя зростає з основного протиріччя простого товарного виробництва – між суспільним і приватним трудом.

Найвищий рівень продуктивності праці в капіталістичній економіці був досягнутий в умовах НТР. Поняття НТР тісно пов’язане з поняттям НТП.

Науково-технічний прогрес – процес взаємозв’язаного, взаємозумовленого розвитку науки і техніки. Витоки НТП були в 16-18 сторіччях: раніш виробництво удосконалювалось, головним чином, за рахунок досвіду, а починаючи з цього періоду відбувалось зближення наукової діяльності і виробництва.

Науково-технічна революція – сучасна форма НТП, яка означає, що розвиток продуктивних сил має не еволюційний, поступовий характер, а стрибкоподібний характер, тобто це корінна, якісна зміна в продуктивних силах на основі перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, в головний фактор розвитку суспільного виробництва. Встановлюється прямий зв’язок науки з виробництвом.

Початок НТР – середина ХХ ст. Термін  “НТР” був введений в науковий обіг англійським вченим Берналом на початку 50-х років.

В умовах НТР спостерігаються корінні зміни в техніці, технології, матеріалах, організації виробництва, в якісних характеристиках робітників та в тому місті, яке вони займають у виробництві. Багато спеціалістів вважає, що в умовах сучасного капіталізму формується новий технологічний спосіб виробництва, відбувається перехід від індустріального до постіндустріального або інформаційного суспільства, в якому величезне значення набувають інформаційні фактори економічного зростання – наука, інтелектуальний труд, інформаційне забезпечення, управління. “Економіка думки” – по виразу американського економіста Брукса.

Розвиток науки лежить в основі автоматизації виробництва; застосування комп’ютерів в технологічних процесах; впровадження систем, що швидко переналаджуються; створення штучних матеріалів; переходу від механічної обробки матеріалів до використання форм руху матерії на молекулярному, атомному і субатомному рівнях; освоєння атомної енергетики; використання хімічної, лазерної технології, біотехнології (в тому числі, генної інженерії).

Якісні зміни в технології виробництва приводять до зміни положення людини в системі виробництва – він вже безпосередньо не включений в технологічний процес, а лише програмує, регулює функціонування обладнання. В умовах НТР поступово йде в минуле “робітник – придаток машини”, “робітник – гвинтик   в загальному механізмі виробництва”, який виконує прості операції. На зміну йому приходить “робітник-творець”, праця якого передбачає використання його інтелектуального і творчого потенціалів. Просту, некваліфіковану робочу силу витісняють з економіки кваліфікована робоча сила і науково-технічна  робоча сила (володіє науковими знаннями, реалізує науку як безпосередню продуктивну силу). Примусити творити неможливо – потрібна зацікавленість у виробництві. 

Новий технологічний спосіб виробництва і відповідне місце робітника  зумовлюють суттєві зміни у відносинах капіталістів та найманих робітників: крім відносин експлуатації складаються відносини співпраці та компромісу. Створюються умови для зростання змістовності праці, доходів робітників, для участі робітників у справах фірми (відношення по принципу “фірма – одна родина” або по принципу “соціальне партнерство”). Опитування населення в США, Швеції, ФРН про мотиви трудової діяльності показали, що більшість опитаних працює тому, що це цікаво ( відповідно 70%, 84%, 69%). Не дивно, що в таких умовах більшість робітників не вважають себе об’єктами експлуатації, тобто є різниця між реальним відношенням та його суб’єктивним сприйняттям.

Слід зауважити, що робітники, які мають творчі здібності, науково-технічну робочу силу, менше залежать від капіталу в економічному відношенні, у порівнянні з іншими робітниками. У них завжди є альтернатива почати власний бізнес. 

В умовах НТР відбувається розвиток розподілу труда, формування сукупного робітника на рівні підприємства, галузі, регіону, країни, світового господарства. В структурі сукупного робітника відбуваються суттєві зміни: 1) зменшується частка зайнятих в традиційних матеріалоємних і енергоємних галузях (металургія, здобуття корисних копалин) і збільшується частка зайнятих в нових енерго- та ресурсозберігаючих галузях (виробництво мікропроцесорів та комп’ютерів, роботів, лазерів, засобів зв’язку…); 2) зменшення частки зайнятих в матеріальному виробництві та збільшення частки зайнятих у невиробничій сфері (наука та наукове обслуговування, збереження та переробка інформації, освіта, культура, мистецтво, охорона здоров’я, соціальне забезпечення…).

В умовах НТР, як вважає чимало спеціалістів, розширюються межі сукупного працівника – в нього включаються не тільки робітники матеріального виробництва, але й робітники невиробничої сфери. Це пов’язане з перетворенням науки в безпосередню продуктивну силу, з величезною роллю невиробничої сфери у формуванні та відтворенні сучасного робітника. У розвинутих капіталістичних країнах у невиробничої сфері зайнято більше 50% працюючих.

6 питання. Заробітна плата: сутність і основні форми. Номінальна і реальна зарплата.

Теорія додаткової вартості Маркса базується на важливій передумові - продається робоча сила, здатність до труда, і вартість цього специфічного товару капіталіст повністю оплачує. Але й капіталісти, й наймані робітники, й багато економістів (Сміт, Рікардо, сучасні економісти, які не розділяють марксистських поглядів) впевнені, що продають труд, а не робочу силу.  Таким чином, важлива передумова теорії Маркса знаходиться у протиріччі з пануючою в капіталістичному суспільстві думкою, що продається труд. Тому Маркс після розгляду проблем виробництва додаткової вартості повертається до цієї передумови, щоб доказати її правильність.  Вчення Маркса про зарплату – це подальше обґрунтування і розвиток теорії додаткової вартості.

Аргументи Маркса при доказі неможливості продажу труда.1) Якщо б робітник продавав не здібність до труда, а сам труд, то труд був би товаром, який має вартість. Але ж вартість це й є уречевлений в товарі абстрактний суспільно необхідний труд. Вартість “товару” труд визначалась би трудом (вартість 8-годинного труда = 8 годинам труда). Виходить пуста тавтологія (повторення, що не має сенсу – масло масляне), а не визначення. У дійсності труд – джерело, основа, субстанція вартості, але сам він вартості не має. Вартість труда – ірраціональний вираз (не має сенсу).

2) Товар повинен бути у наявності на ринку. Але в робітника на ринку не може бути товару “труд” ні у вигляді живої діяльності, ні в уречевленому вигляді – у вигляді продукту, тому що і для того й для другого потрібні засоби виробництва, котрих у робітника нема, вони – власність капіталіста. Отже, на ринку можливо продати лише здібність до праці.

3) Припустимо, що купують живий труд. Якби це був еквівалентний обмін і власник грошей цілком оплачував живий труд, то не було б додаткової вартості. Якщо б це був нееквівалентний обмін і власник грошей купував би живий труд нижче його вартості, то це суперечило би закону вартості. Пояснити же капітал можливо тільки на базі закону  вартості і закону додаткової вартості, якщо припущення про продаж труда суперечить цим законам, то воно неправильне.

Висновок. Таким чином, труд – не товар, тому що він не має вартості, він не існує на ринку до початку процесу виробництва на капіталістичному підприємстві, неможливо пояснити як він оплачується, не вступаючи у протиріччя із законом вартості чи із законом додаткової вартості. Отже, купити труд неможливо, купують здібність до труда – робочу силу.

Хоча внутрішнім змістом зарплати є вартість і ціна робочої сили, але цей внутрішній зміст зарплати проявляється в такій формі як ціна труда, тобто на поверхні економічного життя по-іншому це виявити неможливо. Чому це відбувається?

1)    Для робітника вся робота, котру він повинен виконати, є умовою отримання певної платні. Для капіталіста, який отримує оплачений і неоплачений труд, є підстава вважати, що він купив весь труд. Звичайна свідомість помічає лише корисний конкретний труд, а те що одночасно  абстрактним трудом робітника створюється вартість, в тому числі додаткова вартість, може розкрити лише наукова думка.

2)    Розміри зарплати залежать від часу роботи, що ще більше посилює ілюзію про оплату праці.

Отже, вартість і ціна робочої сили виступають як вартість і ціна труда в силу об’єктивних особливостей відбиття капіталістичної дійсності.

Форми, що перекручують, затемнюють сутність виробничих відносин, що в них проявляються, називаються перетвореними формами.

Призначення науки – за зовнішньою видимістю економічної дійсності розкрити її сутність.

Зарплата  - перетворена форма вартості і ціни робочої сили.

Сутність перетворення полягає в тому, що вартість і ціна насправді існуючого товару – робочої сили – представляються відповідно як вартість і ціна неіснуючого товару – труда. Зарплата перекручує сутність реальних відносин між капіталістами і найманими робітниками, створюючи видимість оплати всієї праці, відсутності експлуатації.

Відомі 2 основні форми зарплати: почасова і відрядна.

Робоча сила завжди продається на певний період часу. Тому тією перетвореною формою, в якій безпосередньо виражається денна, тижнева, місячна вартість робочої сили є форма почасової зарплати. Почасова зарплата представляється як оплата певного часу труда, її розмір залежить від тривалості часу праці.

Почасова зарплата безпосередньо виступає у формі ціни труда. Під терміном “ціна труда”  Маркс розумів певний спосіб вираження вартості робочої сили.

                                                 Денна вартість робочої сили

       Ціна 1 години труда =                Робочий день

На основі ціни 1 години труда можливо підрахувати зарплату за будь-який час ( тиждень, місяць, рік).

Вартість, що створює робітник протягом 1 години, і вартість 1 години труда – різні величини, тому що робітник створює не тільки еквівалент вартості робочої сили, але й додаткову вартість. Отже, в кожній годині праці міститься як необхідний, так і додатковий час.

Відрядна зарплата є перетворенням почасової зарплати. Вона підраховується вже не за певний час, а за одиницю  виробленого продукту (поштучна зарплата) або за виконання 1-єї операції.

Для визначення величини поштучної зарплати вихідним є ціна 1 години труда і норма виробки продукції на протязі години.

                                                                             Ціна 1 години труда           

         Плата за одиницю товару   =   Норма виробки за 1 годину

Поштучна зарплата є формою, що ще більше, ніж почасова зарплата, скриває відношення капіталістичної експлуатації. Вона створює видимість, що оплачується продукт труда. Якщо почасова зарплата представляє вартість і ціну робочої сили як вартість і ціну труда, то поштучна зарплата представляє їх як вартість і ціну продукту труда. Здається, що робітник продає продукт труда. А насправді у вигляді поштучної зарплати він отримує лише частину вартості продукту труда – еквівалент вартості робочої сили (у складі вартості продукту є ще й вартість використаних засобів виробництва , й додаткова вартість).

Відрядна зарплата створює стимули для зростання інтенсивності труда без зниження якості продукції.

Різновиди, видозмінення почасової і відрядної зарплати, що відбивають кількісні залежності між платою і певними характеристиками труда та його результатів, називаються системами зарплати.

Системи зарплати: відрядно-регресивні, диференціальні (штрафні), відрядно-преміальні, багатофакторні, почасово-преміальні, системи колективного преміювання та інші.

Для відрядно-регресивних систем зарплати  характерна відсутність прямо пропорційної залежності між перевиконанням норми виробки і додатковою оплатою – при перевиконанні норми на 1% відбувається приріст зарплати  менше за 1% (системи Хелсі, Роуена, Барта).

Диференціальні (штрафні) системи базуються на використанні підвищених або знижених розцінках в залежності від виконання норми виробки - “уроку” (системи Тейлора, Меррика, Ганта). Тейлор для встановлення “уроку” хронометрував роботу самого кращого робітника, а в наш час звичайно орієнтуються на середніх робітників.

Відрядно-преміальні системи стимулюють забезпечення підвищеної якості продукції при економному використанні засобів виробництва, а також покращання інших показників роботи.

Багатофакторні системи ставлять оплату труда в залежність від ряду факторів, що оцінюються в балах, кількість яких відповідає певному розряду. Фактори: 1) майстерність, кваліфікація (освіта, досвід, ініціатива, винахідливість); 2) напруженість праці (фізичні, розумові вимоги); 3) відповідальність (за засоби виробництва, технологію, продукцію, безпечність для себе та для інших робітників); 4) умови роботи (якість робочого місця, неминучий ризик).

Основні тенденції в розвитку форм і систем зарплати полягають у скороченні використання відрядної зарплати і розширення сфери використання почасової зарплати, особливо в її преміальних різновидах, а також у більш широкому використанні систем колективної оплати і преміювання. 

Широке впровадження машин з примусовим ритмом роботи, підвищення питомої ваги інтелектуальної, творчої праці, роблять недоцільним використання відрядної зарплати. Почасова зарплата в США – більше ніж у 70% працюючих, у Франції – 80%, ФРГ –60%, Англія – 55%.

Системи колективного преміювання враховують процес формування сукупного робітника, залежність результатів функціонування фірми від діяльності кожного робітника. Робітники отримують премії в залежності від прибутку фірми, отримують акції фірми (участь в капіталі). В США 10 млн. робітників з 11 тисяч фірм працюють на частково або навіть цілком викуплених ними фірм, це біля 10% сукупної робочої сили. Їх доход складається із зарплати і доходу по акціям (дивіденди). У таких робітників з’являється зацікавленість у виробництві, що притаманна власникам.

Розміри зарплати характеризують номінальна і реальна зарплата.

Номінальна зарплата – це ціна робочої сили, тобто певна грошова сума, яку отримує робітник за продану капіталісту робочу силу.

Реальна зарплата виражає відношення між ціною товару робоча сила і ціною життєвих засобів робітника та його сім’ї, вона показує, яку кількість товарів та послуг робітник може придбати на свою номінальну зарплату.

Рівень реальної зарплати залежить від величини номінальної зарплати, рівня цін на товари та послуги і від величини податків.

Фактори, що сприяють зниженню реальної зарплати: 1) безробіття; 2) зростання інфляції; 3) збільшення податків; 4) зниження вартості робочої сили , як наслідок здешевлення життєвих засобів і, відповідно, зниження номінальної зарплати; 5) дискримінація в оплаті праці по ознакам статі, раси, національності, а також по відношенню до іноземців; 6) зростання платні за квартиру, медичні послуги.

Фактори, що протидіють падінню реальної зарплати: 1) зростання потреб, що зумовлює підвищення вартості робочої сили; 2) зростання кваліфікації; 3) зростання інтенсивності праці,4) страйки; 5) колективні угоди між робітниками та адміністрацією підприємства, між профспілками та підприємцями, державою. Угоди регулюють розміри зарплати, тривалість робочого часу, відпусток, порядок звільнення, заходи безпеки праці. Може бути законодавче встановлення мінімуму зарплати (нижче якого підприємці не мають права платити своїм робітникам) та її індексація (автоматичне збільшення номінальної зарплати при зростанні рівня цін).

Слід мати на увазі, що зниження реальної зарплати не завжди означає зниження рівня життя, тому що в сучасному капіталістичному суспільстві значний вклад у задоволення потреб робітників вносять фірми і держава. Фірми США, по різним оцінкам, витрачають від 30 до 50 млрд. доларів на підвищення якості робочої сили, середні витрати американської компанії на охорону здоров’я – 13,6% фонду зарплати (приблизно 2,6 тис. дол. на 1 робітника). В розвинутих капіталістичних країнах держава фінансує соціальні програми по охороні здоров’я (в Швеції держава компенсує 91% витрат населення на медицину), по соціальному захисту родин з дітьми, допомагає малозабезпеченим родинам.

В сучасній перехідній економіці України ще не сформувались повноцінні ринки, в тому числі ринок робочої сили, є серйозні недоліки у розробці й дотриманні прав власності, у жорстких і навіть кримінальних формах відбувається початкове накопичення капіталу, досить значні темпи інфляції. Всі ці обставини привели до  зменшення в декілька разів реальних  доходів більшості населення, знецінення їхніх заощаджень у банках, сильному розшаруванню населення на багатих і бідних. Зарплата більшості робітників не відповідає вартості робочої сили, тому вони підробляють у тіньовій економіці.

 

 

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292