Капiтал i наймана праця

Тема 3. Капітал і наймана праця. Заробітна плата.

В попередній темі ми з’ясували сутність грошей як особливого товару – всезагального еквівалента. Гроші, будучи історичним і логічним продуктом розвитку товарного обміну, в той же час виступають першою формою прояву капіталу. Капітал завжди виникає у грошовій формі.

Порівняємо 2 формули:

1) Т - Г - Т     формула простого товарного обігу.

2) Г - Т - Г′     формула руху грошей як капіталу або всезагальна формула  капіталу (будь-який капітал здійснює такий рух).

          В обох формулах відображені акти купівлі-продажу, однакові речові елементи: товар і гроші. Але різна послідовність актів купівлі і продажу як наслідок різної мети руху. Перша формула: мета руху – власний товар виробник продає заради купівлі чужого товару, за допомогою якого він задовольняє свою потребу (Т на початку руху і Т в кінці руху мають різні споживчі вартості). Друга формула: мета руху – отримання більшої вартості, ніж авансована вартість, тобто отримання додаткової вартості (∆Г).    Г < Г′.

          Приріст вартості над початковою вартістю Маркс назвав додатковою вартістю.

На основі всезагальної формули капіталу Маркс дав перше (будуть ще інші), найбільш абстрактне визначення капіталу: «Капітал – самозростаюча вартість, тобто вартість, що приносить додаткову вартість, або гроші, що приносять додаткові гроші».

Самозростаюча вартість – означає зростання авансованої вартості без витрати особистої праці власника грошей.

Маркс виявив протиріччя, що притаманні всезагальній формулі капіталу.

1 протиріччя формули: формула суперечить закону вартості, згідно якому, товари обмінюються еквівалентно як рівні кількості втіленого в них абстрактного суспільно необхідного труда, що створює їх вартість.

2 протиріччя формули: капітал не може виникнути з обігу і також не може виникнути поза обігом, тобто він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу.

Розглянемо сферу обігу. Якщо обмінюються еквіваленти, то самозростання вартості не відбудеться. Якщо здійснюється нееквівалентний обмін товарів і всі продавці продають їх по цінам, що вище вартості, то вигравши як продавці, вони програють як покупці, відбудеться взаємопогашення відхилень від вартості. Якщо окремим продавцям вдасться продати товар дорожче, ніж він вартий, то відбудеться перерозподіл вартості між товаровиробниками: “плюс” в одних обернеться “мінусом” в других. Відбудеться випадкове збагачення окремих осіб, що урівноважиться втратами у інших осіб. А нам потрібно пояснити регулярне збагачення всіх капіталістів, а не окремі випадки збагачення. Увесь клас капіталістів даної країни не може збагачуватись за  свій рахунок.

Висновок: товарообмін не створює вартості, додаткова вартість не може виникнути з обігу.

Розглянемо сферу виробництва.

Товаровиробник своєю працею до старої вартості засобів виробництва, які використовує, додає нову вартість. Самозростання вартості не відбувається. Отже, товаровиробник не може перетворити гроші в капітал поза сферою обігу, не вступаючи у відносини з іншими товаровиробниками.

Умови рішення проблеми самозростання вартості: повинен відбутися  обмін еквівалентів – товари капіталіст повинен купити по вартості, продати вироблені товари по вартості, та все ж отримати більшу вартість, ніж авансував. Причому це повинно відбутися у сфері обігу і в той же час не в сфері обігу.

Оскільки обмінюються еквіваленти, остільки для самозростання вартості щось має відбутися між актами купівлі - продажу товарів, зміна може виникнути тільки із споживної вартості товару, що покупають в 1-му акті, із процесу споживання цього товару.  

 Г – Т … Т′ – Г′

Здобути вартість із споживання товару власнику грошей вдасться лише у тому випадку, якщо на ринку він знайде специфічний товар, що має оригінальну властивість – бути джерелом вартості. Таким специфічним товаром є здатність до праці або робоча сила.

Розв’язання протиріч всезагальної формули капіталу неможливе в межах простого товарного виробництва, тому що там нема товару “робоча сила”, це можливо лише в капіталістичному товарному виробництві.

Під робочою силою або здатністю до труда розуміють сукупність фізичних і духовних здібностей людини, які використовують для створення споживчих вартостей.

Не плутати: здатність до праці та працю – реалізацію цієї здатності (здатність переварювати їжу ще не означає, що ви вже поїли).

Робоча сила існувала у будь-якому суспільстві, але товаром вона була не завжди.

Робоча сила стає товаром при наявності таких умов:

1)                 власник робочої сили – особисто, юридично вільна людина, вільно розпоряджається своєю робочою силою;

2)                 власник робочої сили повинен бути вільним від засобів виробництва і життєвих засобів (предметів споживання);

3)                 повинен бути клас, що володіє засобами виробництва, грошима і прагне збагачення.

При виконанні цих умов робочий економічно примушується до продажу робочої сили.

Як і будь-який товар, робоча сила має 2 властивості: вартість і споживна вартість.

          Робочою силою володіє лише людина у фізично нормальному стані. Для     цього необхідні відповідні їжа, одежа, житло. Окрім того, робітнику треба задовольнити свої культурні потреби, навчатися, утримувати родину (відтворення робочої сили в сенсі заміни робітника його сином, дочкою). На відміну від інших товарів, означення вартості товару робоча сила включає в себе історичний і моральний елементи (що у відповідності з історичними традиціями, моральними нормами, вважається за необхідне для споживання у певному суспільстві).

                   Вартість робочої сили визначається вартістю життєвих засобів, що   необхідні для утримання, відтворення робітника та його родини.

                   Споживна вартість товару робоча сила полягає в її здатності в процесі її    споживання (труд) створювати нову вартість, більшу ніж її власна вартість, тобто в здібності створювати додаткову вартість для капіталіста.

          2 питання. Процес праці та процес створення і зростання вартості.

Виробництво додаткової вартості представляє собою, перш за все, процес труда (3 моменти простого процесу труда: засоби труда, предмети труда і сам труд).

                Процес праці має при капіталізмі свої особливості:

робітник працює під контролем капіталіста;

продукт труда належить не робітнику, а капіталісту (це результат споживання купленої ним робочої сили).

Капіталістичний процес виробництва представляє собою єдність процесу труда і процесу збільшення вартості, тобто він має двоїстий характер.

          Приклад.

Робочий день – 8 годин.

На протязі 1 години робітник створює вартість – 40 дол.

Вартість спожитих засобів праці (амортизація) – 400 дол.

Вартість спожитих предметів праці – 100 дол.                     

Денна вартість робочої сили 160 дол.              

Витрати капіталіста (авансований капітал) = 400 + 100 +160 = 660 (дол.)

Т (вартість товару) = 400 + 100 + 320 = 820 (дол.)

                                      ↑          ↑        ↑

                                      стара      знов створена вартість

                           вартість

820 – 660 = 160 (дол.)

                                 ↑

                         додаткова вартість

          Споживна вартість – матеріальний носій вартості. Втрачаючи споживну вартість, засоби праці втрачають одночасно і вартість (вартість без споживної вартості не існує).

          Амортизація (лат. погашення, сплата боргів) – перенесення вартості засобів праці по мірі їх зношування на продукт, що виробляється за їх допомогою, та використання цієї вартості для відтворення засобів праці.

          Якщо будинок заводу коштує 1 млн. дол., має функціонувати 50 років і за цей час в його стінах буде вироблено 10 млн. товарів, то щорічно на товари буде переноситись 20 тис. дол. вартості будинку, а у вартості кожного товару амортизація будинку складе лише 10 центів.

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292