Фінансовий менеджмент в банку

Тема 7. Управління активами і пасивами банку 7.1. Еволюція підходів до управління активами і пасивами банківських

Установ: їх переваги та недоліки

У міжнародній практиці скоординоване управління активами і пасивами (УАП) є найефективнішим підходом до управління банківськими фінансами, завдяки якому банк може вижити у конкурентному середовищі.

Управління активами і пасивами банку дає менеджменту можливість управляти прибутковістю та ризиками (ризиком процентних ставок, валютним ризиком, ризиком ліквідності), координувати рішення щодо джерел фінансування та напрямів розміщення коштів.

Проте таке розуміння взаємозв'язку активів і пасивів не завжди було характерне для банкірів. Ретроспективно, з огляду на історичний розвиток поглядів на управління фінансовими потоками в банку, прийнято розрізняти такі підходи до управління банком:

•                                             Через активи;

•                                             Через пасиви;

Через управління активами і пасивами (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Зміст підходів до управління активами і пассивами

 

Підходи

Недоліки

Сутність

 

1

3

2

 

Сфера           прийняття            рішень

Управління активами (до 1960-х р.)

Керівництвом стосувалась лише розміщення активів і того, якими мають бути їх умови

Дана стратегія не дає змоги максимізувати прибуток, оскільки банк відмовляється       від

Управління залученими коштами і значна частина активів банку має перебувати у високоліквідній формі для        підтримки

Достатнього            рівня

Ліквідності.

 

Управління пасивами

(1960-1970 рр.)

Встановлено контроль над джерелами залучення коштів банку, що дало змогу реструктуризувати баланс у напрямі оптимізації витрат за залученими коштами, а в підсумку збільшити прибуток і капітал. Управління через пасиви не заперечує паралельного управління активами, однак дані підходи розмежовані і застосовуються автономно.       

Кошти залучає банк без урахування ефективності різних напрямів їх розміщення.

Інтегровани й підхід до управління активами і пасивами (з 1980-х р.)

Концепція спрямована на реалізацію системного підходу до управління банком через узгодження всіх напрямів фінансової діяльності, зокрема таких, як формування оптимального ресурсного потенціалу, співвідношення прибутковості і ризикованості, управління ліквідністю тощо.

7.2. Сутність і зміст концепції інтегрованого підходу до управління активами і пасивами банку (УАП)

Зміст управління активами і пасивами полягає в тому, що воно об'єднує окремі методи управління (активами, пасивами), які використовувались протягом десятиріч, в єдиний скоординований процес. Це збалансований підхід щодо управління активами і пасивами, в межах якого виокремлюють такі головні завдання:

-                                             Для досягнення банком довгострокових і короткострокових цілей його керівництво повинно максимально контролювати обсяг, структуру, прибуток і витрати як активів, так і пасивів;

-                                             Контроль керівництва банку над активами повинен бути скоординований із контролем над пасивами таким чином, щоб управління активами і пасивами характеризувалося внутрішньою єдністю; ефективна координація дасть змогу максимізувати різницю (спред) між доходами банку і витратами;

-                                             Доходи і витрати стосуються до обох сторін банківського балансу, а отже, зменшення витрат банку завдяки управлінню пасивами дає можливість досягти цільового рівня прибутковості тією ж мірою, що й завдяки надходженням від активних операцій.

Отже, основне завдання управління активами і пасивами - це скоординоване управління банківським балансом на засадах урахування альтернативних сценаріїв зміни ставки процента та стану ліквідності банку.

Управління активами і пасивами банку насамперед орієнтується на короткострокову перспективу і пов'язане із щоденною діяльністю з управління балансом. Воно спрямоване на максимізацію дохідності і обмеження ризиковості банківської діяльності. Таким чином, основними фінансовими цілями управління активами і пасивами банку є такі:

-                                              Максимізація дохідності;

-                                              Мінімізація ризиків.

Якщо розглядати довгострокову перспективу, то управління активами і пасивами банку - це складова процесу річного планування. Разом із цим, питання управління активами і пасивами банку відіграють значну роль при стратегічному довгостроковому плануванні.

Інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку стосується практично всіх сфер фінансового управління банком: стратегічного планування, оперативного управління, в тому числі аналізу і контролю, управління прибутком і ризиками, формування фінансового інструментарію.

Відправною точкою управління активами і пасивами банку є аналіз того, як банк формує свою ресурсну базу, тобто аналіз його залучених і власних коштів. Потім аналізується те, як банк розміщує мобілізовані фінансові ресурси. Інакше кажучи, вивчаються джерела і напрями коштів і пов'язані з цим ризики. Управління активами і пасивами банку безпосередньо стосується управління фінансовими ризиками, такими як ризик ліквідності, ризик зміни процентних ставок, валютний ризик, ризик неплатоспроможності.

У найширшому розумінні концепція управління активами і пасивами охоплює систему категорій, аналітичні показники та інструменти, техніку та методику аналізу. Принципи та положення концепції управління активами і пасивами є основою для формування тактики і стратегії управління банком. Таким чином, інтегрований підхід до управління активами і пасивами стосується практично всіх сфер фінансового управління банком: стратегічного і середньострокового планування, оперативного управління, в тому числі аналізу і контролю, управління прибутковістю і ризиками, формування фінансового інструментарію.

Слід зазначити, що реалізація даної концепції потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації банківських фахівців. Тому це перешкоджає широкому впровадженню концепції управління активами і пасивами у практику роботи українських банків.

Таким чином, суть концепції інтегрованого управління активами і пасивами полягає в тому, що банки, визначаючи роль сукупного портфеля (балансу) в одержанні високого прибутку за прийнятого рівня ризику, розглядають свої активи, зобов'язання і капітал у нерозривній єдності.

Управління активами і пасивами (УАП) - це скоординований процес управління активами і зобов'язаннями кредитної установи, тобто всім

Банківським балансом, ураховуючи процентні ставки і ризик ліквідності. Комплексний підхід до управління активами і пасивами повинен вирішувати такі завдання:

-                                                  Забезпечення необхідної ліквідності;

-                                                  Підтримання визначеного рівня прибутковості операцій;

-                                                  Зведення до мінімуму банківських ризиків.

Банківські установи при скоординованому управлінні фінансовими потоками повинні дотримуватися таких принципів (табл. 7.2).

Таблиця 7.2

Принципи управління фінансовими потоками в банку

Урахування вимог банківського регулювання

Банки мають дотримуватись вимог регулюючих органів.

Ліквідність

Банки повинні контролювати ризик ліквідності, тобто створювати конгруентне (узгоджене) покриття активу балансу пасивом як за строками, так і за сумами. У банківській практиці ліквідність оцінюють за допомогою системи відносних показників (нормативи ліквідності)

Мінімізація витрат

Одним з її аспектів є мобілізація відносно дешевих залучених і запозичених ресурсів. Це сприятиме зменшенню валових витрат на проведення банківських операцій і підвищення прибутковості. Для цього повинна ефективно працювати маркетингова служба в банку, яка постійно досліджуватиме ринок, здійснюватиме пошук принципово нових операцій для клієнтів. При цьому даний напрям діяльності сприятиме не лише зменшенню витрат, а й диверсифікуватиме банківські продукти, за рахунок чого збільшуватиметься ресурсний потенціал банку.

Задоволення потреб клієнтів

З одного боку, банк намагається мінімізувати витрати, а з іншого - орієнтується на потреби клієнтів, щоб не лише зберегти наявну структуру клієнтури, а й залучити нових клієнтів. Разом з тим, банк повинен забезпечити одержання мінімальної маржі для покриття всіх витрат і одержання хоча б мінімального прибутку.

Прибутковість

Менеджери банку повинні постійно аналізувати фінансові ринки з метою залучення коштів за найдешевшими цінами та їх якнайдорожчим розміщенням (рис. 7.3).

Мінімізація ризиків

Менеджери банку повинні оцінювати та управляти банківськими ризиками, найважливішими серед яких є: процентний ризик, ризик ліквідності тощо.

 

7.3. Стратегії управління активами і пасивами банків

Банк повинен мати певну стратегію управління активами і пасивами (УАП), основою якої є загальна стратегія банку. Оскільки ринкова вартість банку підвищується за таких двох обставин - збільшення прибутку за умови постійного рівня ризику або зменшення ризику за умови стабілізації прибутку, то вибір стратегії управління активами і пасивами банку незначний.

Кожна фінансова установа вирішує для себе дилему "ризик-дохід". Основний принцип теорії фінансів: "Ціна більшого прибутку - більший ризик". Пошук оптимального їх співвідношення є найважливішим завданням керівництва кожного банку. Саме інтегрований підхід до управління активами і пасивами дає змогу вирішити проблему оптимізації співвідношення між прибутковістю і ризиком.

Вибір стратегій управління фінансами банку незначний - їх лише дві (рис. 7.5).

По-перше, розвиток банку можна спрямувати на максимізацію прибутку, не відкидаючи при цьому можливості зазнати збитків унаслідок збільшення можливих ризиків. Така стратегія передбачає свідоме прийняття ризиків, характеризується спекулятивними тенденціями і реалізується завдяки незбалансованим підходам до управління активами і пасивами, а також агресивному кредитному та інвестиційному менеджменту. Основне завдання стратегії максимізації прибутку - недопущення переростання допустимого ризику в катастрофічний.

Рис. 7.1. Стратегії управління активами і пасивами банку [26].

По-друге, можна бути обрати стратегію мінімізації ризиків. Цей підхід дає змогу стабілізувати фінансові результати діяльності банку, якщо рівень прибутковості задовольняє його керівництво. В цьому разі менеджери банку приділяють велику увагу збалансованому підходу до управління активами та пасивами.

Потрібно наголосити, що вибір найраціональнішої стратегії управління є індивідуальним і залежить передусім від настроїв, сподівань і преференцій власників (акціонерів) банку.

Стратегія максимізації прибутку передбачає свідоме прийняття ризику, характеризується спекулятивними тенденціями і реалізується через застосування незбалансованих підходів до управління активами і пасивами банку (які не передбачають вирівнювання окремих статей балансу за обсягами чи строками), наприклад, таких як управління гепом, дюрацією, додержання відкритої валютної позиції, формування агресивного портфеля цінних паперів, проведення спекулятивних операцій із фінансовими деривативами. Основне завдання управління за такого підходу - недопущення ситуації переростання допустимого ризику в катастрофічний, який загрожує існуванню банку і може призвести до банкрутства.

Стратегію мінімізації ризику вибирають тоді, коли рівень прибутковості банку задовольняє керівництво та акціонерів, а основною метою є стабілізація фінансових результатів. У цьому разі мета досягається за допомогою таких прийомів управління активами і пасивами банку, як увідповіднення строків та обсягів активів і зобов'язань, чутливих до змін процентної ставки (фіксація спреду); імунізація балансу; утримання закритої валютної позиції; формування збалансованого портфеля цінних паперів (наприклад, індексного портфеля); проведення операцій хеджування та страхування ризиків тощо. Зрозуміло, на практиці досягти повної відповідності активних і пасивних статей балансу

Неможливо, але ця стратегія потребує передусім максимально можливого узгодження балансових позицій. Завдання банківського менеджменту полягає в тому, щоб забезпечити ефективну реалізацію обраної банком стратегії.

7.4. Методи управління активами і пасивами банківських установ

У процесі реалізації будь-якої зі стратегій управління активами і пасивами використовуються дві групи методів (рис. 7.6).

1.                                           Методи управління структурою балансу полягають у проведенні фінансових операцій з метою управління структурою балансу. До них належать: геп-менеджмент, аналіз дюрації, імунізація, управління ліквідністю, валютний метчинг.

2.                                           Методи управління, пов'язані із проведенням позабалансових фінансових операцій. Це страхування, хеджування, спекулятивні операції із фінансовими деривативами, арбітраж із контрольованим ризиком тощо.

Методи УАП

Методи управління структурою балансу:

-                      Метод структурного балансування;

-                      Геп-менеджмент;

-                      Аналіз дюрації;

-                      Імунізація балансу;

-                      Валютний метчинг;

-                      Управління ліквідністю тощо.

Методи управління, пов'язані із

Операцій:

-                      Хеджування;

Проведенням позабалансових фінансових

-                      Страхування;

-                      Спекулятивні операції із

Фінансовими деривативами;

 

- арбітраж із контрольованим

Ризиком тощо

Рис. 7.2. Методи управління активами і пасивами.

Методи управління структурою балансу доволі громіздкі, важко реалізовуються в практичній діяльності та потребують значних обсягів часу і витрат. На відміну від них, методи, що передбачають проведення позабалансових операцій з метою управління,

Характеризуються як зручні, гнучкі і мобільні. Вони дають змогу швидко і раціонально реструктуризувати баланс відповідно до кон'юнктури ринку.

За допомогою методу структурного балансування портфелів активів і пасивів за строками і сумами банк фіксує спред і нейтралізує зміни процентних ставок. При цьому збалансована стратегія передбачає встановлення повної відповідності між сумами та строками залучення і розміщення коштів. Ця стратегія не максимізує, а стабілізує прибуток, мінімізуючи процентний ризик. Незбалансована стратегія надає потенційні можливості одержання підвищених прибутків за рахунок зміни процентних ставок. Згідно з незбалансованою стратегією управління, строки залучення пасивів повинні бути меншими, ніж строки їх розміщення, якщо прогноз свідчить про майбутнє зниження процентних ставок, і навпаки.

До найпопулярніших методів управління структурою балансу, яку використовують нині банки, є управління дисбалансами (управління гепом).

У процесі управління активами та зобов'язаннями для встановлення контролю над рівнем ризику процентної ставки оцінюється чутливість окремих статей і банківського балансу загалом до процентного ризику. Індикатором чутливості балансу до процентного ризику є показник гепу (gap - розрив, дисбаланс) (рис. 7.7, рис. 7.8, табл. 7.3).

Визначення горизонту планування ризику зміни процентних ставок:

-                                До 7 днів, 7-31 день- короткострокові активи і пасиви;

-                                32 - 92, 93 - 183 - середньострокові активи і пасиви;

-                                 184 - 365, більш ніж 365 - довгострокові активи і пасиви

Розмежування активів і пасивів банку на дві категорії:

- активи і пасиви, чутливі до змін процентних ставок (АЧП\ПЧП);

- активи і пасиви, не чутливі до змін процентних ставок.

Кількісне визначення гепу: геп = АЧП - ПЧП. Якщо АЧП > ПЧП, то геп додатний; АЧП < ПЧП, геп від'ємний; АЧП = ПЧП, геп нульовий.

Контроль за ризиком зміни процентних ставок:

-                        Наступаюча стратегія - зміна структури активів і пасивів банку з метою отримання вигоди від прогнозо ваної зміни процентних ставок;

-                        Оборонна стратегія - збалансування обсягів АЧП і ПЧП у межах планового горизонту.

Рис. 7.7. Послідовність геп-менеджменту.

Для визначення показника гепу всі активи і пасиви банку поділяють на дві групи: чутливі до змін процентної ставки та не чутливі до таких змін. Очевидно, такий поділ можна здійснити лише в межах конкретно визначеного часового інтервалу. Отже, відправним пунктом аналізу розриву є визначення горизонту планування ризику зміни процентних ставок. Горизонт планування безпосередньо визначатиме оцінку розриву. При цьому виникає проблема: чим триваліший період ми вибираємо, тим більшу частину активів і пасивів аналізуємо щодо ризику зміни процентних ставок. Водночас при збільшенні планового горизонту точність аналізу зменшується, оскільки не беруться до уваги дрібні коливання. Таким чином, можна розробляти кілька варіантів аналізу на різні строки.

Як правило весь часовий горизонт вітчизняні банки поділяють на такі інтервали: до 7 днів - короткострокові активи і пасиви; від 7 до 31 дня - короткострокові активи і пасиви; від 31 до 92 днів - середньострокові активи і пасиви; від 93 до 183 днів - середньострокові активи і пасиви; від 184 до 365 днів - довгострокові активи і пасиви; більш ніж 365 днів - довгострокові активи і пасиви;

Наступний етап процесу аналізу розриву полягає у розрозмежуванні активів і пасивів на дві категорії. До першої категорії належать активи і пасиви, на дохідність яких безпосередньо впливає зміна процентних ставок протягом періоду, що аналізується. Активи і пасиви, чутливі до змін процентних ставок, містять ті з них, які будуть переоцінені протягом аналізованого періоду (тобто чутливими до змін процентних ставок будуть ті активи і пасиви, за якими сплачувані та отримувані процентні ставки змініються зі зміною ринкових ставок). Прикладом активів, чутливих до змін процентних ставок (АЧП), є такі: кредити, які погашаються в аналізований період, кредити із змінною процентною ставкою, цінні папери, що погашаються. Прикладом пасивів, чутливих до змін процентних ставок (ПЧП), є такі: вклади (депозити), за якими закінчується строк договору, вклади із змінною процентною ставкою, міжбанківські кредити, які будуть повернені в аналізований період. Інакше кажучи, до активів і пасивів, чутливих до змін процентної ставки, належать всі активи і пасиви із змінною процентною ставкою, а також ті з них, які будуть погашені в ході періоду, що аналізуються. Довгострокові кредити і депозити потрапляють до тих активів і пасивів, які чутливі до змін процентних ставок лише при наближенні їх строку погашення до горизонту планування ризику зміни процентних ставок.

Третій етап аналізу розриву полягає безпосередньо в його кількісному визначенні. Різниця між АЧП і ПЧП і є гепом чи розривом (з англ. Gap - розрив).

Геп = АЧП - ПЧП,

Де АЧП і ПЧП - відповідно активи і пасиви, чутливі до змін процентної ставки в аналізований період або у відносних одиницях:

P = АЧП / ПЧП.

Розрив вважають позитивним, якщо сума чутливих до змін процентних ставок активів перевищує суму чутливих до змін процентних ставок пасивів:

Р > 0 або р > 1, і, навпаки, негативним, якщо: р < 0 або р < 1 (рис. 7.8). Після визначення розриву керівництво банку може приступати до контролю ризику зміни процентних ставок у межах банківського портфеля. Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни процентних ставок.

Якщо прогнозується збільшення процентних ставок, банк одержить додаткову вигоду за наявності позитивного розриву. Якщо передбачається зменшення загального рівня процентних ставок, для одержання додаткової вигоди банк повинен мати негативний розрив (табл. 7.3).

Правило управління гепом полягає у тому:

•                     Якщо геп додатний, то зі збільшення процентних ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зменшення маржа зменшуватиметься;

•                     Якщо геп від'ємний, то зі збільшенням процентних ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зменшенням - збільшуватиметься.

Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються процентні ставки на ринку. Головне - щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним - за їх зниження.

Таблиця 7.3

Взаємозв'язок зміни загального рівня процентних ставок і рентабельності банку

Розрив

Ринкові процентні ставки

Прибуток

Позитивний(АЧП>ПЧП)

Збільшуються

Збільшується

Позитивний(АЧП>ПЧП)

Зменшуються

Зменшується

Від' ємний(АЧП<ПЧП)

Збільшуються

Зменшується

Від' ємний(АЧП<ПЧП)

Зменшуються

Збільшується

 

Оборонна стратегія спрямована на послаблення впливу змін у ринкових процентних ставках на зміни прибутку банку. За цієї стратегії не вимагається прогнозувати процентні ставки, тому її доцільно використовувати в тих випадках, коли тенденцію зміни процентних ставок важко спрогнозувати або вони хаотично коливаються. Вибираючи оборонну стратегію, банк прагне балансувати обсяги АЧП і ПЧП у межах всього планового горизонту. Ситуація, за якої досягається відповідність між АЧП і ПЧП, називається збалансованим або нульовим розривом. Якщо банк досягнув нульового розриву, то при збільшенні процентних ставок збільшуються процентні доходи і в тій самій пропорції збільшуються процентні витрати. В результаті процентна маржа і чистий процентний дохід не зміняться. Аналогічно зменшення загального рівня процентних ставок однаковою мірою зменшить і процентні доходи, і процентні витрати.

Дюрація - це розрахунок середньозваженого строку погашення за активами і пасивами банку. Для розрахунку дюрації портфеля потрібно:

-                                            Визначити середньозважений строк погашення для кожного фінансового інструменту;

-                                             Зважити кожний розрахунковий показник за ринковою вартістю;

-                                            Знайти суму всіх здобутих показників, яка становитиме середньозважений строк погашення портфеля загалом.

Підібравши склад і структуру портфелів так, щоб середній строк погашення портфеля активів приблизно збігався із середнім строком погашення портфеля зобов'язань, банк може захиститися від негативного впливу ризику зміни процентних ставок. Вартість активів має перевищувати вартість зобов'язань на розмір капіталу. Так, співвідношення між середньозваженими строками активів і зобов'язань точніше відображається за такою формулою:

З

Дрта = дртп *— .

А

7.5. Система аналітичних показників при реалізації інтегрованого підходу до управління активами і пасивами банку

Банківський баланс розглядається як модель, яка описує фінансовий стан банку в бухгалтерських оцінках на фіксований момент часу. При цьому баланс розглядається не тільки як звітна форма, а й як генератор доходів і витрат банку, як об'єкт активного управління, параметрами якого є прибутковість і рівень ризику. Аналіз балансу з цих позицій потребує введення інтегративних показників, які характеризують співвідношення активів і зобов'язань. Ці показники одержують шляхом згортання окремих аналітичних.

До інтегративних показників, які відображають рівень ризиковості, належать:

-                                            Розрив ліквідності (невідповідність між строками і сумами активів і зобов'язань (ризик незбалансованої ліквідності));

-                                            Геп - дисбаланс між активами і зобов'язаннями, чутливими до зміни процентної ставки на ринку протягом певного періоду (процентний ризик);

- валютна позиція - різниця між сумою активів та зобов'язань в одній

І тій самій іноземній валюті (валютний ризик);

Індикатор імунізації балансу - розрив між дюрацією активів і дюрацією пасивів банку (ринковий ризик).

До показників прибутковості належать традиційний для банківської діяльності чистий прибуток, маржа, спред та похідні від них - чиста процентна маржа, чистий спред, маржа прибутку та інші, які за своєю економічною природою є інтегративними, оскільки розраховуються шляхом згортання доходів і витрат (у грошовому вимірі і процентах).

Прибуток до оподаткування обчислюється як різниця між загальними доходами та загальними витратами і складається із процентної і непроцентної маржі.

Чистий прибуток - це прибуток, що залишається в розпорядженні банку після виплати податків (прибуток після оподаткування).

Процентна маржа (процентний прибуток) визначається як різниця між процентними доходами і процентними витратами.

Непроцентна маржа (непроцентний прибуток) банку обчислюється як різниця між непроцентними доходами (комісійні доходи, прибуток від неторговельних операцій, штрафи отримані) і непроцентними витратами (комісійні витрати, витрати на утримання персоналу тощо). Показник непроцентної маржі буває від'ємним, тому що часто непроцентні витрати перевищують непроцентні доходи.

Наведені показники прибутковості вимірюються у грошових одиницях і значною мірою залежать від розмірів банку, а через це непридатні для порівняльного аналізу. Таким чином, для визначення ефективності роботи банку частіше використовуються відносні показники прибутковості.

Для вимірювання прибутковості банку розраховуються такі відносні показники як співвідношення чистого прибутку після оподаткування до середньої вартості загальних активів (ROA) і співвідношення прибутку до акціонерного капіталу (ROE).

Система аналітичних показників при реалізації інтегрованого підходу до управління активами і пасивами

Розрахунок показників прибутковості представлено у таблиці 7.4.

Таблиця 7.4

З/п

Найменування

Розрахунок

Коментар

1

1.               Прибуток

2.               Чистий прибуток

3.               Процентна маржа

4.                    

Доходи - витрати Прибуток - витрати - платежі

Процентні доходи - процентні витрати

Характеризують фінансовий результат діяльності банку за певний період, але не відображають ступінь ефективності банку.

 

 

 

Непроцентна маржа

Непроцентні доходи - непроцентні витрати

 

 

5.               Прибуток на капітал (ROE)

6.               Прибуток на активи (ROA)

Чистий прибуток акціонерний капітал

Чистий прибуток сукупні середні активи

Дають змогу визначити дохідність для акціонерів банку щодо загальної оцінки його діяльності та ефективності роботи менеджерів.

 

7. Чиста

Процентна

Маржа

Процентні доходи-процентні витрати

Оцінюється як ефективність, так і прибутковість діяльності менеджерів, основна здатність банку мати прибуток. Його зменшення свідчить про погіршення розміру чистого прибутку.

Дохідні активи

 

8. Чиста

Непроцентна

Маржа

Непроцентні доходи - непроцентні втрати

У більшості банків від'ємна, тому що непроцентні витрати, як правило, підвищують відповідні фонди. Збільшується за рахунок надання додаткових послуг клієнтам банку.

Дохідні активи

 

9. Спред прибутку

Процентні доходи

Дохідні активи процентні витрати процентні пасиви банку

Традиційний показник, що оцінює, наскільки вдало банк виконує функцію посередника між вкладниками і позичальниками та наскільки гострою є конкуренція на ринку, що обслуговує банк.

 

10. Чиста маржа

Операційного прибутку

Операційний прибуток сукупні середні активи

Оцінює ступінь та ефективність використання активів

 

11. Дохідна база активів

Сукупні активи - недохідні активи

Сукупні активи

Відображає частку активів, що не забезпечують дохід банку. Зниження показника є сигналом до зменшення операційного прибутку

 

12. Чистий прибуток у розрахунку на акцію (EPS)

Чистий прибуток

Показник є індикатором рівня дохідності коштів, укладених акціонерами в банк.

Кількість звичайних акцій в обороті

 

13.

Взаємозв'я­зок між ROE і ROA

ROE = ROA х — або K

Хї xl A

—— = —— х — E A E

Вказує на фундаментальну залежність між ризиком і прибутковістю: чим вищий прибуток, тим ризикованішою має бути структура балансу.

 

14.

Взаємозв'язо к між ROA і ROE

ROA = ROE х K або A

Хї E

ROA=х, E A

Звідси ROA х A = хї ;

Хї = їа + ЇА - 1А - ї ;

Визначивши розмір процентного доходу, менеджмент може знайти відповідну структуру працюючих активів та спланувати діяльність банку на наступний період.

 

 

 

ІА = (ROA х A) - ІА + ІА +І

 

 

15.

Взаємозв'язо к показників прибутковост і

ЧП

ROE = ____ ^______ х

Операційні доходи

Операційні доходи х активи активи акціонерний капітал або ROE = чиста маржа прибутку х мультиплікатор акціонерного капіталу.

Поетапний аналіз показників прибутковості дає змогу побудувати аналітичну модель їх взаємозв'язку (рис. 7.10), яка сприяє виявленню та вивченню проблем у сферах управління прибутковістю комерційного банку.

 

16. Чиста маржа прибутку банку (РМ)

РМ = чистий прибуток операційні доходи

Відображає ефективність управління витратами і політики встановлення цін на банківські послуги, дає змогу контролювати витрати і зменшувати податки.

 

17. Коефіцієнт використання активів (Аи)

AU = операційні доходи активи

Відображає політику управління портфелем (зокрема щодо структури активів банку і доходів за ними)

 

18. Мультиплі­катор капіталу (ЕМ)

ЕМ = активи

Акціонерний капітал

Відображає рівень фінансового зростання або політику в галузі фінансування, тобто яку частину ресурсів банку можна представити у формі б

Зацікавило?

Змiст

Нові надходження

  • Скальський В В
    Державне регулювання економіки
  • Саєнко M.Г
    Внутрішній економічний механізм підприємства
  • Автор невідомий
    Історія Виникнення І Застосування Основних Методів Фундаментального Та Технічного Аналізу
  • Кравчук С Й
    Господарське право
  • Хрящевський В М
    Концепції сучасного природознавства
  • Мазур М П
    Основи технологiї виробництва
  • Михайловская И
    Деньги и кредит
  • Мороз В В
    Информатика
Всього підручників:

292

  • Карта сайту