Фінансовий менеджмент в банку

4.1. Суть і призначення власного капіталу банків

Власний капітал у банківській діяльності має дещо інше призначення, аніж в інших сферах підприємництва. Це чітко простежується через функції, які виконує капітал банку.

Власний капітал виконує кілька функцій. По-перше, він створює банку фінансовий резерв, який дає змогу продовжити основну діяльність у разі одержання збитків. По-друге, достатній рівень власного капіталу дає можливість зберігати довіру населення до надійності як окремих банків, так і банківської системи загалом. По-третє, адекватний власний капітал захищає інтереси власників тих депозитів, які не мають повного страхування. І по- четверте, капітал є джерелом коштів для розвитку банку.

Капітал банку є також регулятором його діяльності. Органи нагляду за кредитними організаціями, ставлячи певні вимоги до капіталу, задають тим самим норми економічної поведінки, які захищають банки від фінансової нестійкості і надзвичайних ризиків. Тому кожна держава регламентує діяльність своєї банківської системи законодавчо чи шляхом відповідних нормативних актів, установлюючи стандарти мінімального капіталу для кредитно-фінансових організацій.

Оскільки термін "капітал" (фрн., англ., capital, лат. Capitalis - головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), яке використовується для власного самозростання, можна запропонувати таке визначення капіталу банку: це сукупність внесених засновниками та іншими акціонерами коштів, які збільшуються у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових вливань з боку акціонерів.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність", банківський капітал - це залишкова частка активів після відрахування всіх

Зобов'язань. За міжнародними стандартами розрізняють такі види власного капіталу банку:

♦                               Сплачений акціонерний капітал (зареєстровані і повністю сплачені звичайні акції);

♦                                Безстрокові некумулятивні привілейовані акції;

♦                               Так звані розкриті резерви - резерви, створені за рахунок капіталізації частини перерозподіленого прибутку, доходів від продажу акцій понад їх номінальну вартість першим держателям, публікований нерозподілений залишок прибутку, а також відрахування у резервні фонди;

♦                               Приховані резерви - резервні відрахування, мета створення яких не публікується в офіційній звітності банку;

♦                              Резерви, в тому числі позабалансові, які виникають у зв'язку з переоцінкою активів (переважно цінних паперів і нерухомості) в результаті коливання їх ринкової ціни;

♦                               Строкові субординовані зобов'язання (незабезпечені облігації банку, які випускаються на строк не менш ніж 5 років), що беруть участь у покритті збитків банку лише при його ліквідації.

4.2. Види банківського капіталу та методи оцінювання його вартості

У банківській практиці використовуються кілька способів визначення вартості власного капіталу банку (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Методи оцінювання власного капіталу банків

Способи оцінювання власного капіталу банків

За бухгалтерською

(балансовою)

Вартістю

Балансова вартість капіталу = балансова вартість активів - балансова вартість зобов'язань

Величина капіталу є поганим індикатором достатності капіталу, оскільки внаслідок зміни мікро і макроекономічної ситуації справжня вартість активів і зобов'язань відхиляється від початкової балансової вартості

За ринковою вартістю

Ринкова вартість капіталу = ринкова вартість активів - ринкова вартість зобов'язань банку, тобто поточна курсова вартість випущених акцій х

Ринкова оцінка капіталу відображає реальний стан банку в кожний момент

 

 

Кількість випущених акцій

 

Регулятивний капітал (за вимогами регулюючих органів)

Регулятивний капітал = акціонерний капітал + резерви + нерозподілений прибуток + субординовані зобов'язання + інше

Дає уявлення про реальну величину капіталу, орієнтованого на можливі втрати за ризиковими активами або активами, що мають змінну вартість. Регулятивний капітал є основою для контролю за виконанням економічних нормативів

 

4.3. Визначення адекватності власних коштів банку: Базельська конвенція та вітчизняна практика

Термін "достатність капіталу" відображає загальну оцінку надійності банку. Основними факторами, які визначають необхідну величину банківського капіталу, є різні ризики, які бере кредитна організація, а також якісний рівень управління ними. Найістотнішими для більшості банків ризиками є кредитний, процентний, валютний, операційний, основним з яких був і залишається кредитний ризик, тобто ризик повного чи часткового невиконання боржником узятих перед банком зобов'язань при настанні строку платежу.

Методологічною основою для розрахунку адекватності власного капіталу є напрацювання Базельської конвенції про капітал і директиви про банківську діяльність Європейського Союзу.

З метою уніфікації національних методик визначення достатності капіталу, насамперед міжнародних банків, країн-членів Базельського комітету і забезпечення порівнянності за цим показником кредитних організацій, Базельський комітет розробив у 1988 р. Рекомендовані до застосування міжнародні стандарти визначення достатності банківського капіталу з урахуванням ризику.

Так, відповідно до Базельської угоди достатність капіталу банку оцінюється за такими показниками:

♦ мінімальний абсолютний розмір власних коштів банківських установ (статичний аспект);

♦                               Визначення достатності власного капіталу щодо угод, яким властиві ризики (динамічний аспект).

Перевірка того, чи вистачає банку власних коштів для покриття банківських ризиків, повинна бути відносно комплексною. У межах цієї перевірки виокремимо такі етапи:

♦                               Оцінювання забезпечення банку власним капіталом (розрахунок елементів власних коштів);

♦                               Зважування активів щодо банківських ризиків;

♦                               Обчислення достатності капіталу щодо покриття даних ризиків.

Саме регулятивний капітал є основою при визначенні забезпечення банку власними коштами як у міжнародній, так і вітчизняній практиці. Власний капітал банку складається з елементів першого і другого рівнів.

Наступний важливий крок при забезпеченні банку капіталом - це зважування активів щодо ризику. У банківській практиці розмежовують ризики двох груп. Насамперед це ризики неплатоспроможності (кредитні ризики). Щоб зменшити ризик за такими операціями, Базельський комітет запропонував від показника достатності банківського капіталу відняти коефіцієнт Кука, який розраховується так:

______________________________  X 100% = тіп 8%.

Банківський капітал

Зіставлені щодо ризику активи

Отже, при розрахунку цього показника, банк зважує свої активи щодо

Ризику. До ризикованих активів належать:

-                                             Балансові активи;

-                                            Позабалансові активи;

При зважуванні активів на кредитний ризик визначаються коефіцієнти ризикованості (0, 10, 20, 50, 100%), у тому числі для позабалансових активів (20, 50, 100%).

Аналіз ризиків, характерних для банківських операцій, подано на рис. 4.3.

І-1--------------------------------------------------------------------------------- "І

Якщ° це °перація, якіи власгиш Якщо це операція, метою якої є лише ризики неплатоспроможності, то одержання прибутку внаслідок цю °перацію зараховують до No спекулятивних угод з валютами, цінними Trading book                                          паперами, фінансовими деривативами, то цю

Операцію зараховують до "Tradine book"

Мінімальна достатність власних коштів:     Власні кошти      

Зважені ризико- + 12,5 х суми позицій вані активи ринкових ризиків

Рис. 4.3. Аналіз ризиків щодо визначення адекватності капіталу.

В Україні величину капіталу банківських установ регулює Національний банк через установлення мінімальних вимог до розмірів та адекватності капіталу відповідно до вимог Базельської конвенції.

Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банку (Н1) регулює абсолютну величину капітальної бази. Він поаинен становити 5 млн.євро.

Норматив адекватності регулятивного капіталу Н2 розраховується як співвідношення регулятивного капіталу до сумарних активів і позабалансових зобов'язань, зважених на предмет кредитного ризику. Для діючих банків норматив Н2 не може бути меншим ніж 10%.

Норматив адекватності основного капіталу Н3 розраховується як співвідношення основного капіталу банку до загальних його активів, зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями банків. Нормативне значення Н3 має бути не меншим, ніж 4%.

4.4. Новітні вимоги до визначення адекватності власного капіталу

Банківських установ

Мінімальна достатність банківського

Капіталу:

Капітал                  __

--------------------  Х 100% = 8%

Ризиковані активи

Ухвалена в 1988 р. Базельська угода щодо оцінювання достатності капіталу сприяла зміцненню капітальної бази банків, однак широке використання банками в останні роки нетрадиційних фінансових схем і поширення нових фінансових інструментів зумовило збільшення фінансових ризиків, що послабило досягнутий на початку 90-их р. ХХ ст.. Ефект, пов'язаний із підвищенням капітальних коефіцієнтів, а відповідно і спроможність банків протистояти фінансовим кризам. Ураховуючи дану обставину,

Так, 26 червня 2004 р. У Швейцарії прийнято кінцевий варіант Базеля-ІІ - нових регулятивних вимог Базельського комітету з банківського нагляду щодо капіталу банків. Ці вимоги впроваджуватимуть центральні банки більшості країн світу, в тому числі і Національний банк.

Базель-ІІ здебільшого відображає характер ризиків, які беруть на себе банки, і представляє істотніші стимули для підвищення ефективності процесу управління ризиками. Він грунтується на базовій структурі визначення вимог до капіталу Базельської угоди 1988 р. При цьому Базель-ІІ підвищує ступінь відповідності вимог капіталу ризикам, які насправді отримують банки, що буде досягнуто, з одного боку, шляхом більшої прив'язки вказаних вимог і ризику кредитних втрат, а з іншого - введенням нових вимог для покриття операційних ризиків.

Проте Комітет передбачає загалом підтримувати агрегований рівень вимог до капіталу, стимулюючи при цьому банки до впровадження передових і чутливих до ризику підходів, переглянутих Угодою. Базель-ІІ поєднує вказані мінімальні вимоги до капіталу, процедури нагляду за достатністю капіталу і вимоги щодо розкриття інформації з метою посилення ринкової дисципліни, що сприятиме розвитку і вдосконаленню систем управління ризиками.

Нова угода передбачає три рівні регулювання достатності капіталу. По- перше, це нова версія методики розрахунку коефіцієнта достатності. По-друге, це система нагляду за достатністю капіталу, яка забезпечує можливість для регулюючих органів вимагати підтримки вищого за встановлений рівень коефіцієнта достатності, незалежну оцінку достатності капіталу конкретного банку при його перевірці, аналіз власної системи оцінки ризиків банку і можливість втручання в справи банку з метою попередження падіння його капіталу. І по-третє, це ринкова дисципліна, тобто повне розкриття інформації про склад капіталу банку і прийняті ризики, на основі якої експерти і клієнти формують власну думку про достатність капіталу.

Центральною частиною нововведень залишається модифікація методики розрахунку коефіцієнта достатності капіталу. При цьому не передбачається змін у методиці його розрахунку, всі зміни зосереджені в правилах розрахунку активів із урахуванням ризиків - у знаменнику коефіцієнта достатності. Зважування активів передбачає використання двох різних підходів: стандартного і з урахуванням кредитних рейтингів позичальників, установлених банками.

Інший підхід застосовуватиметься лише щодо найбільш розвинених банків, які мають комплексні системи оцінювання і мінімізації кредитного ризику. Таким банкам буде дозволено використовувати власні рейтингові оцінки позичальника, а в перспективі - кількісну оцінку ймовірності збитків для визначення коефіцієнта достатності банку.

Однак для України значний інтерес представляє стандартний підхід, який передбачає зміну коефіцієнтів ризику залежно від установленого рейтинговим агентством кредитного рейтингу позичальника, що визнаватимуть регулюючі органи.

Розрахунок потреби в капіталі для покриття операційного ризику можна здійснювати за одним із трьох способів [44]:

Базовий індикативний підхід (Basic Indicator Approach), відповідно до якого потреба в капіталі розраховується у процентах від середнього валового річного доходу за 3 роки;

Стандартизований підхід (Standardized Approach), який базується на розподілі операцій банку на вісім так званих бізнес-ліній і визначенні потреби в капіталі для кожної з них;

Прогресивні підходи (Advanced Measurement Approach), розроблені банками в межах внутрішніх систем вимірювання операційного ризику, які базуються на кількісних і якісних критеріях.

Наближаючи вимоги до капіталу до внутрішньобанківських оцінок кредитного і операційного ризиків, Базель-ІІ спрямовує банківські установи на вдосконалення і використання складних і точних систем оцінювання ризиків, а також на здійснення ефективних процесів контролю за ризиками, які бере на себе банк.

Другий компонент Базеля-ІІ установлює необхідність здійснення ефективного наглядового процесу за внутрішніми системами оцінювання ризиків, які беруть банки. Цей процес спрямований на підтвердження того факту, що керівництво банку адекватно оцінює рівень ризику і відповідно величина капіталу, яку створює банк для його покриття, достатня.

Наглядові органи оцінюватимуть напрями діяльності кожного окремого банку та індивідуальний характер ризиків, які він отримує для того, щоб визначити доцільність підвищення мінімальних вимог до капіталу, встановлених у межах першого компонента Базеля-ІІ, а також оцінити необхідність використання коригуючих заходів.

Третій компонент наголошує на значимості ринкової дисципліни з метою розумного управління шляхом підвищення ступеня відкритості офіційної звітності. Цей компонент визначає перелік інформації, яка підлягає публічному розкриттю, що дає змогу точніше оцінювати адекватність капіталізації банку.

Базельський комітет передбачає, якщо учасники ринку розуміють характер ділової активності банку, то вони більшою мірою спроможні оцінити ефективність діяльності тієї чи іншої організації, заохочуючи тих які розумно управляють ризиками, і караючи тих, які здійснюють цей процес неадекватно.

4.5. Методи управління власним капіталом банку

Головна мета процесу управління банківським капіталом полягає в залученні та підтримці достатнього обсягу капіталу для розширення діяльності і створення захисту від ризиків, а також прогнозуванні його величини з урахуванням зростання обсягу балансових і позабалансових операцій, величини ризиків, що бере на себе банк, дотримання встановлених нормативними актами пропорцій між різними елементами капіталу з метою досягнення визначених банком параметрів.

Об'єктами управління власним капіталом є:

-                                             Абсолютна величина власного капіталу;

-                                             Співвідношення між капіталом першого і другого рівнів;

-                                             Структура елементів капіталу всередині кожного рівня;

-                                             Витрати на формування і рентабельність капіталу.

У світовій практиці використовується чимало способів збільшення власного капіталу (рис.4.1).

Найпоширеніші з них базуються на змінах у структурі балансу. Вони, у свою чергу, досягаються можливо такими шляхами:

-                                             Шляхом обмеження можливостей зростання ризикованих активів при збереженні їхньої структури;

-                                               У результаті обмеження можливостей зростання ризикованих активів шляхом зміни їх структури завдяки впровадження операцій з невисоким ступенем зважування активів на ризик;

-                                             Внаслідок обмеження зростання ризикованих активів шляхом продажу балансових активів.

Потреби у банківському капіталі можна задовольнити також методом "непрямого ефекту фінансування", який передбачає:

-                                            Злиття банків із метою збільшення капіталу;

-                                                Зниження як позицій відрахування від основного капіталу, так і відвернень від сукупного капіталу (основний + додатковий капітал);

-                                             Створення і використання резервів переоцінки.

Управління мобілізацією власного капіталу

 

За рахунок змін у структурі баланс

Ляхом обмежен можливостей зростан-ня ризикових активів при збереженні їхньої структури_______________

У              результаті

Обмеження можливостей зрос­тання ризикових активів шляхом зміни їх структури завдяки впровадженню опера­цій із невисоким сту­пенем зважування активів на ризик Внаслідок обмеження зростання ризикових активів    шляхом

Продажу балансових активів

Методом 'непрямого ефекту фінансування"

Через            злиття

(поглинання) банків

Через зниження як позицій відрахування від        основного

Капіталу, так і відвернень        від

Сукупного капіталу

Через створення і використання резервів переоцінки

За рахунок внутрішніх джерел

За рахунок відкритої тезаврації прибутку (розподілу отриманого протягом        року

Прибутку          на

Збільшення власного капіталу

Відкрите дотування резервів за рахунок чистого прибутку

Прихована тезаврація, тобто утворення прихованих резервів

За рахунок зовнішніх джерел

За              рахунок

Зростання акціонерного капіталу

За              рахунок

Збільшення замінників власного капіталу   -

Субординованих боргових

Зобов'язань         і

Гібридних

Інструменттів на зразок залученого боргу

 

Рис.4.5. Джерела збільшення банківського капіталу

Найбільш ефективним методом підвищення банківського капіталу, який рекомендується в сучасних умовах України, є злиття банків (економічне і правове об'єднання двох чи більше кредитних інститутів).

Банківський капітал можна збільшити також за допомогою внутрішніх джерел. До них належать:

-                          Відкрита тезаврація прибутку тобто (розподіл отриманого протягом року прибутку на виплату дивідендів і на збільшення власного капіталу за рахунок нерозподіленого прибутку);

-                            Відкрите дотування резервів за рахунок чистого прибутку (тобто створення фондів на покриття загальних банківських ризиків);

-                             Прихована тезаврація - утворення прихованих резервів (тобто загальних резервів на випадок невиплат за позиками).

Внутрішні джерела збільшення банківського капіталу, безумовно, потрібні, проте лише за їх рахунок накопичити значні власні кошти складно. Банкам не обійтися без зовнішніх джерел покриття потреб у власному капіталі.

Один зі шляхів збільшення основного капіталу - зростання капіталу акціонерного. Проте випуск звичайних акцій з огляду на їх високу вартість не завжди веде до бажаної мети. Крім того, дивіденди не впливають на зниження податків, які у більшості західних країн сплачуються із доходів після виплати дивідендів. Тому для збільшення власного капіталу зарубіжні банки часто використовують його замінники - так званий додатковий капітал. Це перед усім субординовані боргові зобов'язання (претензій яких задовольняються після виконання всіх претензій вкладників, але перед задоволенням претензій акціонерів) і гібридні інструменти типу залученого боргу.

Зацікавило?

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292