Фінансовий менеджмент в банку

Тема 9. Управління ліквідністю банку

9.1. Сутність банківської ліквідності, її принципи і функції

Однією з умов ефективної діяльності банку є забезпечення високого рівня надійності та мінімізації ризику здійснюваних операцій, основою чого є ліквідність банківської установи, її здатність безперебійно виконувати зобов'язання перед клієнтами.

Термін "ліквідність" (від латин. Liquidus - рідкий, текучий) означає легкість реалізації, продажу, перетворення матеріальних цінностей у грошові кошти. Є чимало дефініцій банківської ліквідності (рис. 9.1).

Найпоширенішим у вітчизняній практиці є трактування банківської ліквідності як спроможності банку своєчасно і повністю виконувати свої зобов'язання. Так, в Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності банків в Україні, затвердженій Постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 368, зазначається:" Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів і строками й сумами виконання зобов'язань банку, а також строками й сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати)".

Загалом сутність проблеми ліквідності полягає в тому, що попит на ліквідні засоби рідко дорівнює їх пропозиції в будь-який момент часу.

Попит на ліквідні засоби виникає з таких причин: через зняття клієнтами коштів із свої рахунків, надходження кредитних заявок, настання строків погашення заборгованості за позиками банку, строків платежів до бюджету, строків виплати дивідендів акціонерам.

Отже, основне завдання банківського менеджменту полягає у вирішенні дилеми досягти такої мети, як збільшення ліквідності, з одного боку, і підвищення прибутковості - з іншого.

Підвищення рівня ліквідності великою мірою залежить від ефективного управління нею. Управління банківською ліквідністю - це процес створення коштів для того, щоб мати можливість оплатити договірні чи традиційні зобов'язання за доступними цінами і в будь-який момент. Отже, управління ліквідністю спрямоване на вирішення трьох основних завдань: гарантія виконання всіх платежів (зобов'язань), забезпечення виконання заявок на надання кредитних ресурсів клієнтам, а також забезпечення ефективного використання ресурсів.

9.2. Управління ліквідністю в банківських установах

Банківський менеджмент зможе успішно вирішити проблему управління ліквідністю лише тоді, коли він реагуватиме на зміну зовнішніх і внутрішніх факторів (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Фактори, які впливають на ліквідність банку.

Головна проблема управління ліквідністю полягає в тому, що кризовий стан економіки, на який не можуть вплинути менеджери банку, призводить одночасно до нестачі купівельної ліквідності - грошова пропозиція зменшується, так і нагромаджувальної ліквідності - порушуються графіки обслуговування кредитів, клієнти потребують їх пролонгації. Одночасно збільшується попит на нові кредити, оскільки клієнти також відчувають потребу в грошових коштах, ціни на ринку цінних паперів зменшуються.

Отже, при розробці стратегії управління ліквідністю банку його менеджери повинні наперед передбачити можливі ситуації розвитку зовнішнього середовища і виробити більш чи менш жорсткі критерії створення резервів ліквідності і їх окремих складових. Крім цього, стратегія управління ліквідністю має передбачати свідому зміну активів і пасивів та їх основних співвідношень у бік формування стабільної структури банківських операцій.

При плануванні та аналізі ліквідності корисною та ефективною є концепція фінансових потоків, коли операції банку розглядають як рух грошових коштів у вигляді надходжень та вибуття, що постійно відбувається в процесі діяльності установи. На відміну від балансу, який відображає вартість активів, зобов'язань і капіталу в конкретний момент часу, у звіті про фінансові потоки (звіт про джерела та використання коштів) відображаються фінансові потоки за певний період.

Надходження до банку за певний період формують пропозицію ліквідних коштів, а використані банком кошти - це результат попиту на ліквідні кошти. Нетто-ліквідна позиція на певний момент часу визначається таким чином (рис. 9.5).

Рис. 9.5. Визначення ліквідної позиції банку.

Обсяг потреби банку в ліквідних засобах складається з:

-         Строкових платежів за зобов'заннями банку;

-         Поточних платежів із рахунків до запитання великих клієнтів;

-         Заявок від клієнтів на кредитування, обсягів відкритих кредитних

Ліній;

-                                  Зменшення власних коштів шляхом викупу акцій у акціонерів, виплати дивідендів та інших платежів.

Джерела надходження в банк ліквідних засобів можуть бути такі:

-                                 Поточні надходження грошових коштів на рахунки клієнтів;

-                                     Надходження додатково залучених банком коштів за обмежень, установлених економічними нормативами НБУ і внутрішніми нормативами оптимальної структури;

-                                     Вивільнені кошти в результаті реалізації ліквідних цінних паперів і повернення наданих кредитів;

-                                     Збільшення власних коштів банку: одержання доходів. Емісія акцій та інші надходження.

9.3. Еволюція підходів до визначення банківської ліквідності

Теорії управління банківською ліквідністю

З розвитком фінансових ринків, їх окремих секторів, державних систем грошово-кредитного регулювання банківської системи розвивались різні теорії управління банківською ліквідністю: теорія комерційних позик, теорія переміщення, теорія очікуваного доходу, теорія управління пасивами тощо (табл. 9.1).

Таблиця 9.3

Назва

Основні положення

Недоліки

Теорія

Комерційних

Позик

Банк зберігає ліквідність, доти, поки його активи у короткострокових позиках

Не враховуються потреби в кредитах економіки, що розвивається. В умовах економічного спаду можуть не погашатися і довгострокові позики.

Теорія переміщен ня активів

Активи банків повинні легко реалізовуватися:

-             Можливість рефінансування кредитів у центральному банку;

-             Високоліквідні застави (наприклад, цінні папери);

-             Урядові цінні папери та ін.

В умовах кризи ліквідні активи можуть знецінюватися через різке падіння котувань фондового ринку. Високоліквідні активи мають низьку дохідність.

Теорія

Очікуваного

Доходу

Грошові потоки банку (процентні виплати за кредитами) необхідно планувати на основі аналізу майбутніх доходів позичальника (амортизаційні кредити і диференційовані за строками інвестиційні портфелі).

Не завжди можна контролювати всі грошові потоки позичальника. Форсмажорні обставини і системна криза можуть порушити грошові потоки позичальника.

Теорія

Управління

Пасивами

Купівля активів на ринку для забезпечення ліквідності (насамперед МБК).

Можливість залучення коштів залежить від репутації банку.

 

Вони мають певні недоліки і в чистому вигляді не можуть

Використовуватися при виборі стратегії і тактики управління ресурсами банку.

Проте залежно від ситуації запропоновані даними теоріями підходи використовуються в реальній практиці і дають змогу регулювати ліквідність і платоспроможність банку.

Основні положення вищеназваних теорій управління ліквідністю банків полягають у наступному.

9.3. Методи управління ліквідністю банку

Стратегії управління ліквідністю банку

На основі аналізу поширених теорій управління ліквідністю і реальної банківської практики виокремлюють альтернативні підходи до підтримки ліквідності банку: менеджери мають нагромаджувати необхідний обсяг коштів (ліквідних активів) або набувати їх на фінансових ринках. Дані альтернативи визначають зміст основних стратегій управління ліквідністю: стратегії управління активами, стратегії управління пасивами, стратегії управління

Активами і пасивами. Основні їх положення відображені у табл. 9.4.

Таблиця 9.4

Види стратегій

Основні положення

Управління активами (стратегія трансформації активів)

Нагромадження банком ліквідних засобів у вигляді грошових коштів і цінних паперів, які можна швидко реалізувати Властивості ліквідних коштів:

-             Наявність ринку для швидкого перетворення їх у грошові кошти;

-             Стабільність цін на ринку, тобто ринок має бути здатним приймати всі запропоновані активи без значного зменшення їх ціни;

-             Оборотність та можливість відшкодування першопочаткових інвестицій з мінімальним ризиком.

Управління пасивами (стратегія запозичення ліквідних засобів)

Запозичення грошових коштів в обсягах, достатніх для покриття всього очікуваного попиту на ліквідні ресурси. Джерела залучення таких ресурсів:

-            Міжбанківські позики;

-            Угоди "репо";

-            Облік векселів і одержання позик НБУ;

-            Продаж банківських акцептів;

-            Позики в євровалюті.

Управління активами і пасивами (стратегія збалансованого управління ліквідністю)

Нагромадження ліквідних активів для задоволення очікуваного попиту на них та купівля активів на ринку у вигляді виникнення

 

9.4. Способи визначення потреби банку в ліквідних коштах

- Якщо різні теорії і підходи до управління ліквідністю можуть допомогти працівникам банку при виборі стратегії управління ліквідністю, то для тактичного управління ліквідністю менеджери банку використовують різні методи (рис. 9.7).

Конверсії фондів

Методи управління активами

Фондового пулу

Управління

Кредитною

Позицією

Сек' юритизація

Кредитного

Портфеля

Методи управління пасивами

Управління резервною позицією

Приведення у відповідність за строками активів і пасивів

Рис. 9.7. Методи управління ліквідністю банку.

 

Так, стратегія управління активами потребує визначення підходу до розрахунку необхідного обсягу платіжних засобів, які потрібно резервувати в ліквідній формі для забезпечення своєчасного виконання банківських зобов'язань. Теоретично визначено два альтернативних підходи: метод фондового пулу і метод конверсії фондів.

Метод фондового пулу передбачає створення резервів ліквідності на основі аналізу структури залучених ресурсів банку, за кожним видом яких визначається норма резервування. Відповідно до неї розраховується обсяг коштів, які зберігаються в ліквідній формі (в тому числі первинні і вторинні резерви). Подальші рішення про розміщення пасивів у робочі активи приймають незалежно від виду і строків їх залучення. Головне завдання менеджера - максимізувати процентну маржу банку за всією сукупністю операцій, які здійснюються.

Метод конверсії фондів передбачає не лише диференціацію норм резервування залежно від виду пасивів, а й визначення основних напрямів розміщення ресурсів різних видів. Наприклад, депозити населення - в кредити населенню і цінні папери; депозити корпоративних клієнтів - у відповідні кредити і т. Д. Управління процентним доходом здійснюється в межах окремих груп операцій.

Зі стратегією управління пасивами банку пов'язаний метод управління резервною позицією, який передбачає облік обсягу відкритих на банк кредитних лімітів як вторинних резервів. У даній ситуації банк не формує наперед ці резерви у вигляді портфелів, що легко реалізуються, ліквідних цінних паперів, а розміщує залучені ресурси в більш дохідні, але і менш ліквідні активи, розраховуючи у разі їх вилучення купити необхідний обсяг пасивів на ринку. Даний метод, з одного боку, дає змогу збільшити дохідність активних операцій банку, а з іншого - зумовлює збільшення ризику того, що або ціни на ресурси на ринку збільшаться або, не зважаючи на відкриті ліміти, банк не зможе купити необхідну кількість ресурсів.

На сучасному етапі в країнах Заходу поширений ще один метод, пов'язаний з управлінням пасивами - метод управління кредитною позицією. Суть його полягає в тому, щоб ураховувати обсяг коштів, які можуть вивільнитися з кредитних вкладень, якщо не поновляться кредити, причому базуватися слід не лише на тих строкових активах, за якими наступає строк їх погашення, але також реалізовувати діючі кредити, враховуючи векселі позичальників в центральному банку та інших кредитних установах, здійснюючи факторингові і форфейтингові операції тощо. Для цього бажано оформляти кредити не лише через укладення кредитних договорів, а й використовувати цінні папери (метод сек'юритизації кредитного портфеля), а також права переуступки кредиту.

Із різними методами управління ліквідністю тісно взаємопов'язані також підходи до оцінювання потреб у ліквідних коштах. Ці потреби потрібно постійно аналізувати для уникнення як надлишків, так і дефіциту. Основними з них є: метод структури коштів, мета якого - співвідношення обсягу необхідних

Методи оцінювання потреби банку в ліквідних коштах

Резервів ліквідності і заявок за стандартними кредитами з обсягами наявних ліквідних активів; метод показників ліквідності, який передбачає розрахунок співвідношення обсягів активів різного виду і згрупованих відповідним чином пасивів; метод джерел і використання коштів, який передбачає збільшення обсягу ліквідних активів на основі вивчення грошових потоків за всіма договорами і угодами банку (табл. 9.5).

Таблиця 9.5

Назва методу

Сутність методу

Недоліки методу

1

2

3

Метод

Структури

Коштів

1.           Розподіл джерел коштів банку на категорії, основою яких має бути оцінювання можливості їхньої втрати для банку.

2.           За кожним із джерел установлюються вимоги збереження фіксованої частки ресурсів у ліквідній формі.

3.          Розподіл коштів з кожного джерела на фінансування відповідних активів.

Прогнозування ліквідності здійснюється без урахування строків завершення конкретних депозитів і кредитів банку. Тому визначення резервів ліквідності може бути як надлишковим, так і недостатнім при проведенні поточних платежів.

Метод коефіцієнтів

Органи банківського нагляду встановлюють нормативи ліквідності, додержувати яких зобов'язаний кожний банк. Використовується менеджерами банку для аналізу тенденцій зміни ліквідності та у процесі порівняльного аналізу, що дає змогу ухвалювати обґрунтовані управлінські рішення.

Нормативні коефіцієнти ліквідності відображають стан ліквідності банку на певну конкретну дату. Однак протягом певного періоду можуть бути значні розриви в ліквідності, що загрожують виконанню зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами на випадок несприятливої кон'юнктури.

Метод об'єднання джерел і використа­ння коштів

Полягає у зіставленні загальної потреби у ліквідних засобах із наявними джерелами їх надходження, які перебувають у розпорядженні банку. Основні етапи застосування методу фондового пулу:

-                    Визначення планового періоду для оцінювання ліквідності;

-                    Прогнозування обсягів кредитів і депозитів для обраного періоду;

-                    Обчислення очікуваної динаміки зміни обсягів ліквідних коштів протягом планового періоду;

-              Оцінка нетто-ліквідної позиції банку

Даний метод доцільно застосовувати лише тоді, коли ресурсна база банку однорідна, а можливості використання недепозитних джерел поповнення ліквідних коштів обмежені.

 

 

1

2

3

 

Протягом планового періоду;

- складання плану дій у разі виникнення дефіциту або позитивного сальдо ліквідності.

 

 

Перші два методи здебільшого орієнтовані на управління миттєвою ліквідністю банку, оскільки відображають поточну потребу в ліквідних активах, але не дають змоги оцінити, наскільки вона зміниться у майбутньому, коли банк виконуватиме певні зобов'язання перед клієнтами і клієнти перед ним. Останній метод дає можливість прогнозувати динаміку надлишку/нестачі ліквідності на тривалий горизонт планування і є найефективнішим засобом підтримки рішень з управління ліквідністю. Проаналізуємо ці методи детальніше.

9.5. Управління ліквідною позицією банку шляхом управління обов'язковими резервами

Управління рівнем ліквідності банку потребує постійного прийняття

Рішень, які мають довгостроковий вплив на його прибутковість. При цьому

Одним із основних напрямів такого управління є менеджмент грошової позиції

Банку, суть якого полягає в підтримці необхідного рівня обов'язкових резервів.

Створення системи обов'язкового резервування як інструменту регулювання ліквідності - одна з суперечливих проблем у банківській діяльності. З одного боку, механізм резервування зменшує загальний ризик банківської системи і є необхідним елементом макроекономічного регулювання грошової маси. З іншого - система резервних вимог доволі дорога з погляду втрачених можливостей банку з одержання доходів.

Отже, основне завдання менеджменту грошової позиції банку полягає у підтримці передбачених законодавством резервів на такому рівні, щоб не допустити їх надлишку чи дефіциту, оскільки надлишкові резерви не приносять процентних доходів (і тому знижують можливості одержання прибутку), а дефіцит резервів спричинює видатки, пов'язані із застосуванням штрафних санкцій, руйнує налагоджену діяльність банку, негативно впливаючи на її ефективність.

Інакше кажучи, вирішення проблеми "надлишок резервів - дефіцит резервів" або здатність банку формувати адекватні обов'язкові резерви (першої черги) у разі можливого дефіциту платіжних ресурсів та резерви власного капіталу (другої черги) для відшкодування невиправданого ризику активних операцій, зокрема для покриття збитків, пов'язане з вирішенням проблеми "прибутковість-ліквідність". Воно зумовлене тим, що нормативний показник ліквідності (Н5>20%), який визначає грошову позицію українських банків, є обернено пропорційним до їх рентабельності (прибутковості).

При цьому можна виокремити два крайніх підходи до управління рівнем

Ліквідності банку з точки зору менеджменту його грошової позиції (рис. 9.8).

Перший підхід (стратегія 1) - це політика постійного підтримання резервів на рівні, достатньому для задоволення вимог щодо нормативів обов'язкових резервів та під час пікових періодів збільшення депозитів.

Другий крайній підхід - це політика пильного контролю за резервами (стратегія 2). Її мета - не допустити наявності в банку коштів, які не дають доходу, тобто не мати надлишку коштів. Є і третій підхід - оптимальний щодо управління фінансовою стійкістю банків. Він ґрунтується на підтримці певного рівня рентабельності при регулюванні грошової позиції банку в широкому діапазоні (стратегія 3).

Рис. 9.8. Стратегія управління грошовою позицією банку.

 

Зацікавило?

Змiст

Нові надходження

Всього підручників:

292